Рішення № 97642386, 02.06.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5661/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого судді Фазикош О.В., за участю секретаря Химинець О.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Ужгород, за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Марини Віктора Георгійовича, до Закарпатської митниці Державної митної служби України, заступника начальника Закарпатської митниці Державної митної служби України Негріч Леоніда Миколайовича про визнання протиправною і скасування постанови в справі про порушення митних правил № 1003/30500/20 від 21.04.2021 року за ст. 485 МК України,-

В С Т А Н О В И В :

Відповідно достатті 243 частини 3 КАС України 02.06.2021 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 07.06.2021 року.

Позивач ОСОБА_1 , в особі адвоката Марини Віктора Георгійовича, звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з адміністративним позовом до відповідачів Закарпатської митниці Державної митної служби України, заступника начальника Закарпатської митниці Державної митної служби України Негріч Леоніда Миколайовича про визнання протиправною і скасування постанови в справі про порушення митних правил № 1003/30500/20 від 21.04.2021 року за ст. 485 МК України.

Позовна заява мотивована тим, що 13.07.2020 р. державним інспектором відділу оперативного реагування № 3 управління запобігання та протидії контрабанді та порушення митних правил Закарпатської митниці Державної митної служби України Щербан Д.М. відносно громадянина ОСОБА_1 було складено протокол про порушення митних правил №1003/30500/20 за ст. 485 МК України. Постановою заступника начальника Закарпатської митниці Державної митної служби України Негріч Леоніда Миколайовича (надалі по тексту Відповідач-2) від 21.04.2021р., громадянина ОСОБА_1 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ст. 485 МК України (згідно протоколу про ПМІІ №1003/30500/20), та накладено адміністративне стягнення в розмірі 300% суми митних платежів на суму 396 140,10 грн.

Проте позивач вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню в судовому порядку з наступних підстав:

Вважає що відповідачами порушено строк накладення адміністративного стягнення щодо порушення позивачем митних правил. При цьому посилається на положення ч. 1 ст. 467, 488 МК України правову позицію викладена і в постанові ВС від 28 грудня 2018 року у справі № 640/3257/17 (адміністративне провадження № К/9901/16897/18).

Крім того, представник позивача зазначає, що відсутність вини особи у вчиненні правопорушення - виключає і склад самого правопорушення і наявність законних підстав для притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 485 МК України. На переконання позивача обставини, викладені в протоколі і постанові про наявність в діях ОСОБА_2 події і складу порушення митних правил передбачених ст. 485 МК України - не відповідають дійсності, а висновки про вину особи у вчинені порушення митних правил складені на припущеннях і недостовірних доказах, що є недопустимим з огляду на ст.. 62 Конституції України.

Позивач, в особі свого представника зазначає, що жодних доказів щодо наявності в діях ОСОБА_3 складу правопорушення передбаченого ст. 485 МК України - не існує і матеріали справи таких не містять. Так, «Заявлення в митній декларації» - не було, оскільки декларація не заповнювалася. Щодо наявності «мети неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру» позивач зазначає, що така мета не встановлена жодним документом чи доказом, і її категорично заперечує ОСОБА_4 , що виключає суб`єктивну сторону правопорушення. Вказане на думку позивача стверджується і тим фактом, що ОСОБА_5 ввіз автомобіль на митну територію України в режимі тимчасового ввезення строком на один рік, що не передбачає обов`язку сплати митних платежів нерезидентом.

В позовній заяві вказано, що матеріали справи містять лист ОСОБА_3 від 12.06.2020 р. до Закарпатської митниці про продовження терміну перебування автомобіля на митній території України з огляду на неможливість його вивезення з причин, які не залежать від його волі. При цьому його заява була погоджена уповноваженим митним органом і листом начальника Закарпатської митниці від 16.06.2020 р. повідомлено, що згідно Постанови КМ України № 211 від 11.09.2020 р. на території України запроваджено карантин, на період дії якого продовжено термін вивезення автомобіля на 60 днів, а відповідне звернення особи внесено до АСМО «Інспектор».

Позивач зазначає, що ОСОБА_5 не мав жодного умислу на «звільнення від сплат митних платежів чи зменшення їх розміру», оскільки не мав наміру залишити на митній території України автомобіль на постійно, а мав намір вивезення його у встановлений законом строк протягом одного року з моменту його ввезення, що узгоджується із положеннями ч. 1 ст. 380 МК України, враховуючи, що ОСОБА_5 не являється резидентом України.

