Рішення № 97658201, 14.06.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2021 року м. Житомир

справа № 240/1010/21

категорія 112010201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просить:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зарахувавши до спеціального стажу період роботи з 04.10.1988 по 07.03.2000 у Бердичівській меблевій фабриці (згодом - на орендному промислово-торговому комбінаті "Бердичівмеблі", далі - ЗАТ "Бердичівмеблі") на посаді "отделочницей в отделочном цеху" з 22. 12.2014 (з моменту звернення).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у грудні 2014 року та листопаді 2020 року звернулась до територіального органу управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Однак відповідач рішенням від 19.06.2015 повідомив про відмову у призначення пенсії на пільгових умовах з тих підстав, що відсутній необхідний пільговий стаж, оскільки спеціальний (пільговий) стаж становий лише 7 років 7 місяців та 23 дні з необхідних понад 10 років.

У подальшому, у листопаді 2020 року, після досягнення 57 річного віку, повторно звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку, однак відповідач повідомив про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах, оскільки до пільгового стажу неможливо зарахувати період роботи з 04.10.1988 по 07.03.2000 з тих підстав, що: неможливо встановити правонаступника підприємства де працювала позивач; відсутня інформація про атестацію робочих місць за умовами праці за період з 19.05.1999 по 07.03.2000, окрім того посада оздоблювальниці в оздоблювальному цеху відсутня у списку №2.

Вважає, що вказані періоди мають бути зараховані до пільгового стажу роботи при призначенні пенсії, оскільки документально підтверджені відповідними довідками. З урахуванням зазначеного позивач звернулась до суду з даним позовом.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи ( у порядку письмового провадження).

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачем.

Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву (за вх.№8914/21).

Зазначає, що позивачу було правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, визначених пунктом 2 частини 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування», адже згідно з поданими документами пільговий стаж позивача є недостатнім для призначення пенсії на пільгових умовах. Додатково вказує, що рішенням Комісії від 30.12.2020 №199949/03-16 було відмовлено ОСОБА_1 у підтвердженні періоду роботи з 04.10.1988 по 07.03.2000 оздоблювальницею в оздоблювальному цеху на Бердичівській меблевій фабриці, згодом на торговому комбінаті «Бердичівмеблі», далі у ЗАТ «Бердичівмеблі» оскільки: неможливо встановити, що ПАТ «Бердичівмеблі» є правонаступником Бердичівської меблевої фабрики, оскільки документи про перейменування ОП торгового комбінату «Бердичівмеблі» на орендне підприємство «Бердичівмеблі» не надано. Згідно із записами трудової книжки позивач працювала «отделочницей в отделочном цеху», відповідно до підсумкового наказу по ЗАТ «Бердичівмеблі» від 18.05.1994 за №143 «Про результати атестації робочих місць за умовами праці» затверджено перелік виконуваних робіт в оздоблювальному цеху без зазначення посад, що підлягають атестації, а згідно з Висновком Державної експертизи умов праці від 15.05.2002 №10-115 підтверджено право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 обробникам виробів із деревини, інформації щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці за період з 19.05.1999 по 07.03.2000 позивачем не надано.

Окрім того, зазначає, що позивач зверталась до відповідача у грудні 2020 року із заявою в порядку Постанови №637 про підтвердження стажу роботи, а не із заявою про призначення пенсії.

Виходячи з положень Порядку №22-1, для виникнення певних правовідносин, тому числі, призначення (перерахунку) пенсії, необхідно волевиявлення особи, яка звертається за таким призначенням (перерахунком).

Також заперечує щодо задоволення вимог про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу та зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним, оскільки беручи до уваги складність даної справи, вартість оплати правничої допомоги завищено.

18 лютого 2021 року представник позивача надіслав на електронну адресу суду відповідь на відзив на позовну заяву (за вх.№8373/21), в якому додатково вказує, що відповідачем не надіслано представнику позивача відзив на позовну заяву, отже такий відзив необхідно повернути заявнику без розгляду. Окрім того, вказує, що правовідносини щодо призначення пенсії за віком є триваючими, оскільки право на пенсію гарантується державою, є довічним і не може бути обмеженим неправомірними діями суб"єкта владних повноважень, тому строки, встановлені ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, не застосовуються.

17 лютого 2021 року Головне управління Пенсійного фонду у Житомирській області надіслало до суду матеріали пенсійної справи позивача, що були витребувані судом відповідно до ухвали суду від 26.01.2021.

Ухвалою суду від 14.05.2021 зобов"зано відповідача надати суду додаткові докази по справі та відкладено розгляд справи до отримання судом витребуваних доказів.

09 червня 2021 року Головне управління Пенсійного фонду у Житомирській області на виконання вимог ухвали суду від 14.05.2021 надіслало суду заяву (за вх.№31583/21) про долучення додаткових доказів.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Судом встановлено що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22 грудня 2014 року звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком за Списком №2 відповідно до пункту «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с.52).

Рішенням комісії по розгляду спірних питань пов"язаних з призначенням (перерахунком) пенсій відповідно до чинного законодавства України про пенсійне забезпечення №41 від 19.06.2015 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за роботу із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, оскільки згідно з наданими документами ОСОБА_1 має 7 років 7 місяців 23 дні стажу роботи на пільгових умовах за Списком №2 та загальний стаж роботи 32 роки 11 місяців 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до п «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі зменшенням пенсійного віку у віці 51 рік (а.с.44, 45-48).

У подальшому, 26.11.2020 ОСОБА_1 звернулась до Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при Головному управлінні Пенсійного фонду України у Житомирській області (далі – Комісія) із заявою про підтвердження стажу роботи (а.с. 131).

За результатами розгляду вказаної заяви та поданих документів, рішенням Комісії від 30.12.2020 №19949/03-16 позивачу відмовлено у підтвердженні періоду роботи з 04.10.1988 по 07.03.2000 оздоблювальницею в оздоблювальному цеху на Бердичівській меблевій фабриці (Орендному промислово-торговому комбінаті «Бердичівмеблі», Закритому акціонерному товаристві «Бердичівмеблі») з тих підстав, що:

- неможливо встановити, що ПАТ «Бердичівмеблі» є правонаступником Бердичівської меблевої фабрики, оскільки документи про перейменування орендного промислово-торгового комбінату «Бердичівмеблі» на орендне підприємство «Бердичівмеблі» не надано;

- згідно із записами у трудовій книжці позивач працювала «отделочницей в отделочном цеху» (мовою оригіналу), відповідно до підсумкового наказу по ЗАТ «Бердичівмеблі» від 18.05.1994 за №143 «Про результати атестації робочих місць за умовами праці» затверджено перелік виконуваних робіт в оздоблювальному цеху без зазначення посад, що підлягають атестації, а згідно з Висновком Державної експертизи умов праці від 15.05.2002 №10-115 підтверджено право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 обробникам виробів із деревини;

- відсутня інформації щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці за період з 19.05.1999 по 07.03.2000 (а.с.22-23, 24-25).

Вважаючи відмову відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах неправомірною, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.

Згідно з п. 2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Зазначене право визначене також п."б" ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII відповідно до якого, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Суд вказує, що з огляду на системний аналіз наведених норм права, ОСОБА_1 , при зверненні у грудні 2014 року до органу Пенсійного фонду України у Житомирській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, в будь-якому випадку, навіть за наявності необхідного пільгового стажу, не мала права на призначення пенсії відповідно до п."б" ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, оскільки не досягла 55 річного віку, адже на дату звернення - ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 виповнилось всього 51 рік.

Згідно з пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18.11.2005 №383, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731 (далі - Порядок №383) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Згідно зі ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок № 637).

За п.20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном.

Разом з цим, відповідно до п. 1 і 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою КМУ від 01 серпня 1992 року №442 (далі - Порядок №442), атестація проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому; основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Пунктом 4 зазначеного Порядку №442 встановлено, що атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Згідно з п.6 Порядку №442 атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідальність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Відповідно до п. 4.2 Порядку №383 при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21 серпня 1992 року, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.

Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до п.«б» ст.13 Закону №1788-XII є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією (трудова книжка та (або) уточнюючі довідки). При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої, або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17 та від 10 жовтня 2019 року у справі №234/4585/17.

Матеріали справи свідчать, що у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 наявні записи про посаду, яку вона займала на підприємстві – Бердичівська меблева фабрика, а саме: з 04.10.1988 по 07.03.2000 працювала оздоблювальницею в оздоблювальному цеху (а.с.13-16).

Проте, у трудовій книжці позивача відсутні повні дані про умови праці на підприємстві, які є визначальними при віднесені займаної неї посади до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Водночас, на підтвердження пільгового стажу позивач разом із заявою про призначення пенсії надала, зокрема, такі документи:

- довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №246а від 10.10.2013, видану Публічним акціонерним товариством «Бердичівмеблі» (а.с. 70);

- довідку щодо підтвердження робочого місця та цеху №246д від 28.02.2014, видану Публічним акціонерним товариством «Бердичівмеблі» (а.с.79).

