Вирок № 97682189, 15.06.2021, Селидівський міський суд Донецької області

239/83/20

1-кп/242/295/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого – судді Черкова В.Г., при секретарі Уварові М.В., за участі прокурорів Жердецького О.О., Кондратенко С.М., потерпілих ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , захисника Пивовар В.П., обвинуваченого ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Селидівського міського суду об`єднане кримінальне провадження № 12020050500000294 від 01.04.2020 року, № 12020050500000894 від 30.11.2020 року відносно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Коренівськ Краснодарського краю РФ, громадянина України, раніше судимого, останній раз: 20.05.2020 року Красноармійський міськрайонним судом Донецької області за ч. 2 ст. 190 КК України до 2 років обмеження волі та звільненого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, який проживає за адресою: АДРЕСА_1

за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 353 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

19 березня 2020 року о 15 годині ОСОБА_3 зустрівся зі своїм знайомим ОСОБА_4 біля магазину «Успіх» за адресою: Донецька область, м. Селидове, вул. Маяковського, 37. В цей момент у ОСОБА_3 виник злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману, реалізуючи який, він, не посвячуючи ОСОБА_4 в свій злочинний намір, запропонував останньому піти до м. Новогродівка Донецької області, щоб повернути борг у мешканця міста, на що ОСОБА_4 погодився та вони пішки направилися до м. Новогродівка Донецької області. Цього ж дня о 17 годині, знаходячись на перехресті вулиць Надії та Лісна м. Новогродівка Донецької області, ОСОБА_3 сказав ОСОБА_4 почекати його на перехресті, а сам направився до місця мешкання раніше не знайомого йому чоловіка, який начебто займається незаконною реалізацією саморобних алкогольних напоїв. Підійшовши до будинку АДРЕСА_2 , де мешкає ОСОБА_1 , ОСОБА_3 покликав господаря будинку на двір, а коли останній вийшов, то діючи умисно, з корисливою метою, шляхом обману, реалізуючи свій злочинний умисел для полегшення заволодіння чужим майном, з метою впливу на потерпілого, видав себе працівником «Покровської прокуратури», продемонструвавши при цьому власний ID паспорт громадянина України, виданий 25.03.2019 року № 003152561, який видав за службове посвідчення працівника правоохоронного органу, не надавши ОСОБА_1 можливості ознайомитися з його змістом, сховав ID паспорт до кишені своєї куртки, що була вдягнена на ньому, тим самим самовільно привласнив владні повноваження. Після чого ОСОБА_3 почав казати ОСОБА_1 , що відносно нього є начебто «заява», що останній здійснює продаж саморобних алкогольних напоїв та щоб уникнути відповідальності потрібно заплатити грошові кошти у розмірі 1000 гривень. На це ОСОБА_1 , будучи наляканим та введеним в оману, побоюючись відповідальності й будучи впевненим в особі ОСОБА_3 та сприймаючи його як співробітника правоохоронного органу, добровільно передав грошові кошти в сумі 700 гривень, пояснивши, що більше грошей не має, а ОСОБА_3 , отримавши грошові кошти у вказаному розмірі, запевнив потерпілого в подальшій безперешкодній реалізації саморобних алкогольних напоїв та з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись грошима на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_1 матеріальну шкоду на загальну суму 700 гривень.

Крім цього, органом досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що будучи особою раніше неодноразово судимою, за вчинення корисних злочинів, останній раз 20.05.2020 Красноармійським міськрайонним судом Донецької області за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у вигляді 2 років обмеження волі з іспитовим строком на 3 роки, таким чином у період іспитового строку знову вчинив умисне кримінальне правопорушення на території м. Селидове, Донецької області при наступних обставинах:

30.11.2020, у ОСОБА_3 , який перебуваючи у м. Селидове, Донецької області виник злочинний умисел направлений на проникнення у житло ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_3 та заволодіння його грошовими коштами. 30.11.2020 приблизно о 17:00 годині ОСОБА_3 реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на проникнення у житло та заволодіння грошовими коштами, через незачинену хвіртку та вхідні двері незаконно проник до будинку АДРЕСА_3 , де у зальній кімнаті побачив власника будинку ОСОБА_2 , який сидів за столом та дивився телевізор. ОСОБА_3 представився кредитором з банку та почав казати, що на його покійну матір було взято кредит, який потрібно негайно повернути, але ОСОБА_2 не повірив словам ОСОБА_3 , та попросив надати документ з цього приводу, у цей час останній побачив на серванті грошові кошти та документи, які належали ОСОБА_2 ..

Після чого, 30.11.2020 приблизно о 17:05 годині ОСОБА_3 знаходячись у зальній кімнаті будинку АДРЕСА_3 , розуміючи відкритість та суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, направленим на відкрите викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло, переслідуючи мету незаконного збагачення, повторно, відкрито викрав гроші в сумі 500 гривень, пенсійне посвідчення та банківську картку «ОщадБанк», які належали ОСОБА_2 , та з місця вчинення кримінального правопорушення зник.

В результаті злочинних дій ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_2 було завдано матеріальний збиток в сумі 500 гривень.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що він 19.03.2020 року приїхав в м. Новогродівка Донецької області до чоловіка, який незаконно торгує самогоном. Про це йому сказали люди, які в нього купували. Їхав на таксі, підібрав ОСОБА_4 той нічого не знав. В м. Новогордівка живе сестра, зустрівся з нею та братом біля 2-х годин дня. Хотів з`ясувати, чому торгують незаконно самогоном. Він не є співробітником прокуратури. Хотів купити самогон. Прийшов до чоловіка, купив самогон, віддав його назад та пояснив, що він з прокуратури. Нічого йому не показував, паспорта (ID-картки) не було. Хотів забрати самогон без грошей, але потерпілий сам пояснив, що дасть грошей. Він взяв гроші та поїхав. Гроші повернув через 2 дні. Потерпілий сам давав гроші, спочатку сказав, що дасть 1000 гривень, але дав 700, пояснив, що решту взяла дружина. З собою також були гроші (200 – 300 грн.), вартість самогону 20 грн. за 250 г. Хотів безкоштовно взяти самогон. За незаконний продаж самогону нікуди не звертався. Вину за даним епізодом визнав частково за ст. 190 КК України, оскільки посвідчення не пред`являв.

Щодо обставин за епізодом від 30.11.2020 року пояснив, що 30.11.2020 року пішов до товариша ОСОБА_5 , який працює кочегаром за ДП «Селидіввугілля». Прийшов до нього о 16:30, пішов від нього 17:16 – 17:20, попили чаю, покурили. Після цього зайшов в магазин « ІНФОРМАЦІЯ_3 », купив цукор, чай, хліб. Сів в таксі, було 17:40, поїхав до матері. Їй віддав продукти та з ї телефону визнав знову таксі, приїхав той самий. Потім приїхав додому (вул. Маяковського), коли виходив з під`їзду, то заламали руки й повезли до поліції. Били 5-літровою пляшкою, щоб не було сінців. Нічого не підписував, справу передали слідчому Островському. Нічого не знайшли, грошей не було. Потерпілому показували його фото, був в масці, потерпілий три рази помилявся. Був в тому ж одязі, що й зараз. Навушники взяв вдома. Доповнив, що прийшов до ОСОБА_6 о 16:30, пішов від нього в 17:20, зайшов до магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 », був в ньому 5-10 хвилин. Платив готівкою. Також купив ще сигарет. Таксі було біля магазину, поїхав до матері. Таксиста знає. Була мати, брат та племінниця. Віддав матері покупки, закурив цигарку. Таксі поїхало та повернулося. Коли затримала поліції, то сидів в кабінети години 3, погрожували двоє поліцейських, заламували руки. Були скарги на стан здоров`я. вимагав захисника. Правду розповів в суді. Поняті були його сусіди, 2 «алканів». Куртку придбав в магазині «Трешка», є у всіх в місті. Вину за даним епізодом не визнав повністю.

Потерпілий ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що він виготовляє самогон для себе, а інколи продає його, щоб придбати ліки. 19.03.2020 року до нього прийшов ОСОБА_3 та сказав, що він з прокуратури, тому йому потрібно платити гроші. Злякавшись цього, він передав ОСОБА_3 700 гривень, а потім викликав дільничного інспектора, йому все розповів. ОСОБА_3 показував посвідчення робітника Красноармійської прокуратури, як він розумів, був один, гроші вернув.

Потерпілий ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що він не знає обвинуваченого. 30.11.2020 року о 18 годині він сидів в зальній кімнаті та дивися телевізор, а невідома особа зайшла прямо до зали. Він був в синій балоновій куртці, в масці, середньої статури, біле взуття та навушники на шиї (великі). Зайшов без дозволу та сказав, що винний борг за бабусю у розмірі 400 гривень та дає папірець. Він сказав особі, що приніс документи по кредиту. Гроші лежали на серванті номіналом по 50 гривень, 1 – 100 гривень, решта 10 – 20 гривень. Обвинувачений схопив їх та в кишеню, разом з паспортом, банківською карткою та пенсійним посвідченням. Все відбувалося в зальній кімнаті. Він сказав особі, щоб поклав все назад та уходив, але обвинувачений відштовхнув його та він похитнувся. Потім обвинувачений з будинку, а він за ним, де побачив, що той пішов в бік міського ринку м. Селидове, не біг. Він повернувся до будинку, взяв телефон та викликав поліцію. Паспорт знайшов в коридорі. В поліції було впізнання, « ОСОБА_7 » в масках. Впізнав схожість по курточці та масці, обличчя його не бачив. Взуття було інше, не біле. Був в будинку хвилин 5, не більше. Поліція приїхала за 10 хвилин після дзвінка. Доповнив, що на обвинуваченому були – куртка до колін, шапка чорна, навушники на шиї великі, білі кросівки. Фото обвинуваченого не показували, впізнав схожість тільки за ростом та одягом, на інших такого одягу не було. Обличчя його не бачив. Навушники не впізнав.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що він знає обвинуваченого та останній 30.11.2020 о 17 годині прийшов до нього кочегарні за ДП «Селидіввугілля» та пішов того ж дня о 17 годині 20 хвилин. Приходив регулярно, спілкуються нормально. Вони попили чай та ОСОБА_3 пішов. Допитували по телефону, а потім допит проводив слідчий. Зміна триває з 08 до 20 години. 29.11.2020 року був вихідний та ночував у ОСОБА_3 , був тверезий. Час приходу обвинуваченого встановив із зошита (запис температури на подачу), кожної години запис. Допит проводився вдома, не читав, що підписував. Правду говорить в суді. ОСОБА_3 коли уходив, то сказав, що йде до матері. Згадав час після допиту 17.12.2020, а саме – 19.12.2020 (подивися в зошиті). ОСОБА_3 пішов о 17:20, т.я. потрібно було чистити котел та здавати зміну. Дружать з дитинства.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що обвинувачений її син, він фізична особа-підприємець, торгує речами. Раніше відбував покарання. Він хворів, тому не «відмічався», в лікарню не прийняли. 30.11.2020 року він прийшов до неї та приніс продукти (цукор, чай, хліб). Вона мешкає по АДРЕСА_4 , купував в магазині, приїхав на таксі, віддав покупки та поїхав. Вона давала йому двома днями раніше 500 гривень. Він був в куртці чорного кольору, без шапки, взуття не побачила. Він знімав квартиру по АДРЕСА_4 . Коли він приїхав, то в будинку був ще один син ОСОБА_9 та онука ОСОБА_10 . Машину таксі бачила. Дзвонила йому та просила придбати продукти. Більше того дня не зв`язувалися. Потім телефонував слідчий та сказав – прийти та забрати речі. Почала плакати, раніше його посадили ще дитиною до тюрми. За навушники не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснив, що він 30.11.2020 року о 17 год. 30 хв. дійсно забрав ОСОБА_3 від магазину «Лікер» біля магазину «Лафар» м. Селидове та повіз його на вул. Мічуріна, а потім повернувся за ним на виклик. Одяг був темний, знав його.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, обставини, що вказані в обвинувальному акті та підтверджені ОСОБА_3 за епізодом від 19.03.2020 року також відображені в досліджених в судовому засіданні доказах, а саме:

протоколом огляду місця події від 02.04.2020 року, під час якого проведено огляд домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 ;

протоколом пред`явлення особи для впізнання від 07.04.2020 року, під час якого ОСОБА_1 впізнав на знімку № 1 ОСОБА_3 , який 19.03.2020 року приходив до нього та заволодів грошовими коштами;

протоколом проведення слідчого експерименту від 14.04.2020 року, згідно якого ОСОБА_3 розповів про обставини вчинення кримінального правопорушення в м. Новогродівка Донецької області 19.03.2020 року, за яких він представився співробітником прокуратури та заволодів грошовими коштами ОСОБА_1 у розмірі 700 гривень (3 купюри по 200 гривень та 1 купюра 100 гривень).

Доводи захисту щодо невизнання обвинуваченим вини за ст. 353 КК України спростовуються наступним.

Об`єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 353 КК України утворює сукупність двох взаємопов`язаних ознак: самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи та вчинення особою, яка присвоїла такі повноваження чи звання, суспільно небезпечного діяння.

Якщо для заволодіння чужим майном шляхом обману особа видає себе за представника влади чи присвоює собі владні повноваження, запевняє потерпілих, що із використанням нібито наявних у неї владних повноважень спроможна розв`язати їхні питання, а потерпілі реально сприймають цю особу за представника влади, вірять в його службові можливості й під впливом цієї інформації передають особі гроші, якими та заволодіває, то такі дії в сукупності з іншим діянням мають розцінюватися як самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи й кваліфікуватися як злочин, передбачений статтею 353 КК України. Невикористання під час скоєння цього діяння будь-яких зовнішніх прикмет (ознак) належності до представника влади, як-от носіння форменого одягу, пред`явлення службового посвідчення, оперування званням працівника міліції, вчинення інших реальних дій, не змінює (не усуває) його злочинності, оскільки самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи можуть утворювати різні за способом (формою) дії, зокрема й у вигляді усного повідомлення про наявність владних повноважень іншим особам. Визначальним (головним) є те, щоб ці дії за своїм змістом (характером) були необхідною, невід`ємною умовою вчинення іншого суспільно небезпечного діяння. Використання зовнішніх (очевидних) ознак належності до представника влади чи службової особи, яке, як правило, призначено для надання більшої переконливості цим діям, розкриває природу самого діяння, впливає на ступінь його тяжкості, характеризує особу винного й мають юридичне значення. Однак наявність/відсутність цих проявів не мають кваліфікуючого значення (постанова Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 4 квітня 2013 року, справа № 5-4кс13).

В той же час, за епізодом від 30.11.2020 року, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Згідно ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці вказував, що рівень певності, якого має досягати суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання; таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу обвинуваченого, що є ключовими поняттями для демократичної концепції кримінального судового розгляду.

Отже, обвинувачення повинно довести «кожний факт», пов`язаний із злочином, щоб «не існувало жодної розумної підстави для сумнівів». Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією досягнення істини у справі.

Таким чином, правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого виступає гарантією не тільки для обвинуваченого воно служить також гарантією досягнення мети правосуддя. Завдяки даному правилу досягається об`єктивна істина, так як обвинувачення ґрунтується тільки на безсумнівних доказах і безспірних фактах.

Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Про це також йдеться у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1988 року (п.146), де Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Частиною першою статті 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст.85 КПК України).

Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 87 КПК України визначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Так, в судовому засіданні були досліджені надані прокурором письмові докази, а саме:

заява ОСОБА_2 від 30.11.2020 року, згідно якої він просить прийняти заходи до невідомої особи, яка 30.11.2020 року о 17 годині шляхом проникнення до будинку за адресою: АДРЕСА_3 , відкрито заволоділа грошовими коштами в сумі 500 гривень, пенсійним посвідченням та банківською карткою;

протоколом огляду місця події від 30.11.2020 року, згідно якого проведено огляд домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 ;

протоколом пред`явлення особи для впізнання від 30.11.2020 року, під час якого ОСОБА_2 впізнав на знімку № 1 ОСОБА_3 , який 30.11.2020 року відкрито заволодів грошовими коштами та документами;

довідкою № 2/12/2020 щодо речових доказів (купюра номіналом 10 гривень ЦЗ0966990у файлі та блютуз навушники марки «Wireless» чорного кольору у поліетиленовому пакеті), які здано до камери зберігання речових доказів Селидівського ВП Покровського ВП ГУНП в Донецькій області;

протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 30.11.2020 року, згідно якого ОСОБА_3 було затримано 30 листопада 2020 року за підставою: якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;

запитом слідчого СВ Селидівського ВП від 02.12.2020 року № 32009/405/202 до ТОВ «Лафар Рітейл» про надання відеозапису з камер відео спостереження за 30.11.2020 у період часу з 15 до 19 години, на якому начальником СВК ОСОБА_12 рукописно зроблено запис, що по технічним причинам не є можливим «нарізати» відео спостереження;

ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 15.03.2021 року, якою в порядку ст. 333 КПК України доручено слідчому СВ відділу поліції № 3 Покровського РУП провести слідчі (розшукові) дії щодо огляду з камер відео спостереження за період часу з 15 до 19 години в маркеті «Лафар» за адресою: Донецька область, м. Селидове, вул. К. Маркса, 1, у разі наявності такої можливості;

відповіддю начальника СВК 104 м. Селидове ОСОБА_12 , з якої видно, що надати запис неможливо, оскільки в цей час не працювали камери відео спостереження.

Так, що стосується заяви потерпілого від 30.11.2020 року, протоколу огляду місця події від 30.11.2020 року, довідки № 2/12/2020 щодо речових доказів, то в них ніяких інших процесуальних джерел доказів, передбачених ч. 2 ст. 84 КПК України, не зафіксовано.

Що стосується протоколу пред`явлення особи для впізнання від 30.11.2020 року, то в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 пояснив, що обличчя ОСОБА_3 не бачив, а впізнав його по куртці та шапці, а взуття було не біле, тому цей доказ не може бути визнаний таким, що саме ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, оскільки доказує лише те, що злочинець був в куртці та масці, але в іншому взутті.

При цьому, суд бере до уваги показання свідка ОСОБА_5 та ОСОБА_11 , які були надані суду під присягою, що ОСОБА_3 30.11.2020 року в період часу 16:30 по 17:20 перебував у ОСОБА_5 в кочегарці за ДП «Селидіввугілля», а в 17:30 того ж дня сідав до машини ОСОБА_11 та прямував до своєї матері.

Із викладеного слідує, що позиція обвинувачення з урахуванням ст. 22 КПК України, яка передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, жодним чином не спростовує ці пояснення свідків та не вказує на їх необґрунтованість.

Також, як під час досудового розслідування за запитом слідчого до магазину, так і під час судового розгляду було з`ясовано, що ОСОБА_3 дійсно перебував в магазині «Лафар» м. Селидове, хоча відеозапис з цього приводу відсутній, але стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не спростовані доводи ОСОБА_3 щодо часу перебування у вказаному магазині у його співвідношенні до часу вчинення кримінального правопорушення 30.11.2020 року.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006 року, «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, на недоторканість житла тощо.

Враховуючи наведене, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності і взаємозв`язку, суд дійшов висновку про те, що дії обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому в вину кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 КК України, не були доведені під час судового розгляду, оскільки версія обвинувачення не надала розумного пояснення протиріччю проміжків часу перебування його у свідка ОСОБА_5 , подальше знаходження в магазині та подорожі на таксі, але в цей час було вчинено кримінальне правопорушення в іншій частині міста.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що, зокрема: кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги пояснення обвинуваченого, потерпілих та досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 353 КК України є доказаною, а у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, його слід виправдати у зв`язку з тим, що в судовому засіданні не було доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Встановлено, що ОСОБА_3 вчинив самовільне присвоєння владних повноважень, поєднане із вчиненням суспільно небезпечного діяння, отже його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 353 КК України; вчинив заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, отже його дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 190 КК України.

При призначенні покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, обставини що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Встановлено, що обвинуваченим скоєно кримінальне правопорушення, яке в силу ст. 12 КК України, відносяться до категорії проступку та нетяжкого злочину.

Як особистість ОСОБА_3 характеризується з задовільного боку, раніше судимий, не перебуває на обліку у лікаря психіатра та нарколога, його вік та стан здоров`я

В якості обставин, які пом`якшують покарання, суд визнає щире каяття та активне сприяння в розкритті злочину за ст. 190 КК України

В якості обставини, яка обтяжує покарання, суд враховує вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20.05.2020 року ОСОБА_3 засуджений за ч. 2 ст. 190 КК України до 2 років обмеження волі та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки за кримінальне правопорушення, вчинене 21.03.2020 року, а за даним вироком він засуджується за дії, вчинені 19.03.2020, тому при призначенні остаточного покарання ОСОБА_3 суд не застосовує положення ч. 4 ст. 70 КК України, оскільки коли особа, щодо якої було застосоване таке звільнення, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно (п. 23 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»).

З урахуванням викладеного, суд, враховуючи тяжкість скоєного, наслідки, що настали, обставини, які обтяжують і пом`якшують покарання, дані, що характеризують особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за корисні злочини, однак продовжив свою злочинну діяльність та вчинив новий корисливий злочин, що вказує на його злочинну спрямованість і суспільну небезпечність, приймаючи до уваги рішення Європейського суду з прав людини, зокрема справу «Ошурко проти України» (остаточне рішення від 08.12.2011 року), в якій зазначено, що стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність; це право є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції; кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувається за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції, суд не вбачає підстав для застосування ст.ст. 69, 75 КК України та вважає, що покарання ОСОБА_3 слід призначити у вигляді позбавлення волі в межах санкції статті.

Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлений.

Питання про речові докази підлягає вирішенню відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 353 КК України, і призначити йому покарання –

за ч. 2 ст. 190 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі,

за ч. 1 ст. 353 КК України у виді 3 (трьох) років обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України з урахуванням ст. 72 КК України при сукупності кримінальних правопорушень шляхом частково складання призначених покарань остаточне покарання визначити у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20.05.2020 року відносно ОСОБА_3 – виконувати самостійно.

Захід забезпечення кримінального провадження відносно ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою в ДУ «Бахмутська УВП №6» до набранням вироком законної сили вважати продовженим.

Строк відбування покарання рахувати з 15 червня 2021 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання зарахувати час попереднього ув`язнення з 30.11.2020 по 14.06.2021 включно із розрахунку одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення.

Речові докази – купюра номіналом 10 гривень ЦЗ0966990 у файлі та блютуз навушники марки «Wireless» чорного кольору у поліетиленовому пакеті, які здано до камери зберігання речових доказів Селидівського ВП Покровського ВП ГУНП в Донецькій області – повернути ОСОБА_3 .

Апеляційна скарга подається на судові рішення, ухвалені судом першої інстанції, - через суд, який ухвалив судове рішення. Апеляційна скарга може бути подана на вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Копію вироку негайно вручити прокурору та обвинуваченому.

Суддя Черков В.Г.