Рішення № 97662167, 07.06.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/18218/18

Провадження № 2/638/502/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретарів Межирицької В.Ю., Куценко К.Д., Кириллової К.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представників третіх осіб ОСОБА_5 , Тищенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України, треті особі: Харківська обласна прокуратура, Головне управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням органів досудового слідства, -

встановив:

До Дзержинського районного суду м.Харкова звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи прокуратура Харківської області, Головне управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, в якому просив зобов`язати відповідача списати у безспірному порядку з відповідного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь позивача грошові кошти у сумі 800 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та 120 625,20 гривень матеріальної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 23.05.2002 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у СІЗО №27 у кримінальному провадженні за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст.186 та ст.395 КК України, кримінальна справа розглядалась у Дзержинському районному суді м.Харкова та 19.07.2005 року запобіжний захід замінено на підписку про невиїзд та позивача звільнено з під варти в залі суду. 05.12.2006 року постановою суду виділено в окреме провадження із матеріалів кримінальної справи №1-62/06 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст.186 ч.2, ОСОБА_6 за ч.2 ст.186 КК України та справу повернуто прокурору для провадження додаткового розслідування. Вироком Дзержинського районного суду м.Харкова від 07.05.2013 року позивача визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.395 КК України та призначено покарання у вигляді 6 місяців арешту. Зараховано в термін відбуття покарання строк перебування під вартою з 23.05.2002 року по 19.07.2005 року. Після повернення справи для проведення додаткового досудового розслідування кримінальному провадженню у зв`язку із внесенням до ЄРДР було присвоєно новий номер від 25.10.2016 року. Вказує, що перебував під підпискою про невиїзд з 20.07.2005 року по 25.10.2016 року – 10 років 3 місяці. Після отримання справи для додаткового розслідування органом досудового слідства запобіжний захід йому не обирався. 04.10.2018 року органом досудового слідства винесено постанову про закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості її отримання. Зазначає, що незаконно перебував під вартою 972 днів та стосовно нього незаконно було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд впродовж 10 років 3 місяців, що на думку позивача сталося в результаті бездіяльності правоохоронних органів. Вказує, що незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, погіршення стосунків із оточуючими його особами, нанесло непоправної моральної шкоди. Вважає, що моральна шкода заподіяна йому з прямим умислом. Зазначає, що в продовж всього терміну проведення досудового і судового слідства він постійно відчував переживання, пов`язані з тим, що його можуть осудити за те, що він не скоював і в чому невинуватий, був вимушений просити родичів про підтримку та віру у нього невинуватість. Після звільнення з під варти, намагався влаштуватись на роботу, однак в базі були присутні відомості про перебування його під слідством станом на 21.09.2007 року. Під час всього терміну досудового і судового слідства позивач захищався від пред`явленого звинувачення, що також викликало нервове напруження і психологічних переживань з цього приводу. Вказує, що його неодноразово вивозили для участі у слідчих діях, де він нічого не міг пояснити, але слідчим це трактувалося як спроба уникнути покарання, в продовж тривалого часу він приймав участь у судових засіданнях, де також намагався захиститися від неправомірного звинувачення у скоєнні тяжкого злочину. Родичі були вимушені витрачати додаткові кошти на утримання, пов`язане з його перебуванням під вартою в СІЗО №27. У зв`язку з тривалим перебуванням під підпискою про невиїзд був обмежений у пересуванні країною і виїзду за її межі, не міг отримати закордонний паспорт. Завдання матеріальної шкоди обґрунтовує тим, що впродовж тримання під вартою він був позбавлений можливості працювати і отримувати прибуток від трудової діяльності, тому вважає, що за рахунок держави йому потрібно відшкодувати і понесені матеріальні збитки у вигляді не отриманого прибутку у розмірі 120 625,20 грн., виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за 2018 рік.

В подальшому позивачем подано до суду збільшення позовних вимог, в яких просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 2 203 526,88 грн. та суму матеріальної шкоди у розмірі 143 301,96 грн., виходячи з даних експертизи та розміру мінімальної заробітної плати на 2020 рік.

Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого Державна казначейська служба України заперечує проти позовних вимог. Зазначає, що у позовній заяві не зазначено жодного відповідача, що вчиняли дії, які позивач вважає незаконними, а тому примушення казначейства, яке жодним чином не порушувало прав позивача, до списання коштів є неправомірним. Крім того, вважає, що матеріалами справи не підтверджено протиправної поведінки у діях відповідача, заява та додатки до неї не містять належного розрахунку завданої моральної шкоди. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник третьої особи ГУМВС України в Харківській області надав до суду пояснення, в яких зазначив про безпідставність позовних вимог. Зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому фізичних та моральних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між діями органу досудового розслідування та шкодою, спричиненою позивачу. Вважає приведений розрахунок моральної шкоди надуманим та не доведеним. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник третьої особи – прокуратури Харківської області надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. При цьому ч.4 ст.1176 ЦК України прямо передбачає, що фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і чим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди. Позивач має довести не лише факт реабілітації, а наявність у зв`язку з цим моральної шкоди та її розмір. При цьому вказує, що ОСОБА_1 під час досудового розслідування визнав свою вину у скоєнні злочину, добровільно приймав участь у слідчих діях, що відсутні об`єктивні дані щодо застосування до нього насильства, а від своїх показів відмовився лише під час судового розгляду, а тому права на відшкодування шкоди у позивача відсутнє через самообмову. Також вказує, що позивача вироком Дзержинського районного суду м.Харкова від 05.12.2006 року визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.395 КК України та вирок набрав законної сили, отже перебування позивача під вартою та обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд здійснювались на законних підставах. Під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016220480005321 відносно позивача запобіжний захід не обирався, досудове розслідування розпочато за фактом пограбування, а не у відношенні осіб. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою судді від 29.12.2018 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 20.03.2019 року у справі за клопотанням представника позивача призначено судово-психологічну експертизу, на час проведення якої провадження у справі зупинено.

Ухвалою судді від 17.04.2020 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 21.10.2020 року до участі у справі залучено правонаступника третьої особи прокуратури Харківської області – Харківську обласну прокуратуру.

Ухвалою суду від 21.10.2020 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач та його представник уточнені позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених у заяві, наполягали на позовних вимогах саме до Державної казначейської служби України.

Уповноважений представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог у повному обсязі з підстав неналежності відповідача у спірних правовідносинах.

Представники третіх осіб в судовому засіданні проти позову заперечували, посилаючись на обставини, викладені у письмових поясненнях.

Суд, дослідивши доводи учасників справи, заслухавши вступне слово позивача та представників сторін, заслухавши пояснення представників третіх осіб, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлені наступні факти.

Постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 17.08.2005 року змінено підсудному ОСОБА_1 раніше обрану міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, звільнивши з-під варти в залі суду.

Постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 05.12.2006 року виділено в окреме провадження з кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_6 епізод пограбування відносно потерпілого ОСОБА_7 за ч.2 ст.186 КК України та повернуто прокурору Дзержинського району м.Харкова для провадження додаткового розслідування. Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 та ОСОБА_6 залишено без змін у вигляді підписки про невиїзд.

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12016220480005321 від 24.10.2016 року вбачається, що 24.10.2016 року до Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області надійшов лист з Харківської місцевої прокуратури №1 про необхідність внесення до ЄРДР відомостей пов`язаних з даванням завідомо неправдивих свідчень гр. ОСОБА_7 та гр. ОСОБА_8 в ході досудового розслідування.

Згідно листа прокуратури Харківської області від 08.06.2018 року №04/2/2-281-18, а також листів Харківської місцевої прокуратури №1 від 25.11.2016 року №04-26-4895-17 та від 26.12.2017 року №04-28-14408 у виділеному кримінальному провадженні досудове розслідування триває. Крім того, вбачається, що постановою процесуального керівника у провадженні – прокурора Харківської місцевої прокуратури №1 від 15.05.2018 року у зазначеному провадженні змінено кваліфікацію з ч.1 ст.384 КК України на ч.2 ст.186 КК України.

Вироком Дзержинського районного суду м.Харкова від 06.12.2006 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.395 та призначено покарання у виді 6 місяців арешту. Зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк перебування під вартою з 23.05.2002 року до 19.07.2005 року.

Згідно довідки Департаменту інформаційних технологій МВС України серії ААА №0384013 ОСОБА_1 станом на 21.09.2017 року на території України у розшуку не перебуває. 20.05.2002 року заарештовано Дзержинським районним судом м.Харкова за ч.2 ст.186, ст.395 КК України. 17.08.2005 року звільнено постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 17.08.2005 року на підставі ст.165, ст.165-1, ст.273, ст.281, ст.296 КПК України, міру запобіжного заходу змінено на підписку про невиїзд.

