Рішення № 97663261, 08.06.2021, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/1982/19

Провадження № 2/645/152/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2021 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Іващенко С.О.,

секретар судових засідань – Гурська С.Ю.,

за участю:

представника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова - прокурора Таманова Є.О.

представника відповідача ОСОБА_1 та третьої особи ГБТ «Нізменний» – Мельника Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №3, в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Управління освіти адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради, гаражно-будівельне товариство «Нізменний» про визнання недійсним договору купівлі – продажу, скасування державної реєстрації права власності шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,

В с т а н о в и в :

Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №3, що діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради, звернулася до Фрунзенського районного суду м.Харкова з позовом, в якому просить визнати недійсним договір купівлі- продажу від 05.02.2019 року, посвідчений ПН ХМНО Гібадуловою Л.А., реєстраційний номер №518, про відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 нежитлового приміщення літ. «Б-2», гаражу № НОМЕР_1 , площею 20, 9 кв.м., розташованого на другому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати запис №45373387 від 05.02.2019 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення літ. «Б-2», гаражу № НОМЕР_1 , площею 20,9 кв.м. розташованого на другому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що державним реєстратором відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзановою Іриною Юріївною, всупереч пунктам 42, 81 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статей 18, 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення на підставі наданих нею документів, які містять недостовірні відомості.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року у справі № 820/4422/17 задоволено позов Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Харківської області Рєзанової І. Ю., треті особи: ОСОБА_1 , Управління освіти адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради, скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення літ. «Б-2», гараж № НОМЕР_1 , площею 20, 9 кв. м, розташоване на другому поверсі за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 квітня 2019 року № 162119791 рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л. А. від 05 лютого 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним № 1282140463101, номер запису 45373387, на підставі договору купівлі-продажу від 05 лютого 2019 року № 518, зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення літ. «Б-2», гараж № НОМЕР_1 , площею 20, 9 кв. м, розташоване на другому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на зазначене нежитлове приміщення чинить перешкоди у фактичному поновленні порушеного права територіальної громади м. Харкова на земельну ділянку, самовільно зайняту під час самовільного будівництва гаража, що є підставою вжиття заходів захисту шляхом представництва прокурором інтересів держави в особі Харківської міської ради в суді.

Реєстрація права власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення літ. «Б-2», гараж № НОМЕР_1 , площею 20, 9 кв. м, розташоване на другому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , унеможливлює виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року у справі № 820/4422/17.

Оскільки Харківська міська рада не вживала заходи захисту у судовому порядку, порушених прав територіальної громади м. Харкова щодо нежитлового приміщення літ. «Б-2», гараж № НОМЕР_1 , площею 20, 9 кв. м, розташоване на другому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом пред`явлення відповідних позовів, на переконання позивача, наявні підстави звернення до суду із цим позовом органом прокуратури.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеному у позовній заяві.

04.03.2020 до суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Мельніка Р. В. надійшов відзив та заперечення на позовну заяву, відповідно до якого він заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав: відповідач зазначив, що з моменту коли був обізнаний, що на земельну ділянку ГБТ «Нізмений» не усі оформлено дозвільні документи, ним відразу розпочате оформлення всіх дозвільних документів на будівництво гаража. Гаражний бокс знаходиться на другому поверсі та розміщено згідно земельного висновку в межах земельної ділянки відповідно до акту визначення меж та площі земельної ділянки ГБТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який був сформований КП «Міськпроект» ГУ Містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради від 26.10.2009 року за № 252, що підтверджується відповіддю ФОП ОСОБА_3 ; на замовлення ГБТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », сертифікованим інженером – геодезистом ОСОБА_4 , була виконана топо - геодезична зйомка самовільно побудованих гаражів, яку було нанесено на топографічні плани службою містобудівного кадастру у місті Харкові «Департаменту містобудування та Архітектури Харківської міської ради», зареєстрованої за номером № 273/19 від 05.08.2019 року в якій чітко підтверджується, що гаражний бокс № НОМЕР_1 знаходиться в межах визначених раніше та відноситься до єдиного комплексу нерухомого майна гаражного товариства. Також зверталася до Харківського міського голови (відповідний лист від 28.08.2017р.), надала технічний висновок ТОВ «ПРОПРОЕКТ» щодо можливості використання гаражного боксу № 5 за призначенням.

Вважає, що вищевказані обставини підтверджують виконання дій щодо належного оформлення земельної ділянки та приведення у відповідність дозвільної документації, тому не до оформлення документів відбуваються з причин не залежних від нього. На підставі викладеного, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог

До суду також від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав: відповідач зазначив, що з моменту коли був обізнаний, що на земельну ділянку ГБТ «Нізмений» не усі оформлено дозвільні документи, ним відразу розпочате оформлення всіх дозвільних документів на будівництво гаража,підтримує позицію ОСОБА_1 та ГБТ «Нізмений», вважає, що з моменту посвідчення договору купівлі – продажу став добросовісним набувачем зазначених приміщень. У оспорюваних правочинах, на момент їх вчинення та посвідчення умови щодо предмета та ціни були сторонами дотримані відповідно до вимог ст. 655 ЦК України, форма договору купівлі-продажу нерухомого майна також була додержана сторонами відповідно до вимог ст. 657 ЦК України.

Крім того на сьогодні є членом ГБТ «Нізмений», що підтверджується довідкою. Також з моменту набуття прав власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 було подано заяву до Східної об`єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області з проханням поставити його на облік зі сплати земельного податку за земельну ділянку під нежитлове приміщення, який в подальшому був сплачений за наданими реквізитами.

09.09.2020 року до суду також надійшло пояснення представника третьої особи ГБТ «Нізмений» Мельніка Р. В. відповідно до якого він заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав, з моменту посвідчення договору купівлі - продажу ОСОБА_2 став добросовісним набувачем зазначених приміщень. У оспорюваних правочинах, на момент їх вчинення та посвідчення умови щодо предмета та ціни були сторонами дотримані відповідно до вимог ст. 655 ЦК України, форма договору купівлі-продажу нерухомого майна також була додержана сторонами відповідно до вимог ст. 657 ЦК України. Крім того на теперішній час членами ГБТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » виконуються вимоги рішення 9 сесії ХМР 6 скликання від 17.08.2011 року за № 390/11 «Про порядок вирішення питань, пов`язаних із самочинним будівництвом» (із змінами від 20.06.2018), а саме:виконана зйомка об`єкта самочинного будівництва;виконана технічна інвентаризація об`єктів нерухомого майна;виконано технічне обстеження гаражних боксів.

В свою чергу додає, що ГБТ «Нізмений» до моменту виникнення спірних питань у суді звертався до Департаменту містобудування та Архітектури Харківської міської ради на яке отримав відповідь від 02.06.2017 за номером № 2808/0/27-17 з вище вказаними вимогами щодо оформлення самочинного будівництва. На сьогодні ОСОБА_5 є членом ГБТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що підтверджується довідкою, зазначає, що Позивач посилаючись в позивній заяві та в відповіді на відзив на рішення судів в інших справах в яких встановлено, що гараж АДРЕСА_2 знаходиться частково на території, яка відноситься до земель КЗ «ХЗОШ № 145 не врахував топо - геодезичну зйомку самовільно побудованих гаражів, яку було нанесено на топографічні плани службою містобудівного кадастру у місті Харкові «Департаменту містобудування та Архітектури Харківської міської ради», зареєстрованої за номером № 273/19 від 05.08.2019 року, яка була виконана вже після набрання законної сили вище вказаних рішень.

Вислухавши сторони, дослідивши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.

Звертаючись до суду з позовом, як на підставу позовних вимог та їх обґрунтування, прокурор посилався на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року у справі № 820/4422/17, яким скасовано рішення державного реєстратора Чугуївської міської ради Харківської області Рєзанової І.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

В якому також зазначено, що будівництво нежитлового приміщення літ. «Б-2», гараж №4, другий поверх, загальною площею 20,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відбулось на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, у тому числі на території, виділений для обслуговування КЗ «Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №145 Харківської міської ради», що підтверджується Планом встановлених меж КЗ «ХЗОШ №145» по

АДРЕСА_3 метою обґрунтування позовних вимог прокурором до позовної заяви надано наступні докази: копія письмового повідомлення прокуратури на адресу ХМР в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»; витяг з Державного реєстру; копія рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року; договору купівлі-продажу посвідченого 15 лютого 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л. А.

Судовим розглядом установлено, що рішенням державного реєстратора Чугуївської міської ради Харківської області Рєзановою І.Ю. прийняте рішення про державну реєстрацію та внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про об`єкт нерухомого майна № 162119791, а саме гараж №4 на другому поверсі, площею 20, 9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та реєстрацію права приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу посвідченого 12 лютого 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л. А., зареєстрованого в реєстрі за № 518, ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 нежитлове приміщення літ. «Б-2», гараж №4, другий поверх, загальною площею 20, 9 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Надаючи оцінку позиціям сторін, суд враховує наступні обставини та положення законодавства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Принцип диспозитивності визначений у ст. 13 ЦПК України та передбачає право суду розглядати справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд не вправі самостійно змінювати підставу позову, оскільки відповідно до положень цивільного процесуального законодавства це є виключним правом позивача.

Відповідно до ст.182ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону, стаття 334 ЦК України та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин, стаття 5 ЦК.

Стаття 386 ЦК України визначає, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно до п.1 ч. 1ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - це єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Таким чином, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є за своєю суттю визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні приналежності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб`єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об`єкта.

Фактично ж, реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно. При цьому, вона ніяк не впливає на цивільно-правову рівність учасників обороту, автономію волі і свободу договору.

Тобто, не надає публічно-правового характеру вказаним правовідносинам, що дозволяє зробити висновок про можливість розгляду спорів щодо державної реєстрації виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 554/5323/14 (провадження № 14-605цс18) зазначено, що: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню».

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 78 ЦПК України).

Під час розгляду справи в суді в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази на спростування презумпції правомірності набуття права власності на гараж АДРЕСА_4 .

Крім того, станом на час розгляду справи право власності на спірний гараж було зареєстровано за ОСОБА_2 від 15.02.2019, тобто ОСОБА_2 став добросовісним набувачем зазначених приміщень. У оспорюваних правочинах, на момент їх вчинення та посвідчення умови щодо предмета та ціни були сторонами дотримані відповідно до вимог ст. 655 ЦК України, форма договору купівлі-продажу нерухомого майна також була додержана сторонами відповідно до вимог ст. 657 ЦК України.

Враховуючи, що скасування запису про проведену державну реєстрацію на спірний об`єкт нерухомості за ОСОБА_1 не є предметом розгляду по справі № 645/1982/19, прокурором під час розгляду справи не надано доказів на спростування правомірності набуття права власності, з урахуванням підстав дійсного позову та відсутність у суду відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України можливості самостійно змінювати підстави (обґрунтування) позову, суд приходить до висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3.

З аналізу вказаної правової позиції можна зробити висновок, що при зверненні до суду в інтересах міської ради прокурор повинен довести підвищений інтерес громадськості до предмету спору, і це надає йому право звертатись до суду для захисту відповідних публічних інтересів держави.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті131-1Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а відокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

У зв`язку зі наведеним, треба зазначити, що закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва усуді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їх обґрунтування містяться упостанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі №826/3492/18.

Крім того, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13лютого 2019 року (справа №826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді зазначила, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для цього прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Велика Палата Верховного Суду у цьому своєму рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону №1697-VІІпрокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Також Велика Палата Верховного Суду послалася на Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону», у яких щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.

Консультативна рада європейських прокурорів (далі - КРЄП), створена Комітетом міністрів Ради Європи 13 липня 2005 року, у Висновку № 3 (2008) «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» наголосила, що держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов`язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов`язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2012 року, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 цієї Рекомендації).

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Проаналізувавши правові висновки Верховного Суду та нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у розрізі фактичних обставин, встановлених у розглядуваній справі, суд вважає за необхідне підсумувати, що таке представництво: по-перше може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону №1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.

Отже, враховуючи предмет спору, характер спірних правовідносин, прокурор в основному акцентує увагу на порушеннях вимог законодавства у сфері здійснення реєстраційних дій щодо набуття права власності на спірне нерухоме майно. При цьому, не навів обґрунтувань, які б свідчили про те, що орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені повноваження із захисту інтересів держави (у даному випадку Харківська міська рада), не здійснює (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається) або неналежним чином здійснює свої повноваження (не може сам реалізувати своє право на судовий захист), що спонукає прокурора виступити на захист держави шляхом звернення з позовом до суду.

Прокурор не довів, що Харківська міська рада не здійснює захист інтересів держави чи здійснює його неналежно, а отже не довів підстав представництва.

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно ст. 25 Закону №2 80 всі органи місцевого самоврядування, зокрема міські ради, правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Ці повноваження визначені Законом №280в різних галузях суспільного життя і реалізуються в інтересах держави.

Поряд із тим, матеріали позову не містять даних про попереднє звернення прокурора до міської ради, натомість вбачається, що міську раду лише поставлено перед фактом пред`явлення позову листом.

Таким чином з наданого листа неможливо встановити чи вказував прокурор Департаменту на виявленні ними порушення. На підставі викладеного неможливо стверджувати, що Харківській міській раді було повідомлено про наявність виявлених порушень під час реєстраційних дій щодо спірного об`єкту нерухомого майна, а Харківська міська рада в свою чергу будучі обізнаною про ці порушення неналежно здійснювала свої функції щодо захисту інтересів держави.

Порушення прокурором нормативного порядку представництва інтересів держави в суді створює конфлікт повноважень органів прокуратури з повноваженнями органів місцевого самоврядування.

Суд звертає увагу, що перевірка права прокурора на звернення до суду передує розгляду питання щодо правомірності дій відповідача, що оскаржуються (розгляду справи по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті. Правомірність реєстрації об`єкта нерухомого майна та визнання договору дарування та іпотеки недійсними, зокрема і з мотивів, наведених прокурором, може бути перевірена за позовом належного позивача.

За положеннями ст. 20 Закону України №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм владних повноважень.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно вимог ч.ч. 1, 5, 6, 7 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Положеннями ст.80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Прокурором не надано суду достатніх доказів, які б свідчили про необхідність захисту інтересів держави у даній справі саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду від імені суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням відповідних доказів, які б підтверджували наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

За таких обставин, позовні вимоги не обґрунтовані. Доводи і докази, які надані позивачем по справі є не повними та такими, що не підтверджують заявлені позовні вимоги.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд,

В и р і ш и в :

В позові заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №3, в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Управління освіти адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради, гаражно-будівельне товариство «Нізменний» про визнання недійсним договору купівлі – продажу, скасування державної реєстрації права власності шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно – відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Відомості, що не проголошуються:

Позивач – Харківська місцева прокуратура №3 – місцезнаходження: 61075 м. Харків, пр. Індустріальний,40;

В інтересах держави в особі – Харківська міська рада – 61003 м. Харків, м. Конституції,7, код ЄДРПОУ04059243;

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,РНОКПП НОМЕР_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_5 ;

Відповідач – ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ; відома адреса реєстрації: АДРЕСА_6 ;

Третя особа – Управління освіти адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради – місцезнаходження: 61091 м. Харків, вул.. Танкопія, 15/2, код ЄДРПОУ 02146340;

Повний текст рішення складено 15.06.2021.

Суддя