В позовній заяві вказано, що при ввезені ОСОБА_4 транспортного засобу в режимі тимчасового ввезення до 1 року, за неспростованих обставин належності його до громадянства Румунії, відсутності в Україні місця проживання, наявності місця проживання на території Румунії та реєстрації ТЗ в уповноважених органах іноземних держав - підстав для сплати митних платежів не існувало.

При цьому представник позивача звертає увагу на те, що відсутній жодний документ чи належний доказ, який би доводив наявність будь-яких відомостей, повідомлених ОСОБА_6 митному органу, які б не відповідали дійсності і були неправдивими, такі не містить ні ознак підробки, ні інформації, яка б не відповідала дійсності.

Щодо «несплати Митних платежів у строк, встановлений законом», - то позивач вказує на те, що відсутній встановлений строк, оскільки при ввезенні автомобіля в режимі тимчасового ввезення особою-нерезидентом не передбачено ні обов`язку, ні строку сплати таких митних платежів. Також відсутні докази вчинення особою ОСОБА_4 й будь-яких «інших протиправних дій спрямованих на ухилення від сплати митних платежів». Стверджує, що подія і склад порушення, передбаченого ст. 485 МК України в діях ОСОБА_3 - відсутні.

Представник позивача зазначає, що 16.06.2020 р. ОСОБА_5 при ввезенні автомобіля на митну територію України пред`явив паспорт громадянина Румунії, що надавало митному органу достатньо законних підстав для ідентифікації особи ОСОБА_3 як нерезидента, а саме як громадянина Румунії, та що жодних доказів незаконності процедури видачі/отримання даного паспорту не встановлено. Також немає підстав вважати такий документ підробленим або нечинним як і не було на момент ввезення автомобіля 16.06.2019 р, так і на момент складення протоколу про ПМП 13.07.2020р., ні на момент розгляду справи про ПМП і винесення оскаржуваної постанови.

Представник позивача Поп М. вказує на те, що при винесенні постанови не взято до уваги факт постійної відсутності ОСОБА_4 на території Середньоводянської сільської ради та на території України відповідно, було відомо митному органу після отримання інформації про кількість перетинів цієї особою митного кордону України. При цьому позивач зазначає, що наведена в оскаржуваній постанові інформація про належність ОСОБА_4 до громадянства України не заперечується, однак такій слід надати вірної правової оцінки із урахуванням змісту ст. 4 МК України та фактичних доказів щодо його проживання.

Як вказано в позовній заяві інформацією, наявною у розпорядженні митного органу на момент складання протоколу про ПМП відносно ОСОБА_4 станом на 13.07.2020р. стверджується, що ОСОБА_5 є громадянином Румунії і проживає постійно за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 та така інформація жодним документом не спростована і відповідає дійсності.

Представник позивача, вказує на те, що листом Середньоводянської сільської ради від 18.06.2020 р. не стверджується факт реєстрації місця проживання ОСОБА_4 на території Середньоводянської сільської ради, а тільки зазначається факт проживання його в с. Середнє Водяне без зазначення його тривалості і без підтвердження реєстрації місця проживання.

Як на підтвердження факту відсутності у ОСОБА_4 місця постійного проживання в Україні - посилається на документи що були долучені до розгляду справи по суті , якими стверджується факт належності особи ОСОБА_4 до статусу нерезидента, факт наявності дозволу митного органу на продовження тимчасового ввезення автомобіля ОСОБА_4 як громадянина Румунії, виключає в його діях склад інкримінованого йому правопорушення. Яким відповідачем, при розгляді справи, не було надано жодної правової оцінки і не наведено доказів на їх спростування.

Окрім того у позовній заяві вказано на те, що наявний висновок експерта не містить відповіді на вставлене в постанові про призначення експертизи питання щодо визначення вартості ТЗ на момент його ввезення (16.06.2019р.) за межами України, такий складено без урахування фактичного стану автомобіля, умов його експлуатації, що впливає як на його вартість, так і на розмір митних платежів при розмитненні, на розмір санкції.

В оскаржуваній постанові наявне посилання на висновок експерта від 13.08.2020 року як на доказ вартості транспортного засобу, в залежності від якого має визначатися сума митних платежів при його митному у оформленні, однак на його думку такий доказ є неналежним, так як висновком експерта від 13.08.2020 року стверджується, що визначити вартість транспортного засобу станом на момент його ввезення на митну територію України (16.06.2019р.) - неможливо. За відсутності такої інформації - неможливо визначити розмір суми митних платежів, які визначаються на момент ввезення автомобіля на митну територію України. Крім того, при призначенні експертизи, на переконання позивача були порушені вимоги ст. 493 МК України щодо особи, уповноваженої на її призначення.

Представник позивача при обґрунтуванні пропуску строків притягнення до адміністративної відповідальності посилається на положення п.23 ч.1 ст. 4, ст.. 246, ст.. 248, ч.8 ст.257, ч. 6 ст.255, ч.8 264 МК України.

Зокрема вказує, що ч .8 ст. 264 МК України передбачено, що з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації. Отже, цією нормою чітко визначено момент, з якого особа несе відповідальність зазначення неправдивих відомостей, при декларуванні товару - прийняття митним органом декларації.

При цьому за змістом ч. 1 ст. 467 МК України якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються митними органами або судами (суддями), адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше ніж через шість місяців з дня виявлення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у т.ч. передбаченими статтями 469, 477-481, 485 цього кодексу, - не пізніше ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень.

Оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності про порушення митних правил складена 21.04.2021 року

Представник позивача зазначає, що митному органу було відомо про дату ввезення вищевказаного автомобіля на територію України ще 16.06.2019 року і Закарпатська митниця володіла базою даних із інформацією про підстави і режим його ввезення, а також про наявність у ОСОБА_3 паспорту громадянина України.

Представник позивача стверджує, що провадження по даній справі підлягає закриттю на підставі ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу зазначеного правопорушення, а також у зв”язку із спливом строку для притягнення особи до адміністративної відповідальності. Вказує, що згідно ч. 1 ст. 467 МК України адміністративне стягнення за порушення митних правил на позивача не може бути накладено, так як сплив передбачений законом шестимісячний термін.

З огляду на викладене позивач просить суд: скасувати, як протиправну (незаконну) Постанову № 1003/30500/20 заступника начальника Закарпатської митниці Державної митної служби України Негріч Леоніда Миколайовича від 21.04.2021р., якою визнано винним та притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ст. 485 МК України (згідно протоколу про ПМП №1003/30500/20), та накладено адміністративне стягнення в розмірі 300% суми митних платежів на суму 396140,10 грн.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ст. 485 МК України (згідно протоколу про ПМП №1003/30500/20) - закрити у зв`язку з недотримання відповідачем строків накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 467 Митного кодексу України.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.05.2021 у справі відкрито провадження, призначено до розгляду.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, від адвоката Марина В.Г., надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

Від представника відповідача по справі надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, просить залишити позов без задоволення, заперечує проти позовних вимог у повному обсязі. Відзив на позовну заяву не подавали до суду.

Відповідач – заступник начальник Закарпатської митниці Державної митної служби України Негріч Л.М., в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, клопотання про відкладення судового засідання до суду не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 13.04.2020 року було складено протокол про порушення митних правил №1003/30500/20 відносно громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 за ознаками порушення митних правил передбачених ст.. 485 МК України.

Постановою в справі про порушення митних правил №1003/30500/20 від 30 грудня 2020 року заступника начальника Закарпатської митниці Держмитслужби Негріч Л.М., громадянина України ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 485 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, у сумі 396140,10 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2021 року за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської митниці Державної митної служби України, заступника начальника Закарпатської митниці Державної митної служби України Негріч Леоніда Миколайовича, державного інспектора відділу оперативного реагування №3 управління запобігання та протидії контрабанді та порушення митних правил Закарпатської митниці Державної митної служби України Щербан Дениса Михайловича, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення позов задоволено частково. Скасовано постанову в справі про порушення митних правил №1003/30500/20 від 30 грудня 2020 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 485 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 % несплаченої суми митних платежів на суму 396140,10 грн., та надіслано справу на новий розгляд до Закарпатської митниці Держмитслужби. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

В подальшому постановою в справі про порушення митних правил №1003/30500/20 від 21.04.2021 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 300% несплаченої суми митних платежів на суму 396140 грн. 10 коп., вилучений автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель Е200, реєстраційний знак Румунії – НОМЕР_1 повернуто ОСОБА_1 .

Зі змісту оскаржуваної постанови від 21.04.2021 року слідує, що 10.07.2020 року в пункт пропуску «Солотвино-Сігету Мармацієй» митного поста «Солотвино» на ділянку «в`їзд в Україну» заїхав легковий автомобіль марки «Mercedes- Benz», модель Е200, реєстраційний номер Румунії - НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 під керуванням громадянина України ОСОБА_1 , який прямував в Україну.

Також, згідно облікових даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС ДМСУ встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з 16.06.2019 року по 10.07.2020 року неодноразово перетинав митний кордон України як водій вантажного транспортного засобу фірми-перевізник «Євротранс Еліт» з паспортом громадянина України НОМЕР_3 та вказував адресу проживання: АДРЕСА_1 .

В наданому поясненні громадянин України ОСОБА_1 зазначив, що він є громадянином Румунії та іноді проживає в Україні за адресою реєстрації своїх батьків: АДРЕСА_1 . Також вказав, що паспорт громадянина України та паспорт громадянина Румунії не є підробленими і отримав їх в уповноважених органах.

Із оскаржуваної постанови слідує, що таким чином, 16.06.2019 року громадянин України ОСОБА_1 подавши під час митного контролю та оформлення транспортного засобу марки «Mercedes-Benz» модель Е200, реєстраційний номер Румунії - НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . паспорт громадянина Румунії НОМЕР_4 від 17.01.2017 року та навмисно заявивши митному органу постійне місце проживання за межами території України, громадянин України вчинив протиправні дії спрямовані на ухилення від сплати митних платежів.

За результатами проведеної аналітично-пошукової роботи встановленої що громадянин України ОСОБА_1 16.06.2019 року заїхав на митну територію України на легковому автомобілі марки «Mercedes-Benz» модель Е200, реєстраційний номер Румунії - НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 в режимі тимчасового ввезення до 1 року» через митний пост «Ужгород» Закарпатської митниці на підставі паспорта громадянина Румунії № НОМЕР_4 від 17.01.2017 року та вказавши адресу постійного проживання в Румунії, АДРЕСА_1 , що стало підставою для пропуску транспортного засобу на митну територію України без сплати відповідних митних платежів.

Під час перевірки факту постійного проживання громадянина ОСОБА_5 на території України та визначення його статусу в митному відношенні (резидент/не резидент), до Середньоводянської сільської ради було направлено запит. Згідно отриманої відповіді громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 485 Митного кодексу України передбачено, що заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД або його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

Згідно ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно ст. 489 МК України посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 495 МК України доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються: 1) протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів; 2) поясненнями свідків; 3) поясненнями особи, яка притягується до відповідальності; 4) висновком експерта; 5) іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді, а також товарами - безпосередніми предметами порушення митних правил, товарами із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортними засобами, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.

Відповідно до положень ст.485 Митного кодексу України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою митному органу документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

Тобто, з об`єктивної сторони правопорушення передбачене ст. 485 МК України в частині вчинення дій щодо ухилення від сплати митних платежів, характеризується сукупністю трьох ознак, зокрема: діяння, спрямоване на ухилення від сплати митних платежів, суспільно небезпечні наслідки у вигляді ненадходження до бюджету відповідних платежів та причинний зв`язок між діянням та наслідками.

Згідно правової позиції Верховного Суду, висловленої у Постанові від 16 жовтня 2018 року по справі №751/7809/16, відповідальність, передбачена санкцією ст. 485 МК України, настає у разі наявності мети - неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, а також заявлення неправдивих відомостей.

У відповідності до ст. 103 МК України тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Відповідно до п.57 ст. 4 МК України товари - будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі.

Згідно п.6 ст.104 МК України для поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання митного режиму, повинна: подати органу доходів і зборів, що здійснює випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення у режимі тимчасового ввезення, документи на такі товари, транспортні засоби, що підтверджують мету їх тимчасового ввезення; у випадках, передбачених законодавством, надати органу доходів і зборів зобов`язання про реекспорт товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які тимчасово ввозяться, у строки, встановлені органом доходів і зборів; подати органу доходів і зборів дозвіл відповідного компетентного органу на тимчасове ввезення товарів, якщо отримання такого дозволу передбачено законодавством; сплатити митні платежі відповідно до статті 106 цього Кодексу або забезпечити виконання зобов`язання із сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.380 МК України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов`язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.

Частиною 2 ст.380 МК України визначено, що транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від проведення заходів офіційного контролю, а також від подання документів та/або відомостей, що підтверджують дотримання встановлених заборон та/або обмежень щодо переміщення транспортних засобів особистого користування через митний кордон України. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом Х цього Кодексу.

Згідно частини 4 статті 380 МК України тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Відповідно до ч.6 ст.380 МКУ тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування повинні бути вивезені за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог цього Кодексу, або поміщені у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи можуть бути оформлені для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Згідно статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

З матеріалів справи слідує, що позивач має паспорт громадянина України та паспорт громадянина Румунії. Крім того, позивачем не заперечується факт наявності у нього вказаних паспортів.

Як встановлено пунктом 1 ст. 2 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Відповідно до підпункту "в" п. 33 ч. 1 ст. 4 МК України нерезиденти - фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України.

У підпункті "в" п. 50 ч. 1 ст. 4 МК України визначено резиденти - це фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном.

Необхідність сплати особою митних платежів при ввезенні на територію України транспортного засобу для особистого користування або звільнення від їх сплати залежить від того, чи є особа резидентом чи нерезидентом і встановлюється митним органом при ввезенні автомобіля на територію України. Основоположним критерієм визначення особи резидентом чи нерезидентом у розумінні Митного кодексу України є її постійне місце проживання, а не її громадянство, оскільки нерезидентом може бути, зокрема, як громадянин України, так і громадянин іншої держави.

Для того, щоб особа вважалася нерезидентом вона повинна відповідати певним критеріям характерним для нерезидентів України, а саме мати статус (бути) іноземця чи особи без громадянства або бути громадянином України, який має постійне місце проживання за межами України, у тому числі таким, який тимчасово перебуває на території України.

Дана правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року по справі № 751/7809/16.

Відповідно п. 45 ст. 4 МК України постійне місце проживання це місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов`язків або зобов`язань за договором (контрактом).

Відповідно до ч.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзд в Україну громадян України» оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до п.4 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, зареєстрованого Наказ Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 № 816, у разі прийняття рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання територіальний орган ДМС у строк не пізніше п`яти робочих днів інформує заявника про прийняте рішення та строк його дії, а також про те, що заявнику необхідно: зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні.

Відповідно до п.6 розділу IV Порядку після подання заявником паспорта громадянина України у формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідки про зняття з реєстрації місця проживання, виданої органом реєстрації, територіальний орган ДМС проставляє в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з одинадцятої по шістнадцяту) та в паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з другої по п`яту) штампи про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою (після повернення на проживання в Україну вказані штампи анулюються).

Таким чином, для виїзду за кордон для постійного місця проживання громадянину України необхідно знятися з реєстрації місця проживання в Україні.

Враховуючи норми зазначеної статті у даному випадку для вирішення питання наявності чи відсутності у ОСОБА_1 , у спірному випадку права ввозити транспортний засіб особистого користування у вказаному режимі визначальною є обставина, чи позивач є нерезидентом в розумінні норм Митного кодексу України. Необхідність сплати особою митних платежів при ввезенні на територію України транспортного засобу для особистого користування або звільнення від їх сплати залежить від того, чи є особа резидентом чи нерезидентом і встановлюється митним органом при ввезенні автомобіля на територію України.

Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України "Про громадянство України", якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Таким чином, спірні правовідносини регулюються нормами Митного кодексу України, Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року, Закону України від 21.01.1994 року "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", Порядком централізованого оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №185, а також Порядком розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордон, затвердженого наказом Міністерства закордонних справ України від 22.11.1999 №201.

Документом, що підтверджує постійне проживання громадянина України за кордоном, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон зі штампом "Постійне проживання" або таким написом (з відміткою про дату внесення та із зазначенням посади і прізвища особи, яка його внесла), який скріплюється підписом посадової особи та печаткою відповідного територіального підрозділу Міністерства закордонних справ України або дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордон.

Судом встановлено, що у позивача станом на 16.06.2019 року наявний був як паспорт громадянина України так і паспорт громадянина Румунії, та він мав постійне місце проживання на території України, що встановлено наявними у справі про ПМП доказами, а тому у правових відносинах з Україною останній визнається лише громадянином України та має статус громадянина - резидента.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 380 МК України, тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Тому в даному випадку позивач при тимчасовому ввезенні на територію України транспортних засобів особистого користування повинен був сплатити усі необхідні митні платежі. Надаючи паспорт громадянина Румунії, позивач вчинив зазначені дії саме з метою ухилення від сплати митних платежів, які підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. При цьому, проведення реекспорту транспортного засобу не звільняє позивача від відповідальності, передбаченої ст. 485 МК України та не свідчить про відсутність в його діях умислу на вчинення дій, спрямованих на ухилення від сплати митних платежів.

Статтею 458 МК України передбачено, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність (ч.1).

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає у разі, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність (ч.2).

Таким чином, будь якого поділу на те, що ті чи інші статті можуть бути вчинені тільки при наявності умислу або з необережності не має, що вказує на те, що будь-яке правопорушення може бути вчинено як умисно так і з необережності.

При цьому, відповідальність, передбачена санкцією ст. 485 Митного кодексу України, настає у разі наявності мети - неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, а також заявлення у письмовій декларації неправдивих відомостей.

Подання позивачем для митного оформлення при ввезені на митну територію України, паспорту громадянина іншої країни (Румунії) при тому, що в України не передбачено належність особі подвійного громадянства, вказує на умисел гр. ОСОБА_1 уникнути від сплати платежів які підлягають сплаті відповідно до ч.5 ст.380 МК України.

Слід зазначити, що в самій позовній заяві представник Поп. М. вказує на те, що наведена в оскаржуваній постанові інформація про належність ОСОБА_4 до громадянства України не заперечується, однак такій слід надати вірної правової оцінки із урахуванням змісту ст. 4 МК України та фактичних доказів щодо його проживання.

Щодо заперечень позивача відносно встановленої висновком експерта вартості транспортного засобу, то слід вказати на те, що:

Відповідно до ст.327 Митного кодексу України у разі потреби для участі у здійсненні митного контролю можуть залучатися спеціалісти та експерти.

Якщо для з`ясування питань, що виникають у справі про порушення митних правил, виникла потреба у спеціальних знаннях з окремих галузей науки, техніки, мистецтва, релігії тощо, відповідно до статті 502, 515 МК України призначається експертиза. Порядок призначення експертизи посадовою особою митного органу визначено ст. 516 МК України.

Відповідно до положень ст. 515 МК України, експертиза призначається, якщо для з`ясування питань, що виникають у справі про порушення митних правил, виникла потреба у спеціальних знаннях з окремих галузей науки, техніки, мистецтва, релігії тощо.Зазначена експертиза не є судовою експертизою.Експертиза проводиться експертами спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, його відокремлених підрозділів та інших установ або окремими спеціалістами, які призначаються посадовою особою органу доходів і зборів, у провадженні якої знаходиться справа про порушення митних правил.Особа, щодо якої порушено зазначену справу, має право на проведення за її рахунок незалежної експертизи.У разі неналежної якості або повноти висновку експерта може бути призначена повторна експертиза, проведення якої доручається іншому експерту (експертам).

Згідно з ч. 1 ст. 516 МК України, визнавши за необхідне проведення експертизи,посадова особа органу доходів і зборів, у провадженні якої знаходиться справа про порушення митних правил, виносить постанову, у якій визначаються підстави для призначення експертизи, прізвище експерта або найменування спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, його відокремленого підрозділу чи іншої відповідної установи, в якій має проводитися експертиза. У цій же постанові ставляться конкретні питання, які мають бути вирішені під час проведення експертизи, а також визначаються матеріали, що передаються у розпорядження експерта.

Виходячи з наведених норм, можна прийти до висновку, що експертиза при провадженні у справах про порушення митних правил не є судовою експертизою, на неї не поширюються положення Закону України «Про судову експертизу», а порядок її призначення, проведення та одержання результатів урегульовано виключно нормами ст. ст. 515-517 МК України.

Згідно постанови яка є предметом оскарження представником ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , 01.12.2020 було подано клопотання про проведення додаткової експертизи, транспортного засобу, для визначення його дійсної вартості станом на 16.06.2019 року, в подальшому було подано клопотання від 22.12.2020 року про надання йому можливості провести експертизу та долучення до матеріалів справи висновку незалежного експерта, до якого додано копію звернення в НДЕКЦ про проведення незалежної експертизи від 19.12.2020 р. Проте як встановлено зі змісту оскаржуваної постанови, станом на 30.12.2020 огляд автомобіля експертами вказаної експертної установи не проводився.

Відповідно ч.2 ст.515 МК України особа, щодо якої порушено зазначену справу, має право на проведення за її рахунок незалежної експертизи.

Таким чином, заявляючи намір проведення експертизи, позивач своїм правом не скористався повторної незалежної експертизи проведено не було.

За наведеного суд вважає такими, що заслуговують на увагу зазначені в оскаржуваній постанові аргументи відповідача, про те, що в поданому представником ОСОБА_3 , адвокатом Бомбушкар Сергієм Павловичем в ході провадження по справі, не наведено жодного мотивованого твердження, яке б піддавало сумніву висновок №1420003800-0250 від 13 серпня 2020 року.

Щодо тверджень позивача, що митному органу було відомо про дату ввезення вищевказаного автомобіля на територію України ще 16.06.2019 року і Закарпатська митниця володіла базою даних із інформацією про підстави і режим його ввезення, а також про наявність у ОСОБА_3 паспорту громадянина України. А тому шестимісячний строк притягнення до адміністративної відповідальності має відраховуватися саме із вказаної дати, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 467 МК України, якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються митними органами або судами (суддями), адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше ніж через шість місяців з дня виявлення правопорушення. Строк накладення адміністративних стягнень у справах про порушення митних правил зупиняється на час розгляду таких справ судом.

Відповідно до ст. 522 МК України, справи про порушення митних правил, передбачені статтями 468, 469, частинами першою - п`ятою статті 470, статтями 474, 475, 477-480, частинами першою - п`ятою статті 481, статтею 485 цього Кодексу, розглядаються митними органами. Справи про порушення митних правил, передбачені частиною шостою статті 470, статтями 471-473, 476, частиною шостою статті 481, статтями 482-484 цього Кодексу, а також усі справи про порушення митних правил, вчинені особами, які не досягли 18-річного віку, розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями).

Як вбачається з матеріалів справи 16.06.2019 року ОСОБА_1 заїхав на митну територію України на підставі паспорта громадянина Румунії № НОМЕР_4 від 17.01.2017 року та вказав адресу постійного проживання АДРЕСА_1 , що стало підставою для пропуску транспортного засобу на митну територію України. Оформлення здійснювалося на підставі поданих документів. Даних про наявність подвійного громадянства не було. Тільки після подачі заяви громадянина України ОСОБА_1 з проханням продовжити термін перебування на митній території України, отримання відповіді на запит від голови Середньоводянської сільської ради та відібрання пояснення у громадянина ОСОБА_1 , тобто 13.07.2020 стало відомо про те, що громадянин ОСОБА_1 є громадянином України - резидентом, однак використав паспорт громадянина Румунії для ввезення автомобільна митну територію України без сплати митних платежів.

Таким чином, термін притягнення до адміністративної відповідальності розпочався з моменту виявлення правопорушення, тобто з 13.07.2020 року.

Днем виявлення правопорушення, є день складання протоколу про порушення митних правил №1003/30500/20 , а саме 13 липня 2020 року, а тому на переконання суду передбачені ч.1 ст. 467 МК України, слід відраховувати саме із вказаної дати, а не із 16.06.2019 року.

Разом з тим, вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст.489 МК України, посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 493 МК України, провадження у справі про порушення митних правил здійснюють, крім випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті, посадові особи митниці, в зоні діяльності якої було вчинено або виявлено таке порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 467 МК України якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються митними органами або судами (суддями), адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше ніж через шість місяців з дня виявлення правопорушення. Строк накладення адміністративних стягнень у справах про порушення митних правил зупиняється на час розгляду таких справ судом.

Триваючими визнаються правопорушення, які, розпочавшись з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом і невиконання обов`язків. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія чи бездіяльність, коли винна особа або не виконує конкретний покладений на неї обов`язок, або виконує його не повністю або неналежним чином.

Тобто, такими є проступки, пов`язані з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених правовою нормою (наприклад, проживання без паспорта, самовільне будівництво будинків або споруд тощо), припиняються або виконанням регламентованих обов`язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності.

Зважаючи на викладене, триваючі правопорушення слід розглядати як формально закінчені з моменту їх суб`єктивного офіційного виявлення, тобто з часу виявлення з доступних органу джерел.

Диспозиція статті 485 вказаного Кодексу передбачає декілька варіантів об`єктивної сторони правопорушення, і порушення, про яке йдеться в оскаржуваній постанові митного органу щодо позивача (заявлення з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру в митних деклараціях неправдивих відомостей, необхідних для визначення митної вартості товару, та/або надання з цією ж метою митному органу документів, що містять такі відомості), у даному випадку, не носить триваючого характеру, адже час можливого вчинення останнього, як такого, безпосередньо пов`язаний з поданням відповідних декларацій.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 24.12.2020 року по справі N 461/3117/17, від 24.12.2020 року по справі N 569/7509/16-а, від 09.07.2020 року по справі N 640/20172/16-а.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем 21.04.2021 було винесено постанову в справі про порушення митних правил №1003/230500/20, якою позивача визнано винним у вчинені порушення митних правил, передбаченого ст. 485 МК України.

Підставою для винесення постанови став висновок відповідача про те, що позивачем вчинено протиправні дії спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, оскільки 16.06.2019р. громадянином України ОСОБА_1 під час митного контролю та оформлення транспортного засобу марки «Mercedes-Benz» модель E200 р.н.з. НОМЕР_1 Румунії, VIN-код НОМЕР_2 , паспорт громадянина Румунії НОМЕР_4 від 17.01.2017р. та навмисно заявлено митному органу постійне місце проживання за межами території України.

Згідно ст.494 МК України про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена посадова особа митного органу, яка виявила таке порушення, невідкладно складає протокол за формою, установленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Разом із тим, суд констатує, що зі змісту оскаржуваної постанови встановлено, що правопорушення вчинене позивачем було виявлено 13 липня 2020, а саме в день складання протоколу про порушення митних правил №1003/30500/20 посадовою особою Закарпатської митниці Держмитслужби.

Постанову про притягнення позивача до відповідальності за порушення ним митних правил передбачене ст. 485 МК України винесено 21.04.2021 року.

Відповідно до ч.1 ст.487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

За змістом п.7 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи передбачених законом строків накладення адміністративних стягнень.

Таким чином на момент винесення оскаржуваної постанови, а саме 21.04.2021 року минув строк накладення адміністративного стягнення, передбачений ч.1 ст.467 МК України.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується що при винесенні постанови, уповноважена на те особа не дала належної оцінки обставинам справи, не врахувала, що з моменту виявлення порушення митних правил та складання протоколу і до винесення оспорюваної постанови минув строк, передбачений ст.467 МК України для накладення адміністративного стягнення, не прийняла до уваги пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та не навела мотиви їх відхилення.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що відповідачем пропущено строки притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Приймаючи до уваги викладене, провадження по даній адміністративній справі підлягає закриттю у зв`язку із закінченням на момент винесення оскаржуваної постанови строків, передбачених ст.467 МК України, навіть за наявності складу адміністративного правопорушення в його діях.

Згідно п.3 ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи, що на момент винесення постанови минув 6-ти місячний строк накладення адміністративного стягнення, передбачений ст. 467 МК України, закінчився, то провадження про справі підлягає закриттю. Вказана обставина виключає можливість застосування до особи адміністративного стягнення.

Більш того, згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Під час розгляду даної справи суд також враховує практику Європейського Суду з прав людини (пункт 137 Рішення від 09.01.2013 у справі «Волков проти України» (заява №21722/11) про те, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.

Сплив імперативного строку, визначеного в ст. 467 МК України, який не підлягає продовженню чи поновленню, є підставою для прийняття єдиного можливого рішення, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 467 МК України.

З урахуванням викладеного, судом встановлена наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, однак на момент притягнення особи до відповідальності, винесення постанови про накладення стягнення, з моменту виявлення правопорушення пройшов шестимісячний строк притягнення особи до відповідальності, передбачений ч. 1 ст. 467 МК України. Відтак, постанова № 1003/30500/20 заступника начальника Закарпатської митниці Державної митної служби України Негріч Леоніда Миколайовича від 21.04.2021 року, підлягає скасуванню, а провадження по адміністративній справі - закриттю на підставі п. 7 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ст. ст. 467, 483, 486, 489, 495, 522, 527 МК України, ст.ст.247, 283 КУпАП України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 , адвоката Марини Віктора Георгійовича, до Закарпатської митниці Державної митної служби України, заступника начальника Закарпатської митниці Державної митної служби України Негріч Леоніда Миколайовича про визнання протиправною і скасування постанови в справі про порушення митних правил № 1003/30500/20 від 21.04.2021 року за ст. 485 МК України - задовольнити.

Постанову № 1003/30500/20 заступника начальника Закарпатської митниці Державної митної служби України Негріч Леоніда Миколайовича від 21.04.2021р., якою визнано винним та притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ст. 485 МК України (згідно протоколу про ПМП №1003/30500/20), та накладено адміністративне стягнення в розмірі 300% суми митних платежів на суму 396140,10 грн. – скасувати.

Провадження у справі про адміністративне порушення відносно ОСОБА_1 за ст. 485 Митного кодексу України- закрити на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку із закінченням строку для накладення адміністративного стягнення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч. 2ст. 299 КАС України.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених ст. 286 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В.Фазикош