Рішення № 97653744, 04.06.2021, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/391/20

Провадження № 2/630/11/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2021 року м Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Малихіна О.О.,

за участю секретаря Санжаровського С.С.,

представника позивача Дем`яненко О.О.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника третьої особи Радіонової Т.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Люботин Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 630/391/20 (провадження № 2/630/11/21) за позовною заявою ОСОБА_5 , в інтересах якої дії адвокат Дем`яненко Ольга Олегівна, до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_6 , третя особа Харківська районна державна нотаріальна контора Харківської області, в якій, з рахуванням внесених змін до позовних вимог від 07 жовтня 2020 року та від 11 березня 2021 року, просила

Визнати частково недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину, видане Другою Харківського району нотаріальною конторою 20 травня 1989 року, р.№ 1582, в частині визнання права власності за ОСОБА_7 на 7/10 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

Визнати частково недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину, видане приватним нотаріусом ХРНО Омельницькою Н.В. 29 лютого 2020 року, р.№ 161, в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на 7/10 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті батька ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті матері ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

Визнати за ОСОБА_5 право власності на 3/10 частини житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 57,40 кв.м, житловою площею 22,50 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 - в 2/10 частинах в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та в 1/10 частині в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

Вирішити питання про судові витрати відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України,

в с т а н о в и в:

В обґрунтування заявленого позову, з урахуванням доповнень до обставин позову, представник позивача Дем`яненко О.О. вказала, що житловий будинок літ. «А-1», який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав на праві власності ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщину у виді житлового будинку, яка відкрилась після його смерті прийняли його дружина ОСОБА_9 і донька ОСОБА_5 , які вступили у фактичне управління та володіння спадковим майном, а також інші доньки - ОСОБА_7 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , які подали до Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області заяви про прийняття спадщини. Таким чином, спадщина належала спадкоємцям, які її прийняли, від моменту її відкриття. Від так житловий будинок після смерті ОСОБА_8 повинен належати по 1/5 частині кожному зі спадкоємців. Але вони своїх спадкових прав не оформили. Невдовзі, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_9 , після якої відкрилась спадщина у виді 1/5 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_9 залишила після себе заповіт, яким усе своє майно заповідала на користь своєї доньки ОСОБА_12 . Але в порядку, передбаченому ст. 549 ЦК УРСР, спадкоємець ОСОБА_12 спадщину за заповітом не прийняла. Тому право на спадкування частини житлового будинку перейшло до спадкоємців за законом. Такими спадкоємцями були доньки - ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 . Спадкоємці ОСОБА_5 і ОСОБА_7 спадщину після своєї матері ОСОБА_9 прийняли фактично, бо вступили в управління та володіння спадковим майном, тобто житловим будинком. Інші спадкоємці - ОСОБА_11 і ОСОБА_12 спадщину в порядку, передбаченому ст. 549 ЦК УРСР, не прийняли. Від так, житловий будинок після смерті ОСОБА_8 і ОСОБА_9 повинен належати їх доньками наступним чином: ОСОБА_5 і ОСОБА_7 по 3/10 частині кожній, а ОСОБА_11 і ОСОБА_12 - 2/10 частині кожній. Між усіма спадкоємцями існувала домовленість, що вони спільно оформлять документи про право власності на батьківський будинок. Але так сталося, що ОСОБА_7 всупереч домовленості в 1989 році в державній нотаріальній конторі отримала свідоцтво про право власності на увесь житловий будинок. У 2019 році ОСОБА_7 померла та житловий будинок в цілому перейшов у спадок до її доньки ОСОБА_1 , яка є відповідачем в справі, інші спадкоємці - ОСОБА_11 і ОСОБА_12 теж померли. Через це позивач ОСОБА_5 позбавлена можливості реалізувати своє право на оформлення спадщини після смерті батьків, тому й змушена була звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою від 07 серпня 2020 року було відкрито провадження в справі та призначено її розгляд у підготовчому засіданні.

Відповідачем ОСОБА_1 та її представником ОСОБА_14 подано відзив від 01 вересня 2020 року, в якому вони просили відмовити в задоволенні позову з наступних підстав. Так, від моменту видачі 20 травня 1989 року Другою Харківського району нотаріальної конторою свідоцтва про право власності на житловий будинок на ім`я ОСОБА_7 і до моменту звернення позивача ОСОБА_5 до суду з позовом минуло більше 31 року, що свідчить про сплив позовної давності. На цій підставі відповідач заявляє про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача. Після смерті ОСОБА_7 її донька ОСОБА_1 отримала право власності на житловий будинок на підставі заповіту, який був чинним та не був оспорений позивачем. Це виключає будь-які права на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , з боку ОСОБА_5 , як спадкоємця за законом. Відповідач ОСОБА_1 також категорично заперечила проти того, що ОСОБА_5 після смерті батька ОСОБА_8 прийняла спадщину у володіння та управління, бо позивачем не надано доказів на підтвердження цьому, а тим більше до будинку одразу після смерті батька переїхала проживати його донька ОСОБА_7 . Доводи позивача також спростовуються письмових доказом - заявою ОСОБА_5 від 29 червня 1983 року про відмову від свого права на спадщину після смерті батька, яку вона подала до Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області. Що стосується спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_9 , то її прийняла лише ОСОБА_7 , мати відповідача, яка постійно проживала з померлою та продовжила проживати в будинку, тим самим прийнявши його в управління. Тому доводи позивача в частині прийняття спадщини після ОСОБА_9 не відповідають дійсності.

З огляду на обставини, викладені в уточненій позовні заяві від 07 жовтня 2020 року, представник відповідача ОСОБА_14 подано відзив від 07 жовтня 2020 року. В ньому він вказав, що відповідач ОСОБА_1 заперечує проти вимоги про визнання за позивачем права власності на 3/10 частини житлового будинку. В якості доповнень до заперечень, викладених у відзиві від 01 вересня 2020 року, представник відповідача вказав, що факт отримання спадкоємцем ОСОБА_7 свідоцтва про право на спадщину свідчить про наявність у державного нотаріуса законних підстав для видачі такого свідоцтва. А те, що документи, які перебували в нотаріальній конторі, знищені, не дає можливості дослідити їх як докази.

07 жовтня 2020 року представником відповідача ОСОБА_14 подано письмове клопотання про застосування строків позовної давності.

Представником позивача Дем`яненко О.О. подано відповідь на відзив від 14 вересня 2020 року, в якій вказала наступне. Позивач ОСОБА_5 дізналася про порушення її прав спадкоємця лише наприкінці липня 2020 року, коли ОСОБА_1 почала готувати документи для продажу житлового будинку та розмістила оголошення про продаж, в якому вказала ціну. Тому строк позовної давності слід обраховувати саме від липня 2020 року. Те, що ОСОБА_7 заповіла усе своє майно на користь ОСОБА_1 , не підтверджує, що житловий будинок належав їй на праві власності в цілому, оскільки позивач ОСОБА_5 теж прийняла спадщину у виді частини цього будинку. Від так у відповідача ОСОБА_1 не було права спадкувати житловий будинок в цілому. З іншим доводами відповідача представник позивача теж не погодилась, бо саме ОСОБА_5 вступила в управління спадковим майном після смерті батька ОСОБА_8 - взяла речі, які належали батькові, доглядала за житловим будинком і земельною ділянкою та допомагала матері, бо проживала по сусідству. Присутність іншого спадкоємця ОСОБА_7 виключена, бо до спадкового будинку вона переїхала з Дніпропетровського області лише 03 листопада 1982 року, на що вказують записи у будинковій книзі. Твердження відповідача про подачу позивачем ОСОБА_5 заяви від 29 червня 1983 року про відмову від спадщини не відповідають дійсності, бо така заява у встановленому порядку не була подана та не була прийнята державним нотаріусом. У відповіді представник позивача також наполягла на тому, що ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_9 тим, що прийняла в своє володіння речі, які належали матері, а також продовжила доглядати за житловим будинком і земельною ділянкою.

Ухвалою від 19 листопада 2020 року від Харківського обласного державного нотаріального архіву були витребувані належним чином засвідчені документи, в яких міститься інформації про оформлення спадкових справ після смерті ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та вчинених у таких справах нотаріальних дій.

Ухвалою від 19 листопада 2020 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача залучено Харківську районну державну нотаріальну контору Харківської області, одночасно визначено для третьої особи строк у десять днів на подання письмових пояснень щодо позову та/або відзиву.

У визначений строк третя особа письмових пояснень не подала.

Ухвалою від 23 грудня 2020 року задоволено клопотання представника позивача Дем`яненко О.О. і залучено до участі в справі в якості співвідповідачів ОСОБА_3 , який є спадкоємцем майна після ОСОБА_12 , та ОСОБА_6 , яка є спадкоємцем майна після ОСОБА_15 , для кожного з них визначено строк для подання відзиву.

Відповідач ОСОБА_3 подав відзив від 05 лютого 2021 року, в якому заперечив проти позовних вимог ОСОБА_5 та вказав на таке. Після смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина у виді житлового будинку по АДРЕСА_1 , яку прийняла лише його дружина ОСОБА_9 , яка була його рідною бабусею. Інші спадкоємці - доньки померлого, в т.ч. його мати, ОСОБА_12 , спадщину після ОСОБА_8 не прийняли. За життя ОСОБА_9 склала заповіт на користь його матері ОСОБА_12 . На час смерті ОСОБА_9 разом з нею проживала лише ОСОБА_7 , яка й прийняла спадщину, бо ОСОБА_12 не виявила бажання приймати спадщину ані за заповітом, ані за законом. Інші спадкоємці після смерті ОСОБА_9 спадщину не прийняли. З огляду на це, він, ОСОБА_3 , вважає, що інформація Харківського обласного державного нотаріального архіву про прийняття спадкоємцями ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_9 спадщини після ОСОБА_8 не відповідає дійсності. Особисто він, ОСОБА_3 , право на спадщину після своєї матері ОСОБА_12 набув, але право власності на спадкове майно не зареєстрував. Та оскільки він не являється власником майна, щодо якого позивачем ОСОБА_5 заявлено позовні вимоги, то він не може бути відповідачем, бо ніяким чином не порушив права позивача. Що ж стосується доводів позивача про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 , то він, ОСОБА_3 , вважає їй безпідставними, виходячи з такого: позивач та її представник не надали доказів фактичного вступу в спадщину впродовж шести місяців після смерті ОСОБА_8 і ОСОБА_17 та управління таким майном; спадщину після смерті ОСОБА_9 прийняла лише її донька ОСОБА_7 ; твердження позивача про домовленості спадкоємців щодо спільного оформлення спадщини викликають сумнів, бо кожен спадкоємець діє індивідуально, та кожен з них міг пред`явити свої вимоги щодо права на спадщину до моменту отримання ОСОБА_7 свідоцтва про право на спадщину. Крім того вимоги позивача, на думку ОСОБА_3 являються передчасними та не підлягають розгляду в суді, бо позивач ОСОБА_5 спочатку повинна була звернутися до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Лише у випадку відмови органу нотаріату видати свідоцтво позивач могла звернутися до суду з відповідним позовом.

Представник позивача Дем`яненко О.О. , скориставшись своїм процесуальним правом, подала 15 лютого 2021 року відповідь на відзив відповідача ОСОБА_3 , якому виклала мотиви незгоди з доводами відповідача. Так, твердження відповідача про те, що ніхто зі спадкоємців не прийняв спадщину після ОСОБА_8 спростовуються інформацією із Харківського обласного державного нотаріального архіву про номер спадкової справи, заведеної саме на підставі заяви ОСОБА_7 та у відповідності до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Українського РСР. Усі необхідні дії щодо прийняття спадщини ОСОБА_5 вчинила у встановлений строк, бо проживала в будинку по сусідству з батьківським будинком, які мали спільне подвір`я, заяву про відмову від спадщини після батька ОСОБА_5 не подавала. Після смерті ОСОБА_9 позивач ОСОБА_5 прийняла, бо отримала у своє володіння речі, які належали її матері. Після смерті ОСОБА_8 і ОСОБА_9 їх діти домовились про спільне оформлення спадщини, тобто отримання свідоцтв, тому відповідач помиляється в своїх твердженнях, що була домовленість про спільне прийняття спадщини.

Відповідачем ОСОБА_3 були подані 23 лютого 2021 року заперечення на відповідь представника позивача, в яких він ще раз наполіг на тому, що інформація, яка була надана Харківським обласним державним нотаріальним архівом є сумнівною, бо заяви спадкоємців знищені, а свідоцтва про право на спадщину ніхто з них не отримав. Що ж стосується прийняття ОСОБА_5 спадщини після батьків, то такі обставини повинні підтверджуватися документами, перелік яких визначений п. 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Українського РСР. Але таких доказів позивачем не представлено. Виходячи з цього, доводи позивача про прийняття спадщини у спосіб надання допомоги по утриманню будинку і господарства та відвідування матері, являються безпідставними. Усі минулі роки позивач ОСОБА_5 могла особисто звернутися до нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину, але вона цього не зробила. Тому, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають розгляду в суді.

Інших процесуальних заяв по суті справи сторонами не подано.

У вступному слові представник позивача Дем`яненко О.О. позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі та надала такі пояснення. Житловий будинок по АДРЕСА_1 , який належав на праві власності ОСОБА_8 , після його смерті прийняли його дружина та доньки. На підставі письмових звернень ОСОБА_7 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 була відкрита спадкова справа. ОСОБА_9 , дружина спадкодавця, та ОСОБА_5 , донька, спадщину прийняли фактично, вони спільно утримували будинок, город, доглядали свійських тварин, бо їх подвір`я межували і не були розділені парканом. Крім цього ОСОБА_5 прийняла у своє володіння ручний бур і тиски, якими користувався за життя її батько та належали йому. Це майно ОСОБА_5 вважала своєю спадщиною і взяла їх собі, коли на 40 день проводили поминальний обід. До того ж, за життя ОСОБА_8 мав у своєму володінні облігації внутрішнього державного запозичення. Ці акції після смерті батька були поділені його дружиною ОСОБА_9 порівну між дітьми. Одна з тих облігацій, які отримала ОСОБА_5 , під час чергового розіграшу виявилась виграшною, призом був великий килим. Але ОСОБА_5 побажала отримати виграш грошима, їй виплатити 400 карбованців. Представник позивача також додала, що в листопаді 1982 року до ОСОБА_9 переїхала проживати її донька ОСОБА_7 . Але й після смерті ОСОБА_9 на початку 1985 року позивач ОСОБА_5 прийняла спадщину фактично, бо продовжила доглядати за житловим будинком і земельною ділянкою, та навіть разом з ОСОБА_7 проводила ремонтні роботи в будинку по підсиленню стелі у великій кімнаті, для чого встановити опори та прикрасили їх, аби були схожі на берези. Наприкінці 1985 року ОСОБА_5 разом зі своєю сім`єю навіть проживала у батьківському будинку, бо планувала почати будівництво нового будинку.

Відповідач ОСОБА_1 , виступаючи на початку судового розгляду з промовою, пояснила, що з позовом не згодна, бо одразу після смерті ОСОБА_8 до житлового будинку переїхала на постійне проживання її мати ОСОБА_7 , яка допомагала своїй матері ОСОБА_9 у догляді за господарством, придбанні твердого палива для будинку, піклувалась про придбання ліків для матері. Ніхто інший з дітей не опікувався ОСОБА_9 , тому вона й хотіла, аби в будинку проживала лише ОСОБА_7 . Через таке бажання матері ніхто з її дітей не оформив документів на спадщину, та ОСОБА_5 навіть подала заяву про відмову від спадщини. В утриманні будинку ОСОБА_5 ніколи участі не приймала, підтримання технічного стану будинку взяла на себе лише її мати, ОСОБА_7 . Але ремонтні роботи ОСОБА_7 розпочала лише після отримання у 1989 році свідоцтва про право на спадщину. За минулі роки ніяких суперечок між ОСОБА_5 і ОСОБА_7 щодо володіння не виникало, бо між ними існувала домовленість - ОСОБА_5 відмовляється від спадщини, а ОСОБА_7 за це подарувала їй 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 , в якому проживала на той час ОСОБА_5 . Відповідач ОСОБА_1 також пояснила, що будівельні інструменти, які належали ОСОБА_8 та якими він користувався за життя, позивач ОСОБА_5 взяла у свою власність незаконно, бо дозволу на це ОСОБА_9 не давала.

Представник відповідача ОСОБА_2 підтримав пояснення, надані відповідачем ОСОБА_1 , та в доповнення до обставин, викладених у процесуальних заявах по суті справи, додатково пояснив, що згоден з тим, що ОСОБА_5 за згоди інших спадкоємців взяла собі ручний будівельний бур і тиски, які належали ОСОБА_8 , але взяла їх на згадку про батька, і це не було прийняттям спадщини.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у письмових заявах. Додатково ОСОБА_3 пояснив, що усі доньки ОСОБА_8 і ОСОБА_9 вирішили відмовитися від спадщини на користь ОСОБА_7 .

Відповідач ОСОБА_6 неодноразово викликалась в судове засідання шляхом направлення на відому суду адресу судових повісток. Але поштові конверти з судовими повістками були повернуті до суду з відміткою про неможливість вручення через відсутність адресата за вказаної адресою. Суд вважає, що відповідача ОСОБА_6 було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, її відсутність не перешкоджає встановленню обставин справи.

Представник Харківської районної державної нотаріальної контори Харківської області Радіонова Т.І. в судовому засіданні пояснила, що у відповідності до вимог, які регламентують вчинення нотаріусами нотаріальних дій, заява спадкоємця про відмову від спадщини підлягає обов`язковій реєстрації та не може бути повернутою заявнику. Тому заява ОСОБА_5 від 29 червня 1983 року являється недійсною. Перед тим, як видати спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину, державний нотаріус повинен перевірити наявність відкритої спадкової справи. Чому так сталося, що у 1989 році державним нотаріусом на ім`я ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право власності на спадщину, яка складається з житлового будинку в цілому, за наявності відкритої наприкінці 1982 року спадкової справи після померлого ОСОБА_8 , вона пояснити не може. Хіба що це сталося через те, що державний нотаріус, який видав свідоцтво, тимчасово виконував свої обов`язки, бо основне місце його роботи було в іншій державній нотаріальній конторі.

В судовому засіданні, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши наявні в справі докази, суд встановив наступне.

Житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав на праві власності ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 22 квітня 1946 року Люботинською міською радою Харківського району.

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 , виданого повторно 07 серпня 2020 року відділом державної РАЦС по Харківському району та місту Люботин Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Згідно зі ст. 525 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Тобто спадщина у виді усього майна, яке належало ОСОБА_8 , відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після його смерті.

Згідно зі ст. 529 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно з ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв; прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Спадкоємець, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він на протязі шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав в нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Станом на 1982 рік державні нотаріальні контори вчиняли нотаріальні дії на підставі Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої Наказом Міністерства юстиції УРСР № 45/5 від 31 жовтня 1975 року (втратила чинність 07 липня 1994 року).

Згідно з п. 138 цієї Інструкції в державній нотаріальній конторі ведеться книга обліку спадкових справ. У книзі обліку спадкових справ реєструються: заяви про прийняття спадщини, про видачу свідоцтв про право на спадщину, про відмову від спадщини, розпорядження державного нотаріуса про оплату видатків за рахунок спадкового майна, претензії кредиторів, а також заяви про прийняття заходів до охорони спадкового майна, за якими були вжиті ці заходи. На підставі зареєстрованих заяв заводиться справа на ім`я померлого. Всі наступні заяви (додаткові, від інших спадкоємців і кредиторів) також реєструються в книзі обліку спадкових справ під самостійними номерами та в хронологічному порядку. На всіх заявах зазначається час їх надходження та номер спадкової справи. В спадкову справу підшиваються документи, які були витребувані від спадкоємців, інших осіб і установ, а також примірник свідоцтва про право на спадщину.

За повідомленням Харківського обласного нотаріального архіву від 19 серпня 2020 року (т. 1 а.с. 105) після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 в Другій державній нотаріальній конторі Харківського району Харківської області 26 жовтня 1982 року була відкрита спадкова справа № 346/1982 на підставі заяви ОСОБА_7 від 26 жовтня 1982 року про прийняття спадщини. Того ж дня з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 звернулись ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , ці заяви були приєднані до спадкової справи № 346/1982.

Сторони в справі визнали ту обставину, що спадкоємці ОСОБА_7 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 були рідними доньками спадкодавця ОСОБА_8 .

Представленими Харківським обласним державним нотаріальним архівом на вимогу суду витягами з книг обліку спадкових справ за 1982 рік (т. 2 а.с. 19-23) підтверджується те, що спадкову справу № 346/82 було заведено після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 на підставі заяви ОСОБА_7 від 26 жовтня 1982 року за порядковим № 556 про прийняття спадщини; далі за порядковими №№ 557 і 558 зареєстровані заяви ОСОБА_11 про прийняття спадщини і, відповідно, ОСОБА_12 про прийняття спадщини. Останнім записом у книзі обліку спадкових справ, який стосується спадкової справи № 346/82, є запис про заяву ОСОБА_9 від 29 червня 1983 року про видачу свідоцтва. Записи про інших спадкоємців чи про надходження інших заяви, в т.ч. про відмову від спадщини, відсутні в книзі обліку та спадкових справи.

Відповідно до ст. 553 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.

Враховуючи відсутність в розпорядженні органу нотаріату іншої інформації, ніж та що була повідомлена в листі від 19 серпня 2020 року, суд вважає встановленим ту обставину, що ОСОБА_7 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 прийняли спадщину після смерті свого батька ОСОБА_8 та до закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини від неї не відмовились.

Сторонами також визнано ту обставину, що в будинку АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_8 , на час його смерті, постійно проживала його дружина ОСОБА_9 , яка продовжила проживати в будинку до дня своєї смерті.

За даними Харківського обласного нотаріального архіву, наведеними у листі від 19 серпня 2020 року (т. 1 а.с. 105), ОСОБА_9 звернулась 29 червня 1983 року до Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області з заявою про видачу свідоцтв про право власності та про право на спадщину, яку було зареєстровано з зазначенням спадкової справи № 346/1982.

Як вбачається із свідоцтва про право власності, посвідченого державним нотаріусом Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області 29 червня 1983 року за реєстр. № 1449 (т. 2 а.с. 25), на підставі звернення ОСОБА_9 було визначено, що спільним майном, набутим нею в період шлюбу з померлим чоловіком ОСОБА_8 , є лише грошовий вклад з відсотками, які зберігаються в ощадній касі № 5483/058 м. Люботина на рахунку, який належав ОСОБА_8 на підставі ощадної книжки. Вказаним свідоцтвом було підтверджено право власності ОСОБА_9 на половинну частку цього грошового вкладу. На свідоцтві також є позначення, що воно видано у спадковій справі № 346/82.

Позначка про видане у спадковій справі № 346/82 свідоцтво про право власності за реєстр. № 1449 була проставлена державним нотаріусом навпроти кожного з записів у книзі обліку спадкових справ щодо поданих спадкоємцями ОСОБА_7 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 заяв про прийняття спадщини.

З іншого документу - свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області 29 червня 1983 року за реєстр. № 1450 (т. 2 а.с. 24), вбачається, що спадкоємцем майна у виді грошового вкладу з відсотками, які зберігаються в ощадній касі № 5483/058 м. Люботина на рахунку, який належав ОСОБА_8 на підставі ощадної книжки, та який підлягав розподілу між усіма належними спадкоємцями, державний нотаріус визначив лише одну особу - ОСОБА_9 , дружину померлого. На свідоцтві також є позначення, що воно видано у спадковій справі № 346/82.

Ст. 564 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) було визначено, що порядок розпорядження на випадок смерті вкладами в державних ощадних касах і Державному банку СРСР за спеціальними вказівками вкладників визначається статутами названих кредитних установ і виданими в установленому порядку правилами. Якщо вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку, то в разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах за правилами цього розділу.

З наведеного вище випливає, що грошовий вклад з відсотками, який належав померлому ОСОБА_8 , був об`єктом спадкування разом з іншим майном, яке належало спадкодавцю.

Ще однією донькою померлого ОСОБА_8 є позивач по справі ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_3 , виданого повторно 14 жовтня 1987 року Люботинською міською радою,та копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_4 , виданого 21 серпня 1965 року, в якому зазначено про зміну прізвища ОСОБА_5 на « ОСОБА_5 ».

Відповідач ОСОБА_1 у відзиві стверджувала, що ОСОБА_5 відмовилась від прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_8 , і на підтвердження цього подала суду копію заяви від 29 червня 1983 року (т. 1 а.с. 73), складену від імені ОСОБА_5 і адресовану Другій державній нотаріальній конторі Харківського району Харківської області. В цій заяві, оформленій друкарським текстом, від імені ОСОБА_5 вказано, що вона спадщину після смерті свого батька ОСОБА_8 не прийняла та не буде звертатися до суду з заявою про продовження строку для прийняття спадщини.

До виду та способу складання і подання спадкоємцем такої заяви Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР були передбачені певні вимоги. Так, в п.п. 121, 122 Інструкції вказано, що заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї або про видачу свідоцтва про право на спадщину повинні бути зроблені в письмовій формі. Справжність підписів спадкоємців на цих заявах засвідчується органом, який вчиняє нотаріальні дії. Засвідчувати справжність підпису не потрібно, якщо спадкоємець особисто прибув до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини і подав заяву. У цьому випадку державний нотаріус встановлює особу спадкоємця і перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві і зазначає найменування документа, що посвідчує особу, його номер, дату видачі, найменування установи, яка видала документ, та рік народження спадкоємця. Заява про прийняття спадщини, а також заява про відмову від спадщини не можуть бути повернуті спадкоємцям або скасовані ними.

Дослідження поданої відповідачем ОСОБА_1 заяви від імені ОСОБА_5 дає змогу стверджувати, що ця заява не являється належним і допустимим доказом вчинення позивачем ОСОБА_5 дій, спрямованих на реалізацію її дійсної волі - відмовитися від спадщини після батька. Свій висновок суд обґрунтовує тим, що на заяві відсутній підпис державного нотаріуса та печатка нотаріальної контори під записом про встановлення особи, яка подала таку заяву; на заяві відсутній реєстраційний номер, за яким її записали в книгу обліку спадкових справ, на ній не зазначено час їх надходження та номер спадкової справи, в якій вона подана; наявність у розпорядженні відповідача заяви спадкоємця ОСОБА_5 про відмову від спадщини виключає прийняття державним нотаріусом такої заяви, з огляду на заборону повернення державним нотаріусом спадкоємцям їх заяв.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач ОСОБА_5 не має права на спадкування після смерті батька, оскільки досліджені докази не підтверджують те, що вона від свого права відмовилась у встановленому законом порядку.

Навіть якщо припустити, що 29 червня 1983 року до Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області з`явились разом два спадкоємці - ОСОБА_9 та її донька ОСОБА_5 , остання повинна була вчинити свідоме волевиявлення щодо відмови від спадщини. Якщо припустити, що державного нотаріуса задовольнила усна заява ОСОБА_5 про відмову від спадщини, аби вона дісталася лише її матері ОСОБА_9 , то і в цьому випадку державний нотаріус не мав права проігнорувати записи про спадкоємців, які подали письмові заяві про прийняття спадщини, та на вимогу яких він зобов`язаний був видати свідоцтво про право на спадщину.

Таким чином, суд дійшов висновку, що державний нотаріус Другої державної нотаріальній конторі Харківського району Харківської області, визначивши ОСОБА_9 лише єдиним спадкоємцем майна, яке належало спадкодавцю ОСОБА_8 , діяв неправомірно, бо фактично усунув від права спадкування у спадковій справі 346/82 інших спадкоємців.

ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_5 , виданого повторно 07 серпня 2020 року відділом державної РАЦС по Харківському району та місту Люботин Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

За повідомленням Харківського обласного державного нотаріального архіву від 19 серпня 2020 року після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 в Другій державній нотаріальній конторі Харківського району Харківської області 15 березня 1985 року була відкрита спадкова справа № 91/1985 на підставі заяви ОСОБА_7 від 15 березня 1985 року про прийняття спадщини. Інших заяв не надходило.

В даній справі представник позивача Дем`яненко О.О. представила суду докази у виді показань свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_22 і ОСОБА_23 на підтвердження наведених у справі доводів щодо фактичного прийняття позивачем ОСОБА_5 спадщини після смерті кожного з батьків. Маючи на меті спростувати такі доводи, відповідачем ОСОБА_1 також представлено доказ у виді показань свідка ОСОБА_24 .

Так, допитана в судовому засіданні за ініціативою представника позивача свідок ОСОБА_21 , 1968 р.н., пояснила суду, що з 6 років її виховувала рідна бабуся, яка проживала в будинку АДРЕСА_3 , по сусідству з сім`єю ОСОБА_8 і ОСОБА_9 . Вона, ОСОБА_21 , доволі часто з бабусею ходила в гості до ОСОБА_8, і пам`ятає, як навесні 1982 року помер ОСОБА_8 і те як її бабуся допомагала у проведенні похорону. На той час сім`я ОСОБА_8 мала велике подвір`я, на якому був розташований окремий будинок, в якому проживала ОСОБА_5 зі своєю сім`єю. У похороні батька його дружині допомагали їх доньки, в тому числі й ОСОБА_5 . Свідок ОСОБА_21 також підтвердила суду, що після смерті батька ОСОБА_5 зі своєю сім`єю допомагала матері в проведенні ремонту в кімнатах будинку.

Свідок ОСОБА_22 , 1955 р.н., пояснила суду, що з ОСОБА_5 та її батьками і сестрами була знайома з 1979 року, довгий час працювала разом з ОСОБА_5 у столовій заводу «ХАРТРОН», один одному допомагали у вирішенні побутових проблем, коли приїздили на празники. Свідок ОСОБА_22 підтвердила, що на той час, коли помер ОСОБА_8 , батько позивача, разом з ним на одному подвір`ї проживала лише ОСОБА_5 , і здебільшого вона опікувалася своїми батьками. Вона, ОСОБА_22 , особисто була присутньою на похороні ОСОБА_8 і на поминальному обіді на 40 день після смерті, після завершення якого вона бачила, як ОСОБА_9 , зібравши біля себе усіх доньок, дістала облігації внутрішньої державної позики, якими володів ОСОБА_8 , та поділила їх між усіма присутніми рівними частинами. Невдовзі після цього ОСОБА_5 на робочому місці розповіла їй, що на одну з облігацій, які дісталися їй після батька, під час чергового державного розіграшу випав приз - великий килим. Але, як пояснила їй ОСОБА_5 , вона вирішила отримати грошовий еквівалент вартості цього килиму, який тоді коштував 400 карбованців, бо такий великий килим їй не потрібен. Також свідок ОСОБА_22 пригадала, що після поминальному обіду ОСОБА_5 за взаємною згодою усіх сестер і матері із сараю на подвір`ї взяла у свою власність будівельні інструменти свого батька, якими він користувався, і шафу, в якій вони зберігались. Після смерті батька ОСОБА_5 та її чоловік не залишати без уваги ОСОБА_9 , допомагали їй в утриманні будинку. А коли померла ОСОБА_9 , ОСОБА_5 допомагала своїй сестрі ОСОБА_7 , яка проживала у будинку, у проведенні ремонту - улаштуванні підпірних стовпів для стелі у великій кімнаті.

Свідок ОСОБА_23 , 1943 р.н., пояснила суду, що знайома з ОСОБА_5 з 1951 року, та підтвердила ті обставини, що після смерті батька, ОСОБА_8 , його донька ОСОБА_5 взяла у своє володіння батьківські будівельні інструменти, які використовувала зберігала у своєму гаражі. Зі слів свідка, ОСОБА_5 також отримала від матері частину облігацій внутрішньої державної позики, якими володів її батько; під час одного з розіграшів ОСОБА_5 виграла приз, замість якого отримала гроші. Ще до того, як в будинок переїхала на постійне проживання ОСОБА_7 , ОСОБА_5 зі свої чоловіком зробили у батьківському будинку легкий ремонт в кімнатах. Свідок ОСОБА_23 також пригадала, що після смерті ОСОБА_9 , її донька ОСОБА_5 взяла собі її пуховий платок і золоте кільце.

Допитаний в судовому засіданні за ініціативою відповідача свідок ОСОБА_24 , 1968 р.н., пояснив, що являється рідним онуком ОСОБА_8 , донькою якого є його матір ОСОБА_25 , і він з дитинства знайомий з ОСОБА_5 . Свідок ОСОБА_24 підтвердив, що після смерті діда ОСОБА_7 проживала в належній їй частині житлового будинку по АДРЕСА_2 , а бабуся, ОСОБА_9 , проживала в своєму будинку одна, бо могла себе самостійно обслуговувати. Стан її здоров`я суттєво погіршився лише за місяць до смерті, тоді вона вже не могла ходити. Свідок також пригадав, що у його дідуся були облігації внутрішньої державної позики та за їх номерами він перевіряв результати розіграшів лотереї, які друкували у газеті. Також свідок ОСОБА_24 наполіг на тому, що ОСОБА_7 почала проживати в будинку лише після смерті бабусі, ОСОБА_9 , та що до цієї події ніхто ніякого ремонту в будинку не проводив, а також на тому, що усі доньки померлого ОСОБА_8 відмовились від спадщини саме на користь ОСОБА_7 , про це він чув від своєї матері.

Оцінюючи показання, надані свідками сторони позивача, суд відмічає, що вони об`єктивні і послідовні щодо обставин прийняття позивачем ОСОБА_5 у своє володіння майна, що належало її батькові, в них відтворені події, очевидцями яких були ці свідки, та ці події частково підтверджені показаннями свідка ОСОБА_24 та не суперечать іншим доказам в справі. В той же час, в показаннях свідки не повідомили про обставини, які б об`єктивно і повно відображати прийняття позивачем ОСОБА_5 спадщини після смерті матері ОСОБА_5 .

Оцінюючи показання свідка ОСОБА_24 , суд вважає їх суб`єктивними і не достовірними, оскільки вони не відображають обставини прийняття чи не прийняття позивачем спадщини після смерті батьків, бо він не був очевидцем подій, про які йому відомо лише зі слів матері чи інших осіб, а тим більше суперечать письмових доказам в справі щодо звернень спадкоємців до нотаріальної контори.

За клопотанням відповідача ОСОБА_3 судом був проведений його допит як свідка. Відповідач ОСОБА_3 , 1963 р.н., як свідок пояснив, що його матір`ю була ОСОБА_12 , а ОСОБА_8 і ОСОБА_9 були його рідними дідусем і бабусею. Так, наприкінці червня 1983 року він був в гостях у своєї бабусі, коли до неї у будинок прийшли її доньки ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 і ОСОБА_25 . Зі слів своє матері він дізнався, що усі вони ходили до нотаріальної контори та відмовились від спадщини після смерті ОСОБА_8 на користь іншої дочки - ОСОБА_7 , яка вже влітку 1982 року почала перевозити до батьківського будинку свої речі, так як переїжджала до нього на постійне проживання з м. Первомайськ. Вже під час проживання в будинку ОСОБА_7 власними зусиллями провела роботи по заміні балок перекриття будинку. Крім цього, свідок ОСОБА_3 підтвердив, що у його дідуся дійсно були облігації державної позики.

Оцінюючи показання відповідача ОСОБА_3 як свідка, суд звертає увагу на ті обставини, що, з його слів, він прийшов до суду аби дати показання так, як його просила про це відповідач ОСОБА_26 . Сумнів у достовірності показань свідка також викликає те, що, зі слів самого свідка, до лав Збройних Сил СРСР він був призваний у травні-червні 1983 року, що виключає його присутність в той момент, коли спадкоємці ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 і ОСОБА_25 повернулися від державного нотаріуса. Хибність показань свідка в цій частині також обумовлена тим, що ОСОБА_9 , з його слів, перебувала вдома, коли її доньки повернулися від нотаріуса, хоча письмовими доказами підтверджено те, що 29 червня 1983 року ОСОБА_9 особисто і одноособово перебувала в державній нотаріальній конторі, де отримувала свідоцтва про право власності та про право власності на спадщину.

Разом з цим, суд не приймає до уваги показання свідків ОСОБА_24 і ОСОБА_3 щодо обставин відмови доньками померлого ОСОБА_8 від прийняття спадщини, оскільки такі обставини, з огляду на законодавчі вимоги, мають бути підтверджені лише письмовими доказами.

Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що ОСОБА_5 , як спадкоємець першої черги, у відповідності до вимог ст. 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_8 в шестимісячний строк, оскільки вона фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, зокрема будівельним інструментом і грошовими облігаціями, а також разом з іншим спадкоємцем ОСОБА_9 підтримувала у належному стані житловий будинок, який частково вважала своїм.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечував проти доводів представника позивача Дем`яненко О.О. про прийняття позивачем спадщина після ОСОБА_8 тим, що відсутні докази вступу ОСОБА_5 в управління і володіння майном батька, які передабчені п. 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР. Але суд не приймає до уваги такі заперечення, оскільки перелік письмових доказів, передбачений цією Інструкцією, не являється вичерпним.

Окрім цього, відповідач ОСОБА_1 наполягала на тому, що доказом, який підтвреджує відмову ОСОБА_5 від спадщини після батька на користь її матері ОСОБА_7 , є договір дарування від 19 грудня 1987 року, за яким ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_5 прийняла у дар 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 . Але такий довод суд також відхиляє, бо договір дарування не може підмінати собою вчинення нотаральних дій щодо відмови від спадщини, а тим більше за своїм характером такий договір є безоплатним і одностороннім, що виключає наявність будь-яких обовязків з боку обдарованої особи.

На підставі викладеного, суд вважає встановленим той факт, що позивач ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично вступивши в управління і володіння таким майном.

В той же час, суд дійшов переконання про відсутність належних, допустимих і достовірних доказів, які б у сукупності дати змогу обґрунтовано стверджувати про прийняття позивачем ОСОБА_5 спадщини після смерті матері ОСОБА_9 .

Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце відносно всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Враховуючи викладене вище, суд вважає встановленим, що спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_8 , до складу якої увійшов і житловий будинок, прийняли у встановленому ст. 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) порядку п`ять спадкоємців - ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 і ОСОБА_5 . Від так, кожному з вказаних спадкоємців належала 1/5 частина спадщини, зокрема, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Але свідоцтво про право власності на вказану частку спадщини ніхто з вказаних спадкоємців не отримав.

Як вже суд вказав вище, ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та після її смерті відкрилась спадщина у виді 1/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .

Згідно з записами в будинковій книзі, в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на час смерті ОСОБА_9 та протягом наступних шести місяців в будинку постійно проживала лише ОСОБА_7 , її рідна донька, яка й продовжила управляти житловим будинком.

За повідомленням Харківського обласного нотаріального архіву, наведеними у листі від 19 серпня 2020 року (т. 1 а.с. 105) спадкову справу № 91/1985 після померлої ОСОБА_9 було заведено у Другій державній нотаріальній конторі Харківського району Харківської області лише 15 березня 1985 року на підставі заяви ОСОБА_7 про прийняття спадщини.

Отже, ці докази підтверджують те, що спадщину у виді 1/5 частини житлового будинку, якою володіла ОСОБА_9 , прийняла лише ОСОБА_7 , яка вчинила дії, передбачені ст. 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року). Інші спадкоємці, в тому числі за заповітом, який ОСОБА_9 склала 16 жовтня 1982 року на користь своєї доньки ОСОБА_12 , спадщину не прийняли.

В подальшому, 20 травня 1989 року ОСОБА_7 подала до державної нотаріальної контори заяву про видачу на її ім`я свідоцтва про право на спадщину. На її ім`я державним нотаріусом Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області 20 травня 1989 року було видано свідоцтво за реєстр. № 1582 про право власності на спадщину за законом (т. 1 а.с. 71, т. 2 а.с. 29). В свідоцтві сказано, що спадщина складається з житлового будинку літ. «А-1» житловою площею 22,50 кв.м, з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємицею якого була б його дружина, ОСОБА_9 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.

Таке формулювання свідчить про те, що перед видачею свідоцтва державним нотаріусом була здійснена перевірка документів щодо фактичного прийняття в управління чи володіння померлою ОСОБА_9 спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_8 . Але записи в книзі обліку спадкових справ щодо відкритої після смерті ОСОБА_8 спадкової справи № 346/1982 та спадкоємців, які подали заяви про прийняття спадщини, державним нотаріусом були проігноровані умисно або через неуважність. В будь-якому разі свідоцтво про право на спадщину на увесь житловий будинок було видано спадкоємцю ОСОБА_7 неправомірно, оскільки вона володіла лише 1/5 частиною житлового будинку як спадщиною після батька та 1/5 частиною будинку як спадщиною після смерті матері. Іншою частиною житлового будинку, як спадщиною, володіли ОСОБА_5 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 .

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_6 , виданим 28 серпня 2019 року відділом державної РАЦС по Харківському району та місту Люботин ГТУЮ у Харківській області (т. 1 а.с. 74)

Спірний житловий будинок, який був зареєстрований на ім`я ОСОБА_7 на праві власності, успадкувала за заповітом її донька ОСОБА_1 , відповідач по справі, що підтверджується повідомленням приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області Омельницької Н.В. від 22 вересня 2020 року (т. 1 а.с. 128-133) та копією свідоцтва про право спадщину за заповітом від 29 лютого 2020 року (т 1 а.с. 75).

З тексту цього свідоцтва випливає, що спадщина складається з житлового будинку літ. «А-1» житловою площею 22,50 кв.м, загальною площею 57,40 кв.м, з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 травня 1989 року, реєстр. № 1582. Судом встановлено, що таке свідоцтво було видано неправомірно на житловий будинок в цілому. Від так, право на спадкування відповідач ОСОБА_1 отримала лише на ту частину житлового будинку, яка належала її матері ОСОБА_7 після смерті батька, тобто 1/5 частина, і після смерті матері, тобто 1/5 частина, що в сукупності складає 2/5.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючі відсутність юридичних підстав для видачі органами нотаріату свідоцтв про право на спадщину на спірний житловий будинок в цілому на ім`я ОСОБА_7 і ОСОБА_1 , які мали право на спадкування лише частини цього будинку, а також враховуючи порушення спадкових прав позивача, які вона не може реалізувати внаслідок видачі таких свідоцтв, суд дійшов висновку про необхідність визнання вказаних свідоцтв недійсними в частини визнання права власності на 1/5 частину житлового будинку.

В позові представником позивача заявлено вимогу про визнання кожного з виданих свідоцтв про право на спадщину від 20 травня 1989 року та від 29 лютого 2020 року недійсними в 7/10 частинах. Але такі вимоги хоча й підтверджені дослідженими доказами, але фактично спрямовані на відновлення порушених прав спадкоємців ОСОБА_11 і ОСОБА_12 . Але відповідачами ОСОБА_6 і ОСОБА_3 , які являються спадкоємцями вказаних осіб, зустрічні позовні заяви з такими вимогами не заявлені. З іншого боку, скасування свідоцтв про право на спадщину в 7/10 частинах не впливає на відновлення порушених спадкових прав позивача ОСОБА_5 .

Встановивши той факт, що позивач ОСОБА_5 на рівні з іншими спадкоємцями прийняла у належний спосіб спадщину після смерті батька ОСОБА_5 , суд визнає на нею право власності на 1/5 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд приймає до увагу те, що за позивачем визнано право власності на ідеальну долю у спірному житловому будинку, житлова площа якого від 1982 року залишилась незмінною. У разі виникнення потреби у проведенні поділу житлового будинку чи виділу його частки на користь одного із співвласників, сторони матимуть право звернутися до суду з вимогами про виділ відповідної частки з урахуванням здійсненими ними особисто поліпшень чи прибудов.

Щодо позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Згідно зі статтею ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Ст. 80 ЦК УРСР передбачено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові.

Разом із тим, обґрунтовуючи позов, представник позивача Дем`яненко О.О. послалася на незаконність оформлення права власності на цей будинок на відповідача ОСОБА_1 та її матері ОСОБА_7 з огляду на те, що частина спірного будинку належить позивачу ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом, та у відповіді на відзив вказала, що про такі порушення позивачу стало відомо лише у липні 2020 році від відповідача ОСОБА_1 , яка оголосила про намір прожати будинок як одноособовий власник.

З огляду на це до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК України про загальну позовну давність, тривалість якої визначається ст. 257 цього Кодексу у три роки.

Згідно з положеннями ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Оскільки представник позивача обґрунтовувала позов тим, що про порушення свого права позивачу стало відомо у липні 2020 році із оголошення про продаж будинку, доказів іншого початку перебігу позовної давності відповідач не надала, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 не пропустила позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

До подібного правового висновку у постанові від 06 лютого 2019 року, справа № 145/797/15-ц, дійшла й Велика палата Верховного суду

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд має вирішити питання розподілу судових витрат між сторонами.

Так, позивачем ОСОБА_5 сплачено за подання до суду вимоги майнового характеру 2908,50 грн., за подання чотирьох вимог немайнового характеру - 3497,60 грн., та подання заяви про забезпечення позову - 420,40 грн. Враховуючи зміни позовної вимоги майнового характеру в сторону зменшення частки житлового будинку (з 3/4 до 3/10), на яку позивач просила визнати за нею право власності, суд повертає позивачу суму судового збору 1745,10 грн.

З огляду на принцип пропорційності, суд стягує з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір в сумі 775,60 грн., до дорівнює 1% вартості 1/5 частини спірного житлового будинку, визначеного при поданні позову ($14000,00 * 27,70 = 387800,00 грн. * 1/5 = 77560,00 грн. * 1% = 775,60 грн.), а також стягує суму судового збору 3010,00 грн. з огляду на задоволення заяви позивача про забезпечення позову та задоволення трьох вимог немайнового характеру з чотирьох заявлених вимог (420,40 + 840,80 + 840,80 + 908,00).

До завершення судового розгляду сторонами були подані документи, які підтверджують понесені ним витрати на професійну правничу допомогу. Про такі витрати сторонами були подані попередні розрахунки. З представлених документів вбачається, що позивачем на професійну правничу допомогу витрачено 20500,00 грн., що підтверджено належними документами, а відповідачем такі витрати понесені в розмірі 8350,00 грн., що також підтверджено належними документами.

Такі витрати суд покладає на обидві сторони пропорційно, та з огляду на обсяг задоволених позовних вимог застосовує коефіцієнт 2/3 (0,67) і стягує з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13735,грн. Враховуючи, що в задоволенні частини позовних вимог суд відмовляє, то позивач ОСОБА_5 повинна компенсувати відповідачу ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, тому стягує на її користь з позивача, застосовуючи коефіцієнт 1/3 (0,33), суму 2755,50 грн.

Підстав для стягнення судових витрат на користь позивача з інших відповідачів суд не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 525, 529, 549, 553 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.ст. 1220, 1235, 1261, 1269, 1301 ЦК України, ст.ст. 10-13, 77-81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Встановити факт, що ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину по закону, посвідчене державним нотаріусом Другої Харківського району нотаріальної контори 20 травня 1989 року, зареєстроване в реєстрі за № 1582, в частині визнання права власності за ОСОБА_7 на 1/5 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, посвідчене приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Омельницькою Н.В. 29 лютого 2020 року, зареєстроване в реєстрі за № 161, в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/5 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

Визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/5 частину житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 57,40 кв.м, житловою площею 22,50 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрати по оплаті судового збору в розмірі 3785,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13735,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2755,50 грн.

Повернути з Державного бюджету України ОСОБА_5 судовий збір в сумі 1745,10 грн. з суми судового збору, сплаченого по квитанції № 0005231 від 07 серпня 2020 року.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ;

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний № НОМЕР_8 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ;

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_6 ;

Відповідач - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , остання відома адреса проживання: АДРЕСА_7 , інші відомості суду не відомі;

Третя особа - Харківська районна державна нотаріальна контора Харківської області, код ЄДРПОУ 02900742, адреса місцезнаходження: м. Харків, вул. Є.Котляра, 4.

Суддя О. О. Малихін

Повне рішення складено

14 червня 2021 року.