Вирок № 97672139, 14.06.2021, Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер 448/1469/17

Провадження № 1-кп/448/3/21

В И Р О К

Іменем України

14.06.2021 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Кічака Ю.В.

при секретарі судового засідання Керницькій Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мостиська кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017140230000498 від 11.08.2017 року про обвинувачення:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, жителя та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, одруженого, працюючого охоронцем в ТОВ «Львів-Буд», раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

з участю: прокурора - Шуста Я.Р.,

потерпілої - ОСОБА_2

обвинуваченого - ОСОБА_1

та його захисника - адвоката Безбородько Т.М.

В С Т А Н О В И В :

Судом визнано доведеним, що обвинувачений ОСОБА_1 , 10.08.2017р. о 22 год. 15 хв. керуючи технічно справним автомобілем марки «Volkswagen Sharan», реєстр. № НОМЕР_1 , та рухаючись таким заднім ходом по ґрунтовій дорозі неподалік від господарства Груників на околиці с.Підгать Мостиського району Львівської області, грубо порушив вимоги п.1.2, п.1.10 Розділу 1 (в частині визначення термінів «дорожня обстановка», «дорожні умови»), п.10.1, п.10.9 Розділу 10 чинних Правил дорожнього руху України, які виразились в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, перед початком руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод іншим учасникам руху, з огляду на обмежену оглядовість позаду керованого ним транспортного засобу, не звернувся за допомогою до інших осіб, розпочав рух заднім ходом та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який в цей час знаходився позаду керованого ним автомобіля та якого він мав об`єктивну можливість бачити через дзеркала заднього виду.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_3 згідно висновку судово-медичного експерта №102/2017 від 08.09.2017р. були спричинені тілесні ушкодження: множинні переломи 3-11 ребер зліва та 7-9 ребер справа, прямого і непрямого характеру; розрив передньої повздовжньої зв`язки і міжхребцевого диску на рівні 8-9 грудних хребців з розривом твердої мозкової оболонки; крововиливи в грудні порожнини; крововиливи під пристінкову плевру і у тканину лівої легені; лівобічний пневмоторакс; крововилив у навколоаортальну клітковину грудної аорти; крововиливи у лівий купол діафрагми; крововилив у м`які тканини спини і синяк на передній поверхні грудей ліворуч; розрив тканини правої частки печінки з крововиливом у черевну порожнину; крововиливи у ділянці воріт селезінки і хвоста підшлункової залози; крововилив у навколониркову клітковину лівої нирки; крововиливи в брижу і серозну оболонку поперечної ободової кишки в ділянці селезінкового кута; крововиливи під серозну оболонку клубової кишки; синяки і садно на правій половині обличчя; синяк і крововилив в м`які тканини правої скроневої ділянки; крововиливи в слизову оболонку нижньої губи; садно в лівій виличній і привушній ділянці і рана лівої вушної мушлі; синяки на правому плечі і ділянці правого ліктя; два синяки на лівому передпліччі і кисті, які утворились прижиттєво, майже одночасно, або в швидкій послідовності одне за одним від дії твердих тупих предметів із значною силою, мають ознаки тяжкого тілесного ушкодження і знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку із фактом настання смерті.

Порушення вищевказаних правил безпеки дорожнього руху обвинуваченим ОСОБА_1 знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з наслідками вчиненої ним дорожньо-транспортної пригоди - наїзду на пішохода ОСОБА_3 і спричиненню йому смерті.

За таких обставин, ОСОБА_1 , будучи особою, яка керує транспортним засобом, своїми діями вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть пішохода ОСОБА_3 , тобто вчинив кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, однак заперечив факт перебування в стані алкогольного сп`яніння під час вчинення ним дорожньо-транспортної проигоди. Пояснив, що дійсно 10.08.2017р. близько 22 год. 15 хв. керував автомобілем марки «Volkswagen Sharan», реєстр. № НОМЕР_1 , зокрема, що він разом з потерпілим ОСОБА_3 та сусідом ОСОБА_4 поїхали на поле напоїти коня. Приїхавши на пасовище, вийшли з автомобіля та пішли до коня. Потерпілий ОСОБА_3 також вийшов з автомобіля та пішов разом з ними, однак як виявилось згодом, повернувся, коли саме він не бачив та вважав, що такий пішов додому. Напоївши коня, поставив відро, молоток в багажник та сів в автомобіль, де перебував ОСОБА_4 . Запитався де є ОСОБА_5 , почув відповідь що він напевно пішов додому. Почекавши в авто 2-3хв став їхати своїм автомобілем заднім ходом. Проїхавши кілька метрів, почув, що ніби автомобіль на щось наїхав, а коли вийшов із авто, то побачив, що під автомобілем знаходився потерпілий ОСОБА_3 . Вказав, що вони допомогли ОСОБА_3 вилізти з-під автомобіля та він, обвинувачений, хотів викликати автомобіль швидкої медичної допомоги, однак потерпілий сказав, що не потрібно та просив відвезти його додому. Біля господарства потерпілого ОСОБА_3 намагались надати йому медичну допомогу, однак такий помер. Підтвердив, що спочатку сказав рідним ОСОБА_3 , що знайшов потерпілого на дорозі, оскільки був дуже розхвильований, однак потім, ще до приїзду медиків та працівників поліції зізнався та розказав, що здійснив на нього наїзд своїм автомобілем. Заперечує факт вживання ним цього дня алкогольних напоїв. Ствердив, що відшкодував потерпілим заподіяну шкоду в повному обсязі, дуже шкодує про вчинене, оскільки був в дружніх відносинах з померлим, щиро розкаюється у вчиненому, просить вибачення у потерпілих, усвідомив наслідки вчиненого та просить суд не призначати йому міру покарання пов`язану з позбавлення волі.

Крім визнання обвинуваченим ОСОБА_1 своєї вини в інкримінованому йому злочині, його винуватість підтверджується наступними безпосередньо дослідженими в судовому засіданні належними та допустимими доказами.

