Ухвала суду № 97651611, 14.06.2021, Франківський районний суд м. Львова

465/1003/21

2/465/2165/21

УХВАЛА

про самовідвід судді

"14" червня 2021 р. суддя Франківського районного суду м. Львова Мартинишин М.О., за участю секретаря Терлецького В.М., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Вищої ради правосуддя та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про відшкодування моральної шкоди, завданої суддею Франківського районного суду м. Львова Мигаль Г.П.-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Вищої ради правосуддя та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про відшкодування моральної шкоди, завданої суддею Франківського районного суду м. Львова Мигаль Г.П.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2021 року справу передано судді Величку О.В.

Ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова від 12.02.2021 року задоволено заяву про самовідвід судді Величка О.В.

12.02.2021 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану цивільну справу передано судді Ванівському Ю.М.

Ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова від 15.02.2021 року задоволено заяву про самовідвід судді Ванівського Ю.М.

16.02.2021 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану цивільну справу передано судді Дзеньдзюрі С.М.

Ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова від 17.02.2021 року задоволено заяву про самовідвід судді Дзеньдзюри С.М.

16.03.2021 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану цивільну справу передано судді Марків Ю.С.

Ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова від 18.03.2021 року задоволено заяву про самовідвід судді Марків Ю.С.

24.03.2021 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану цивільну справу передано судді Гладешевій Х.В

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 21.05.2021 року задоволено заяву про самовідвід судді Гладешевої Х.В

24.05.2021 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану цивільну справу передано судді Мартьяновій С.М.

Ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова від 07.06.2021 року задоволено заяву про самовідвід судді Мартьянової С.М.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 11.06.2021 року, дану справу передано судді Мартинишин М.О. -14.06.2021 року.

Під час вивчення матеріалів позовної заяви встановлено, що позивачі звернулись до Франківського районного суду м. Львова із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої суддею Франківського районного суду м. Львова Мигаль Г.П.

Оскільки суддя Мартинишин М.О. працює в тому ж судді з суддею Мигаль Г.П., а відповідно у сторін можуть викликати сумнів у безсторонності, об`єктивності та неупередженості судді та в майбутньому призвести до скасування рішення у даній справі. У зв`язку з цим, заявляю самовідвід у розгляді даної справи.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, вважаю, що слід задоволити заяву про самовідвід у розгляді даної цивільної справи, з наступних підстав.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Частиною першою ст. 39 ЦПК України встановлено, що з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід.

Згідно з ч. 3 ст. 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Згідно з ч.1 ст. 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Приймаючи рішення щодо задоволення заяви про самовідвід, зважаю, що відповідно до положень п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, суддя підлягає відводу від участі в розгляді справи у тому випадку коли, у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Відповідно до п. 12 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів при винесенні судових рішень, у відношенні сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, тобто вільними від будь-яких зв`язків, упередженості, які впливають або можуть сприйматися як такі, що впливають на здатність судді приймати незалежне рішення. Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси визначеної сторони в якому-небудь спорі. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки зі сторони сторін в конкретному розгляді, але і зі сторони суспільства в цілому. І суддя повинен бути не тільки реально вільним від будь-якого невідповідного зв`язку, упередженості або впливу, але він повинен бути вільним від цього і в очах розумного спостерігача. Інакше довіру до незалежної судової влади буде підірвано.

У Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини і громадянина (ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 р.) передбачено, що кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (п. 1 ст. 6).

Статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також «ЄСПЛ») є обов`язковими для виконання Україною. У статті 16 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ при розгляді справи має забезпечуватися суб`єктивний критерій неупередженості (безсторонності) суду. У сторони мають бути відсутні будь - які побоювання у безсторонності суду. Кожна із сторін вправі сподіватися на об`єктивне рішення у справі.

Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в його упередженості (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK).

Європейський суд з прав людини визнає, що підставою відводу судді може бути як реальне існування обставин, які свідчать про упередженість суду, так і суб`єктивне переконання сторони у їх наявності, наслідком чого може бути відвід складу суду від розгляду справи.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 10 грудня 2009 р. в справі «Мироненко і Мартиненко проти України» було констатовано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Цим рішенням Європейським Судом визнано порушення принципу безсторонності суду. Так, у п. 66,69 і 70 цього рішення вказано, що згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість.

У справі "Фей проти Австрії" ЄСПЛ вказав, що об`єктивна неупередженість суду полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об`єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні апріорно викликати в учасників цивільного процесу.

При цьому, у справі «Морріс проти Об`єднаного королівства» Європейський суд з прав людини пояснив: Щодо питання безсторонності існує два аспекти цих вимог. По-перше, суд має бути суб`єктивно вільним від особистої упередженості чи необ`єктивності. По-друге, він має також безстороннім з об`єктивного погляду, для чого він має надати істотні гарантії, аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви стосовно цього.

Аналогічні висновки містяться в Рішеннях Європейського Суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у праві «Білуга проти України та Рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії» де зазначається, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь – який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 09.11.2006 року в справі Білуха проти України, наявність безсторонності визначається в тому числі і тим, чи забезпечує суд умови, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності.

Недотримання судом зазначених положень означає в принципі порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що ратифікована Україною, і такі обставини знайшли своє підтвердження в ряді рішень Європейського Суду з прав людини, та самі по собі є обов`язкові для врахування судами України.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Недотримання судом зазначених положень означає в принципі порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що ратифікована Україною, і такі обставини знайшли своє підтвердження в ряді рішень Європейського Суду з прав людини, та самі по собі є обов`язкові для врахування судами України.

Відповідно до ч.9 ст. 40 ЦПК України, питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

Оскільки суддя Мартинишин М.О. працює в тому ж судді, що й суддя Мигаль Г.П., а відповідно у сторін можуть виникнути сумніви у безсторонності, об`єктивності та неупередженості судді та в майбутньому призвести до скасування рішення у даній справі.

Зважаючи на вищенаведені положення закону та встановлені обставини, слід прийти до висновку, що з метою забезпечення особам, що беруть участь у справі, довіри до суду, який розглядає справу, для створення умов, при яких відпадуть сумніви у неупередженості та безсторонності судді при розгляді справи, з метою недопущення будь-яких сумнівів у постановленому за наслідками розгляду справи рішення суду, у зв`язку з чим заява про самовідвід судді Франківського районного суду м.Львова Мартинишин М.О. підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 36, 39, 40, 247, 260 ЦПК України -

постановив:

Задоволити заяву судді Франківського районного суду м. Львова Мартинишин М.О. про самовідвід у розгляді цивільної справи №465/1003/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Вищої ради правосуддя та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про відшкодування моральної шкоди, завданої суддею Франківського районного суду м. Львова Мигаль Г.П.

Матеріали справи №465/1003/21 передати до загальної канцелярії Франківського районного суду м. Львова на повторний автоматизований розподіл для визначення судді у порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.

Суддя Мартинишин М.О.