Рішення № 97691997, 11.06.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2021 року м. Кропивницький справа № 340/1501/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовомКерівника Голованівської окружної прокуратури Кіровоградської області (вул.Паркова, 13, смт. Голованівськ, Кіровоградська область, 26500) в інтересах державидо третя особаБлаговіщенської міської ради Благовіщенського району Кіровоградської області (вул. Промислова, 23/54, м. Благовіщенське, Благовіщенський район, Кіровоградська область, 26400, код ЄДРПОУ - 05402697) Заклад позашкільної освіти "Дитячо-бнацька спортивна школа Благовіщенської міської ради" (вул. Промислова, 8, м. Благовіщенське, Благовіщенський район, Кіровоградська область, 26400, код ЄДРПОУ - 40935648)провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог

Керівника Голованівської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом в якому просить:

- визнати бездіяльність Благовіщенської міської ради Благовіщенського району Кіровоградської області щодо тривалого не оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій знаходиться позашкільний заклад освіти Дитячо-юнацька спортивна школа Благовіщенської міської ради, протиправною;

- зобов`язати Благовіщенську міську раду Благовіщенського району Кіровоградської області вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, орієнтовною площею 0,215 га, на якій знаходиться позашкільний заклад «Дитячо-юнацька спортивна школа Благовіщенської міської ради», вчинити дії щодо виготовлення технічної документації із землеустрою та реєстрації речового права на земельну ділянку.

ІІ. виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

На обґрунтування заявлених вимог зазначено, що підставою для представництва інтересів держави прокурором є незаконна бездіяльність відповідача, що виражається у невжитті передбачених законодавством заходів щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою та не проведення державної реєстрації права постійного користування на якій розташований позашкільний заклад освіти Дитячо-юнацька спортивна школа Благовіщенської міської ради.

Позивачем в ході вивчення стану додержання вимог земельного законодавства в діяльності органів влади та місцевого самоврядування в частині оформлення правовстановлюючих документів на майно та земельні ділянки загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладів на території Благовіщенського району, встановлено, що протягом тривалого періоду залишається неоформленим право постійного користування земельною ділянкою ДЮСШ орієнтовною площею 0,215 га.

В даному випадку використання зазначеного нерухомого майна здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства шляхом користування без правовстановлюючих документів земельною ділянкою. У зв`язку з чим, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надав.

Так, частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Водночас, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

На час прийняття рішення у даній справі третя особа правом на подання пояснень не скористалась.

ІІІ. Заяв (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (а.с.41).

Вказана ухвала надіслана учасникам справи за правилами визначеними Кодексом адміністративного судочинства України та ними отримана (а.с.45,47).

Додаткових заяв чи клопотань до суду подано не було.

Відповідно до вимог статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, судом встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що під час вивчення стану додержання земельного законодавства та у сфері освіти Благовіщенським відділом Голованівської окружної прокуратури Кіровоградської області виявлено порушення вимог земельного законодавства та положень Закону України «Про освіту».

Листами від 23.03.2021 року №646 та від 31.03.2021 року №726 відповідач повідомив в.о. начальника Благовіщенського відділу Голованівської окружної прокуратури Кіровоградської області проте, що правовстановлюючі документи на земельну ділянку, якою користується озашкільний заклад освіти Дитячо-юнацька спортивна школа Благовіщенської міської ради відсутні (а.с.16,17).

Згідно Статуту ДЮСШ та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Благовіщенська міська рада.

Прокурор вважаючи протиправною бездіяльність Благовіщенської міської ради Благовіщенського району Кіровоградської області щодо не вчинення дій з приводу оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку під звернувся з даним позовом до суду.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ч. 4 ст. 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах

Відповідно до п.п.3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, а також , звертаючись до суду, самостійно визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинам.

У відповідності до п. 1 ст. 3 Конвенції ООН "Про права дитини" (від 20.11.1989, ратифікованої Постановою BP № 789-ХІІ від 27.02.1991) (далі- Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративним чи законодавчими органами, першочергова увага має приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно частин 2, 3 ст. 3 Конвенції, держави-учасниці Конвенції зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист , відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Аналогічні зобов`язання України передбачені і у основних міжнародно-правових актах. Стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 19.10.1973) визначає право кожної людини на соціальне забезпечення, а стаття 10 цього ж Пакту декларує визнання Державами-учасницями, що сім`ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання. Особливих заходів охорони і допомоги має вживатися щодо всіх дітей і підлітків без будь-якої дискримінації за ознакою сімейного походження чи за іншою ознакою. Дітей і підлітків має бути захищено від економічної і соціальної експлуатації.

В Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, закріплено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому, відповідно до ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України, є загальнообов`язковими та однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

З урахуванням викладеного, прокурор звертається до суду з вказаним позовом на захист інтересів держави, яка відповідно до міжнародних норм, вимог статей 46, 52 Конституції України та, прийнятих на її основі інших нормативно-правових актів, гарантує, забезпечує та охороняє права і свободи дітей, у тому числі соціально вразливих категорій, а саме: дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Охорона дитинства з 2001 року визнана Україною загальнонаціональним пріоритетом і включає в себе забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини, є Закон України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 № 2402-ІІІ (Преамбула Закону).

Згідно зі статтею 5, 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Місцеві органи виконавчої вклади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують, зокрема проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішенню інших питань у цій сфері; вирішення питань щодо забезпечення прав дітей, встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей.

Відповідно до ст. 25 цього Закону діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.

Статтею 23-1 вказаного Закону визначено, що усі дії щодо дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, спрямовуються на захист прав та інтересів дитини, усунення причин таких обставин і забезпечення безпечних умов її утримання та виховання, надання їй та її батькам комплексу необхідних послуг та соціальної допомогли.

Держава, як гарант забезпечення особливого піклування про дитину та реалізації її прав здійснює захист прав дітей, у тому числі через діяльність служб у справах дітей, які безпосередньо забезпечують реалізацію на території відповідних рад державної політики з питань захисту прав дітей.

Крім того, служба у справах дітей здійснює облік дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, дітей залишених без батьківського піклування та дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування; готує висновки органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав, відібрання дітей, поновлення батьків у батьківських правах, визначення місця проживання дітей, участі у вихованні дітей батьків, інших родичів та з інших питань щодо соціального і правового захисту дітей; здійснює контроль за умовами утримання, виховання, захистом прав та інтересів дітей в сім`ях опікунів, піклувальників, сім`ях патронатних вихователів, проводять перевірку умов проживання і виховання дітей у цих сім`ях; збирає матеріали та готує проекти рішень виконавчого комітету ради та здійснює ведення справи щодо: відібрання дітей у батьків, якщо їх життю або здоров`ю загрожує небезпека; надання та скасування статусу дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, встановлення та припинення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, призначення опікуна, піклувальника над цими дітьми та звільнення від повноважень опікунів, піклувальників; надання дозволу на здійснення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина діти; розв`язання спору, що виник між батьками, щодо визначення імені, прізвища, по батькові дитини, місця проживання дитини, участі у її вихованні. Також служба у справах дітей приймає рішення про тимчасове влаштування дітей, залишених без батьківського піклування та готує висновок про доцільність/недоцільність повернення таких дітей батькам, або особам які їх замінюють; збирає матеріали щодо позбавлення батьківських прав, відібрання дітей у батьків з дотриманням вимог діючого законодавства України та забезпечує їх подання до суду тощо.

Невиконання вимог законодавства щодо утворення служб у справах дітей відповідними радами та здійснення ними своїх повноважень підриває авторитет держави, якою гарантовано захист прав дитини з боку держави.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Суперечності, які виникають у зв`язку із реалізацією органами, установами державної влади та місцевого самоврядування повноважень у сфері охорони дитинства щодо дотримання, забезпечення та захисту прав дитини, у тому числі дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, зачіпають інтереси держави; порушення інтересів держави в цій сфері є порушенням загальнодержавних інтересів, що у відповідності до ст. 131-1 Конституції України покладає на прокурора обов`язок представництва в суді.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямований на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у даних спірних правовідносинах - Міністерство соціальної політики України.

Згідно п.п.1, 4 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 17.06.2015 № 423, Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері соціальної політики, з питань сім`ї та дітей, усиновлення та захисту прав дітей.

Відповідно до покладених завдань Мінсоцполітики, зокрема, проводить моніторинг стану дотримання вимог законодавства щодо соціального захисту сімей та дітей; забезпечує ведення Централізованого банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, про сім`ї потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів; проводить роботу із соціально-правового захисту дітей, запобігання бездоглядності та правопорушенням серед них, соціально-психологічної реабілітації найбільш уразливих категорій дітей, контролює та координує діяльність служб у справах дітей; здійснює координацію та методологічне забезпечення діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, а також забезпечує дотримання вимог законодавства щодо встановлення опіки і піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, їх усиновлення, застосування інших передбачених законодавством форм влаштування дітей тощо.

