Рішення № 97691859, 16.06.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2021 року м. Київ справа №320/7055/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії відповідно до положень статті 12 пункту "в" Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

- зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років з 1 липня 2020 р.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на момент звільнення у 2004 р. з військової служби офіцером у зв`язку із скороченням штатів та реформуванням Збройних Сил позивач мав вислугу 17 років 3 міс. 29 дні. В подальшому після досягнення 45-річного віку у 2020 р. позивач звернувся до військового комісаріату з проханням направити подання про призначення йому пенсії, оскільки мав право на призначення пенсії за спеціальним законом з огляду на підстави звільнення. Такі документи були направлені до відповідача. Проте, листом відповідача повернуто цей пакет документів до Київського обласного військового комісаріату без виконання, посилаючись на необхідність наявності у позивача вислуги років 20 років і більше.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

16 жовтня 2020 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що стаття 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення України із числа осіб, які перебували на військовій службі та умови призначення пенсій за вислугу років. У відповідності до вимог вищезазначеної статті позивач набув би право на отримання пенсії за вислугу років при наявності 20 календарних років і більше. Звертає увагу, що даною нормою законодавцем було визначено виключну підставу для призначення пенсії, обов`язковою умовою для призначення пенсії за вислугу років за даним Законом є достатня кількість років вислуги у календарному обчисленні. На день звільнення з військової служби календарної вислуги років позивача не було достатньо для призначення пенсії.

20 жовтня 2020 р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначив, що право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільненні у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України при досягненні ним в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було встановлено пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-VI, чинного на момент звільнення позивача, а тому зазначена норма зберігає юридичну силу як для позивача, так і для відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач перебував на військовій службі в Збройних Силах України на офіцерських посадах і станом на 30 листопада 2004 р. досяг вислуги 17 років 3 місяці і 29 днів.

Наказом Міністра Оборони України від 18 жовтня 2004 року №809 відповідно до Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 7 листопада 2001 року № 1053/2001, позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 63 (у зв`язку зі скороченням штатів) зазначеного Положення у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України.

Наказом командира військової частини А 2167 від 30 листопада 2004 року № 327 позивач з 30 листопада 2004 року виключений зі списків особового складу військової частини.

18 червня 2020 року позивач звернувся до Білоцерківського об`єднаного міського військового комісаріату за призначенням пенсії.

1 липня 2020 року Білоцерківський військовий комісаріат через Київський обласний військовий комісаріат подав подання і необхідні документи до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області для призначення і нарахування пенсії за вислугою років.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на час звернення до органу ПФУ досягнув віку 45 років.

Листом відповідача №1000-0331-8/58872 від 17 липня 2020 року позивача повідомлено, що за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» законні підстави для призначення пенсії відсутні, а тому відповідач повертає пакет документів без виконання, до Київського обласного військового комісаріату.

27 липня 2020 року Київський обласний військовий комісаріат повернув пакет документів до Білоцерківського об`єднаного міського військового комісаріату, який 6 серпня 2020 року повернув позивачу ці документи.

Не погоджуючись з відмовою, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII від 9 квітня 1992 р..

Відповідно до вимог пункту «в» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 20 календарних років і більше, які звільняються з військової служби відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей».

При цьому, суд звертає увагу, що редакція зазначеної статті змінювалась, по різному визначаючи при цьому умови і підстави виникнення права на пенсію за вислугу років.

У певний час існували положення статті, за якими військовослужбовець міг звільнитися зі служби раніше, але при досягненні ним 45-річного віку йому могла бути призначена пенсія за вислугу років за наявності інших обов`язкових умов.

Так, відповідно до пункту «в» зазначеної статті у редакції Закону України від 4 квітня 2006 р. №3591-IV «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців», пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 15 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей».

Законом від 8 липня 2011 р. №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» пункт «в» статті 12 Закону №2262-XII викладено в наступній редакції, а саме: пенсії за вислугу років призначаються особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 20 календарних років і більше, які звільняються з військової служби відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей».

Законом України №1763-IV «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» встановлено правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв`язку зі скороченням чисельності Збройних Сил України в ході їх реформування, та членів їхніх сімей.

