Рішення № 97691632, 14.06.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 червня 2021 року Справа № 280/2908/21 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.186, код ЄДРПОУ ВП: 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 12.11.2020 №Ф-18620-13У про стягнення з позивача заборгованості розміром 35588,74 грн.;

- зобов`язати відповідача здійснити коригування інтегрованої картки платника єдиного внеску позивача з метою виключення (списання) заборгованості по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що оскаржувана вимога є протиправною та такою, що прийнята в супереч приписів чинного законодавства України. Зазначає, що вона підприємницьку діяльність не здійснювала та доходу з неї не отримувала, оскільки після 1 липня 2004 року у встановленому законом порядку не подала державному реєстатору реєстраційну картку для включення відомостей про себе до Єдиного державного реєстру. Крім того, позивач вказує на те, що у період з 2012 по теперішній час вона є найманим працівником за якого єдиний внесок сплачує роботодавець (Приватне підприємство «Мельнік»). Позивач вважає, що у спірний період вона була застрахованою особою, а відповідно не мала обов`язку подвійно сплачувати єдиний внесок. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 14.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду із даним позовом. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив. Встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 11.05.2021 надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№26346), в якому зазначає, що позивач у спірний період обліковувався на податковому обліку у Головному управлінні ДПС у Запорізькій області як фізична особа - підприємець. Посилається на те, що з 2017 року набули чинності зміни, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями. Так, з 2017 року у разі якщо такими платниками податку не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, при цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). Зауважує, що позивачем належним чином не виконувались норми статті 9 цього Закону, а саме єдиний внесок на відповідні рахунки не сплачено, у зв`язку із чим Головне управління ДПС у Запорізькій області було сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) за формою та у строки, визначені законодавством. Вважає, що позивач має обов`язок сплати єдиного внеску на загальних підставах відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». На підставі викладеного, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Крім того, вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

Дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 09.08.1995, про що внесено відповідний запис від 22.10.2012 за №21031750000072462, перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС в Запорізькій області, Вознесенівська державна податкова інспекція (Хортицький район м.Запоріжжя) на загальній системі оподаткування, припинила підприємницьку діяльність 22.03.2021, номер запису: 2001030060002072462, підстава: власне рішення.

12.11.2020 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-18620-13У на суму 35588,74 грн.

Вимога Головного управління ДПС у Запорізькій області сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного внеску, а саме:

- за 2017 рік по строку 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн.;

- за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн.;

- за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн.;

- за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн.;

- за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн.;

- за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 в сумі 2457,18 грн.;

- за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 в сумі 2457,18 грн.;

- за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 в сумі 2457,18 грн.;

- за 4 квартал 2019 року по строку 20.01.2020 в сумі 2754,18 грн.;

- за січень, лютий 2020 року по строку 21.04.2020 в сумі 2078,12 грн.;

- за червень 2020 року по строку 20.07.2020 в сумі 1039,06 грн.;

- за 3 квартал 2020 року по строку 19.10.2020 в сумі 3178,12 грн.

Позивач, вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, звернулась через свого представника з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Як зазначено у частині шостій статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5 частини 1 цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;

Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Абзацом 3 частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Таким чином, сплата єдиного внеску фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування за 2017 рік мала бути здійснена до 09.02.2018 у розмірі не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII внесено зміни, у тому числі до Закону №2464-VI (набули чинності з 01.01.2018).

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (тут і в подальшому в редакції з 01.01.2018) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу 3 частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з абзацом 4 частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Як зазначено у частині шістнадцятій статті 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Отже, починаючи з 01.01.2017 відповідно до вищезазначених норм встановлений безальтернативний обов`язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Під час судового розгляду, судом встановлено, що у період за який нараховано недоїмку, ОСОБА_1 була та є на теперішній час найманий працівником на Приватному підприємстві «Мельнік» (код ЄДРПОУ 32419795), що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 , зокрема, записом №13 – 01.03.2017 прийнята на посаду заступника головного бухгалтера на ПП « ОСОБА_2 ». Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-7 за гр. ОСОБА_1 , починаючи з березня 2012 року регулярно сплачуються ПП « ОСОБА_2 » (код ЄДРПОУ 32419795), яке виступає страхувальником, суми страхових внесків у розмірі, не менше мінімального.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 7 пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для вичерпного, встановленого законом переліку осіб.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником та не отримує грошове забезпечення в порядку, передбаченому законодавством. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником або отримує відповідне грошове забезпечення), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець або органи, які виплачують таке грошове забезпечення, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем або органом, який виплачує таке грошове забезпечення.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, який враховується судом в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України.

Суд зазначає, що в спірних правовідносинах позивач заявив про протиправність вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, сформованих контролюючим органом за період 2017 рік – 3 квартал 2020 року.

Як встановлено судом, позивач у вказаний період була найманим працівником, та згідно наявних в матеріалах справи індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , ПП « ОСОБА_2 » сплачувався за позивача, як за застраховану особу, єдиний внесок в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Доказів отримання позивачем у вказаний період доходів від провадження підприємницької діяльності до суду не надано.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у спірний період позивач була найманим працівником. Оскільки ПП « ОСОБА_2 » сплачувало за позивача страхові внески, в даному випадку у позивача у вказаний період був відсутній обов`язок зі сплати єдиного внеску як у фізичної особи-підприємця, оскільки за інших умов відбудеться подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.

За таких підстав суд дійшов висновку, що позивач, за відсутності доходів від підприємницької діяльності, не може мати борг з недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у період з січня 2017 року по вересень 2020 року, а тому оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-18620-13У від 12.11.2020, є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити коригування інтегрованої картки платника єдиного внеску позивача з метою виключення (списання) заборгованості по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, суд зазначає наступне.

Організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України №422 від 07.04.2016 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України за №751/28881 від 20.05.2016 (далі - Порядок №422).

Згідно з положенням пункту 1 Розділу І вказаного Порядку №422 інтегрована картка платника (далі - ІКП) це форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Порядку №422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. Облікові та звітні показники включаються до еталонних довідників з подальшим обов`язковим внесенням відповідних змін до реєстрів операцій та показників, які формуються ДФС за погодженням Міністерства фінансів України. Зміни до реєстрів операцій та показників вносяться не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем впровадження нових операцій та/або показників. Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для відображення в ІКП облікових показників, забезпечує автоматизоване ведення ІКП. Усі вартісні облікові операції та облікові показники в ІКП проводяться у гривнях з двома десятковими знаками. Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення. Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій. В ІКП на дату проведення кожної облікової операції підбиваються підсумки за всіма її графами.

Згідно з пунктом 5 розділу І Порядку №422 контроль достовірності первинних показників за єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень. Дії працівників органів ДФС під час відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників фіксуються із зазначенням ідентифікатора користувача, дати та часу дії. При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов`язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою. У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу 2 Порядку №422 з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів за напрямами: відповідність форм відкритих ІКП затвердженому переліку форм ІКП; відповідність відкритої ІКП за видами бюджетів та платежів як для юридичних, так і для фізичних осіб відповідно до затвердженого переліку форм ІКП; наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску та переплати за платежами, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до органу ДФС (крім платежів, які контролюються органами ДФС в частині актів перевірок); наявність відкритої ІКП за платником, який знятий з обліку в органі ДФС; наявність у платника, якого виключено з реєстру платників певного податку, відкритої ІКП без ознаки «платник відсутній в реєстрі»; наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску в ІКП зі спеціальним кодом «платежі до з`ясування»; одночасна наявність показника переплати та невиділеного (незафіксованого) податкового боргу з грошового зобов`язання (заборгованості (без пені)) в ІКП; від`ємне значення переплати та/або боргу (заборгованості) в ІКП.

Аналіз зазначених положень Порядку №422 свідчить, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює наявність матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відповідно належним способом захисту порушеного права позивача є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії з відображення/коригування у інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №805/4374/15-а.

При цьому, суд зазначає, що саме у разі скасування вимоги про сплату боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Стосовно твердження відповідача, що позивачем було пропущено строк звернення до суду, то дане питання було вирішено судом під час вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Щодо інших доводів сторін, то суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин справи дає підстави суду визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду поніс судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1816,00 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1816,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 139, 143, 243-246 ,255 , 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.186, код ЄДРПОУ ВП: 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 №Ф-18620-13У.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування інтегрованої картки платника єдиного внеску ОСОБА_1 з метою виключення (списання) заборгованості по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Запорізькій області.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 14.06.2021.

Суддя А.В. Сіпака