Показаннями потерпілої ОСОБА_2 , яка показала, що впродовж дня 10.08.2017р. її чоловік ОСОБА_3 вживав спиртне, зокрема розпивав таке разом з майстрами та ходив до бару. Близько 19.00 год. чоловік пішов з дому, а дочка ствердила, що такий пішов саме до обвинуваченого ОСОБА_1 , з яким товаришував. О 22.30 год. разом з сином вийшли з приміщення кухні та перебували на подвір`ї. Почули, що біля їхнього господарства зупинився автомобіль, а далі - крик обвинуваченого ОСОБА_1 , щоб вони виходили до нього. Останній приїхав на власному автомобілі разом з ОСОБА_4 . Вони винесли з автомобіля її чоловіка ОСОБА_3 . Коли його поклали на землю, то вона зрозуміла, що такий не дихає. Дочка, яка є фельдшером, ствердила що він не живий. Побачивши травми, які мав ОСОБА_3 , подумала, що його вбили та стала кричати. Обвинувачений говорив їм, що знайшов ОСОБА_3 вже мертвим та що не знає, що саме з ним трапилося. Такий перебував на їхньому подвір`ї та лише згодом зізнався, що переїхав потерпілого ОСОБА_3 автомобілем та просив у них пробачення. Також потерпіла зазначила, що не підтримує заявлений нею цивільний позов, оскільки шкоду обвинуваченим їй повністю відшкодовано, обвинувачений неодноразово вибачався, просить суд не призначати останньому покарання у виді реального позбавлення волі.

Показаннями свідка ОСОБА_4 , який показав, що в зазначений день зранку був на річці з сином, а потім зайшов до сусіда - ОСОБА_1 , де ще були ОСОБА_1 та потерпілий ОСОБА_3 . Обвинувачений ОСОБА_1 займався будівництвом веранди. У вказаному господарстві разом з ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_3 розпили недопиту пляшку горілки, що стояла на столі. Обвинувачений ОСОБА_1 горілки з ними не пив. Після цього ОСОБА_1 пішов додому, а він разом з потерпілим ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_1 автомобілем останнього поїхали на поле напоїти коня. Приїхавши на поле, вийшли з автомобіля та пішли до коня. Потерпілий ОСОБА_3 вийшов з автомобіля та пішов разом з ними, однак потім повернувся. Вважали, що такий пішов додому. Напоївши коня, сіли в автомобіль та стали їхати заднім ходом. Почули, що наїхали на «горбок», а коли відкрили двері, то побачили, що наїхали на потерпілого ОСОБА_3 , який перебував ззаду автомобіля. Ані обвинувачений ОСОБА_1 , ані він (свідок) не бачили потерпілого, оскільки надворі вже було темно. Крім того, перед тим як сідати в автомобіль, обвинувачений ставив відро ззаду такого та не бачив там потерпілого. Чому і в який момент такий повернувся на поле, йому (свідку) не відомо. Обвинувачений ОСОБА_1 хотів викликати автомобіль швидкої медичної допомоги, однак потерпілий просив відвезти його додому. Біля господарства потерпілого ОСОБА_3 намагались надати йому медичну допомогу, однак такий помер. Обвинувачений ОСОБА_1 спочатку сказав рідним ОСОБА_3 , що знайшов потерпілого на дорозі, а потім, ще до приїзду працівників поліції, все-таки зізнався та розказав, що здійснив на нього наїзд автомобілем.

Показаннями свідка ОСОБА_1 , який показав, що в зазначений день проїжджав скутером повз місцевий магазин, де побачив потерпілого ОСОБА_3 . Останній запропонував випити спиртного. Взяв його з собою та поїхали в господарство брата - обвинуваченого ОСОБА_1 . Він разом з ОСОБА_3 випили горілки та зателефонували за ОСОБА_4 , щоб приєднався до них. Утрьох з потерпілим та ОСОБА_4 розпили пляшку горілки. Обвинувачений ОСОБА_1 не розпивав з ними, оскільки в той час працював болгаркою, зокрема чистив нею метал. Після цього він (свідок) поїхав додому. Вночі до нього зателефонував брат та повідомив, що розвертаючись автомобілем здійснив наїзд на потерпілого ОСОБА_3 . Також ствердив, що обвинувачений з потерпілим товаришували та були у добрих відносинах.

Показаннями свідка ОСОБА_9 , який показав, що 10.08.2017р. після 22.00 год. вийшов на подвір`я, а до їхнього господарства під`їхав автомобіль. З такого вийшов обвинувачений ОСОБА_1 та став кричати за ними, щоб вийшли. Відкрив браму та побачив, як обвинувачений витягує попід руки з автомобіля його (свідка) батька - потерпілого ОСОБА_3 . Останній вже не дихав та перебував без ознак життя. Обвинувачений сказав їм, що їхав по дорозі і підібрав потерпілого на узбіччі. Намагались надати батьку медичну допомогу, однак це не дало жодних результатів. Згодом приїхав автомобіль швидкої медичної допомоги та працівники поліції. Згодом ОСОБА_1 зізнався у тому, що вчинив наїзд автомобілем на потерпілого ОСОБА_3 .

Показаннями свідка ОСОБА_10 , який показав, що 10.08.2017р. ввечері повернувся додому та побачив на подвір`ї, на землі мертвого тестя - потерпілого ОСОБА_3 . На подвір`ї в той час були його теща ОСОБА_2 , шваґер ОСОБА_9 , ОСОБА_4 та обвинувачений ОСОБА_1 . Останній спочатку стверджував, що знайшов потерпілого на узбіччі та підібрав його в автомобіль. ОСОБА_4 відразу сказав йому (свідку), що обвинувачений ОСОБА_1 здійснив наїзд на потерпілого автомобілем. Обвинувачений ж перебував в шоці, впав на коліна, а потім сам розкаявся та зізнався у вчиненому ним наїзді. Також ствердив, що обвинувачений та потерпілий товаришували та були у добрих відносинах.

Протоколом огляду місця події (ділянки ґрунтової дороги на околиці с.Підгать Мостиського району Львівської області) від 11.08.2017р., фототаблицею до цього протоколу, де зафіксовано місце вчинення дорожньо-транспортної пригоди, стан дорожнього покриття, слідова інформація.

Протоколом огляду місця події (території біля головної брами господарства Левецьких в с.Підгать Мостиського району Львівської області) від 11.08.2017р., схемою та фототаблицею до цього протоколу, яким зафіксовано факт виявлення біля брами вказаного господарства автомобіля марки «Volkswagen Sharan», реєстр. № НОМЕР_1 та факт виявлення трупа потерпілого ОСОБА_3 , зафіксовано виявлені на тілі потерпілого тілесні ушкодження.

Даними протоколу огляду місця події (господарства ОСОБА_1 в с.Підгать Мостиського району Львівської області) від 12.08.2017р., фототаблицею до цього протоколу, у яких зафіксовано розміщення на території господарства житлового будинку і господарської будівлі, а також розміщення меблів у літній кухні, де на кухні також було виявлено стакани у кількості 3 шт.

Висновком судово-медичного експерта №102/2017 від 08.09.2017р, таблицею та фото таблицею до висновку, де зазначається, що причиною смерті ОСОБА_3 є важка поєднана травма грудної клітки, хребта та органів черевної порожнини у вигляді множинних переломів ребер, перелому грудного відділу хребта та розриву правої частки печінки, яка супроводжувалася масивною внутрішньою кровотечею, що зумовило зупинку серцевої діяльності і дихання, припинення функції центральної нервової системи. Це підтверджується наступними морфологічними ознаками: наявність в грудних і черевній порожнині 4300 мл рідкої крові, блідість шкіри та слизових оболонок, невираженість трупних плям, смугасті крововиливи під внутрішньою оболонкою лівого шлуночка серця (плями Мінакова), малокрів`я внутрішніх органів.

При судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_3 виявлені наступні ушкодження: множинні переломи 3-11 ребер зліва та 7-9 ребер справа, прямого і непрямого характеру; розрив передньої повздовжньої зв`язки і міжхребцевого диску на рівні 8-9 грудних хребців з розривом твердої мозкової оболонки; крововиливи в грудні порожнини (1400 мл рідкої крові); крововиливи під пристінкову плевру і у тканину лівої легені; лівобічний пневмоторакс (скупчення повітря в грудній порожнині); крововилив у навколоаортальну клітковину грудної аорти; крововиливи у лівий купол діафрагми; крововилив у м`які тканини спини і синяк на передній поверхні грудей ліворуч; розрив тканини правої частки печінки з крововиливом у черевну порожнину (2900мл рідкої крові); крововиливи у ділянці воріт селезінки і хвоста підшлункової залози; крововилив у навколониркову клітковину лівої нирки; крововиливи в брижу і серозну оболонку поперечної ободової кишки в ділянці селезінкового кута; крововиливи під серозну оболонку клубової кишки; синяки і садно на правій половині обличчя; синяк і крововилив в м`які тканини правої скроневої ділянки; крововиливи в слизову оболонку нижньої губи; садно в лівій виличній і привушній ділянці і рана лівої вушної мушлі; синяки на правому плечі і ділянці правого ліктя; два синяки на лівому передпліччі і кисті, які утворились прижиттєво, майже одночасно, або в швидкій послідовності одне за одним від дії твердих тупих предметів із значною силою, мають ознаки тяжкого тілесного ушкодження і знаходяться у прямому причинному зв`язку із фактом настання смерті.

Характер ушкоджень, виявлених на трупі: двобічні переломи ребер прямого і непрямого характеру; розрив передньої повздовжньої зв`язки і міжхребцевого диску на рівні 8-9 грудних хребців, глибокий розрив тканини правої частки печінки, крововиливи під пристінкову плевру і у тканину лівої легені; крововилив у клітковину навколо у грудної аорти; крововиливи у лівий купол діафрагми; крововиливи у ділянці воріт селезінки і хвоста підшлункової залози; крововилив у навколониркову клітковину лівої нирки; крововиливи в брижу і серозну оболонку поперечної ободової і клубної кишки; крововилив в м`які тканини спини і синяк на передній поверхні грудей ліворуч - свідчать про те, що грудна клітка і живіт були із значною силою стиснуті між тупим твердими предметами, якими могли бути колесо автомобіля і ґрунтове покриття.

Висновком експерта №1054/2017-ім від 18.08.2017р., де вказано, що кров від трупа ОСОБА_3 , 1957р.н., відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВ0.

Висновком експерта №2830/2017-т від 22.08.2017р., де зазначено, що при судово-токсикологічній експертизі речових доказів - крові та сечі з трупа ОСОБА_3 , 1957р.н.., виявлено етиловий спирт у кількості : в крові - 2,46‰(проміле), в сечі - 3,01 ‰ (проміле).Не виявлено метилового, пропілового, бутилового і амілового спиртів.

Із висновку судової автотехнічної експертизи №1/1239 від 10.10.2017р. відомо, що на момент огляду робоча гальмівна система досліджуваного автомобіля марки «Volkswagen Sharan», реєстр. № НОМЕР_1 (реєстрація Республіки Польща) знаходиться в працездатному стані та може виконувати функції, передбачені конструкцією. Яких-небудь несправностей системи виявлено не було. На момент огляду система рульового управління досліджуваного автомобіля марки «Volkswagen Sharan», реєстр. № НОМЕР_1 (реєстрація Республіки Польща) знаходиться в працездатному стані та може виконувати функції, передбачені конструкцією. Яких-небудь несправностей системи виявлено не було. На момент огляду система зовнішнього освітлення досліджуваного автомобіля марки «Volkswagen Sharan», реєстр. № НОМЕР_1 (реєстрація Республіки Польща) знаходиться в працездатному стані та може виконувати функції, передбачені конструкцією. Яких-небудь несправностей системи виявлено не було.

Висновком транспортно-трасологічної експертизи №1/1240 від 11.10.2017р., з якої вбачається, що встановити транспортно-трасологічним методом місце наїзду автомобіля марки «Volkswagen Sharan», реєстр. № НОМЕР_1 (реєстрація Республіки Польща) під керуванням водія ОСОБА_1 на пішохода ОСОБА_3 не представляється можливим, по причині відсутності достатнього комплексу слідової інформації, яка б могла установити картину зближення автомобіля та пішохода перед наїздом, чи безпосередньо вказати на місце наїзду.

Протоколом проведеного слідчого експерименту від 18.10.2017р., схемою до вказаного протоколу, де обвинувачений ОСОБА_1 розказав та показав місце та обставини ДТП, траєкторію руху транспортного засобу, погодні умови.

Протоколом проведеного слідчого експерименту від 18.10.2017р., схемою до вказаного протоколу, де свідок ОСОБА_4 розказав та показав місце та обставини ДТП, траєкторію руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , зазначив погодні умови.

Висновком судової автотехнічної експертизи №1/1374 від 27.10.2017р., де вказано, що в даній дорожній ситуації водій автомобіля марки «Volkswagen Sharan», реєстр. № НОМЕР_1 (реєстрація Республіки Польща) ОСОБА_1 повинен був керуватись технічними вимогами п.п.10.1 та 10.9 чинних ПДР України. В даному випадку технічна можливість у водія автомобіля марки «Volkswagen Sharan», реєстр. № НОМЕР_1 (реєстрація Республіки Польща) ОСОБА_1 уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_3 визначалась виконанням ним технічних вимог п.п.10.1 та 10.9 чинних ПДР України, для дотримання яких в нього не було завад технічного характеру. При заданих слідством вихідних даних, з технічної точки зору причиною настання даної пригоди стали не відповідаючі технічним вимогам п.п.10.1 та 10.9 чинних ПДР України дії водія автомобіля марки «Volkswagen Sharan», реєстр. № НОМЕР_1 (реєстрація Республіки Польща) ОСОБА_1 .