Згідно з вимогами пункту 11 статті 1 Закону України №1763-IV (у редакції, яка діяла на час звільнення зі служби позивача) для військовослужбовців, які звільняються зі Збройних Сил України у зв`язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 15 років пенсія обчислюється у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 відсотки за кожний наступний рік, але не більше ніж 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.

Статтею 3 цього Закону дію вказаної норми поширено на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України після 1 січня 2004 року.

Відповідно до вимог частини другої статті 8 Закону України від 20 грудня 1991 р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, за винятком тих, які проходять строкову службу, не можуть бути звільнені з військової служби до набуття права на пенсію за вислугу років.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 грудня 1999 р. №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституції України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституції України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 р. №8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11.10.2005 № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

22 травня 2008 р. Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 р. № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій для військовослужбовців, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Таким чином, оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було встановлено пунктом 11 статті 1 Закону №1763- IV, чинного на момент звільнення позивача, то зазначена норма зберігає юридичну силу як для позивача, так і для відповідача.

Надаючи оцінку доводам та аргументам сторін, суд бере до уваги таке. Відповідач наполягає на застосуванні приписів чинних норм щодо пенсійного забезпечення осіб офіцерського складу, зокрема і з особливостями, визначеними законом про надані їм гарантії у зв`язку з реформуванням Збройних Сил, які передбачають наявність вислуги років не менше як 20 календарних років. Разом з тим, такі зміни до вказаного закону було внесено лише у 2011 році, тоді як позивача було звільнено за скороченням штатів у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України на підставі цього закону ще у 2004 році, тобто до внесених змін.

Суд враховує, що саме такі умови надання права на пенсію за вислугу років (наявність вислуги років не менше як 15 років та досягнення віку 45 років) були державними гарантіями для військовослужбовців, які звільнялися з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил на підставі Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей».

На час звільнення позивача норма пункту 11 статті 1 Закону №1763- IV передбачала право на пенсію за вислугу років за наявності вислуги 15 років, але при досягненні віку 45 років, що протиправно не було взято до уваги органом ПФУ при вирішенні зави позивача.

Наявність у позивача вислуги 17 років 3 місяці і 29 днів орган ПФУ визнає, ці обставини не є спірними у справі. Відповідач заперечує наявність у позивача вислуги 20 років, хоча позивач не стверджує про наявність у нього такої вислуги.

Покликання відповідача на вказані ним правові позиції Верховного Суду щодо необхідної умови для призначення пенсії за вислугою років наявності вислуги 20 календарних років суд до уваги не бере, оскільки ці правові висновки винесено за інших обставин справи, а також з тих підстав, що відповідачем не враховано час виходу на пенсію позивача (2004 р.), чинне на той період законодавство, а також особливості набуття права на пенсію за вислугу років, які надавалися як державна гарантія Законом України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей».

Як встановлено судом, станом на момент звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилося 45 років, що в сукупності з відповідною вислугою років сформувало підстави для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «в» статті 12 Закону України №2262-XII, тому суд вважає протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років на підставі цієї норми.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 6 лютого 2012 р. у справі № 21-322а11-1, розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносин по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року (справа № 539/3872/14-а), від 16 липня 2019 року (справа № 686/651/17), від 21 листопада 2019 року (справа №331/1442/17), від 14 квітня 2020 року (справа №260/450/19), від 21 травня 2020 року (справа № 460/286/19), яка відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до вимог статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З метою належного захисту прав суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років з 1 липня 2020 р., тобто, з дня звернення позивача із заявою про призначенням пенсії.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було відмовлено у призначенні пенсії, отже порушено права позивача на отримання пенсії та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що дії відповідача були протиправними. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління ПФУ у Київській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до положень статті 12 пункту "в" Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Зобов`язати Головне управління ПФУ у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до положень статті 12 пункту "в" Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з 1 липня 2020 р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повне найменування сторін:

Позивач – ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 .

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, адреса: вул. Ярославська, 40, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ - 22933548.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду 16 червня 2021 року