Рішення № 97672081, 07.06.2021, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/3975/15-ц

Провадження № 2/463/808/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2021 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника третьої особи - ОСОБА_4 ,

третьої особи - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Чорний Ігор Олегович, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Шапіро Ірина В`ячеславівна, Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

позивач звернулася в суд з позовом до відповідача, який в процесі розгляду справи уточнила заявою від 03.04.2019 року, про стягнення грошових коштів у розмірі 326948,49 гривень.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 19.12.2011 року, із ОСОБА_6 на її користь стягнуто грошові кошти у розмірі 128173,68 гривень, а також судові витрати у розмірі 1401,74 гривень. Таке рішення було пред`явлено до примусового виконання та в ході виконавчого провадження було накладено арешт на Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 . Відповідач є колишньою дружиною ОСОБА_6 і квартира належала їм на праві спільної власності в рівних частках. ОСОБА_6 будучи недієздатним та не маючи права на вчинення правочину на підставі довіреності від 14.02.2013 року, уповноважив відповідача на вчинення дій, пов`язаних із розпорядженням його майном і на підставі такої довіреності 12.12.2013 року, відповідач відчужила належну квартиру ОСОБА_7 . Відчуживши Ѕ частку квартири боржника, відповідач тим самим унеможливила повернення останнім боргу. Вважає, що в такому випадку саме відповідач зобов`язана нести відповідальність згідно з ч.1 ст.73 СК України та ст.366 ЦК України. Тому, просить в судовому порядку стягнути з відповідача основний борг у розмірі 128173,68 гривень, інфляційні втрати за період з 2012 року по грудень 2018 року у розмірі 139737,67 гривень, три відсотка річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 28275,46 гривень та пеню у розмірі 30761,68 гривень, а всього - 326948,49 гривень.

Відзив на позовну заяву, який би відповідав вимогам статті 178 ЦПК України і виключно в якому відповідач в силу вимог ч.1 ст.174 ЦПК України викладає свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору не було подано.

Крім того, не було подано інших заяв по суті справи.

Позовна заява поступила до суду 17.08.2015 року. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, така передана в провадження судді Лакомській Ж.І.

Провадження у справі відкрито ухвалою від 07.09.2015 року.

В процесі розгляду справи позивач двічі уточнювала позовні вимоги. Попередній склад суду прийняв ці уточнення та 20.10.2016 року ухвалив заочне рішення, яким позов задовольнив частково та стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 128173,68 гривень, інфляційні втрати у розмірі 94721,82 гривень, три відсотки річних у розмірі 16684,0 гривень, а всього 239580,0 гривень. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 07.06.2017 року, вказане заочне рішення скасоване. Справа призначена до судового розгляду.

12 грудня 2017 року відповідач подала заяву про відвід головуючого. Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 12.12.2017 року, у задоволенні такої заяви відмовлено.

У зв`язку з перебуванням судді Лакомської Ж.І. на лікуванні невизначений термін, на підставі розпорядження керівника апарату Личаківського районного суду м.Львова № 3 від 01.06.2018 у справі проведено повторний автоматизований розподіл. Така передана у провадження судді Шеремети Г.І.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 01.06.2018 року (суддя Шеремета Г.І.), справа прийнята до провадження та призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Перед тим як розпочати розгляд справи по суті попередній склад суду провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження.

Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 02.10.2018 року. Справа призначена до судового розгляду по суті.

У зв`язку із смертю судді ОСОБА_8 на підставі розпорядження керівника апарату Личаківського районного суду м.Львова № 1 від 18.01.2021 року, у справі проведено повторний автоматизований розподіл. Така передана у провадження судді Грицка Р.Р.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 15.02.2021 року, справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду зі стадії її розгляду по суті.

Пам`ятка про права та обов`язки вручалась сторонам та представнику третьої особи Личаківського ВДВС у м.Львові ЗМУМЮ (м.Львів) попереднім складом суду. Сторони не звертались до суду з клопотанням про їх роз`яснення. Інтереси сторін представляли адвокати, в силу вимог ст.221 ЦПК України суд звільнений від обов`язку з`ясовувати обізнаність учасників справи з їхніми правами та обов`язками та роз`яснювати їх. Сторони також приймали участь в розгляді справи особисто.

Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.

Відтак, суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу ч.ч.2, 3, 4 ст.83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог ч.7 ст.81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства, як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч.3 ст.367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

В судовому засіданні під час виступу з вступним словом позивач та її повноважний представник підтримали заявлені вимоги, дали пояснення, аналогічні вищенаведеним та просять позов задовольнити.

Відповідача під час виступу із вступним словом проти обґрунтованості позову заперечила та пояснила, що ще 16.04.2010 року розірвала шлюб із ОСОБА_6 а тому, не може нести зобов`язань за його борговими зобов`язанням, які виникли після розірвання шлюбу. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи Личаківського ВДВС у м.Львові ЗМУМЮ (м.Львів) під час виступу із вступним словом пояснив, що у відділі дійсно перебувало виконавче провадження про стягнення заборгованості із ОСОБА_6 , однак виконавче провадження на даний час закінчено, оскільки стягнення проводиться іншим органом ДВС.

Третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Чорний І.О. під час виступу із вступним словом пояснив, що у нього не було жодних сумнівів при посвідченні довіреності від 14.02.2013 року на ім`я відповідача. ОСОБА_6 у приміщенні слідчого ізолятора підписував довіреність і на момент підписання довіреності не існувало рішення про визнання його недієздатним.

Третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Шапіро І.В. в судове засідання не з`явилась, про дату, місце та час розгляду справи повідомлялась належним чином. Попередньо, подала заяву про розгляд справи без її участі. Враховуючи обсяг зібраних доказів, який достатньо для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, суд вважає можливим розглянути справу у її відсутності.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст.264 ЦПК України, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 18.07.2011 року між позивачем та ОСОБА_6 укладено договір позики на суму 16 000 доларів США. У встановлений договором строк боржник позики не повернув. У зв`язку з цим, позивач звернулася до суду з відповідним позовом.

Заочним рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 19.12.2011 року (т.1 а.с.36-38), стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 128173,68 гривень та 1401,74 гривень судових витрат.

Рішення перебувало на примусовому виконанні, чого сторони не оспорюють. Крім того, ніщо не свідчить про те що вказане рішення скасоване.

Відповідач є колишньою дружиною боржника ОСОБА_6 , чого сторони також не оспорюють.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 28.10.2005 року (т.1 а.с.12), відповідач та її чоловік набули у власність квартиру АДРЕСА_1 . Квартира належала їм в рівних частках.

14 лютого 2013 року ОСОБА_6 підписав довіреність, згідно якої уповноважив відповідача на розпорядження належною йому часткою в квартирі АДРЕСА_1 . Копія довіреності долучена до матеріалів справи (т.1 а.с.13).

Згідно копії договору купівлі-продажу від 12.12.2013 року, відповідач, діючи від свого імені та від імені ОСОБА_6 відчужила квартиру АДРЕСА_1 .

Також відомо, що згідно Акту стаціонарної судово-психіатричної експертизи № 20 від 23.01.2013 року, яка проведена в межах кримінального провадження (т.1 а.с.14-31), ОСОБА_9 страждає хронічним психічним захворюванням. За своїм психічним станом він не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

З огляду на факти справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, для задоволення вимог пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд повинен вирішити не стільки питання правомірності відчуження належної боржнику квартири, скільки питання відповідальності відповідача, як колишньої дружини боржника, оскільки зміст позовних вимог направлений на стягнення грошових коштів з відповідача, а не на визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.12.2013 року.

Згідно з частиною першою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та в установлені договором строки. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна умов договору не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу вимог статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно частини першої статті 543 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У сімейних правовідносинах питання солідарного обов`язку другого з подружжя має свої особливості.

Так, належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність.

При вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі N 638/18231/15-ц.

Повертаючись до обставин справи яка розглядається, суд зауважує, що позивач не долучила жодного доказу на підтвердження факту про те, що кошти, які вона надала в позику ОСОБА_6 були використані в інтересах сім`ї, не говорячи вже про те, що притягнення відповідача до відповідальності шляхом стягнення з неї грошових коштів взагалі не є підставою позову.

Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Таким чином, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

Однак у справі немає доказів, що стягнення накладалось на все майно, в тому числі на частку відповідача, а отже, у неї не було перешкод для відчуження належної їй квартири і вчинення нею таких дій не може стати для неї підставою для притягнення її до солідарної відповідальності разом із колишнім чоловіком.

Більше того, в силу вимог частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Отже, укладаючи договір купівлі-продажу від 12.12.2013 року, відповідач лише по відношенню до своєї частки діяла у власних інтересах. По відношенню до належної ОСОБА_6 частки вона діяла виключно в його інтересах та у підсумку, не стала власником коштів, за які така частка була відчужена, що додатково підтверджує неможливість притягнення її до цивільно-правової відповідальності за борговими зобов`язанням її колишнього чоловіка.

В такому випадку є невірним посилання сторони позивача на приписи частини першої та другої статті 619 ЦК України, якими передбачено, що Договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника.

Відповідач пов`язана з боржником виключно сімейними правовідносинами, а не договірним і тому, в таких правовідносинах застосовується виключно сімейне законодавство, яке передбачає лише один випадок можливості притягнення до відповідності одного з подружжя за зобов`язаннями іншого - укладення договору та використання коштів за таким договором виключно в інтересах сім`ї.

Також, невірним є посилання позивача на приписи статті 366 ЦК України, оскільки вказана норма регулює питання звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності, а згідно встановлених в ході розгляду справи обставин такі питання в процесі примусового виконання рішення суду від 19.12.2011 року не порушувались.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення в справі Афанасьєв проти України, 05.04.2005).

Також як неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

На думку суду, в межах справи яка розглядається, позивач обрала спосіб захисту, який не відповідає характеру порушеного права, оскільки таке порушення існує виключно в межах договірних правовідносин між позивачем та ОСОБА_6 .

Відповідач в такому випадку не є особою, яка порушила права позивача і тому, на неї не може покладатись відповідальність у виді стягнення заборгованості за договором позики та всіх інших складових.

Тому суд у задоволенні позову відмовляє та ще раз звертає увагу, що питання правомірності відчуження спірної квартири не було предметом даного судового розгляду, оскільки після уточнення позовних вимог і прийняття їх попереднім складом суду, предметом позову стало виключно стягнення коштів з відповідача, як колишньої дружини боржника, яка розпорядилась спільним майном подружжя.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Клопотання про компенсацію судових витрат, а також доказів про такі витрати відповідач не подавала. Крім того, відповідач не навела попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Відповідно, суд не вбачає підстав для відшкодування таких витрат.

Аналогічною є позиція суду відносно третіх осіб, які також не подали доказів про понесені ними судові витрати та не повідомляли суд про їх розмір.

Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Чорний Ігор Олегович, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Шапіро Ірина В`ячеславівна, Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про стягнення коштів - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м.Львова. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Чорний Ігор Олегович, місцезнаходження: 79021, м.Львів, вул.Виговського,81/39.

Третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Шапіро Ірина В`ячеславівна, місцезнаходження: 79011, м.Львів, вул.І.Франка,84/3.

Третя особа: Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), місцезнаходження: 79058, м.Львів, пр.В.Чорновола,39.

Повний текст судового рішення складено - 15 червня 2021 року.

Суддя Грицко Р.Р.