Суд зазначає, що згідно із вказаною довідкою №246а від 10.10.2013 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданою Публічним акціонерним товариством «Бердичівмеблі», ОСОБА_1 працювала повний робочий день в період з 04.10.1988 по 07.03.2000 та виконувала роботи з використанням лакофарбових матеріалів, які містять речовини не нижче 3 класу небезпеки, що передбачено Списком №2 (а.с.70).

Окрім того, для підтвердження атестації робочого місця у матеріалах пенсійної справи позивача міститься копія наказу Закритого акціонерного товариства «Бердичівмеблі» "Про результати атестації робочих місць за умовами праці" від 18.05.1994 №143, відповідно до змісту якого, підтверджено право на пільгову пенсію, зокрема за оздоблення деталей із дерева, а саме в оздоблювальному цеху, що відповідачем не заперечується (а.с.80).

Підставою відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах стало те, що у наказі Закритого акціонерного товариства «Бердичівмеблі» "Про результати атестації робочих місць за умовами праці" від 18.05.1994 №143 затверджено перелік виконуваних робіт в оздоблювальному цеху без зазначення посад, що підлягають атестації, а згідно з Висновком Державної експертизи умов праці від 15.05.2002 №10-115 підтверджено право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 обробникам виробів із деревини.

Суд критично ставиться до вказаного твердження відповідача, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.5 ст.33 Закону України «Про охорону праці» від 16.10.2012 №5459-VI (далі - Закон України №5459-VI) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, забезпечує проведення державної експертизи умов праці із залученням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Частиною 5 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 16.10.2012 №5462-VI (далі - Законом України №5462-VI) передбачено, що контроль за правильністю застосування списків на пільгове пенсійне забезпечення і якістю проведення атестації робочих місць на підприємствах та в організаціях, підготовка пропозицій щодо вдосконалення цих списків покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Реалізація повноважень місцевих державних адміністрацій, передбачених ст.24 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», щодо забезпечення соціального захисту працюючих, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності; якісної атестації робочих місць сьогодні може проводитися через перевірку матеріалів атестації робочих місць за умовами праці щодо якості та своєчасного її проведення, правильності встановлення пільг та компенсацій за роботу із шкідливими і важкими умовами праці на підприємствах і в організаціях, а також надання їм методичної допомоги та проведення роз`яснювальної роботи з названих питань.

З огляду на системний аналіз правових норм, висновок за результатами експертизи якості проведення атестації робочих місць за умовами праці не є актом державного чи іншого органу в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не породжує правових наслідків, спрямованих на регулювання тих чи інших суспільних відносин, і не має обов`язкового характеру для суб`єктів господарювання, які перевірялися.

Тобто, відповідно до чинного законодавства України, тільки наказ про результати атестації робочих місць за умовами праці відповідного підприємства, організації є підставою для підтвердження впродовж певного п`ятирічного періоду умов праці, що дають право на надання працівникам пільг і компенсацій за роботу із шкідливим і важкими умовами праці.

Окрім того, відповідно до висновків Державної експертизи умов праці від 15.05.2002 №10-115 за результатами експертизи та атестації робочих місць за умовами праці підтверджено роботи за Списком №2, зокрема, оброблення виробів з деревини, які працюють із застосуванням лакофарбових матеріалів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки (а.с. 82-84).

З огляду на досліджені судом матеріали справи, суд дійшов висновку, що характер виконуваних позивачем робіт на посаді оздоблювальниці в оздоблювальному цеху відповідно до довідки №246а від 10.10.2013 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній співпадає з характером робіт, які згідно з висновком Державної експертизи умов праці від 15.05.2002 №10-115 дають право на пільгову пенсію за Списком №2.

Щодо доводів відповідача про відсутність інформації щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці за період з 19.05.1999 по 07.03.2000, суд зазначає наступне.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442 (далі - Порядок №442) та Методичними рекомендаціями.

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Аналогічна права позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Необгрунтованими також є доводи відповідача про неможливість встановити, що ПАТ «Бердичівмеблі» є правонаступником Бердичівської меблевої фабрики, оскільки не надано документів про перейменування орендного промислово-торгового комбінату «Бердичівмеблі» на орендне підприємство «Бердичівмеблі».

Відповідно до архівної довідки №Т/25-с-5 від 24.11.2020, виданої архівним відділом Вконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, в п.2.2 статуту орендного промислово-торгового комбінату «Бердичівмеблі», прийнятого на зборах трудового колективу (протокол №2 від 25.07.1991) вказано, що орендний промислово-торговий комбінат «Бердичівмеблі» є правонаступником Бердичівської меблевої фабрики, взятої в оренду (а.с.132).

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

З огляду на вимоги Конвенції та практику Європейського суду з прав людини (Спорронг та Льонрот проти Швеції) до правовідносин щодо отримання пенсії слід застосовувати засади юридичної визначеності, зокрема в частині права особи на розумні очікування мирного володіння майном.

Підсумовуючи наведене, позивачем надано докази, які не спростовані відповідачем, про те, що вона має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, інших підстав відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідачем не зазначено.

Усі наведені обставини свідчать на користь висновку про існування у позивача права на пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки наявність у позивача достатнього загального страхового та пільгового стажу, визначеного п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та з урахуванням ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" доведена позивачем та підтверджена належними та допустимими доказами, як ідолучені до матеріалів справи.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

З метою обрання належного способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 з 04.10.1998 по 07.03.2000 у Бердичівській меблевій фабриці та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.2. ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та п."б"ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:

- пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

При цьому, суд зауважує, що умови для призначення пенсії позивачу у 2014 року були відсутні з підстав недосягнення необхідного вікового цензу (55 років), з огляду на вказане, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині дати призначення пенсії - 22.12.2014.

Враховуючи дату звернення позивача до органу Пенсійного фонду України із заявою про підтвердження стажу роботи - 26.11.2020, та дату народження позивача - ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд дійшов до висновку про те, що пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 слід призначити саме з 26.11.2020.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною четвертою ст.134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).

Частиною 7 статті 134 КАС України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18).

Як свідчать матеріали справи, між позивачем і адвокатом Дмитренком Володимирем Вікторовичем укладено Договір про надання правничої (правової) допомоги від 15.01.2021, відповідно до якого сторони обумовили, що адвокат приймає на себе обов"язки представляти права та законні інтереси клієнта, зокрема в адміністративних справах (а.с.34-35).

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 22.01.2021 адвокат Дмитренко Володимир Вікторович надав ОСОБА_1 наступні юридичні послуги згідно договором від 15.01.2021:

- підготовка адвокатського запиту - 500 грн;

- підготовка процесуальних документів по справі – 2500 грн (написання позовної заяви з додатками;

- підготовка процесуальних документів по справі – 2000 грн (написання відповіді на відзив).

Загальна вартість виконаних послуг складає 5000 грн (а.с.35).

На підтвердження оплати вищевказаних послуг у розмірі 5000 грн, позивачем надано до суду прибутковий касовий ордер №15-01-2021 від 15.01.2021 (а.с.36).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивачем понесено витрати на правничу допомогу в сумі розміром 5000 грн.

Проте, суд акцентує увагу на тому, що при вирішення витання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказана позицій узгоджується з висновками Верховного суду у постанові від 22.12.2020 у справі № 520/8489/19.

Окрім того, відповідно до статті 12 КАС України дана категорія справи відноситься до незначної складності.

Беручи до уваги зміст виконаних робіт (наданих послуг), суд вважає, що витрати на правничу допомогу за такі послуги є неспівмірними та завищеними, оскільки попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини не вимагало значних зусиль адвоката, оскільки дана адміністративна справа відноситься до справ незначної складності.

Суд зазначає, що при зверненні до суду, представником позивача не було подано до суду докази в повному обсязі, що призвело до неодноразового витребування доказів у відповідача. Окрім того, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, що в свою чергу є взаємозалежними підставами для зменшення розміру судових витрат.

Отже, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, суд вважає, що заявлений до відшкодування їх розмір (5000 грн) є надмірним.

На думку суду, аналіз фактичних обставин справи, збір доказів та узгодження правової позиції не має безпосереднього впливу на результат та входить до процесу складення позовної заяви. Саме тому, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою і п`ятою статті 134 та частиною дев`ятою статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне зменшити витрати на правничу допомогу які підлягають стягненню з відповідача до 1000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у зарахуванні до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 з 04.10.1998 по 07.03.2000 на Бердичівській меблевій фабриці.

Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 з 04.10.1998 по 07.03.2000 на Бердичівській меблевій фабриці та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.2. ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 26.11.2020.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 454 (чотириста п"ятдесят чотири) грн 00 (нуль) коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 (нуль) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі 14 червня 2021 року.

Суддя А.В. Горовенко