Рішення № 97691191, 15.06.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року м. Житомир справа № 240/9572/21

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Черноліхова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати неправомірним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 5-ОТГ від 27 січня 2021 року в частині передачі із державної у комунальну власність Черняхівської селищної ради земельної ділянки з кадастровим номером 1825681600:02:000:0011 загальною площею 33,1152 га;

- зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки з кадастровим номером 1825681600:02:000:0127 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що у листопаді 2020 року відповідач надав йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га на території Черняхівського району. Після розроблення такого проекту він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області для його затвердження. На підставі наказу № 1021-УБД від 30 березня 2021 року у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га на території Черняхівської селищної (Видиборської сільської) ради відмовлено через відсутність повноважень, оскільки земельна ділянка передана до Черняхівської селищної ради у комунальну власність на підставі наказу № 5-ОТГ від 27 січня 2021 року. Не погоджуючись з вказаним наказом і діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою суду від 21 травня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач направив до суду відзив на позовну заяву, в якому просить в її задоволенні відмовити. Зазначає, що спірний наказ є актом індивідуальної дії, адресований виключно Черняхівській селищній раді, спрямований на виникнення конкрених правовідносин між відповідачем та радою, не розрахований на багаторазове застосування, відтак право на його оскарження має лише Черняхівська селищна рада. Крім того, повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 1825681600:02:000:0011 загальною площею 33,1152 га перейшли до Черняхівської селищної ради.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 1493-УБД від 24 листопада 2020 року позивачу надано дозвіл на розроблення проекту земелустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Черняхівського району за межами населених пунктів Видиборської сільської ради. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Після розроблення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 звернувся до відповідача для його погодження, у якому на підставі наказу № 1021-УБД від 30 березня 2021 року було відмовлено через відсутність повноважень у зв`язку з передачею до Черняхівської селищної ради у комунальну власність земельної ділянки (наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 5-ОТГ від 27 січня 2021 року).

Вважаючи такий наказ протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

За приписами пункту 18 частини першої статті 4 КАС України, нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Як вбачається із матеріалів справи, Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області видано наказ № 5-ОТГ від 27 січня 2021 року про передачу із державної у комунальну власність земельних ділянок, зокрема, Черняхівській селищній раді ділянки з кадастровим номером 1825681600:02:000:0011 загальною площею 33,1152 га.

З огляду на наведені вище положення КАС України та ознаки і властивості нормативно-правового й індивідуального актів, оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, оскільки: виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області та не містить загальнообов`язкових правил поведінки; адресований Черняхівській селищній раді; спрямований на виникнення правовідносин між Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області і Черняхівською селищною радою; не розрахований на багаторазове застосування; вичерпує свою дію після державної реєстрації права власності на передані земельні ділянки.

Отже, право на оскарження наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 5-ОТГ від 27 січня 2021 року надано особі, щодо якої він прийнятий, тобто, Черняхівській селищній раді, або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що оспорюваний в даній справі наказ не стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , не спрямований на виникнення щодо нього жодних юридичних наслідків, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки з кадастровим номером 1825681600:02:000:0127 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, то суд її також вважає необгрунтованою, оскільки на даний момент наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 1021-УБД від 30 березня 2021 про відмову ОСОБА_1 у наданні вказаної ділянки є чинним і останнім не оскаржується.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 256 КАС України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м. Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 39765513) про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов