Ухвала суду № 97682566, 09.06.2021, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/3078/21 2/335/1668/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Геєць Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ровенської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

22.03.2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про стягнення коштів.

24.04.2021 року позивач подав заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог, а також уточнену позовну заяву.

В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач зазначив, що 22.07.2019 року Запорізьким окружним адміністративним судом винесено рішення по справі N9 280/2654/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, яким визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-24848-49У від 12.11.2018, винесену Головним управлінням ДФС у Запорізькій області у відношенні ОСОБА_1 на суму 15 819,54 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 768,40 грн.

04.12.2019 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду залишено без змін рішення ЗАОК від 22.07.2019 року.

Проте, Олександрівським ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) до набрання рішенням суду законної сили на виконання оскарженої вимоги № Ф-24848-49У від 12.11.2018 було стягнуто з ОСОБА_1 на рахунки ГУ ДФС у Запорізькій області 2259,15 грн. (довідка № 8690/5 від 21.01.20).

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 утворено Державну податкову службу України, а також вказано, що Державна податкова служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 № 537 утворено територіальні органи Державної податкової служби України, в тому числі Головне управління ДПС у Запорізькій області, яке реорганізоване із Головного управління ДФС у Запорізькій області. Також зазначено, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються у відповідних сферах діяльності.

01.03.2021 року ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду у вищевказаній справі N9 280/2654/19 замінено сторону виконавчого провадження а саме: Головне управління ДФС у Запорізькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166; код ЄДРПОУ 43143945).

04.06.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної податкової служби Запорізькій області (яка є правонаступником ГУ ДФС у Запорізькій області) з заявою щодо повернення коштів, стягнутих на виконання скасованої судом вимоги № Ф-24848-49У від 12.11.2018, якою було стягнуто з ОСОБА_1 на рахунки ГУ ДФС у Запорізькій області 2259,15 грн.

Листом від 17.07.2020 за вих. № 15666/14/08-01-49-08 Олександрійського управління у м. Запоріжжі ГУ ДПС у Запорізькій області ОСОБА_1 відмовлено у поверненні стягнутих коштів з підстав ніби-то наявності заборгованості, як фізичної особи-підприємця зі сплати єдиного внеску.

В той же час, скасовуючи незаконну вимогу № Ф-24848-49У від 12.11.2018, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.07.2019 також було встановлено, що: «відповідач... не надав суду жодного належного доказу того, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець у 1994 році та у 2017-2018 мав зазначений статус. ... Відповідачем не надано доказів того, що позивач відноситься до платників єдиного внеску визначених ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Отже, ОСОБА_1 не зареєстрований та був зареєстрований, як фізична особа- підприємець у 2017-2019, що відповідно встановлено судом у справі № 280/2654/19, що виключає будь-які нарахування боргу з єдиного соціального внеску.

Також ОСОБА_1 , посилаючись на фактичні обставини відсутності у нього статусу ФОП у 2017-2019, встановлені рішенням суду у справі № 280/2654/19, звертався до ГУ ДПС України з письмовою заявою 25.01.2021 щодо внесення змін до інтегрованої картки платника податків в частині щодо вилучення/скасування запису про наявність заборгованості з єдиного соціального внеску за кодом бюджетної класифікації 71040000 за ОСОБА_1 у сумі 12741,33 грн., який ніби-то перешкоджає, за твердженнями посадових осіб відповідача, виплатити належні йому грошові кошти. Проте на цей час ОСОБА_1 відповіді не отримав.

Отже ГУ ДПС у Запорізькій області протиправно, без наявності достатньої правової підстави, утримує належні ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 2 259,15 грн. за відсутності будь-якого документа, що підтверджує правомірність зберігання цих грошових коштів.

Вимога N9 Ф-24848-49У від 12.11.2018, за якою кошти були стягнуті з позивача на користь відповідача Олександрівським ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), скасована рішенням суду Запорізького окружного адміністративного суду по справі № 280/2654/19 від 22.07.2019 року.

Посилаючись на викладене, позивач просить суд стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на його користь грошові кошти у сумі 6759.15 грн., що складаються з грошових коштів, набутих (утриманих) без достатньої правової підстави у сумі 2259,15 грн., відшкодування моральної шкоди у сумі 4500,00 грн., а також суму сплаченого судового збору.

Ухвалою суду від 09.04.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Вирішено провести перше судове засідання не пізніше 30-ти днів з дня відкриття провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін, в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

Відповідачу встановлено строк для подання відзиву, позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив відповідача.

27.04.2021 року від позивача надійшла заява про уточнення (збільшення) позовних.

07.05.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 22.03.2021 року.

Ухвалою суду від 11.05.2021 року продовжено процесуальний строк розгляду справи за позовом ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про стягнення коштів, у порядку спрощеного позовного провадження до шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі

Друге судове засідання визначено провести 09 червня 2021 року о 08-00 год. без повідомлення (виклику) сторін.

07.06.2021 року на адресу суду надійшов відзив від відповідача на уточнену позовну заяву, в якій відповідач просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, також у відзиві посилається на те, що позивач ставить на вирішення суду вимогу, яка повинна вирішуватися в порядку, передбаченому КАС України.

Відповідь на відзив відповідача від позивача не надходила.

Згідно п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З позовної заяви та інших матеріалів справи вбачається, що з позовом до суду до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій звернувся позивач, який вказував, що ГУ ДПС у Запорізькій області протиправно, без наявності достатньої правової підстави, утримує належні ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 2 259,15 грн. за відсутності будь-якого документа, що підтверджує правомірність зберігання цих грошових коштів.

Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами виникли грошові зобов`язання, оскільки праву позивача вимагати від відповідача виконання певних дій кореспондує обов`язок відповідача сплатити грошові кошти на користь позивача.

У відзиві на позовну заяву відповідач наголошує, що позивачем неправильно обрано вид судочинства, у якому належить розглядати цю справу.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість публічно - правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно - правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 КАС України.

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Стосовно терміну "публічно-владні управлінські функції", то зміст поняття полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

Тому помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи.

Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо.

Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним.

Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов`язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов`язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму.

Отже, можна дійти висновку, що спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, спір за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), був розглянутий за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах, їх суб`єктний склад, слід виснувати, що у цій справі між сторонами виник публічно-правивий спір, з огляду на їх похідний характер також підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З врахуванням викладеного суд приходить до висновку, що провадження в справі відповідно до норм п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, слід закрити.

На виконання вимог ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд роз`яснює ОСОБА_1 що розгляд справи віднесено до юрисдикції Запорізького окружного адміністративного суду за територіальною підсудністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до статті 7 Закону „Про судовий збір”, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, зокрема, у випадку закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Встановлено, що позивач при зверненні до суду з даним позовом сплатив судовий збір в сумі 908,00 грн., тому у зв`язку із закриттям провадження у цій справі йому належить повернути цей судовий збір.

Керуючись ст.ст. 255, 256, 260 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ :

Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про стягнення коштів – закрити.

Роз`яснити позивачу ОСОБА_1 , що його позов до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про стягнення коштів належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Повернути ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн. з державного бюджету відповідно до квитанції № 0.0.2079895177.1 від 08.04.2021 року.

Зобов`язати управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області повернути ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908,00 грн., відповідно до квитанції № 0.0.2079895177.1 від 08.04.2021 року.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів, з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телемунікаційної системи подається до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя.

Суддя: Ю.В.Геєць