Як слідує з наведеного Мінсоцполітики лише контролює та координує діяльність служб у справах дітей; здійснює координацію та методологічне забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа.

Отже, у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії та здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих, житлових і майнових прав та інтересів дітей та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (зі змінами та доповненнями) визначено статус сільських, селищних, міських рад, як органів місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно частин 1, 9 статті 16, статті 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Сільські, селищні, міські ради мають печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, рахунки в установах банків України. Орган місцевого самоврядування може звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (ч.1 ст.11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Отже, невиконання Благовіщенською міською ради вимог законодавства може призвести до порушення суспільних інтересів та інтересів держави у сфері охорони дитинства в частині забезпечення належного захисту гарантованих державою прав дітей.

У зв`язку з розширенням повноважень сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад щодо провадження діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, постановами КМУ від 15.11.2017 № 877 та від 11.04.2018 № 301 внесені зміни до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини (постанова КМУ від 24.09.2008 № 866), згідно із якими сільські, селищні, міські ради об`єднаних територіальних громад мають самостійно здійснювати діяльність, пов`язану із захистом прав дитини, зокрема передано об`єднаним територіальним громадам повноваження стосовно влаштування під опіку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №800 затверджено Порядок взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров`ю, та внесено зміни до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини (постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866), якими визначено органами опіки та піклування, зокрема, виконавчі органи міських, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад, які провадять діяльність із соціального захисту дітей.

Так, відповідно до п.3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини (в редакції постанов Кабінету Міністрів України №301 від 11.04.2018, №800 від 03.10.2018) визначено органами опіки та піклування, зокрема, виконавчі органи міських, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад, які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім`ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей.

Згідно п.п.13, 14 цього Порядку, облік дітей, які залишились без батьківського піклування, здійснює служба у справах дітей за місцем проживання батьків дитини або одного з них, з яким проживала дитина до настання обставин, за яких вона залишилася без піклування батьків, незалежно від місця виявлення дитини, а дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - служба у справах дітей за місцем походження дитини. Відомості про дитину, яка залишилась без батьківського піклування, збираються службою у справах дітей протягом 10 днів після надходження повідомлення про таку дитину. Служба у справах дітей на підставі зібраних відомостей про дитину приймає рішення, яке оформлюється наказом про взяття її на первинний облік дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (далі - первинний облік), і вносить дані про таку дитину до книги первинного обліку. Дитина вважається такою, що взята на первинний облік, з дати прийняття такого рішення. Після взяття дитини на первинний облік служба у справах дітей складає та затверджує індивідуальний план соціального захисту дитини, залишеної без батьківського піклування, дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування.

Відповідно до пунктів 6, 7 Порядку взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров`ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 № 800, голови міських, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад, а також старости сіл і селищ, визначених за рішенням місцевої ради об`єднаної територіальної громади, несуть персональну відповідальність за забезпечення виявлення дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, випадків жорстокого поводження з ними, виникнення безпосередньої загрози їх життю або здоров`ю, надання таким дітям допомоги межах повноважень і своєчасне інформування про них відповідних суб`єктів виявлення та/або організації соціального захисту дітей.

Відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про добровільне об`єднання громад" об`єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об`єднаною територіальною громадою. Тобто голова об`єднаної територіальної громади представляє інтереси дітей, як членів своєї громади і виконує обов`язки щодо створення соціально-економічних умов реалізації особистості на території громади.

Діти, як члени громад, мають свої права як особлива група. Право на життя, на освіту, на охорону здоров`я, на розвиток, на правосуддя, на батьківську турботу, на сім`ю, на захист з боку громади й держави тощо.

За таких обставин, об`єднані територіальні громади набули повноважень щодо забезпечення та дотримання прав дитини та відповідно обов`язків з питань захисту прав дітей, як орган опіки та піклування.

При цьому передбачено, що безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, покладається на службу у справах дітей, зокрема виконавчих органів міських, сільських, селищних рад об`єднаних територіальних громад.

Статтею 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено питання, вирішення яких віднесено до компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування, зокрема, належать повноваження щодо вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов`язаних з охороною материнства і дитинства; вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування, забезпечення утримання та виховання дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Відповідно до ст. 40 вказаного вище Закону виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.

Отже питання створення виконавчих органів, до складу яких входять служби у справах дітей, належить до повноважень органу місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування сільських, селищних, міських рад, зобов`язані відповідно до вимог законодавства здійснювати повноваження з питань захисту прав дітей, які є мешканцями громади та утворити для цього у складі відповідних виконавчих органів рад службу у справах дітей.

Відповідно до ст.10 Регламенту роботи Благовіщенської міської ради, саме рада проводить свою роботу сесійно; cесії ради складаються з пленарних засідань ради і засідань постійних та інших комісій ради, що проводяться у перерві між пленарними засіданнями.

Згідно ст.13 Регламенту, сесія Ради скликається в міру необхідності, але менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних питань - не рідше ніж один раз на місяць.

Відповідно до ст. 103 Регламенту, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади міста Благовіщенське, обирається нею на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування, здійснює свої повноваження на постійній основі.

Стаття 104 Регламенту встановлює, що міський голова при здійсненні наданих повноважень є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою і відповідальним перед радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої влади також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

Незважаючи на вищевикладене, Благовіщенська міська рада не виконує належним чином повноваження з забезпечення, дотримання та захисту прав дитини.

Реалізація державної політики у сфері забезпечення прав дитини є безпосереднім обов`язком об`єднаної територіальної громади. Кожна дитина, яка мешкає у громаді, має право на захист майнових і немайнових прав, який, за законом, надає об`єднана територіальна громада як орган опіки та піклування, що має особливі повноваження виконавчих органів влади об`єднаної громади представляти та відстоювати інтереси своїх громадян.

Щоб територіальні громади були ефективними з питаннях захисту прав дитини, вони мають не тільки набути повноважень органу опіки та піклування, а й застосовувати положення законодавства у питаннях вирішення спорів між батьками дитини, обмеження або позбавлення батьківських прав, протидії насильству, у тому числі домашньому, представляти інтереси дітей у разі відсутності законних представників у дитини та багатьох інших.

Крім того, указом Президента України від 30.09.2019 № 721/2019 "Про деякі питання забезпечення прав та законних інтересів дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, розвитку та підтримки сімейних форм виховання дітей" зобов`язано вжити в установленому порядку вичерпних заходів щодо приведення штатної чисельності служб у справах дітей відповідно до нормативів, установлених законодавством, у тому числі в об`єднаних територіальних громадах.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Благовіщинська міська рада Кіровоградської області як орган місцевого самоврядування, допустила у спірних правовідносинах протиправну бездіяльність, оскільки всупереч вимогам ст.ст. 5, 8, 23-1, 25 Закону України "Про охорону дитинства", ст.ст. 4, 6, 7, 12 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", ст.ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п.п.6, 7 Порядку взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров`ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №800, п.3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, у складі відповідних виконавчих органів не утворила службу у справах дітей.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

VI. Судові витрати.

Відповідно до п.7, 8 ч.1 ст.4 КАС України визначено що, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Частиною 3 статті 53 КАС України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Отже прокурор, звертаючись до суду з позовом, діяв як посадова особа органу державної влади, виступаючи в інтересах Держави Україна, а відтак є суб`єктом владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України під час задоволення позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Прокурор у даній справі є суб`єктом владних повноважень, оскільки виконує функції з представництва інтересів держави у суді, тому суд дійшов висновку, що оскільки позивачем не надано доказів понесених витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, то судові витрати до стягнення з відповідача не належать.

Керуючись ст. ст. 139, 246, 255, 260-263, 292-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати бездіяльність Благовіщенської міської ради Благовіщенського району Кіровоградської області щодо тривалого не оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій знаходиться позашкільний заклад освіти Дитячо-юнацька спортивна школа Благовіщенської міської ради, протиправною.

Зобов`язати Благовіщенську міську раду Благовіщенського району Кіровоградської області вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, орієнтовною площею 0,215 га, на якій знаходиться позашкільний заклад «Дитячо-юнацька спортивна школа Благовіщенської міської ради», вчинити дії щодо виготовлення технічної документації із землеустрою та реєстрації речового права на земельну ділянку

Копію рішення суду направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Дата складання повного рішення суду - 11 червня 2021 року.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук