Рішення № 97660001, 14.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5814/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левчук О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 156050006367 від 10.06.2020 року та № 158 від 23.11.2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу періоди роботи в Одеському науково-дослідному інституті стоматології з 23.07.1984 по 16.10.1987 на посаді медичної сестри у відділенні пародонтології та фізіотерапії та з 02.10.1990 по 07.09.1994 на посаді медичної сестри у відділенні ортопедичної стоматології та ортодонтії Одеського науково-дослідного інституту стоматології, а також до страхового та спеціального стажу в подвійному розмірі – період роботи з 21.09.1999 по 01.09.2002 роки на посаді палатної медсестри стаціонару Одеського шкірно-венеричного диспансеру; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 02.06.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішення № 156050006367 від 10.06.2020 року та № 158 від 23.11.2020 року про відмову в призначенні пенсії є протиправними. Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Періоди роботи в Одеському науково-дослідному інституті стоматології з 23.07.1984 по 16.10.1987 на посаді медичної сестри у відділенні пародонтології та фізіотерапії та з 02.10.1990 по 07.09.1994 на посаді медичної сестри у відділенні ортопедичної стоматології та ортодонтії Одеського науково-дослідного інституту стоматології, та з 21.09.1999 по 01.09.2002 роки на посаді палатної медсестри стаціонару Одеського шкірно-венеричного диспансеру підтверджується записами трудовій книжці та наданими довідками. При цьому, під час роботи в Одеському науково-дослідному інституті стоматології вказані заклади були лікувально-профілактичними закладами в складі науково-дослідної установи. Крім того, 29.07.2020 року позивачу було видано пенсійне посвідчення, в якому зазначено, що позивач є отримувачем пенсії за вислугу років довічно. Однак, в подальшому було прийнято рішення № 158 від 23.11.2020 року про відмову в призначенні пенсії. Разом з тим, рішення про скасування раніше призначеної пенсії не приймалось. Крім того, оскаржувані рішення прийняті в поручення приписів Конституції України та Закону № 1058.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача вказує, що Одеський науково-дослідний інститут стоматології відсутній у переліку закладів охорони здоров`я, а тому періоди роботи в такому закладі не дають право на призначення пенсії за вислугу років.

Представником позивача до суду надано відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначає, що відзив на позовну заяву не містить жодних конкретних заперечень щодо наведених в позові обставин та правових підстав. Будь-яких доказів щодо правомірності спірних рішень не надано.

Ухвалою суду від 14 квітня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.

02 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії (а.с. 149).

10 червня 2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 156050006367 про відмову в призначенні пенсії (а.с. 147).

26 червня 2020 року ОСОБА_1 повторно звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії (а.с. 163).

01 липня 2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області призначено ОСОБА_1 пенсію відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 26.06.2020 року (а.с. 159-162).

29 липня 2020 року ОСОБА_1 видано пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с. 35).

23 листопада 2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 158, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії, з підстав відсутності необхідного спеціального стажу 26 років 6 місяців (в наявності 19 років 4 місяці). До спеціального стажу не зараховано періоди роботи з 23.07.1984 по 16.10.1987 та з 02.10.1990 по 07.09.1994 у відділеннях парадонтології та фізіотерапії, ортопедичної стоматології та ортодонтії Одеського науково-дослідного інституту, у зв`язку з тим, що відділення не відносяться до лікувально-профілактичних закладів (а.с. 157).

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.

Таким чином, саме Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров`я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначення пенсії за вислугу років за пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Розділом 2 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (надалі - Перелік №909) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) наступних закладів охорони здоров`я: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

При цьому, за змістом примітки 3 до Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

На момент роботи позивача протягом спірних періодів, які не визнаються відповідачем, діяла Постанова Ради Міністрів СРСР "Про пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я та сільського господарства" від 17.12.1959 № 1397, якою був затверджено Перелік установ, організацій та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Пунктом 1 розділу 2 цього Переліку закріплено, що право на пенсію за вислугу років мали лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери, помічники лікаря, акушери, масажисти, лаборанти та медичні сестри - всі незалежно від найменування посади, дезінфекційні інструктори, які працювали в наступних лікувально-профілактичних закладах, закладах охорони материнства і дитинства, санітарно-профілактичних установах: лікарняні установи всіх типів і найменувань, в тому числі клініки і клінічні частини, госпіталі, лепрозорії, психіатричні колонії; амбулаторно-поліклінічні заклади всіх типів і найменувань (поліклініки, амбулаторії, диспансери всіх профілів, установи швидкої медичної допомоги та переливання крові, медсанчастини, здоровпункти, медичні кабінети і пункти, фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти, станції санітарної авіації, рентгенівські станції і пункти, медичні лабораторії та інші).

Визначення поняття заклад охорони здоров`я наведено в статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 р. №2801-ХІІ, згідно якої це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 р. № 2801-ХІІ заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців.

Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» не містить поняття лікарняний заклад, а надає визначення закладу охорони здоров`я, що, у розумінні вказаного нормативно-правового акту, є загальним визначенням всіх закладів, які надають медичні послуги, наведених у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909.

Отже, Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» не ставить віднесення закладів до закладів охорони здоров`я у залежність від визначення форми їх власності, як і Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909, не ставить право на зарахування стажу, який дає право на пенсію за вислугою років, у залежність від форми власності закладу охорони здоров`я, визначеного цим вказаним Переліком.

Офіційним визнанням статусу закладу охорони здоров`я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності, відповідно до пункту 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 765, є державна акредитація закладу охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров`я. Акредитація проводиться один раз на три роки, перша акредитація закладу проводиться не пізніше ніж через два роки від початку здійснення діяльності.

Таким чином, підприємство офіційно набуває статусу закладу охорони здоров`я на підставі акредитації.

В матеріалах справи містяться копії акредитаційного сертифікату клініки Державної установи «Інститут стоматології АМН України» та ліцензії Державної установи «Інститут стоматології та щелепно-лицевої хірургії Національної академії медичних наук України», якими підтверджено право підприємства здійснювати медичну діяльність, та довідка про перейменування Одеського науково-дослідного інститут стоматології (а.с. 65-66, 68, 118).

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача є трудова книжка.

Таким чином, основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у випадку відсутності останньої або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих, зокрема, за місцем роботи.

Згідно записів, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 , позивач працювала в Одеському науково-дослідному інституті стоматології з 23.07.1984 по 16.10.1987 на посаді медичної сестри у відділенні пародонтології та фізіотерапії, з 02.10.1990 по 07.09.1994 на посаді медичної сестри у відділенні ортопедичної стоматології та ортодонтії (а.с. 56-59, 132 з.б. - 135).

Також, відповідно до довідки ДП «Інститут стоматолії» від 26.02.2010 року № 25 ОСОБА_1 працювала в Одеському науково-дослідному інституті стоматології з 23.07.1984 по 16.10.1987 на посаді медичної сестри у відділенні пародонтології та фізіотерапії, з 02.10.1990 по 07.09.1994 на посаді медичної сестри у відділенні ортопедичної стоматології та ортодонтії, який були лікувально-профілактичними закладами в складі науково-дослідницької організації (а.с. 64).

При цьому, обставини щодо роботи позивача в Одеському науково-дослідному інституті стоматології з 23.07.1984 по 16.10.1987 на посаді медичної сестри у відділенні пародонтології та фізіотерапії, з 02.10.1990 по 07.09.1994 на посаді медичної сестри у відділенні ортопедичної стоматології та ортодонтії, не оспорюються.

В той же час, відсутність у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909 науково-дослідного інституту стоматології не нівелює характер виконуваної позивачкою роботи на посаді медичної сестри у відділенні пародонтології та фізіотерапії та посаді медичної сестри у відділенні ортопедичної стоматології та ортодонтії, тобто, виконання таких робіт, з яким законодавство пов`язує право особи на зарахування до спеціального стажу відповідного відпрацьованого часу, що надає право на пенсію за вислугу років.

Право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої п. "е" ч. 1 ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пов`язане не лише з місцем роботи - закладом охорони здоров`я, а, насамперед, з посадою, яку обіймає працівник - лікарі та середній медичний персонал.