Постановою прокурора Харківської місцевої прокуратури №1 від 04.10.2018 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12016220480005321 від 24.10.2016 року закрито у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Постановою першого заступника прокурора Харківської області від 19.10.2018 року зазначена постанова скасована, в частині закриття кримінального провадження на підставі п.3 ч.1 ст.284 КК України стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_6 залишено в силі. Матеріали кримінального провадження направлено керівнику Харківської місцевої прокуратури №1 для організації проведення подальшого досудового розслідування.

За висновком експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи №9751 від 30.03.2020 року ситуація, що досліджується за позовною заявою, була для позивача ОСОБА_1 психотравмуючою. ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода). В межах наданих на дослідження матеріалів, можливий орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) ОСОБА_1 може складати 466,56 розмірів мінімальної заробітної плати в Україні, прийнятій на момент винесення відповідного рішення суду.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових, електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.

Згідно ч.1 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової шкоди.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану саме органами дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме, у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнена у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю вини.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.ст.1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди і його вина, наявність причинного зв`язку між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінку заподіювача шкоди, його вини та причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Таким чином, у спірних правовідносинах відшкодування моральної шкоди здійснюється у разі, коли незаконними, винними діями органів, що здійснюють досудове розслідування чи прокуратури, завдано моральної шкоди громадянинові. Тобто, до спірних правовідносин не застосовується презумпції моральної шкоди.

Згідно із ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини сьомої статті 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Отже за змістом пункту 1 частини першої статті 1 Закону законодавцем визначено випадки, за наявності яких особа може вимагати відшкодування шкоди, і такі випадки у наведеній статті закону перелічені через кому.

Виходячи із буквального тлумачення норми закону можна дійти висновку, що усі перелічені випадки, як то:

- незаконне засудження;

- незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення;

- незаконне взяття і тримання під вартою;

- незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки;

- незаконне накладення арешту на майно;

- незаконне відсторонення від роботи (посади)

- інші процесуальні дій, що обмежують права громадян -

є самостійними підставами відшкодування шкоди, тобто такими що не охоплюються їх початком, до прикладу - незаконне взяття під варту і їхнім закінченням- винесенням виправдувального вироку за реабілітуючих обставин.

Разом із цим, суд зауважує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Відповідно до статті 51 ЦПК України, чинної на час ухвалення рішення, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

При вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди), проте у цій справі Державна казначейська служба України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює лише списання коштів з державного бюджету, є єдиним відповідачем.

Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження 14-515цс19, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 366/2026/18, від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19.

Натомість позивач залучив до участі у справі в якості відповідача лише Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює тільки списання коштів з державного бюджету, не залучивши в якості відповідачів органи, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання йому моральної шкоди. Разом із цим, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України таких дій відносно позивача не вчиняла, тому й об`єктивно не могла надати пояснення з приводу обставин, викладених у позові. Залучення Харківської обласної прокуратури та ГУМВС України в Харківській області в якості третьої особи є недостатнім для вирішення справи по суті.

При цьому суд зауважує, що при закритті підготовчого судового засідання судом з`ясовувалось питання щодо складу осіб, сторонам роз`яснювались права . Позивач та його представник були присутніми при вирішенні цього питання, однак клопотань з приводу залучення належних відповідачів чи співвідповідачів до участі у справі до суду не надали та не заявляли у підготовчому судовому засіданні.

Крім того, в судовому засіданні 22.12.2020 року суд звертав увагу сторони позивача на письмові пояснення представника відповідача щодо неналежності відповідача з огляду на зазначення Державної казначейської служби єдиним відповідачем. Однак відповідних клопотань з приводу залучення відповідачів (співвідповідачів) до участі у справі ані позивачем, ані його представником до суду не надано та не заявлено.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16 зазначала, що Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.23, 1174, 1176 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 5, 11-13, 81, 141, 265, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України, треті особі: Харківська обласна прокуратура, Головне управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням органів досудового слідства – відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 15.06.2021 року.

Сторони:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідач - Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, м.Київ, вул.Бастіонна буд.6;

треті особи – прокуратура Харківської області, ЄДРПОУ 02910108, м.Харків, вул.Б.Хмельницького, буд.4; Головне Управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, ЄДРПОУ 08592313, м.Харків, вул.Жон Мироносиць буд.5.

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк