Рішення № 97664865, 14.06.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/245/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 9938 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошового забезпечення, -

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

1.1. ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини 9938 (далі – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Луганського прикордонного загону (Військова частина 9938) щодо невчинення дій із своєчасного розрахунку у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 ;

- стягнути із Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 12.12.2020 р. по 15.01.2021 р. у сумі 34384,00 грн.

1.2. Ухвалою суду від 28.01.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

1.3. Ухвалою суду від 26.02.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Військової частини 9938 про залишення позовної заяви без руху.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА АРГУМЕНТИ СТОРІН

2.1. Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 30.11.2020 року № 1159-ОС підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та наказом Голови Державної прикордонної служби України від 11.12.2020 року № 1210-ОС виключено ОСОБА_1 із 11.12.2020 року із списків особового складу, всіх видів грошового забезпечення Головного відділу внутрішньої та власної безпеки «Схід» Державної прикордонної служби України.

2.2. Однак, згідно доводів представника позивача відповідачем не проведено по відношенню до позивача своєчасний повний розрахунок при звільненні в частині компенсації за неотримане речове майно та за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Остаточний розрахунок було здійснено тільки 16.01.2021 року.

Позиція позивача

2.3. Представник позивача в обґрунтування позовних вимог вказує про те, що у відповідності до пунктів 292, 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115 та статті 116 КЗпП, Луганський прикордонний загін зобов`язаний був організувати проведення розрахунку за всіма видами забезпечення із позивачем, які провести на день виключення із списків частини.

2.4. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцем, а відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум не врегульовано, вказує про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

2.5. Відтак, вважає, що Луганський прикордонний загін своїми протиправними діями та бездіяльністю порушив гарантоване позивачу право володіти та розпоряджатися власним майном (грошовими коштами) і тривалість такого терміну заборгованості напряму пов`язана саме із виною відповідача, який, допустив порушення прав позивача на своєчасний та повний розрахунок при звільненні.

Позиція відповідача

2.6. 25.02.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно змісту якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

2.7. Так, звертає увагу на те, що статтею 117 КЗпП України чітко передбачений обов`язок виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у строки передбачені статтею 116 КЗпП України (остаточний розрахунок при звільненні).

2.8. Однак, вказує, що в провадженні Чернівецького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа №600/271-21-а за позовом ОСОБА_1 до військової частини 9938 про визнання протиправними дій та зобов`язання нарахувати та виплатити, з урахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але неотримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку 178, без застосування пропорції часу, що минув, з дня виникнення права на отримання цього майна, до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу, за цінами предметів обмундирування, визначеними розпорядженням Адміністрації Держприкордонслужби від 17.02.2020 року №41.

2.9. Тобто, в даному випадку, у разі, якщо по справі №600/271/21-а буде ухвалене рішення на користь позивача, позовні вимоги по справі №600/245-21-а щодо визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не можуть бути задоволені у зв`язку з відсутністю факту проведення з ним остаточного розрахунку, а тому, є передчасними, оскільки відсутня можливість визначити остаточний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без встановлення дати проведення остаточного розрахунку з позивачем.

2.10. Окрім цього, щодо розрахунку середньоденного заробітку суду пояснив, що відповідно до довідки від 15.02.2021 року №218 середньоденний заробіток позивача складає 972,41 грн., а грошове забезпечення за останні 2 місяці, що передували звільненню складає 59317,24 грн. Отримане позивачем грошове забезпечення підтверджується розрахунковим листом листопад 2020 року №227 від 15.02.2021 року та за жовтень 2020 року грошовим атестатом №1001 від 05.10.2020 року.

2.11. При самостійному розрахунку середньоденного розміру грошового забезпечення за жовтень 2020 року помилково зарахована до складу грошового забезпечення надбавка за ОРР (надбавка за оперативно - розшукову діяльність) у розмірі 761,00 грн. за 01.09.2020 року по 30.09.2020 року та 761,00 грн. за 01.06.2020 року по 30.06.2020 року (всього 1522,00 грн.). Ця надбавка виплачується відповідно до постанови КМУ від 20.05.1992 №256-04 «Про заходи щодо виконання Закону України «Про оперативно - розшукову діяльність»» та Інструкції про порядок виплати щомісячної доплати військовослужбовцям і працівникам Державної прикордонної служби України, які постійно співробітничають з особами, залученим до участі в розвідувальній та оперативно - розшуковій діяльності на конфіденційній основі, і мають позитивні результати в цій роботі, затвердженої наказом Адміністрації Держприкордонслужби України від 27.11.2009 року №39т. Однак, ця надбавка була виплачена не за жовтень 2020 року, а за червень 2020 року та вересень 2020 року, тобто надбавка за ОРР не входить до складу грошового забезпечення та не може бути зарахована для обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення.

2.12. Крім того, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц представник відповідача вказує на необхідність застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, з огляду на співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника при обрахунку середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

ІІІ. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

3.1. З матеріалів справи та з аргументів сторін судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Луганському прикордонному загоні на посаді заступника начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по Луганському прикордонному загону Головного відділу внутрішньої та власної безпеки «Схід» Державної прикордонної служби України, що підтверджується витягом з послужного списку про проходження військової служби підполковника запасу ОСОБА_1 (а.с. 6-7).

3.2. Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 30.11.2020 року № 1159-ОС підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та наказом Голови Державної прикордонної служби України від 11.12.2020 року № 1210-ОС виключено ОСОБА_1 із 11.12.2020 року із списків особового складу, всіх видів грошового забезпечення Головного відділу внутрішньої та власної безпеки «Схід» Державної прикордонної служби України (а.с. 4).

3.3. Зазначеним вище наказом Голови Державної прикордонної служби України від 11.12.2020 року № 1210-ОС визначено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 84 дні невикористаних календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення 25 (двадцять п`ять) повних календарних років служби.

3.4. Крій того, згідно довідки-розрахунку №215 від 10.12.2020 року про вартість речового майна, що належить до видачі, але не отриманих протягом проходження військової служби предметів речового майна особистого користування підполковник ОСОБА_1 , який звільнений за наказом (№ 1159-ос від 30.11.2020 на звільнення), ОСОБА_1 нараховано до виплати компенсацію у сумі 45774,72 грн. (а.с. 10-13).

3.5. Наявною в матеріалах справи виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 підтверджено нарахування позивачу грошового забезпечення: 30.12.2020 року – у сумі 45107,80 грн; 30.12.2020 року – у сумі 222078,57 грн; 16.01.2020 року – у сумі 213353,04 грн. (а.с. 9). Виплата позивачу вказаних сум також підтверджується розрахунковим листом по ОСОБА_1 з листопада 2020 року по січень 2021 року №227 від 15.02.2021 року (а.с. 26).

ІV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ СУДУ

4.1. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

4.2. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

4.3. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XI). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абзацом 1 частини 1 статті 9 цього Закону № 2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

4.4. Разом з тим, Законом № 2011-XI не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

4.5. Вирішуючи даний спір, суд звертає увагу на те, що згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

4.6. Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.)

4.7. Оскільки у спірному випадку, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач в обґрунтуванні заявлених вимог.

4.8. Отже, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

4.9. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

4.10. 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі №821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін. У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України"] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

4.11. Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони, законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

4.12. Як встановлено судом у цій справі, ОСОБА_1 з 11.12.2020 року виключено із списків особового складу, всіх видів грошового забезпечення Головного відділу внутрішньої та власної безпеки «Схід» Державної прикордонної служби України (а.с. 4).

4.13. Однак, на день звільнення з позивачем не проведеного повного розрахунку, у зв`язку із чим йому не виплачено всіх належних сум грошового забезпечення. У свою чергу, належні позивачу до виплати суми здійснені наступним чином: 30.12.2020 року – у сумі 45107,80 грн; 30.12.2020 року – у сумі 222078,57 грн; 16.01.2020 року – у сумі 213353,04 грн. (а.с. 9).

4.14. Тобто, з встановлених у справі обставин слідує, що відповідач провів повний розрахунок з позивачем після його звільнення зі служби поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.

4.15. Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби (11.12.2020 року) остаточний розрахунок і такий було проведено лише 16.01.2021 року, суд вважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а відтак, відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу такий заробіток.

4.16. Водночас, представник відповідача у відзиві не наводить заперечень щодо наявності в його діях порушень вимог чинного законодавства. Натомість вказує на те, що в провадженні Чернівецького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №600/271-21-а за позовом ОСОБА_1 до військової частини 9938 про визнання протиправними дій та зобов`язання нарахувати та виплатити, з урахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але неотримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку 178, без застосування пропорції часу, що минув, з дня виникнення права на отримання цього майна, до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу, за цінами предметів обмундирування, визначеними розпорядженням Адміністрації Держприкордонслужби від 17.02.2020 року №41. Тобто, в даному випадку, у разі, якщо по справі №600/271/21-а буде ухвалене рішення на користь позивача, позовні вимоги по справі №600/245-21-а щодо визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не можуть бути задоволені у зв`язку з відсутністю факту проведення з ним остаточного розрахунку, а тому, є передчасними, оскільки відсутня можливість визначити остаточний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без встановлення дати проведення остаточного розрахунку з позивачем.

4.17. Однак, на переконання суду, такі доводи є безпідставними з огляду на те, що позивач у цій справі побудував свою позицію та відповідно позовні вимоги з огляду на обставини не виплати вказаних вище сум станом на день звільнення без вимог щодо не правильного визначення розміру таких виплат.

4.18. Визначальним у цій справі є ніщо інше як безпосереднє не проведення з позивачем при звільненні з військової служби (11.12.2020 року) остаточного розрахунку, за що позивач і просить здійснити виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

4.19. Обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

4.20. Суд наголошує про відсутність спеціального законодавства, яке регулює обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні військовослужбовців зі служби в органах Державної прикордонної служби.

4.21. Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 (далі – Порядок №100) вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

4.22. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку №100).

4.23. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

4.24. Так, відповідно до довідки Військової частини 9938 від 15.02.2021 року №218 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 972,41 грн (а.с. 30).

4.25. Позивачем заявлено період затримки при звільненні з 12.12.2020 року (першого дня після дня звільнення) по 15.01.2021 року (день, що передує дню, в якому здійснено повний розрахунок). Відтак, період затримки розрахунку при звільненні складає 35 календарних дні, а тому, середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільнені, становить 34034,35 грн (972,41 грн х 35).

Щодо доводів відповідача в частині зменшення розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільнені.

4.26. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року №821/1083/17 вказала про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

4.27. Відповідні висновки викладені також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 20.05.2020 року, справа №816/1640/17).

4.28. Судом встановлено, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 34034,35 грн, що є значно меншою, ніж сума проведеного з позивачем повного розрахунку, яка в сукупності становить 480539,41 грн.

4.29. Відтак, з огляду на обставини справи та вищевказані Великою Палатою Верховного Суду критерії, з огляду на які розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, підлягає зменшенню, суд у цій справі вважає, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яка підлягає виплаті позивачу, відповідає умовам співмірності.

V. ВИСНОВКИ СУДУ

5.1. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а згідно частини 2 цієї статті Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

5.2. Аналізуючи матеріали адміністративної справи у своїй сукупності, суд вважає, що цей позов підлягає задоволенню частково, оскільки відповідачем протиправно не проведено з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби, чим порушено його право на належне грошове забезпечення.

5.3. Суд зазначає, що інші доводи сторін, наведені у заявах по суті справи, вищезазначених висновків суду не спростовують.

5.4. При цьому суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

5.5. Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

5.6. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), “Проніна проти України” (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

6.1. Статтею 139 КАС України вирішено питання розподілу судових витрат. Зокрема, відповідно до її частини 1 при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. В силу частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

6.2. У цій справі позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від нього відповідно Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 року №3674-VI, доказів понесення інших витрат суду не надано, у зв`язку з чим суд не стягує та не присуджує на його користь будь-які судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Військової частини 9938 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошового забезпечення – задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Луганського прикордонного загону (Військова частина 9938) щодо проведення з ОСОБА_1 своєчасного розрахунку у зв`язку із звільненням з військової служби.

3. Стягнути із Луганського прикордонного загону (Військова частина 9938) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період із 12.12.2020 р. по 15.01.2021 р. у сумі 34034 (тридцять чотири тисячі тридцять чотири) грн. 35 коп.

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач – Луганський прикордонний загін (Військова частина 9938) (проспект Перемоги, 58, м. Лисичанськ, Луганська область, 93120, код ЄДРПОУ 14321736).

Суддя О.В. Анісімов