Таким чином, позбавлення позивача права на пенсію з огляду на відсутність місця її роботи у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909, є таким, що порушує її конституційні права на соціальний захист, гарантовані державною.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 18 березня 2021 року по справі № 585/1498/17 (№ К/9901/42914/18).

Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області рішенням від 23 листопада 2020 року № 158 неправомірно відмовило ОСОБА_1 в зарахуванні до страхового стажу періоди роботи в Одеському науково-дослідному інституті стоматології з 23.07.1984 по 16.10.1987 на посаді медичної сестри у відділенні пародонтології та фізіотерапії та з 02.10.1990 по 07.09.1994 на посаді медичної сестри у відділенні ортопедичної стоматології та ортодонтії Одеського науково-дослідного інституту стоматології.

При цьому, судом встановлено, що протоколом від 01.07.2020 року ОСОБА_1 зараховано стаж роботи 23.07.1984 по 16.10.1987 та 02.10.1990 по 07.09.1994, призначено пенсію за вислугу років в сумі 2100,00 грн. (а.с. 159-160).

Також, 29 липня 2020 року ОСОБА_1 видано пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с. 35).

Відповідно до п. 4.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, документом, який підтверджує призначення особі пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається відповідно до Порядку оформлення, виготовлення та видачі документів, що підтверджують призначення особі пенсії, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 03 листопада 2017 року № 26-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 грудня 2017 року за № 1464/31332.

Тобто, видачею ОСОБА_1 пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 ГУ ПФУ в Одеській області підтверджено факт призначення їй пенсії за вислугу років, відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

В період з липня по листопад 2020 року ОСОБА_1 отримувала пенсію, що не заперечується учасниками справи.

Разом з тим, після прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області рішення від 23 листопада 2020 року № 158 про відмову в призначенні пенсії, виплата раніше призначеної пенсії позивачу була припинена.

При цьому, будь-яких обґрунтувань щодо припинення виплати раніше призначеної пенсії рішення від 23 листопада 2020 року № 158 не містить.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до вимог ст.14 Конвенції, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь - якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі, у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року. «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року ).

За таких підстав, доводи представника відповідача щодо того, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними по справі доказами.

Крім того, позивач просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 страхового та спеціального стажу в подвійному розмірі – період роботи з 21.09.1999 по 01.09.2002 роки на посаді палатної медсестри стаціонару Одеського шкірно-венеричного диспансеру.

Відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Згідно записів, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 , позивач в період з 21.09.1999 по 01.09.2002 працювала на посаді палатної медсестри стаціонару Одеського шкірно-венеричного диспансеру, про що також видано довідку № 12 від 28.02.2011 року (а.с. 56-59, 79, 116, 132 з.б. - 135).

Таким чином, робота позивача в період з 21.09.1999 по 01.09.2002 посаді палатної медсестри стаціонару Одеського шкірно-венеричного диспансеру повинна бути зарахована до стажу роботи у подвійному розмірі.

Проте, згідно протоколу про перерахунок пенсії, період роботи ОСОБА_1 з 21.09.1999 року по 01.09.2002 року зараховано без застосування подвійного розміру (а.с. 45-46, 158).

В той же час, будь-яких доводів щодо правомірності не зарахування ОСОБА_1 періоду роботи з 21.09.1999 року по 01.09.2002 року відзив на позовну заяву не містить.

За таких підстав, з урахуванням вищевикладеного, для повного захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 156050006367 від 10.06.2020 року та № 158 від 23.11.2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу періоди роботи в Одеському науково-дослідному інституті стоматології з 23.07.1984 року по 16.10.1987 року на посаді медичної сестри у відділенні пародонтології та фізіотерапії та з 02.10.1990 року по 07.09.1994 року на посаді медичної сестри у відділенні ортопедичної стоматології та ортодонтії Одеського науково-дослідного інституту стоматології, а також до страхового та спеціального стажу в подвійному розмірі – період роботи з 21.09.1999 року по 01.09.2002 року на посаді палатної медсестри стаціонару Одеського шкірно-венеричного диспансеру є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на постанову Верховного Суду від 14.03.2020 року по справі № 607/8932/16-а, оскільки у вказаній постанові надано правову оцінку спірним правовідносинам, які не є тотожними спірним правовідносинам по даній справі.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 02.06.2020 року, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 80, 81, 82 Закону України “Про пенсійне забезпечення” заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а непрацюючим - до зазначених у статі 81 цього Закону органів за місцем проживання заявника. Призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України. Документи про призначення пенсій розглядаються органом, що призначає пенсії, не пізніше 10 днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Відповідно до ст. 83 Закону України “Про пенсійне забезпечення” пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: а) пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності; б) пенсії у разі втрати годувальника призначаються з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією. Переведення з одного виду пенсії на інший провадиться з дня подання відповідної заяви з усіма необхідними документами.

Згідно ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно п. 4.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Відповідно до п. 4.2. Порядку при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру копія якої зберігається у пенсійній справі.

Відповідно до п. 4.3 Порядку не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Після надходження даних про сплату страхових внесків за останній місяць роботи, що передує місяцю подання заяви про призначення пенсії, протягом місяця проводиться перерахунок пенсії з урахуванням цього періоду з дати призначення пенсії. При цьому, якщо у разі проведення перерахунку пенсії її розмір зменшився, виплата пенсії в новому розмірі проводиться з місяця, наступного за місяцем проведення перерахунку. В аналогічному порядку після визначення Пенсійним фондом України розміру середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, здійснюється перерахунок пенсії у разі відсутності на дату призначення пенсії даних про середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії. Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу начальника управління щодо розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Згідно ч. 1, 2 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Таким чином, з аналізу вищевикладеного вбачається, що прийняттю рішення про перерахунок пенсії передує процедура перевірки пенсійним органом заяви про призначення пенсії та документів поданих до неї.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії слугувало не зарахування до спеціального стажу періодів роботи з 23.07.1984 по 16.10.1987 та з 02.10.1990 по 07.09.1994 у відділеннях парад онтології та фізіотерапії, ортопедичної стоматології та ортодонтії Одеського науково-дослідного інституту.

Разом з тим, оскаржувані не містить жодних даних щодо перевірки пенсійним органом дотримання позивачем під час звернення із заявою про призначення пенсії, інших вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що відповідач, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.

За таких підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.06.2020 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 156050006367 від 10.06.2020 року та № 158 від 23.11.2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу періоди роботи в Одеському науково-дослідному інституті стоматології з 23.07.1984 року по 16.10.1987 року на посаді медичної сестри у відділенні пародонтології та фізіотерапії та з 02.10.1990 року по 07.09.1994 року на посаді медичної сестри у відділенні ортопедичної стоматології та ортодонтії Одеського науково-дослідного інституту стоматології, а також до страхового та спеціального стажу в подвійному розмірі – період роботи з 21.09.1999 року по 01.09.2002 року на посаді палатної медсестри стаціонару Одеського шкірно-венеричного диспансеру; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.06.2020 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При розподілі судових витрат суд враховує, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., відповідно до квитанції № ПН876 від 09.04.2021 року (а.с. 82).

Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 454,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 78, 90, 132, 139, 194, 205, 242-246, 250, 255, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 156050006367 від 10.06.2020 року та № 158 від 23.11.2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу періоди роботи в Одеському науково-дослідному інституті стоматології з 23.07.1984 року по 16.10.1987 року на посаді медичної сестри у відділенні пародонтології та фізіотерапії та з 02.10.1990 року по 07.09.1994 року на посаді медичної сестри у відділенні ортопедичної стоматології та ортодонтії Одеського науково-дослідного інституту стоматології, а також до страхового та спеціального стажу в подвійному розмірі – період роботи з 21.09.1999 року по 01.09.2002 року на посаді палатної медсестри стаціонару Одеського шкірно-венеричного диспансеру.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.06.2020 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок).

Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням особливостей, встановлених п. 15.5 Розділу VII Перехідних Положень КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.

Суддя О.А. Левчук