Рішення № 97658206, 14.06.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2021 року м. Житомир справа № 240/1278/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Лавренчук О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 30-тої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, військова частина А 0409, пп В2731, Військова частина А1796/А2223 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 29.01.2021 звернувся до суду з позовом у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, що надійшла до суду на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, ухваленої до відкриття провадження у справі, просить:

- визнати протиправною бездіяльність 30-тої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, Військової частини А 0409, пп В2731 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 02.02.2016 по 01,07.2017.

- зобов`язати 30-ту окрему механізовану бригаду імені князя Костянтина Острозького, Військову частину А 0409, пп В2731 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 02.02.2016 по 01.07.2017;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 1796 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 29.01.2016 року;

- зобов`язати Військову частину А 1796 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 29.01.2016;

- визнати протиправною бездіяльність 30-тої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, Військової частини А 0409. пп В2731 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористане речове майно;

- зобов`язати 30-ту окрему механізовану бригаду імені князя Костянтина Острозького, Військову частину А 0409, пп В2731 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію замість речового майна, що підлягало видачі згідно норм забезпечення за час військової служби;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1796 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористане речове майно;

- зобов`язати Військову частину А1796 нарахувати та виплатити мені, ОСОБА_1 грошову компенсацію замість речового майна, що підлягало видачі згідно норм забезпечення за час військової служби.

В обґрунтування позовної заяви вказує, що при звільненні зі служби, відповідачем не виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію замість речового майна, що підлягало видачі згідно норм забезпечення за час військової служби.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження. Зобов`язано Військову частину А1796 надати до суду, у термін, протягом п`ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали: належним чином завірені копії наказів: №259 від 14.11.2013, №23 від 29.01.2016; інформацію щодо нарахованих та виплачених ОСОБА_1 сум індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 29.01.2016; інформацію щодо нарахованих та виплачених ОСОБА_1 сум грошової компенсації замість речового майна, що підлягало видачі згідно норм забезпечення за час військової служби. Зобов`язано 30-ту окрему механізовану бригаду імені князя Костянтина Острозького ( військова частина А 0409, пп В2731) надати до суду, у термін, протягом п`ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали, належним чином завірені копії наказів: №27 від 02.02.2016, №2 від 01.07.2017.

Відзив Військової частини А0409 надійшов до суду 06.05.2021. Заперечуючи позовні вимоги в частині, що стосуються Військової частини А0409 вказує, що починаючи з 01.12.2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, у тому числі військовослужбовець. Постановою №1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників. При цьому, підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, Постановою № 1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1-3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців. При цьому, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018 у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704. Окрім того, заперечуючи позовні вимоги, відповідач вказує, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. При цьому з рапортом про отримання грошової компенсації за нестримане речове майно до командування частини позивач не звертався. Просить відмовити у задоволенні позову. Окрім того, зазначає, що позивачем пропущено визначений статтею 122 КАС України строк звернення до суду. До відзиву додано копії наказів: №27 від 02.02.2016, №2 від 01.07.2017.

Відділом документального забезпечення суду 11.05.2021 зареєстровано відзив Військової частини А1796 на позовну заяву ОСОБА_1 .. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що відсутні підстави для визнання дій Відповідача щодо безпідставної не виплати індексації грошового забезпечення протиправними, оскільки Відповідач у своїх діях керувався вимогами чинного законодавства та виконав їх в повному обсязі. При цьому права Позивача, як військовослужбовця та громадянина України щодо забезпечення достатнього життєвого рівня, соціальних гарантій в частині грошового забезпечення. Відповідачем дотримані в повному обсязі. За період вказаний у позові, Позивачу було збільшено грошовий дохід в розмірі, що значно перевищує зростання споживчих цін (інфляцію) за вказаний період, кошти на індексацію грошового забезпечення бюджетом Міністерства оборони не передбачалось. Окрім того, відповідач у відзиві зазначає, що позивач був звільнений з Військової частини А 1796 і на момент звільнення рапорту щодо виплати грошової компенсації за не отримане речове майно подано не було, військова частина позбавлена можливості здійснити відповідні виплати. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Окрім того, у відзиві відповідач вказує на недотримання позивачем строків звернення до адміністративного суду. До відзиву додано копії наказів: №259 від 14.11.2013, №23 від 29.01.2016; довідку №298 від 05.05.2021 щодо індексації грошового забезпечення за січень 2016 року та грошової компенсації замість речового майна, що підлягало видачі згідно норм забезпечення за час військової служби.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Щодо строків звернення до суду.

Перш за все, суд відмічає, що індексація є складовою грошового забезпечення, а тому строки звернення до суду в даній категорії справи не застосовуються.

Відповідно до абз.1 ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.3 ст.123 КАС України).

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.4 ст.123 КАС України).

Як передбачено п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як зазначено у ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У п.1 Рішення Конституційного Суду України (справа №9-зп від 25.12.1997) зазначено: Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (яка набрала чинності 22.03.2016), затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

За приписами п. 3 Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

У п. 4 зазначеного Порядку передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Таким чином, суд вказує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Таким чином військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №825/1571/16.

Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення з позовом до адміністративного суду.

Щодо суті спору.

Встановлено, що наказом командира військової частини А1796 (по стройовій частини) №23 від 29.01.2016 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення із 29.01.2016.

Згідно довідки №298 від 05.05.2021, при розрахунку на день виключення зі списків особового складу військової частини А1796 компенсацію за неотримане речове майно не нараховувались та не виплачувались. Індексація грошового забезпечення за січень 2016 року не нараховувалась та не виплачувалась у зв`язку із підвищенням грошового забезпечення та встановленням нового базового місяця січень 2016 року.

Наказом командира військової частини - польова пошта В2731 (по стройовій частині) №27 від 02.02.2016, ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення.

Згідно Наказу командира військової частини А0409 (по стройовій частині) від 01.07.2017 №2, ОСОБА_1 із 01.07.2017 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивач звертався до відповідачів із заявою від 15.10.2020 у якій, зокрема, просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період із листопада 2013 року по липень 2017 року та інформацію щодо того, чи нараховувалась та виплачувалась грошова компенсація замість речового майна та надати довідку - розрахунок грошової компенсації за неотримане речове майно.

До суду позивачем надано докази направлення заяви від 15.10.2020 на адреси відповідачів та докази, що Військова частина А1796 відмовилась від отримання поштового відправлення.

Листом №6252 від 27.10.2020 Військова частина А0409 повідомила заявника про те, що проведення індексації грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення, здійснюється в межах фінансовіих ресурсів бюджетів всіх рівнів на відповідний рік. Для виплати індексації в січні 2016 року по травень 2017 року фінансового ресурсу МОУ не було, фінансування та виплату індексації не здійснювалось. Індексація за період із 01.02.2016 по 01.07.2017 не нараховувалась та не виплачувалась.

Військова частина А1796 відповіді на заяву ОСОБА_1 від 15.10.2020 позивачу та до суду не надала.

Вважаючи відмову відповідачів у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення та у виплаті грошової компенсації замість речового майна, протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Щодо індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 01.07.2017.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідачі визнає, що у спірний період позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам щодо наявність у позивача права на проведення індексації його доходів, суд зазначає наступне.

Преамбулою Закону України від 03.07.1991 №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Приписами статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону №1282-ХІІ, відповідно до якої індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Статтею 6 Закону №1282-XII передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 5 Закону № 1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до ст. 9 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Згідно п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1)підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік .

В контексті наведеного суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, вбачається що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

При цьому, щодо доводів відповідачів про те виплата позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період не проводилась у зв`язку відсутністю у вказаний період фінансових ресурсів для її виплати, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

З огляду на вищевикладене, складна фінансово-економічна ситуація в державі жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації судом не приймається до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що вказані відповідачами обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку, а тому бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 01.07.2017 є протиправною, з огляду на що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оскільки у січні 2016 року позивач перебував на грошовому забезпеченні у Військовій частині А1796, суд вважає що саме вона повинна здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 29.01.2016. У період із 01.02.2016 по 01.07.2017 позивач перебував на грошовому забезпеченні у Військовій частині А0409, суд вважає, що саме вона повинна здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період із 01.02.2016 по 01.07.2017.

Щодо грошової компенсації за недоотримане речове майно.

Суд відмічає, що заперечуючи позовні вимоги в цій частині відповідача вказували, як на причину невиплати вказаної компенсації, неподання позивачем рапорту під час проходження служби. Окрім того, у відзиві на позовну заяву представник Військової частини А0409 посилався на Рішення Конституційного суду від 22.05.2008 №10-рп/2008.

Надаючи правову спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Систему соціального та правового захисту військовослужбовців, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до статті 2 Закону України від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Законом України від 03.11.2006 №328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" статтю 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, також цей Закон доповнено статтею 9-1, якою врегульовано продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців.

Суд звертає увагу, частиною 2 статті 9-1 зазначеного Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачалося, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Проте, станом на момент звільнення позивача (01.07.2017) є чинною редакція Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою пункт 2 частини 1 статті 9-1 виключено на підставі Закону України №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007, оскільки зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, є безпідставними доводи відповідачів про те, що коло осіб, які мають право на грошову компенсацію за не отримане речове майно визначено лише частиною другою статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки станом на момент звільнення позивача пункт 2 статті 9-1 виключено на підставі Закону №107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008.

Відповідно до частини 1 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пункту 3 Порядку виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до ст. 58 Конституції Країни закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Суд зауважує, що закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Оскільки постанова Кабінету Міністрів України №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" набрала чинності 22.03.2016, а позивача звільнена з військової служби Наказом №23 від 29.01.2016, вказаний нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, тобто після 22.03.2016.

Отже, позовні вимоги до військової частини А1796 є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню в цій частині.

Пунктом 4 Порядку виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пунктом 5 Порядку виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Суд зазначає, що гарантоване статтею 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" право військовослужбовця на отримання речового майна або компенсації його вартості є майновим правом, яке підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (заяви №68385/10 та №71378/10, пункти 53, 55) зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

У пунктах 54-55 указаного рішення ЄСПЛ визнав, що відмова держави здійснити певні дії, від яких залежить можливість отримання особою гарантованих їй національним законодавством виплат або зволікання з їх вчиненням, що тримає зацікавлену особу в невизначеності, становить втручання в право, передбачене статтею 1 Першого протоколу.

У рішенні в справі "Будченко проти України" від 24 квітня 2014 року (заява №38677/06, пункти 38-39) ЄСПЛ зазначив про те, що відмова держави в задоволенні гарантованих чинним законодавством вимог майнового характеру з підстав відсутності механізму реалізації відповідного законодавчого положення становить втручання в право особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Таким чином, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини держава не може відмовляти в здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Враховуючи вищенаведене, Військова частина А0409 протиправно не здійснила нарахування та виплату позивачу грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно .

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 3632,00 грн

Оскільки позивачем заявлено чотири позовних вимоги немайнового характеру, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань:

- Військової частини А0409 сплачений позивачем судовий збір в сумі 1816,00 грн, оскільки задоволено дві позовні вимоги, заявлені до Військової частини А0409;

- Військової частини А1796, сплачений позивачем судовий збір в сумі 908,00 грн, тобто за одну позовну вимогу, яку задоволено судом щодо зазначеного відповідача.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до 30-тої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького (військова частина А 0409, пп В2731) (вул. Леваневського, м.Новоград-Волинський, Житомирська область,11700, код ЄДРПОУ 07962707), Військової частини А1796 (м. Коростень, Коростень - 9 , 11509, код ЄДРПОУ 07779156), - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 30-тої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького (Військової частини А 0409, пп В2731) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 01.07.2017.

Зобов`язати 30-ту окрему механізовану бригаду імені князя Костянтина Острозького ( Військова частину А 0409, пп В2731) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 01.07.2017.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1796 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 29.01.2016.

Зобов`язати Військову частину А1796 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 29.01.2016.

Визнати протиправною бездіяльність 30-тої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького (Військової частини А 0409. пп В2731) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористане речове майно.

Зобов`язати 30-ту окрему механізовану бригаду імені князя Костянтина Острозького (Військову частину А 0409, пп В2731) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речового майна, що підлягало видачі згідно норм забезпечення за час військової служби.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 30-тої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького (Військової частини А 0409. пп В2731) на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1796 на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук