Рішення № 97639247, 11.06.2021, Старосамбірський районний суд Львівської області

Справа № 455/1372/19

Провадження № 2/455/84/2021

РІШЕННЯ

Іменем України

11 червня 2021 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Пошивака Ю.П.,

секретар судового засідання - Сенета Г.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду - залі судових засідань, цивільну справу №455/1372/19 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства - Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,

В С Т А Н О В И В:

08.10.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства - Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» (надалі - ПРАТ АСК «Скарбниця») про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, посилаючись на те, що ОСОБА_2 , 16.02.2019 року, приблизно о 13 годині 45 хвилин, керуючи автомобілем «Volkswagen-Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в якому перевозив пасажирів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , рухаючись ним по автодорозі «м.Старий Самбір - КПП Смільниця», що у с. Старява Старосамбірського району Львівської області, у напрямку до КПП «Смільниця», при проїзді ділянки в районі 9 км + 990 м, поблизу будинку №16, грубо порушив вимоги пунктів 1.5. 1.10, підпункти «б» і «д» пункту 2.3, підпункту «а» пункту 2.9, пункт 10.1, пункти 12.1, п. 12.4, підпункт «б» пункту 12.9, пункту 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (з подальшими змінами та доповненнями) (надалі - Правил), які виразилися в тому, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості для руху не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, перевищив максимально допустиму у населеному пункті швидкість 50 км/год, не дотримався безпечного бокового інтервалу до правої межі проїзної частини дороги, внаслідок чого на ділянці дороги із заокругленням праворуч по ходу його руху, без причин технічного характеру, втратив керованість над автомобілем, і як наслідок, виїхав за межі проїзної частини автодороги на ліве, по напрямку його руху, узбіччя дороги, після чого виїхав на праве, по напрямку його руху, узбіччя дороги та з`їхав за межі вказаного узбіччя дороги, де наїхав на перешкоду у вигляді стаціонарного посту прикордонної служби, який належить Мостиському прикордонному загону.

У результаті порушення водієм ОСОБА_2 вищезазначених вимог Правил дорожнього руху, пасажири автомобіля марки «Volkswagen-Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що є небезпечними в момент їхнього заподіяння і знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку зі смертю.

Вироком Старосамбірського районного суду Львівської області від 12 червня 2019 року у справі №455/426/19 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання - 6 (шість) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 (два) роки.

В результаті вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди та наслідків від неї, позивачу було завдано шкоду, у зв`язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача, оскільки відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних врегульовано Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «Volkswagen-Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача, відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО17579.

08.04.2019 року вона повідомила відповідача про настання страхового випадку та звернулася із заявою на виплату страхового відшкодування, в якій просила здійснити виплату страхового відшкодування пов`язану із втратою годувальника.

Вказану заяву відповідач отримав 26.04.2019 року, проте, страхове відшкодування пов`язане із втратою годувальника відповідач не здійснив у зв`язку із тим, що, на їхню думку, позивачем не надано документу, яким встановлено факт перебування позивача на утриманні загиблого ОСОБА_4 .

Вважає, що рішення відповідача про надання додаткових документів на підтвердження факту перебування позивача на утриманні загиблого суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому вона вимушена звернутися до суду за захистом порушених прав.

Просить стягнути з Приватного акціонерного товариства - Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на свою користь 150228,00 гривень страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2019 року справу передано для розгляду судді ОСОБА_5 ..

Ухвалою судді від 14.11.2019 року справу прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання на 10 годину 00 хвилин 28.09.2020 року.

Ухвалою суду від 14.11.2019 року постановлено судове засідання, призначено на 10 годину 00 хвилин 28.09.2020 року проводити в режимі відеоконференції з Білоцерківським міськрайонним судом Київської області.

Наказом №47-К від 10.07.2020 року суддю ОСОБА_5 відраховано зі штату Старосамбірського районного суду Львівської області у зв`язку з її смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З огляду на вказані обставини, на підставі розпорядження керівника апарату суду Волошина І.С. №544/07/2020 по даній справі був призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Призначення не відбулося, оскільки не вистачає потрібної кількості суддів для розподілу справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2020 року справу передано для розгляду судді ОСОБА_6 ..

Ухвалою судді від 05.10.2020 року дану справу було прийнято до розгляду та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 15 годину 00 хвилин 09.12.2020 року, яке було відкладено на 15 годину 30 хвилин 26.01.2021 року.

Ухвалою суду від 05.10.2020 року постановлено розгляд справи 09.12.2020 року проводити в режимі відеоконференції з Білоцерківським міськрайонним судом Київської області.

Ухвалою суду від 23.10.2020 року постановлено розгляд справи 09.12.2020 року проводити в режимі відеоконференції поза межами суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою суду від 09.12.2020 року розгляд справи відкладено на 15 годину 30 хвилин 26.01.2021 року, та на 12 годину 00 хвилин 11.06.2021 року.

Ухвалою суду від 11.12.2020 року вирішено розгляд справи 26.01.2021 року проводити в режимі відеоконференції поза межами суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».

26.01.2021 року оголошено перерву судового засідання до 12 години 00 хвилин 11.06.2021 року.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Лабик Р.Р. в судове засідання не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином. 11.06.2021 року представник позивачки надіслав до суду заяву в якій просить розгляд справи проводити за його та позивачки відсутності, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, причин неявки суду не повідомив. 11.06.2021 року від ПРАТ АСК «Скарбниця» до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності їхнього представника, просять у задоволенні позову відмовити.

Суд, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснює.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77, 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , 16.02.2019 року, приблизно о 13 годині 45 хвилин, керуючи автомобілем «Volkswagen-Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в якому перевозив пасажирів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , рухаючись ним по автодорозі «м.Старий Самбір - КПП Смільниця», що у с. Старява Старосамбірського району Львівської області, у напрямку до КПП «Смільниця», при проїзді ділянки в районі 9 км + 990 м, поблизу будинку №16, грубо порушив вимоги пунктів 1.5. 1.10, підпункти «б» і «д» пункту 2.3, підпункту «а» пункту 2.9, пункт 10.1, пункти 12.1, п. 12.4, підпункт «б» пункту 12.9, пункту 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (з подальшими змінами та доповненнями) (надалі - Правил), які виразилися в тому, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості для руху не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, перевищив максимально допустиму у населеному пункті швидкість 50 км/год, не дотримався безпечного бокового інтервалу до правої межі проїзної частини дороги, внаслідок чого на ділянці дороги із заокругленням праворуч по ходу його руху, без причин технічного характеру, втратив керованість над автомобілем, і як наслідок, виїхав за межі проїзної частини автодороги на ліве, по напрямку його руху, узбіччя дороги, після чого виїхав на праве, по напрямку його руху, узбіччя дороги та з`їхав за межі вказаного узбіччя дороги, де наїхав на перешкоду у вигляді стаціонарного посту прикордонної служби, який належить Мостиському прикордонному загону.

Вироком Старосамбірського районного суду Львівської області від 12 червня 2019 року у справі №455/426/19 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання - 6 (шість) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 (два) роки (а.с.8-11).

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У результаті порушення водієм ОСОБА_2 вищезазначених вимог Правил дорожнього руху, пасажири автомобіля марки «Volkswagen-Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що є небезпечними в момент їхнього заподіяння і знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку зі смертю.

Відповідно до свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Великосушицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області від 21.02.2019 року, на підставі актового запису №06, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12).

У відповідності до полісу № АО17579 станом на 16.02.2019 року цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Volkswagen-Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в Приватному акціонерному товаристві Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» у зв`язку з чим страховиком є відповідач Приватне акціонерне товариство - Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» (а.с.21).

08.04.2019 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Лабик Р.Р. на адресу ПрАТ АСК «Скарбниця» направлено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, а також заяву про виплату страхового відшкодування за шкоду, заподіяну смертю фізичної особи. До вказаної заяви долучено відповідно до вимог ст.35 Закону №1961-IV документи, а саме: копію витягу з ЄРДР за № 12019140000000159 від 16.02.2019 року; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 ; копію лікарського свідоцтва про смерть №11 від 17.02.2019 року та інші документи (а.с.22-24).

Згідно довідки Управління соціального захисту населення Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області від 11.03.2019 року ОСОБА_4 здійснював догляд за пристарілою ОСОБА_1 , 1932 року народження та одержував допомогу з 25.07.2016 року по 28.02.2019 року (а.с.15).

Згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Великосушицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області від 19.03.2019 року №239, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про смерть № НОМЕР_3 , видане 21.02.2019 року, здійснював догляд за пристарілою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.16).

Рішенням виконавчого комітету Великосушицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області від 31.05.2018 року №12 встановлено піклування над ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , призначено ОСОБА_4 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , піклувальником над ОСОБА_1 (а.с.14).

Згідно довідки про доходи №2890914637881815 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області ОСОБА_1. з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року отримала 24428.46 гривень пенсії. Відомості про доходи (пенсію) за 2018 рік ОСОБА_4 відсутні (а.с.120-121).

Листом від 27.05.2019 року №178 ПрАТ АСК «Скарбниця» просив надати довідку про доходи ОСОБА_4 за попередній календарний рік, підтвердження про можливість ним утримувати двох непрацездатних осіб, а також постанову (рішення або вирок) суду в якій зазначається вина ОСОБА_2 у вищезгаданому ДТП (а.с.56).

08.07.2019 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Лабик Р.Р. на адресу ПрАТ АСК «Скарбниця» з метою врегулювання спору надіслано відповідь на лист від 27.05.2019 року про надання додаткових документів в якій просить виплатити позивачу а також ОСОБА_1 страхове відшкодування за шкоду, заподіяну смертю фізичної особи ( а.с.27).

У відповідь на вказану вимогу ПрАТ АСК «Скарбниця» надіслав лист від 25.07.2019 року №216, відповідно до якого, відмовив у виплаті страхового відшкодування, у зв`язку з тим, що позивачем не було надано підтвердження про доходи ОСОБА_4 , а тому не може визначити розмір відшкодування по втраті годувальника, яке потрібно розрахувати із середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні. (а.с.30).

11.10.2019 року ПрАТ АСК «Скарбниця» здійснила виплату позивачу на суму 59496,00 гривень, з яких 50076,00 гривень - відшкодування моральної шкоди та 9420,00 гривень - відшкодування витрат на поховання (а.с.60-61).

Частиною першою статті 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст. 1187 ЦК України).

У пункті 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч.2 ст.1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України).

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володільця небезпечного об`єкта буде зобов`язано відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. Межа відповідальності визначає сферу дії обставин, які виключають відповідальність. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Згідно роз`яснень, викладених у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до положень статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що на відповідача покладено обов`язок довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, спричинена внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з вини відповідача. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної безпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується і моральна шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Суд констатує, що дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки «Volkswagen-Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є страховим випадком, оскільки шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується незалежно від вини власника чи володільця джерела підвищеної безпеки.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження настання дорожньо-транспортної пригоди як внаслідок непереборної сили так і внаслідок умислу потерпілого.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Згідно з статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за цим Законом визначається забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно з ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування.

Крім того, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), яка також узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15, провадження № 14-406цс19.

Згідно положень ч.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За змістом Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Встановлено, що страховий випадок (ДТП) стався 16.02.2019 року, а позов до суду подано 08.10.2019 року, тобто в межах установленого законом строку.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Згідно пункту 27.1, 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Відповідно до п.27.5. ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду заподіяну життю та здоров`ю відповідно до полісу №АО17579 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів виданого ПрАТ АСК «Скарбниця» становить 200000,00 гривень, про що наголошувала у судовому засіданні 26.01.2021 року представник відповідача.

Дорожньо-транспортна пригода трапилась 16.02.2019 року, розмір мінімальної заробітної плати на цей момент становив 4173,00 гривень. Таким чином, загальний розмір відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, становить 150 228,00 гривень (4173 х 36 = 150228,00 гривень).

Враховуючи, що ліміт відповідальності ПрАТ АСК «Скарбниця» згідно полісу №АО17579 становить 200000,00 гривень, ПрАТ АСК «Скарбниця» здійснено оплату моральної шкоди в розмірі 50076,00 гривень, 9420,00 гривень - відшкодування витрат на поховання, то відповідач повинен відшкодувати шкоду по втраті годувальника в розмірі 140504,00 гривень.

Враховуючи вищенаведене, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову позивачка була звільнена від сплати судового збору. У зв`язку з тим, що позовні вимоги майнового характеру задоволено частково, тому з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір майнового характеру виходячи з такого розрахунку.

Загальна сума задоволених вимог позивача складає 140504,00 гривні, а тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 718,66 гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 23, 993, 1167, 1194 ЦК України, ст.ст.3, 6, 7, 9, 22-31, 34-37 Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 274-275, 279 ЦПК України, суддя,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства - Акціонерна страхова компанія «Скарбниця», юридична адреса: м.Львів, вул.Саксаганського, будинок №5, поштовий індекс - 79005, ЄДРПОУ - 13809430, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки та жительки с.Велика Сушиця Самбірського (колишнього Старосамбірського району Львівської області, поштовий індекс - НОМЕР_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , страхове відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника в сумі 140504 (сто сорок тисяч п`ятсот чотири) гривні 00 копійок.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства - Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на користь держави судовий збір в сумі 718 (сімсот вісімнадцять) гривень 66 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається за правилами п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України через Старосамбірський районний суд Львівської області до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2ст.358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя Ю.П.Пошивак