Рішення № 97672759, 07.06.2021, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/4209/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2021 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Баєвої О.І.

секретаря судового засідання Шукост Ю.М.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника третьої особи Чижович І.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Львівської міської ради до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пшеничної Уляни Вікторівни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за участю третіх осіб: ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Олега Івановича, ОСОБА_5 , ЛКП "Балатон-409", ТзОВ "Карнеліт" про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

установив:

в провадженні Шевченківського районного суду м.Львова знаходиться справа за позовом Львівської міської ради про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна – нежитлового приміщення загальною площею 69 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язання повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради; витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна – нежитлового приміщення загальною площею 69 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язання повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна – нежитлового приміщення, площею 69 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У.В.; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна – нежитлового приміщення, площею 69 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У.В.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що Львівській міській раді на праві комунальної власності належать нежитлові приміщення площею 69 кв м, під індексами 5-13, 5-14, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

07.06.2016 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур О.І. здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_5 . Підставою для виникнення права власності вказано реєстраційне посвідчення, видане 29.05.2012 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» та розпорядження Галицької районної адміністрації від 16.04.2002 року №312.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н.І. 10.10.2016 року зроблено запис про право приватної власності ОСОБА_4

11.10.2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №3009 від 11.10.2016 року внесено запис про право приватної спільної часткової власності, із розміром частки 1/2 за ОСОБА_3 та 1/2 за ОСОБА_2 .

Внаслідок незаконного вибуття нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69кв.м. було порушено права та майнові інтереси територіальної громади м.Львова, оскільки Львівська міська рада не відчужувала вказане майно та не передавала його ОСОБА_5 та жодних правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності ОСОБА_5 на нежитлові приміщення не існулаво. У зв`язку із чим звернулися до суду.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, покликаючись на обставини, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник третьої особи ОСОБА_6 у судовому засіданні просила позовні вимоги Львівської міської ради задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Як передбачено ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлено, що Львівській міській раді на праві комунальної власності належать нежитлові приміщення площею 69 кв м, під індексами 5-13, 5-14, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що стверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.12.2013 року №288394. Підставою виникнення права комунальної власності слугувало Свідоцтво про право власності, видане 29.12.2010 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради та Витяг про державну реєстрацію прав №28790614, виданий 26.01.2011 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

Відповідно до Договору оренди №Ш-8559-13 від 05.02.2013 року, укладеного між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Карнеліт», посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Якимів Н.Б., нежитлові приміщення, що позначені в технічній документації під індексами 5-13, 5-14, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Карнеліт». Термін дії оренди визначено на 5 років, з 05.02.2013 року по 05.02.2018 року. Згідно з Договором №Ш-8559-13 (Д-13) від 06.12.2013 року, укладеного між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Карнеліт», посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Поповичем О.С., до Дговору оренди №Ш-8559-13 від 05.02.2013 року внесено зміни.

В силу ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Зазначена правова норма кореспондується з ч. 4 ст. 41 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. ст. 321, 328 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97/ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З матеріалів справи, а саме з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69 кв.м вбачається, що 30.03.2016 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур О.І. здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_5 . Запис внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29933715 від 07.06.2016 року. Підставою для виникнення права власності вказано дублікат реєстраційного посвідчення, виданий 29.05.2012 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» та розпорядження Галицької районної адміністрації від 16.04.2002 року №312.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №31788881 від 10.10.2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н.І. 10.10.2016 року зроблено запис про право приватної власності вищевказаного нежитлового приміщення за ОСОБА_4 . Підставою виникнення права власності зазначено Договір №794 від 07.10.2016 року, засвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н.І.

11.10.2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №31862954 від 13.10.2016 року внесено запис про право приватної спільної часткової власності, із розміром частки 1/2 за ОСОБА_3 . Підставою виникнення права власності зазначено Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №3009 від 11.10.2016 року, засвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У.В.

11.10.2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №31862954 від 13.10.2016 року внесено запис про право приватної спільної часткової власності, із розміром частки 1/2 за ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності зазначено Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №3009 від 11.10.2016 року, засвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У.В.

Пунктом 14 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація права власності проводиться на підставі інших документів, які відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Так, право власності на нежитлове приміщення загальною площею 69 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_5 на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації від 16.04.2002 року №312.

Проте, з листа Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 24.01.2017 року вбачається, що в архіві районної адміністрації відсутнє розпорядження №312 від 16.04.2002 року. Більше того, жодних розпоряджень датованих 16.04.2002 року Галицькою районною адміністрацією не виносилося.

З інформації наданої Обласним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» №1575 від 28.04.2017 року та №1673 від 11.05.2017 року вбачається, що в матеріалах інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 відсутня інформація про видачу дубліката реєстраційного посвідчення без номеру та серії від 29.05.2012 року на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації від 16.04.2002 року №312 на нежитлові приміщення під індексами 5-13, 5-14, загальною площею 69 кв.м.

Відповідно до ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Згідно ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності

Відповідно до статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п.30 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сесії вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 8 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Отже правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Львівська міська рада. Територіальна громада як власник спірного об`єкта нерухомості делегує Львівській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

На підставі аналізу досліджених в судовому засіданні доказів, судом встановлено, що Львівська міська рада, як дійсний власник спірного майна, не передавала майнові права на нежитлові приміщення загальною площею 69 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 шляхом видачі відповідного розпорядження або іншого відчуження законним шляхом. Рішення на підставі якого реєструвалось право приватної власності на нежитлове приміщення не існує. Тому, таке нерухоме майно слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. (ч.3 ст. 388 ЦК України ). Також, частиною першою вказаної статті передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як зазначено в пункті 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України).

Якщо в такій ситуації пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України. У зв`язку з цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише і випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України, право власності на нежитлові приміщення, які були відчужені поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Пунктом 23 вищевказаної постанови ВССУ від 07.02.2014 № 5 встановлено, що відповідно до ст.387 ЦК України та ч.3 ст 10 ЦПК України, особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Верховний Суд у своїй постанові №6-140цс 14 від 17.12.2014 зробив правовий висновок про те, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Окрім цього, Верховним Судом України звернуто увагу на те, що при розгляді спорів щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у ст.388 ЦК України. Під час розгляду спорів про витребування майна мають бути встановлені всі юридичні факти, які визначені ст. ст. 387, 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо. Аналогічна правова позиція міститься в постанові колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України № 6-53цс12.

Оцінюючи вищенаведене, суд дійшов висновку про підставність позовних вимог, оскільки Львівською міською радою не приймалося рішення про відчуження нежитлового приміщення загальною площею 69 кв.м по АДРЕСА_1 , а відтак вказане нежитлове приміщення належало на праві комунальної власності територіальнійї громаді Львівської міської ради, а тому у приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур О.І. не було підстав для державної реєстрації за ОСОБА_5 на праві приватної власності спірних нежитлових приміщень. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право витребувати спірне нежитлове приміщення загальною площею 69 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі статті 388 ЦК України, у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є останніми набувачами майна.

Разом з тим, ухвалюючи рішення суд бере до уваги те, що Львівська міська рада звернулася до суду із позовом 12.06.2017 року.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

І в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідалася або могла довідатися особа, право якої порушене, чи прокурор, уповноважений звернутися до суду в інтересах держави за захистом такого права, якщо прокурор довідався чи міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, раніше, ніж особа, право якої порушене.

У правовому висновку Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 р. у справі № 362/44/17 зазначено, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. У випадку відсутності компетентного суб`єкта владних повноважень для захисту державних інтересів, а також у разі, коли першим про порушення інтересів держави довідався прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення довідався прокурор.

Верховний Суд своєю постановою, вирішуючи виключну правову проблему, відступив від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16), а також висновку КГС ВС, викладеного у постанові від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16, про те, що приписи про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються. Так, Верховним Судом зазначено, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідач ОСОБА_2 , обґрунтовуючи заяву про застосування строків позовної давності покликається на те, що Львівській міській раді було відомо про відчуження спірних нежитлових приміщень ще у 2009 році.

Дослідивши матеріали справи, суд бере до уваги наявний в матеріалах справи лист Управління комунальної власності Львівської міської ради адресований начальнику ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» №5818 від 31.10.2009 року, з якого вбачається, що Львівській міській раді було відомо про відчуження нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69 кв м гр. ОСОБА_5 .

Проте, знаючи з 31.10.2009 року, про порушення прав територіальної громади Львівська міська рада своєчасно не звернулася за судовим захистом. З позовом до суду до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 як добросовісних набувачів про витребування нежитлових приміщень Львівська міська рада звернулася лише 12.06.2017 року, тобто понад 3 роки з того часу, як їм стало відомо про незаконність вибуття нежитлового приміщення з володіння територіальної громади Львівської міської ради.

Покликання представника Львівської міської ради, що лише у 2016 року з витягу з державного реєстру позивачу стало відомо про набуття права власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 1/2 частки на нежитлове приміщення що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69 кв м та про порушення права Львівської міської ради на вказане нежитлове приміщення, суд до уваги не бере, оскільки воно спростовуються наведеними вище доказами, з яких слідує, що про порушене право Львівській міській раді стало відомо ще у 31.10.2009 року.

Згідно з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 26.11.2019 р. у справі №914/3224/16 відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. Водночас, з метою забезпечення єдності судової практики Верховний Суд відступив від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.»

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-68цс15.

Будь-яких доказів поважних причин пропуску строку позовної давності позивач суду не надав, а тому відсутні підстави для поновлення цього строку.

Відповідач ОСОБА_2 заявила про застосування строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову з цих підстав слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, то судовий збір позивачу не відшкодовується.

Керуючись ст.ст. 321, 328, 330, 373, 387, 388, 393 ЦК України, ст.ст. 4,10,76, 82, 259,264-265,268 , 273 ,365 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

у задоволенні позовних вимог Львівської міської ради до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пшеничної Уляни Вікторівни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за участю третіх осіб: ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Олега Івановича, ОСОБА_5 , ЛКП "Балатон-409", ТзОВ "Карнеліт" про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Львівського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 14.06.2021 року.

Позивач: Львівська міська рада, місцезнаходження: м.Львів, пл.Ринок, 1.

Відповідач: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична Уляна Вікторівна, адреса: м.Львів, вул.Паркова, 4/3.

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Третя особа: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 .

Третя особа: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Олег Ігорович, адреса: Київська обл., м.Обухів, вул.Миру, 17А/оф.8»а».

Третя особа: ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_5 .

Третя особа: ЛКП «Балатон-409», адреса: м.Львів, вул.Мазепи, 11.

Третя особа: ТзОВ «Карнеліт», адреса: м.Львів, вул.Мазепи, 11.

Суддя О. І. Баєва