Рішення № 97637969, 09.06.2021, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/5800/20

Провадження№ 2/266/277/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

09 червня 2021 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі головуючого судді Іванця О.Д., за участі секретаря судових засідань Новак О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому зазначив, що 17.12.2007 року між банком та відповідачем був укладений кредитний договір № б/н, згідно з яким відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 250,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з базовою відсотковою ставкою по кредиту 3% в місяць на залишок заборгованості. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 45000,00 грн. Відповідач зобов`язався щомісячно в строки, визначені умовами договору, здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитом, відсотками. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим станом на 21.09.2020 року має заборгованість в сумі 122653,37 грн., яка складається з наступного: заборгованості за тілом кредиту – 73437,61 грн., заборгованість за процентами нарахованими згідно ст. 625 ЦК України – 26394,88 грн., а також 22820,88 грн. - нарахованою пенею. Просив стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 122653,37 грн. та судові витрати у розмірі 2102,00 грн.

Згідно ст.81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.3, 4 ст. 12, ч.1, 2 ст.13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.

Ухвалу суду від 15.01.2021 р. про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відповідачу направлено за визначеною адресою та визначено строк для подання відзиву на позовну заяву.

У визначений строк відповідач відзив на позовну заяву не подав, доказів на спростування вимог, що викладені в позовній заяві в порядку ст. 83 ЦПК України суду не надав.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, але ним у позовній заяві зазначено про розгляд справи у його відсутності, на задоволенні позову наполягав, крім того представник позивача проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився без поважних причин, хоча про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином двічі, замовною кореспонденцією та шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті судової влади України, про причини неявки суд не повідомив, відзив не подав. Приймаючи до уваги думку представника позивача, який не заперечував проти заочного вирішення справи, суд ухвалив рішення про заочний розгляд справи відповідно до положень ст. ст. 280-283 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку про таке.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.

17.12.2007 року відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 30) і отримав кредит у розмірі 250,00 грн., який в подальшому було збільшено до 45000,00 грн., що підтверджено довідкою (а.с.28).

Відповідно до ч.1ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) зобов`язання його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач свої обов`язки за договором виконав та надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку НОМЕР_1 у розмірі 250 грн. (а.с.28), шляхом передачі цієї картки терміном дії до 11/11 р. (а.с.29).

Після укладання договору, відповідач користувався виданою карткою «Універсальна», здійснюючи платежі, розрахунки та поновлюючи рахунок, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою за договором (а.с.7-15,16-27).

Як вбачається з розрахунку заборгованості відповідач порушував графік погашення заборгованості, кредит вчасно не сплачував, у зв`язку з чим станом на 21.09.2020 року має заборгованість 122653,37 грн., яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту – 73437,61 грн., заборгованість за процентами нарахованими згідно ст. 625 ЦК України – 26394,88 грн., а також 22820,88 грн. - нарахована пеня.

Відповідно до чинного цивільного законодавства кредитний договір набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов ч.1 ст. 638 ЦК України та істотними умовами кредитного договору є предмет, строк повернення та його ціна розмір процентів.

Відповідно до дійсного змісту норм цивільного права, кредитний договір обов`язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК).

За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Позивач з посиланням на положення ч. 1 ст. 634 ЦК України зазначає, що сторони керувалися при укладенні договору даною нормою, яка передбачає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Однак з такими посиланнями позивача суд не може погодитись з наступних підстав.

Велика Палата Верховного Суду (постанова від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17, провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 17.12.2007 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема пеню за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17.12.2007 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємну частину спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Відтак слід відмовити у задоволенні позову про стягнення з відповідача 22820,88 грн. - заборгованість за пенею у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по її сплаті позивачу.

Наведене вище узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи №342/180/17, провадження № 14-131цс19, висловленими в Постанові від 03 липня 2019 року, які є обов`язковими для виконання, оскільки відповідно ч. 5ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Укладений між сторонами кредитний договір від 17.12.2007 року у вигляді Заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним), однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому суд приходить до переконання, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Згідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд зазначає про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог і стягнення в примусовому порядку з боржника отриманої та непогашеної заборгованості за тілом кредиту в розмірі 73437,61 грн., та заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 26394,88 грн., а в задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» слід стягнути заборгованість в сумі 99832,49 грн., задовольнивши частково позовні вимоги.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з частковим задоволенням позову суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог 99832,49/122653,37=0,81%, а саме судовий збір (2102*81%=1702,62) в розмірі 1702 грн. 62 коп.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1,2,5,7, 141, 274,278,279 ЦПК України суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 17.12.2007 року станом на 21.09.2020 року, яка складається з наступного: 73437,61 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 26394,88 грн. заборгованість за відсотками нарахованим на прострочений кредит (загальна сума 99832,49 грн.) та судовий збір у розмірі 1702,62 гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Копію судового рішення направити сторонам.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду, яка подається до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його проголошення, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Іванець О. Д.