Рішення № 97662695, 15.06.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/1088/21

15 червня 2021 рокум. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної податкової служби в Тернопільській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 лютого 2021 року №Ф-7155-54, видану Головним управлінням ДПС у Тернопільській області про сплату недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 38888,74 грн.

- зобов`язати Головне управління ДПС у Тернопільській області скоригувати в інформаційній системі дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення суми заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 38888,74 грн, зазначеної у податковій вимозі від 15 лютого 2021 року №Ф-7155-54.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що його право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно пункту 1 частини першої статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 11.06.2015 на підставі заяви від 11.06.2015. Таким чином, з 11.06.2015 позивач не здійснював адвокатської діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, оскільки не мав усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у позивача як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 12.05.2021 визначено розгляд справи №500/1088/21 проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Призначено у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії судове засідання на 09.06.2021.

В судовому засіданні 09.06.2021 розгляд справи відкладено до 15.06.2021 за клопотанням представника відповідача.

15.06.2021 від Головного управління ДПС у Тернопільській області до суду поступив відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Крім того, 15.06.2021 від Головного управління ДПС у Тернопільській області поступило до суду клопотання, в якому просить розгляд справи №500/1088/21здійснювати в порядку письмового провадження без участі представника відповідача та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача 15.06.2021 подав через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду заяву про розгляд справи №500/1088/21 в письмовому провадженні.

Згідно частини третьої статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Частиною четвертою статті 229 КАС України визначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З врахуванням викладеного, судовий розгляд даної справи проведено в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у ній матеріалами.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, встановив таке.

Позивачу ОСОБА_1 Тернопільською обласною Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури видано свідоцтво №324 від 28.05.2004 про право заняття адвокатською діяльністю.

Згідно інформації, що міститься в Єдиному реєстрі адвокатів України право на заняття ОСОБА_1 адвокатською діяльністю зупинено згідно пункту 1 частини першої статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 11.06.2015 на підставі заяви адвоката від 11.06.2015.

15.02.2021 Головне управління ДПС у Тернопільській області сформувало вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску №Ф-7155-54 на суму 38888,74 грн.

Не погоджуючись з вимогою про сплату недоїмки з єдиного внеску №Ф-7155-54 на суму 38888,74 грн позивач через свого представника звернувся до суду із відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пунктів 2 та 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

За змістом пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (абзац 2 частини першої статті 5 Закону №2464-VI).

Разом з тим, пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI).

За приписами частин другої та третьої статті 9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Частиною восьмою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Отже, особи, які провадять адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ до платників єдиного внеску.

Поряд з цим, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 1 Закону №5076-VI визначено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (стаття 13 Закону №5076-VI).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 31 Закону №5076-VI, право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі: подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.

Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (пункт 1 частини третьої статті 31 Закону №5076-VI).

За правилами частин п`ятої та шостої статті 31 Закону №5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Положеннями статті 32 Закону №5076-VI визначені підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

Тобто, законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Наведене дає підстави для висновку про те, що поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, тому дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов`язаннями, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 зупинив адвокатську діяльність з 11.06.2015 на підставі власної заяви, відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Отже, з цієї дати позивач не здійснює адвокатської діяльності та не отримує доходу від такої діяльності. Таким чином у позивача з 11.06.2015 не було обов`язку сплачувати єдиний внесок як самозайнятою особою, у розумінні законодавства про зайнятість населення.

Вказана позиція також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.11.2018 у справі №820/1538/17.

За наведених обставин, нарахування єдиного внеску за період, коли адвокатську діяльність позивача було зупинено, є протиправним.

Зважаючи на те, що спірна вимога сплату боргу (недоїмки) є правовим актом індивідуальної дії, та згідно пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2021 №Ф-7155-54.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головне управління ДПС у Тернопільській області скоригувати в інформаційній системі дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення суми заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 38888,74 грн, зазначеної у податковій вимозі від 15 лютого 2021 року №Ф-7155-54 суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Порядок №422), який визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Згідно пункту 2 підрозділу 1 розділу І Порядку №422, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 1 розділу ІІ Порядку №422, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Аналіз наведених положень Порядку №422 свідчить, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально - правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відповідно належним способом захисту порушеного права товариства є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

При цьому, суд зазначає, що фактично вимога про сплату боргу (недоїмки) формується контролюючим органом на підставі даних ІКП, а не навпаки, а тому наявність в ІКП інформації про наявність у позивача недоїмки на суму 38888,74 грн безумовно порушує права позивача, оскільки наявність такої інформації може стати підставою для повторного формування вимоги.

Крім того, наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 за №321/35943, затверджено Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який є чинним на момент розгляду судової справи (далі - Порядок №5) та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року №422 "Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 року за №751/28881.

Так, підпунктом 2 "Визначення первинних показників щодо сум погашення податкового боргу (заборгованості зі сплати платежів до бюджетів) та заборгованості зі сплати єдиного внеску" пункту 1 "Визначення первинних показників документів податкових органів, відображених в інформаційній системі, які підлягають перенесенню до ІКП" розділу розділі VI "Відображення в інформаційній системі показників податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску та іншої заборгованості, контроль за справлянням якої покладено на податкові органи, розстрочених (відстрочених) зобов`язань (боргів), а також списання боргу (заборгованості)" Порядку №5 від 12.01.2021 передбачено, що первинними документами, на підставі яких в ІКП здійснюється погашення (зменшення) суми податкового боргу (заборгованості зі сплати платежів до бюджетів) та заборгованості зі сплати єдиного внеску, є (в тому числі): рішення суду про вирішення питання по суті (скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання та пені/суми єдиного внеску за результатами судового оскарження), яке набрало законної сили.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 5 КАС України).

В постанові від 06 березня 2020 року у справі №819/418/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що в разі якщо податкова вимога про сплату боргу є скасованою судом, при цьому визначені в ній сума податкового боргу відображена в інтегрованих картках платника податку по відповідному платежу, платник податків, вважаючи, що певними рішеннями, діями чи бездіяльністю позивача порушені його права, має право звернутися до суду з відповідним позовом.

При цьому, належним способом захисту прав буде подання платником відповідного позову про коригування в інтегрованій картці платника відомостей щодо спірної суми податкового боргу.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи позицію Верховного Суду, суд вважає, що з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку податкового органу та оскільки під час розгляду даної адміністративної справи суд дійшов висновку про неправомірність нарахування позивачу суми єдиного внеску в розмірі 38888,74 грн, тому необхідно зобов`язати контролюючий орган здійснити коригування в інтегрованій картці платника по єдиному внеску ОСОБА_1 шляхом виключення суми заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 38888,74 грн, зазначеної у податковій вимозі від 15 лютого 2021 року №Ф-7155-54

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд доходить висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності прийнятого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частини першої та частини сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа; розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представник позивача просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області в користь позивача ОСОБА_1 - 908,00 грн сплаченого судового збору, 5500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 25,00 грн сума коштів витрат на банківський переказ судового збору, 24,50 грн поштову кореспонденцію за надіслання адміністративного позову до суду, а всього - 6457,50 грн.

Оскільки суд позов задовольняє повністю, то необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 908,00 грн, сплачений згідно квитанції №0.0.2040503958.1 від 05.03.2021

При вирішенні питання щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі, суд виходить з наступного.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача подано Договір №2 про надання правової допомоги від 26.02.2021.

Згідно пункту 3 вказаного договору за надання адвокатом правничої допомоги за цим договором, що вказана в пункті 1 договору, клієнт зобов`язаний оплатити адвокату адвокатські послуги в узгодженому розмірі 5500,00 грн, що включає в себе вартість послуг адвоката з підготовки до складання позовної заяви (ознайомлення з документами клієнта, що пов`язані із спором, підбір та вивчення відповідних норм законодавства та судової практики на обґрунтування позовних вимог, складання позовної заяви та додатків до неї, безпосередня участь т робота адвоката в судових засіданнях.

За цим договором акт виконаних робіт сторонами не складається, послуги вважаються надані належним чином у разі ухвалення адміністративним судом позитивного для клієнта рішення про задоволення позовних вимог та підлягають оплаті після вступу рішення в законну силу.

Суд зазначає, що стаття 134 КАС України забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, що в силу частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (серед інших, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).

Згідно з частиною другою статті КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Визначаючись щодо обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу суд має надати оцінку обґрунтованості розміру заявлених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу в контексті пропорційності їх складності правовому супроводу справи та враховуючи зміст та обсяг наданих послуг.

Суд зазначає, що категорія даної справи не є складною. Також суд враховує, що дана справа при відкритті провадження віднесена судом до категорії справ незначної складності, з огляду на що постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження.

Отже, суд констатує, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг не є співмірним із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн.

При цьому суд звертає увагу, що відсутність факту оплати таких витрат не є підставою для відмови у їх стягненні з огляду на наведені вище положення частини сьомої статті 139 КАС України. З цього приводу Верховним Судом у постанові від 26.06.2019 у справі №813/481/18 сформовано висновок про помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, оскільки договором про надання правової допомоги обумовлено час оплати протягом кількох місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті.

Також варто зауважити, що питання щодо застосування процесуальних норм права, які регулюють порядок розподілу судових витрат за надану професійну правничу допомогу на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою було предметом дослідження судами різних юрисдикцій.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020 у справі №648/1102/19 аналізувалися аналогічні положення ЦПК України і суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічний висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено зроблено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

У ЦПК, ГПК і КАС України вищеаналізовані процесуальні норми є однаковими за змістом, а отже вищенаведена практика тлумачення судами різних юрисдикцій вказаних норм ЦПК і ГПК України є застосовною до обставин цієї справи.

Аналогічний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 08.09.2020 у справі №640/10548/19.

Отже, суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвокату у цьому випадку не є співмірний зі складністю справи і обсягом виконаної роботи, до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати, понесені ним на правничу допомогу у сумі 2500,00 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 15 лютого 2021 року №Ф-7155-54.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Тернопільській області здійснити коригування в інтегрованій картці платника по єдиному внеску ОСОБА_1 шляхом виключення суми заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 38888,74 грн, зазначеної у податковій вимозі від 15 лютого 2021 року №Ф-7155-54.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 червня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ: 44143637).

Головуючий суддя Мартиць О.І.