Постановою про визнання автомобіля марки «Volkswagen Sharan», реєстр. № НОМЕР_1 речовим доказом та розпискою ОСОБА_1 про отримання ним вказаного автомобіля на відповідальне зберігання за адресою: АДРЕСА_1 .

Копією посвідчення водія, виданого на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , виданого Центром ДАІ 4601, з якого вбачається, що він має право керувати транспортними засобами.

Органом досудового розслідування зазначається в обвинувачення ОСОБА_1 порушення вимог п. 2.9а Правил дорожнього руху, однак суд вважає зазначити наступне.

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові у справі №682/956/17 від 21 серпня 2019 року звертає увагу на те, що формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не вважається тотожним кваліфікуючим ознакам злочину, воно є ширшим, адже у цьому формулюванні згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України зазначається: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, тобто зазначаються й такі обставини кримінального правопорушення, які безпосередньо не входять до складу його об`єктивної сторони.

Тому, під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і навести у вироку всі без винятку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати та розмежовувати у вироку, які саме з цих порушень а) були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК, тобто перебували у причиновому зв`язку з ними, а які з цих порушень б) виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

Оскільки стан алкогольного сп`яніння, характеризує певний психофізичний (фізіологічний) стан засудженого, який сприяє порушенню ним інших норм правил безпеки дорожнього руху (які безпосередньо викликають наслідки), то вказівка у вироку на порушення водієм транспортного засобу підп. «а» п.2.9 ПДР деталізує, уточнює, конкретизує правопорушення, його суспільну небезпечність, стан суб`єкта злочину, передбаченого ст. 286 КК України.

Керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, хоча і становить порушення вимог підп. «а» п. 2.9 ПДР, однак само по собі не може виступати прямою безпосередньою причиною настання ДТП та її наслідків у вигляді заподіяння потерпілому (потерпілим) тілесних ушкоджень або смерті. Стан сп`яніння не охоплюється об`єктивною стороною (не є кваліфікуючою ознакою) злочину, передбаченого ст. 286 КК України, і при призначенні покарання особі може враховуватись як обставина, що обтяжує покарання згідно з п.13 ч.2 ст.67 КК України.

Отже, саме по собі порушення, передбачене п.2.9а ПДР не створює реальну можливість настання наслідків, передбачених ч.2 ст.286 КК України, що також підтверджено висновком №1/1374 від 27.10.2017 року, яким констатовано, що причиною настання даної пригоди стали не відповідаючі технічним вимогам п.п.10.1 та 10.9 чинних ПДР України дії водія автомобіля марки «Volkswagen Sharan», реєстр. № НОМЕР_1 (реєстрація Республіки Польща) ОСОБА_1 .

А тому, суд, беручи до уваги усе вище викладене, вважає за необхідне виключити із формулювання обвинувачення, яке суд вважає доведеним, посилання на порушення обвинуваченим ОСОБА_1 п.2.9а ПДР України, як таке, яке не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із наслідками, що настали (смерть потерпілого).

Інших доказів на підтвердження протилежного стороною обвинувачення суду не надано та клопотань про витребування будь-яких доказів не заявлено.

Аналізуючи та оцінюючи усі докази надані стороною обвинувачення, стороною захисту та отриманні судом в ході розгляду справи в їх сукупності та кожен зокрема з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 є доведеною та вважає, що його дії вірно кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України, оскільки він, будучи особою, яка керує транспортним засобом, вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого - пішохода ОСОБА_3 .

Захисником обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокатом Безбородько Т.М. заявлено клопотання про недопустимість доказів, які надані прокурором на підтвердження вчинення обвинуваченим даного кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, зокрема: скерування на проведення забору крові (сечі) у ОСОБА_1 з метою встановлення факту вживання алкоголю вих. №220 СВ від 11.08.2017р.; протоколу отримання зразків для експертизи від 11.08.2017р.; постанови про призначення судово-токсикологічної експертизи від 14.08.2017р. та висновок експерта №2792/2017-т від 18.08.2017р., з наступних підстав.

Так, сторона захисту покликається на те, що: не було проведено огляд обвинуваченого ОСОБА_1 щодо виявлення стану сп`яніння, працівникам поліції та Мостиської КЦРЛ, чим порушено обов`язкові вимоги Інструкції, що призвело до порушення конституційних прав та свобод обвинуваченого; в порушення вимог п.9 Розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015р. обвинувачений ОСОБА_1 доставлений в заклад охорони здоров`я з пропуском двогодинного терміну, тобто через п`ять годин після виявлення підстав для проведення огляду водія, що ставить під сумнів достовірність отриманих в ході експертизи результатів; в порушення вимог КПК України та конституційних прав громадянина прокурором не виносилась постанова про освідчення обвинуваченого ОСОБА_1 ; не може визнаватись допустимим доказом і протокол отримання зразків для експертизи від 11.08.2017р., який складено із порушенням вимог чинного законодавства, а тому з порушенням закону проведена і сама процедура забору крові у ОСОБА_1 ; через неналежне зберігання та транспортування біологічних зразків, що могло спричинити процеси, які в подальшому призвели до хибних результатів дослідження; що висновок експерта №2792/2017-т від 18.08.2017р. складений за результатами дослідження зразків крові, отриманих в незаконний спосіб, а тому є хибним.

Суд, у даному кримінальному провадженню, дослідивши та проаналізувавши надані докази, оцінивши такі докази згідно досліджених в судовому засіданні матеріалів кримінального провадження, які суд керуючись законом, оцінив за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Згідно ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. В статті 85 КПК України закріплено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Також при дослідженні матеріалів справи та оцінки доказів судом враховуються правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі №372/2291/16-к (провадження №51-138 км 18), від 03.12.2019р. у справі №571/1436/15-к, від 21.11.2019р. у справі №564/590/17 (провадження №51-2532 км 19), від 11.02.2020р. у справі №643/20474/15-к (провадження №51-8622км18), згідно яких Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена наказом МВС України, МОЗ України від 09 листопада 2015 року №1452/735, не регулює питання доказування у кримінальному провадженні та не виключає можливість встановлення судом факту перебування особи у момент вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, у стані алкогольного чи іншого сп`яніння шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно результатами відповідного огляду.

Так, судом були досліджені письмові докази, надані стороною обвинувачення в підтвердження винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння:

- скеруванням ОСОБА_1 в приміщення Мостиської КЦРЛ на проведення забору крові (сечі) з метою встановлення факту вживання алкоголю від 11.08.2017р., протоколом отримання зразків для експертизи в ОСОБА_1 від 11.08.2017р., шляхом проколювання вен за допомогою голки;

- висновок експерта №2792/2017-т від 18.08.2017р., яким встановлено, що при судово-токсикологічній експертизі крові ОСОБА_1 , 1972р.н., виявлено етиловий спирт в кількості 0,46 ‰ (проміле). Не виявлено: метилового, пропілового, бутилового і амілового спиртів.

- копії сторінок журналу реєстрації забору крові (етанол) в ЛОБСМЕ (прийм.відділ поч. 01.10.2014р., в якому зафіксовано, що дата 11.08.2017р., прізвище обвинуваченого ОСОБА_1 , чергового лікаря ОСОБА_13 , м/с ОСОБА_14 та слідчого ОСОБА_20

- скерування на проведення забору крові (сечі) з метою встановлення факту вживання алкоголю від 11.08.2017р., складеного слідчим СВ Мостиського ВП Яворівського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_20

- копії сторінок журналу реєстрації медичних оглядів осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Оцінюючи надані стороною обвинувачення вищевказані докази, які, на переконання сторони обвинувачення, вказують на стан алкогольного сп`яніння обвинуваченого ОСОБА_1 , суд враховує наступне.

Як визначив Європейський суд з прав людини (справа Нечипорук і Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04), суд при оцінені доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумними сумнівом» і «така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Органи державної влади та їх посадові особи, у тому числі і ті, що здійснюють досудове розслідування, згідно ч.2 ст.19 Конституції України, зобов`язані діяти лише в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ч.3 ст. 62 Конституції України, рішення Конституційного Суду України №12-рп/2011 від 20.10.2011 року, п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів.

Згідно із вимогами ст.89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. Згідно із ч.2, 3 даної статті, у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими

Крім того, ч.1 ст.87 КПК України закріплює, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Категорія «очевидна недопустимість доказів» є оціночною. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі № 223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» зазначає, що застосоване законодавцем при наданні визначення поняття "докази" формулювання "фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку" та положення ч.3 ст.17 КПК про те, що обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, свідчать, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч.2 ст.89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006, «Шабельник проти України» від 19.02.2009, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, на недоторканість житла тощо.

З рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20.10.2011, слідує, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі (абз.4 п.3.2).

Так, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України, МОЗ України від 09 листопада 2015 року №1452/735,(далі - Інструкція), визначено процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан сп`яніння в закладах охорони здоров`я та оформлення результатів такого огляду.

Процедура проведення медичного огляду на стан сп`яніння включає в себе 2 етапи:

1) клінічний огляд, який представляє собою огляд зовнішнього виду освідуваної особи, аналіз поведінки обстежуваної особи, визначення мовної здатності, вегетативно-судинної реакції, дихання, пульсу, артеріального тиску, реакції на світло, огляд зіниць очей, ністагм при погляді вбік, обстеження рухової сфери, міміки, ходи, точності рухів, тремтіння повік, язика, пальців рук;

2) огляд із застосуванням спеціальних науково-технічних засобів, які дозволяють визначити наявність алкоголю в біологічному середовищі освідуваної особи (за допомогою лабораторної діагностики). У разі проведення такого огляду, його результати мають переважаючий характер над клінічним оглядом.

Зокрема, п.8 розділу І Інструкції встановлено, у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп`яніння учасників цієї пригоди є обов`язковим у закладі охорони здоров`я.

Як передбачено п.9 розділу ІІ Інструкції, з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Згідно п.22 розділу ІІІ Інструкції, висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп`яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.

Будучи безпосередньо допитаним в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , лікар Мостиської КЦРЛ, показав, що в ніч з 10.08.2017р. на 11.08.2017р. чергував в приймальному покої Мостиської КЦРЛ. Згідно скерування слідчого туди був доставлений обвинувачений ОСОБА_1 для забору крові. В його (свідка) присутності медична сестра відібрала в обвинуваченого з вени кров, зокрема дві ампули такої, одну з яких забрав слідчий, а інша залишилася у них в лікарні. Обвинуваченого ОСОБА_1 в приміщенні лікарні не освідували (не проводили огляду на стан сп`яніння), акту на освідування не було, чому саме він не знає. Записи про проведені дії містяться у відповідних медичних документах (журналах). Ствердив, що при заборі крові анкетні дані особи встановлював слідчий та саме він заповнював бланк протоколу про отримання зразків для експертизи від 11.08.2017р. А він (свідок ОСОБА_13 ) лише підписав вказаний протокол. На час проведення вказаного огляду він тематичного вдосконалення (навчання) не проходив. Також зазначив, що згідно внутрішнього наказу Мостиської КЦРЛ освідчення осіб проводить черговий лікар. При заборі крові присутні черговий лікар та медсестра. Після відібрання зразків крові їх опечатують, один примірник залишається в лікарні, інший - віддають слідчому. Заповненням відповідного журналу займаються медсестри.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 показала, що працює медсестрою в приймальному відділенні Мостиської КЦРЛ з 09.00 до 17.12 год. Журнали у приймальному відділенні заповнює відповідний черговий працівник. Щодо запису в журналі щодо відібрання зразків крові в обвинуваченого ОСОБА_1 , то такий зроблений лікарем ОСОБА_13 та медсестрою ОСОБА_14 , вона жодних записів не робила. Це журнал довільної форми. Крім того, у них ведеться журнал реєстрації медичних оглядів осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів», який є журналом строгої звітності.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 , що працює медсестрою в приймальному відділенні Мостиської КЦРЛ показала, що здійснювала чергування в ніч з 10-11.08.2017р. (надала для огляду в судовому засіданні Журнал реєстру медичних оглядів осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції за 13.07.2015р. до теперішнього часу). Зазначила, що черговий лікар здійснює огляд, а вона як медсестра записує в журнал паспортні дані, місце проживання та відомості про те, хто направив на огляд, якщо необхідно робить забір крові. Після відібрання зразків крові їх опечатують, один примірник залишається в лікарні, інший - віддають слідчому. Журнал заповнюється зразу в присутності слідчого, а якщо немає скерування на огляд, тоді не оглядається і відомості у журнал не вносяться, тому і не було внесено запису на огляд ОСОБА_1 з ініціалами ОСОБА_1 .

Отже, як було встановлено в судовому засіданні, зокрема із наведених показань свідків - лікаря ОСОБА_13 , медичної сестри ОСОБА_14 , - в приміщенні лікарні не освідували (не проводили огляду на стан сп`яніння) обвинуваченого ОСОБА_1 , а відповідно і не складали акту на освідування останнього, тобто не було дотримано вимог вищезазначеної Інструкції.

Слідчий Мостиського ВП Яворівського ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_20 в судовому засіданні пояснив, що 10.08.2017р. перебував у черговій слідчо-оперативній групі. Отримавши телефонне повідомлення про злочин від дружини чи дочки потерпілого ОСОБА_3 , він у складі групи виїхав на місце події. Там виявили труп потерпілого ОСОБА_3 , водія - обвинуваченого ОСОБА_1 та його автомобіль. Обвинувачений говорив, що не хотів, щоб так сталося та він особисто доставляв водія - обвинуваченого ОСОБА_1 в Мостиську КЦРЛ для забору крові. При цьому не пригадує конкретного часу доставляння обвинуваченого в лікарню, зазначивши, що це було ближче ранку 11.08.2017 року. Він попередньо оформив відповідне скерування на проведення забору крові (сечі) з метою встановлення факту вживання алкоголю. В цей час працівники поліції доставили в лікарню ще одну особу, однак доставляли таку окремо від обвинуваченого. В приміщенні лікарні, зокрема в приймальному покої, в обвинуваченого ОСОБА_1 за його згодою відібрали дві ампули крові, при заборі були присутні він (свідок), черговий лікар та медсестра (лаборант). Одну із ампул залишили в лікарні, іншу ж ампулу, опечатану в паперовий конверт, забрав він з собою та зберігав таку у службовому кабінеті Мостиського відділення поліції. Через три дні, зокрема 14.08.2017р. виніс постанову про призначення судово-токсикологічної експертизи, яку разом з опечатаним конвертом, в якому знаходилась ампула з забором крові обвинуваченого, відправив на експертизу в КЗ ЛОР ЛОБ СМЕ. Вважає, що в протоколі про отримання зразків для експертизи від 11.08.2017р. ним просто допущено помилку та невірно зазначено ініціали обвинуваченого ОСОБА_1: « ОСОБА_1 » замість правильного « ОСОБА_1 ».

З урахуванням п.9 розділу 2 вказаної Інструкції, обвинувачений ОСОБА_1 , в порушення вимог даного пункту був доставлений в заклад охорони здоров`я лише через п`ять годин після виявлення підстав для проведення огляду.

Згідно п.11 розд. ІІ вищевказаної Інструкції оформлення матеріалів огляду на стан сп`яніння водія транспортного засобу здійснюється згідно з чинним законодавством.

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні матеріалів кримінального провадження щодо перебування в стані алкогольного сп`яніння обвинуваченого ОСОБА_1 та з врахуванням показань свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_14 - забір крові у обвинуваченого ОСОБА_1 здійснено медичними працівниками Мостиської КЦРЛ на підставі скерування слідчого ОСОБА_20 на проведення забору крові (сечі) з метою встановлення факту вживання алкоголю вих.№220 СВ від 11.08.2017р. Згідно з висновком експерта №2792/2017-т від 18.08.2017р., - при судово-токсикологічній експертизі крові ОСОБА_1 , 1972р.н., виявлено етиловий спирт в кількості 0,46 ‰ (проміле). Не виявлено: метилового, пропілового, бутилового і амілового спиртів.

Зі змісту ч.3 ст.245 КПК України вбачається, що відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими статтею 241 цього Кодексу. У разі відмови особи добровільно надати біологічні зразки слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, що розглядається в порядку, передбаченому статтями 160-166 цього Кодексу, має право дозволити слідчому, прокурору (або зобов`язати їх, якщо клопотання було подано стороною захисту) здійснити відбирання біологічних зразків примусово.

Разом з цим, згідно ч 2 ст.241 КПК України освідування здійснюється на підставі постанови прокурора та, за необхідності, за участю судово-медичного експерта або лікаря.

Згідно ч.7 ст.223 КПК України слідчий, прокурор зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред`явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов`язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.

Аналогічні висновки викладено в Постанові ВС від 19.05.2021 року у справі №688/2878/19.

Зазначені вимоги КПК України при відібранні зразків крові у обвинуваченого ОСОБА_1 слідчим не дотримано, а саме постанова прокурора про відбирання біологічних зразків у ОСОБА_1 не виносилась, факт відібрання зразка крові в обвинуваченого відбувався за відсутності понятих, присутність яких є обов?язковою, без жодної фіксації чи документування, не в добровільному порядку (за відсутності доказів зворотнього), зокрема це також підтверджується неналежним чином заповненим Журналом реєстрації медичних оглядів для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп`яніння, в якому зазначено, що зразки отримані на підставі скерування на проведення забору крові та Журналом реєстрації забору крові (етанол) в ЛОБСМЕ (прийм.відділ поч. 01.10.2014р.), у якому відсутні підписи та прізвища понятих.

Слід також зазначити, що згідно п.11 розділу 3 Інструкції передбачено, що за збереження та транспортування ємностей з біологічним середовищем до іншого закладу охорони здоров`я, цілісність пломбування відповідає заклад охорони здоров`я, у якому проводився відбір біологічного середовища.

Так, в судових засіданнях, зокрема в ході допиту слідчого ОСОБА_20 встановлено, що отримані від обвинуваченого ОСОБА_1 зразки для експертизи - кров, упродовж 5-ти днів (з 11.08.2017р. по 15.08.2017р. - дата надходження в експертну установу) зберігалась у звичайному побутовому холодильнику в його службовому кабінеті, після чого були доставлені до Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи.

Отже, суд приходить до висновку, що також мало місце неналежне зберігання та транспортування біологічних зразків, так як таке могло спричинити процеси, які в подальшому призвели до хибних результатів дослідження, оскільки відсутні будь які докази дотримання вимог щодо зберігання ємностей з білогічним середовищем з дотриманням умов зберігання та транспортування.

З урахуванням вищенаведених та встановлених судом обставин, суд вбачає недопустимість вказаних доказів, а саме: скерування на проведення забору крові (сечі) у ОСОБА_1 з метою встановлення факту вживання алкоголю вих. №220 СВ від 11.08.2017р.; протоколу отримання зразків для експертизи від 11.08.2017р.; постанову про призначення судово-токсикологічної експертизи від 14.08.2017р., оскільки такі складені та проведенні із порушенням вимог Інструкції №1452/735, тобто, вважаються недійсними, а також винесені із порушенням вимог ст.ст.223, 241, 245 КПК України.

Згідно із ст.9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори» від 22.12.1993р., міжнародні договори, згода на обов`язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.

17.07.1997р. Україна ратифікувала Європейську Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод», а також Протоколи 1, 2, 4, 6, 7, 11, які є невід`ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов`язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Згідно із ч.1 ст.6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Наведена обставина зазначена у Рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.2008 в справі «Хужин та інші проти Росії», де Європейський суд з прав людини «нагадує, що положення §2 статті 6 Конвенції спрямоване на те, щоби убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов`язані з розглядом її справи в суді. Презумпція невинуватості, закріплена в §2 статті 6, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у §1 статті 6 Конвенції (AllenetdeRibemontv. France, §35). Цей принцип забороняє формування передчасної позиції суду, в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина була доведена відповідно до закону (Minelliv. Switzerland). Суд чітко дотримується тієї позиції, що презумпція невинуватості порушується у випадку, коли судове рішення або твердження посадової особи стосовно обвинуваченого відображає думку про те, що вона є винуватою, тоді як її вина не була попередньо доведена відповідно до закону.

Статтею 94 КПК України на суд покладено обов`язок оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вказане суд здійснює за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом.

Суд звертає увагу на порушення слідчим вимог Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України у запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 575 від 07.07.2017 року, при розслідуванні ДТП, а саме п.4 розділу Х зазначеної інструкції, яким встановлено, що працівники уповноваженого підрозділу Національної поліції у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за вказівкою слідчого забезпечують доставляння потерпілих, які отримали тілесні ушкодження, та загиблих унаслідок ДТП людей до медичних закладів, а також проведення у встановленому порядку огляду учасників ДТП на стан сп`яніння у закладі охорони здоров`я. Жодних процесуальних документів на виконання зазначених вимог суду не надано.

Отже, отримання стороною обвинувачення вищевказаних доказів з недотриманням встановленого ст.ст.223, 241, 245 КПК України порядку є порушенням таких загальних засад кримінального провадження як законність, забезпечення доведеності вини (ст.ст.9, 17 КПК України) й істотно обмежує фундаментальне право обвинуваченого на захист.

Зважаючи на те, що забір крові з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 мав відбутися не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення, а саме скоєння ДТП унаслідок якої є особа, що загинула, однак забір крові відбувся лише через п`ять годин та такий відбувся лише на підставі виданого слідчим Мостиського РВ ОСОБА_20 скерування. А отже, стороною обвинувачення у судовому засіданні не було надано жодних доказів, що у обвинуваченого ОСОБА_1 було відібрано зразки для проведення експертизи у встановленому КПК України та зазначеної Інструкції порядку та свідчило б про те, що результат судово-токсикологічної експертизи №2792/2017-т від 18.08.2017р., має відношення до обставин скоєння ДТП, яка сталася саме 10.08.2017р. близько 22 год. 15 хв., а тому суд приходить до висновку, що вищевказаний результат судово-токсикологічної експертизи в розумінні ст.86 КПК України є недопустимим доказом у даному кримінальному провадженні, оскільки отриманий внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України.

Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , будучи допитаними безпосередньо у судовому засіданні, не підтвердили те, що обвинувачений ОСОБА_1 на момент скоєння ДТП знаходився у стані алкогольного чи будь-якого іншого сп`яніння.

Інших доказів на підтвердження протилежного стороною обвинувачення суду не надано та клопотань про витребування будь-яких доказів чи допиту свідків не заявлено.

Відтак, суд, оцінивши надані стороною обвинувачення докази на підтвердження стану алкогольного сп`яніння у обвинуваченого ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 10.08.2017 року, врахувавши ті порушення, які були допущені при їх отриманні, дійшов висновку про те, що такі докази отримані та закріплені із істотним порушенням встановленого кримінальним процесуальним законом порядку. Відтак є неналежними та такими, які не можуть братися судом до уваги при доведеності вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 злочину за наявності обтяжуючої обставини.

Отже, із пред`явленого ОСОБА_1 органом досудового розслідування обвинувачення за ч.2 ст.286 КК України, на переконання суду, слід виключити обставину, яка обтяжує покарання, а саме вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, оскільки така не знайшла свого підтвердження в суді, ґрунтувалась на доказах, визнаними судом недопустимими.

Згідно ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 01.02.2018 у справі №634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначив поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд, у відповідності до вимог ст.65 КК України, враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Визначаючи ступінь небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема характеру вчинених дій, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

Відповідно до роз`яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами та доповненнями "Про практику призначення судами кримінального покарання", досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Обвинувачений ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно ст.12 КК України (з урахуванням приписів ст.ст.4, 5 КК України) належать до тяжкого злочину.

Підхід для визнання вказаної обставини такою, що пом`якшує покарання не повинен бути формальним, у кожному випадку обставини на підтвердження їх наявності мають підлягати ретельній перевірці на відповідність фактичним обставинам справи.

Так, щире каяття означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості особи, яка вчинила злочин, щире каяття підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням посткримінальної поведінки винного, правдивості його свідчень під час досудового слідства і розгляду справи у суді тощо.

При вирішенні питання, чи є розкаяння винного щирим, суд повинен керуватися як суб`єктивним, внутрішнім переконанням, так і доказами, наявними в матеріалах справи.

Також, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (постанова ККС ВС від 22.03.2018 р. у справі №759/7784/15-к).

У матеріалах справи наявні дані на підтвердження того, що обвинувачений ОСОБА_1 усвідомив протиправну поведінку, виявляє жаль з приводу вчиненого кримінального правопорушення, дав критичну оцінку своїм діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, повністю відшкодував потерпілій ОСОБА_2 заподіяну шкоду. Таким чином, суд, приймаючи зазначене, вважає, що за даним кримінальним провадженням обвинувачений щиро розкаявся.

Отже, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 відповідно до ст.66 КК України судом визнаються: щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 відповідно до ст.67 КК України судом не встановлено.

Судом також враховується, що: обвинувачений ОСОБА_1 виключно позитивно характеризується за місцем проживання, його стан здоров`я - на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває, сімейний (одружений) та матеріальний стан, є офіційно працевлаштованим, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, його роль у скоєному злочині та поведінку до і після вчинення злочину: під час кримінального провадження розповідав про обставини, які повністю викривають його у вчиненому злочині, добровільно, своєю активною поведінкою сприяв розкриттю кримінального правопорушення та з`ясуванню обставин його вчинення, вчинив необережний злочин, після ДТП місця події не залишив, вжив заходів до максимально можливого усунення негативних наслідків своїх дій, усвідомив протиправну поведінку, дав критичну оцінку своїм злочинним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, виявляє жаль з приводу вчиненого кримінального правопорушення, повністю відшкодував потерпілій ОСОБА_2 заподіяну шкоду, а саме в сумі 150000 гривень, що визнано та підтверджено в судовому засіданні останньою, а також суд враховує думку потерпілої ОСОБА_2 , котра просить суд не позбавляти волі обвинуваченого, оскільки останній відшкодував заподіяну їй шкоду.

Крім цього, судом взято до уваги інформацію, викладену у досудовій доповіді Мостиського районного сектору Філії державної установи «Центр пробації» у Львівській області відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , а саме, що останній є врівноваженим, стриманим, мислить чітко та раціонально, працелюбний, з високим почуттям відповідальності, здатний прийняти будь-які наслідки вчинених ним дій. Беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, середній рівень вчинення повторного правопорушення, згідно перевірок до кримінальної та до адміністративної відповідальності не притягався, а також усвідомлення та визнання ним своєї вини. Орган пробації вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк та не становить небезпеки для суспільства. Якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покласти на правопорушника обов`язки відповідно до вимог ст.76 КК України;

Беручи до уваги наведені обставини в сукупності, суд при призначенні покарання також виходить із встановленої ст.50 КК України його мети - не тільки кари, а й виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе шляхом застосування до нього покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України, але без відбування такого, звільнивши його від відбування основного покарання, надавши випробувальний термін.

З урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи обвинуваченого ОСОБА_1 , обставин, що пом`якшують покарання та відсутності обставин, що обтяжують покарання, суд вважає за необхідне визначити останньому іспитовий строк тривалістю 3 роки із покладенням на нього обов`язків, регламентованих п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України, а саме - періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти їх про зміну місця проживання, роботи або навчання, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за ст.286 ч.2 КК України, судам необхідно обговорити питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

Враховуючи всі вищенаведені обставини в сукупності, відсутність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , враховуючи інформацію викладену у досудовій доповіді органу пробації, позитивну характеристику по місцю проживання обвинуваченого, котрий раніше не судимий, на даний час офіційно працевлаштований охоронцем у ТОВ «Львів-Буд», а також те, що внаслідок скоєння обвинуваченим кримінального правопорушення, а саме грубих порушень вимог Правил дорожнього руху - загинула людина, життя якої є найбільшою соціальною цінністю, що встановлено ст.3 Конституції України - суд приходить до переконання щодо доцільності призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, однак строком на 1 рік, що буде відповідати його особі та обставинам вчиненого ним кримінального правопорушення. Вказане додаткове покарання сприятиме виправленню обвинуваченого в частині суворого дотримання ним в подальшому Правил дорожнього руху України, що надалі виключить можливість такого становити загрозу для оточуючого суспільства, в тому числі для учасників дорожнього руху, серед яких знаходяться діти і люди похилого віку.

Вирішуючи питання щодо цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 , суд виходить з наступного.

Так, 10.11.2017р. потерпіла ОСОБА_2 пред`явила цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заданої джерелом підвищеної небезпеки.

Судом встановлено, що потерпілій ОСОБА_2 обвинуваченим ОСОБА_1 відшкодовано заподіяні кримінальним правопорушенням збитки в повному обсязі, що підтверджується поданою потерпілою заявою від 09.10.2020р. про залишення позову без розгляду, в якій зазначено, що шкода, яка була завдана обвинуваченим ОСОБА_1 відшкодована в повному обсязі, до останнього не має жодних претензій як матеріального, так і морального характеру, а також її поясненнями в судовому засіданні, що подану позовну заяву не підтримує.

Так, кримінальним процесуальним законом передбачені підстави для залишення цивільного позову без розгляду, а саме: у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення (ст.129 КПК України), у випадку нез`явлення у судове засідання цивільного позивача, його представника чи законного представника, крім випадків, коли від нього надійшло клопотання про розгляд позову за його відсутності (ст.326 КПК України). З будь-яких інших підстав суд не має права залишити позов без розгляду при постановленні обвинувального вироку.

Вказане узгоджується із правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 16.05.2019р. у справі № 462/5779/15-к.

Відповідно до вимог ст.61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред`явила цивільний позов.

Частиною 1 статті 127 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно ч.3 ст.13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.1, ч.3 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Враховуючи те, що потерпіла (цивільний позивач) ОСОБА_2 у поданій нею заві про залишення позову без розгляду вказала, що обвинувачений повністю відшкодував їй заподіяну матеріальну і моральну шкоду, суд розцінює таку заяву як заяву про відмову від позову і вважає, що така не суперечить закону, не порушує права, свободи та законні інтереси інших осіб, підстав для неприйняття відмови від позову судом не встановлено, а тому суд вважає за можливе прийняти відмову потерпілої від позову та з врахуванням вимог п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України закрити провадження у кримінальному провадженні в частині цивільного позову.

При цьому потерпілій (цивільному позивачу) ОСОБА_2 слід роз`яснити, що згідно ч.2 ст.256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Згідно з ч.9 ст.100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне речовий доказ, а саме: транспортний засіб - автомобіль марки «Volkswagen Sharan», реєстр. № НОМЕР_1 , який переданий на відповідальне зберігання обвинуваченому ОСОБА_1 ,- повернути законному володільцю, тобто ОСОБА_1 .

У відповідності до ч.2 ст.124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

З урахуванням вищевказаної норми, процесуальні витрати по справі: - за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №1/1239 від 10.10.2017 року в сумі 1237 гривень; - за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №1/1240 від 11.10.2017 року в сумі 371,10 гривень; - за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №1/1374 від 27.10.2017 року в сумі 742,20 гривень, - слід стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 в користь держави.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Так, згідно ухвали слідчого судді від 01.11.2017 року до обвинуваченого ОСОБА_1 в ході досудового розслідування застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, строк дії якого закінчився. Після закінчення цього строку, прокурор з клопотанням про обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 до суду не звертався, а тому, як вважає суд, вказаний запобіжний захід припинив свою дію і вважається скасованим. Суд не вбачає підстав для обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням на іспитовий строк 3 (три) роки, якщо він протягом встановленого іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно п.1 та п.2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_1 обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Прийняти відмову від цивільного позову потерпілої (цивільного позивача) ОСОБА_2 .

Провадження за цивільним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заданої джерелом підвищеної небезпеки, - закрити в зв`язку з відмовою від позову.

Роз`яснити цивільному позивачу - ОСОБА_2 , що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Речовий доказ: транспортний засіб - автомобіль марки ««Volkswagen Sharan», реєстр. № НОМЕР_1 , який переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_1 , - вважати йому повернутим.

Процесуальні витрати по справі: - за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №1/1239 від 10.10.2017 року в сумі 1237 (одна тисяча двісті тридцять сім) гривень; - за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №1/1240 від 11.10.2017 року в сумі 371 (триста сімдесят одна) гривня 10 коп.; - за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №1/1374 від 27.10.2017 року в сумі 742 (сімсот сорок дві) гривні 20 коп. - стягнути з ОСОБА_1 в користь держави.

Запобіжний захід до набрання вироком суду законної сили ОСОБА_1 - не обирати.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя Ю.В. Кічак