Рішення № 97637192, 20.05.2021, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/15874/19

Провадження № 2/761/604/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Сівосі І.А.,

за участі:

представника позивача: Карпенка В.М.,

представника відповідача 2: Федоренка В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду,

в с т а н о в и в :

В квітні 2019р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-10) до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі по тексту - відповідач 1), Прокуратури міста Києва (далі по тексту - відповідач 2), Державної казначейської служби України (далі по тексту - відповідач 3), в якому просив суд:

- стягнути з відповідача 3 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 500000,0 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він вважає, що його було піддано кримінальному переслідуванню, незаконно. А тому він вимушений був у встановленому законом порядку, звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх порушених прав.

Так, 03 березня 2012р. старшим слідчим СВ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві Авраменко О.Г. порушено кримінальну справу №05-26181 за фактом умисного вбивства громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

19 березня 2012р. дану кримінальну справу прийнято до провадження слідчим відділом розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, СУ ГУ МВС України в м. Києві.

20 березня 2012р. старшим слідчим СУ ГУ МВС України в м. Києві Балабей ІО.В. було порушено кримінальну справу відносно позивача за фактом умисного вбивства ОСОБА_2 , за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Порушену справу об`єднано в одне провадження з кримінальною справою №05-26181 та присвоєно загальний реєстраційний номер №05-26181.

Цього ж дня позивача було затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 К К України

Постановою старшого слідчого СУ ГУ МВС України в м. Києві Балабей Ю.В. від 21 березня 2012р. позивачу було пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Ь

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 березня 2012р. у справі №2601/7882/12 (провадження №4/2601/799/12) відносно обвинуваченого ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

В подальшому, постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 17 травня 2012р. у справі №2601/11189/12 (провадження 4/2601/1190/12) строк тримання під вартою позивачу продовжено до чотирьох місяців.

03 липня 2012р. постановою старшого слідчого СУ ГУ МВС України в м. Києві Приймак М.С. дії ОСОБА_1 перекваліфіковано з ч. 1 ст. 115 КК України на п. 6) ч. 2 ст. 115 КК України.

Цього ж дня, позивачу було пред`явлено обвинувачення за ознаками вчинення злочину, передбаченого п. 6) ч. 2 ст. 115 КК України та ч. 1 ст. 309 КК України.

09 липня 2012р., відповідно до вимог ст. ст. 2018, 220 КПК України (в редакції 1960р.) позивачу було оголошено про закінчення досудового слідства.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 10 серпня 2012р. кримінальну справу за обвинуваченням позивача призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні. Запобіжний захід (тримання під вартою) підсудному залишено без змін.

27 лютого 2014р. ухвалою Оболонського районного суду м. Києва кримінальну справу по обвинуваченню позивача, у вчиненні злочинів, передбачених п. 6) ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 309 КК України, повернуто прокурору м. Києва для організації проведення додаткового розслідування.

Запобіжний захід, обраний позивачу, було змінено з тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області на заставу у розмірі п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 85000,0 грн.

На виконання зазначеної ухвали суду на депозитний рахунок Оболонського районного суду м. Києва було внесено вказану судом суму застави.

28 квітня 2014р. відомості про дане кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі по тексту - ЄРДР) за №1201410005003126, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого п. 6) ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 309 КК України та розпочато досудове розслідування вказаного кримінального провадження.

Разом з тим, з моменту внесення відомостей до ЄРДР, органом досудового розслідування жодних слідчих (розшукових) дій з позивачем не проводились, про підозру в даному кримінальному провадженні йому не повідомлялось.

Процесуальний керівник у вказаному кримінальному провадженні повідомляв позивача, що відомості до ЄРДР, що позивач набув статусу підозрюваного до реєстру не вносились.

Однак, не зважаючи на вказане застосовані ще під час розслідування кримінальної справи №05-26181, заходи забезпечення кримінального провадження щодо позивача продовжують діяти, зокрема: арешти належного йому майна (квартири та транспортного засобу), а також запобіжний захід. Відповідно до довідки Департаменту інформаційних технологій МВС України серія 1АА №0465891 виданої для оформлення візи для виїзду за кордон, станом на 11 квітня 2018р. позивач вважається особою, якій 21 березня 2012р. СУ ГУ МВС в м. Києві пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 309 КК України.

У зв`язку з чим, позивач неодноразово звертався до органу досудового розслідування з метою скасування арештів на належне йому майно та скасування запобіжного заходу.

В подальшому, ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 серпня 2018р. у справі №756/13192/17 (провадження № 1-кс/756/6/18) скасовано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 85000,0 грн., з покладанням обов`язків, передбачених ст. 149-1 КПК України (в редакції 1960р.), та повернуто заставу заставодавцям.

17 жовтня 2018р. ухвалою Оболонського районного суду м. Києва у справі №756/12499/18 (провадження 1-кс/756/2592/18) скасовано арешт, накладений постановою старшого слідчого СУ ГУ МВС України в м. Києві Балабея Ю.В. від 20 березня 2012р. на квартиру АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_2 .

Таким чином, позивач вважає, що в період часу з 20 березня 2012р. по 17 жовтня 2018р. він незаконно був підданий кримінальному переслідуванню, а в період з 22 березня 2012р. по 27 лютого 2014р. утримувався під вартою, оскільки обвинуваченням його вина в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях не доведена.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

07 червня 2019р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 112-115), в якому відповідач 1 проти позову заперечив, зазначивши, що жодним чином не порушував права позивача, та останнім не враховані положення ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, ст. ст. 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не доведено всі складові для відшкодування моральної шкоди, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні №1201410005003126 триває та не закінчено.

07 червня 2019р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 118-121), в якому відповідач 3 проти позову заперечив, та зазначив, що відповідач 3 жодним чином не порушив прав позивача і не завдавав йому моральної шкоди, ні за текстом позову, ні додані до позову стороною позивача письмові докази не підтверджують факту наявності дій чи бездіяльності відповідача 3, які б могли спричинити позивачу моральну шкоду. Також відповідач 3, зазначав, що при заявлені зазначених позовних вимог, позивачем не враховані правові позиції Верховного Суду наведенні по справі № 497/2885/15-ц.

18 червня 2019р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 142-1470, в якому відповідач 2 проти позову заперечив і зазначив, що позов не підлягає задоволенню, оскільки до спірних правовідносин не може бути застосовано положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ч. 1 ст. 1176 ЦК України, оскільки досудове розслідування триває, при цьому позивачем не доведено неправомірної (протиправної) поведінки органів досудового розслідування та прокуратури під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження. Як і не надано стороною позивача до суду жодного належного і допустимого доказу, наявності моральної шкоди.

Відповіді на відзиви відповідачів 1-3 стороною позивача не подавались.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2019р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, зазначених у позові, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача 2 проти позову заперечив, з підстав зазначених у відзиві на позов, просив суд залишити позов без задоволення.

Відповідачі 1, 3, про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку, своїх представників до суду не направили, поважності причин неявки не повідомили.

Суд, заслухавши пояснення представників: позивача, відповідача 2, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступник підстав.

За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

За змістом ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Як вбачається з матерів справи і це встановлено судом, 03 березня 2012р. старшим слідчим СВ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві Авраменко О.Г. порушено кримінальну справу №05-26181 за фактом умисного вбивства громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

19 березня 2012р. дану кримінальну справу прийнято до провадження слідчим відділом розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, СУ ГУ МВС України в м. Києві.

20 березня 2012р. старшим слідчим СУ ГУ МВС України в м. Києві Балабей ІО.В. було порушено кримінальну справу відносно позивача за фактом умисного вбивства ОСОБА_2 , за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Порушену справу об`єднано в одне провадження з кримінальною справою №05-26181 та присвоєно загальний реєстраційний номер №05-26181.

27 лютого 2014р. ухвалою Оболонського районного суду м. Києва кримінальну справу по обвинуваченню позивача, у вчиненні злочинів, передбачених п. 6) ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 309 КК України, повернуто прокурору м. Києва для організації проведення додаткового розслідування.

28 квітня 2014р. відомості про дане кримінальне правопорушення внесено до ЄРДР за № 1201410005003126, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого п. 6) ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 309 КК України та розпочато досудове розслідування вказаного кримінального провадження.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач наголошував, що в період часу з 20 березня 2012р. по 17 жовтня 2018р. він незаконно був підданий кримінальному переслідуванню, а в період з 22 березня 2012р. по 27 лютого 2014р. утримувався під вартою, оскільки обвинуваченням його вина в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях не доведена. В судовому засіданні представник позивача, наголошував, що в розумінні ст. 3 КПК України позивач не є стороною кримінального провадження.

Разом з тим, як вбачається з витягу з ЄРДР позивач у кримінальному провадженні №1201410005003126 має статус підозрюваного, і досудове розслідування по цьому провадженню не закінчено, на спростування зазначених обставин, протягом всього часу розгляду справи в суді, в порушення положень п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 76-81 ЦПК України, стороною позивача не було надано суду жодного належного і допустимого доказу.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в подальшому за текстом рішення норми цього Закону будуть наводитись в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Статтею 2 цього Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно з п. 5) ст. 3 цього ж Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме ст. 1176 ЦК України та Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України, в п. 3, 9 Постанови від 31 березня 1995р. № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При цьому, до істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Крім цього, відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.

З огляду на вищевикладене, закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 8), 9) ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

При цьому, ст. 1174 ЦК України є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, положеннями вказаної статті передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, довести наявність яких має саме позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1174 ЦК України.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є передчасними та необґрунтованими, враховуючи те, що досудове розслідування по кримінальному провадженню № 1201410005003126 не закінчено, і позивач є стороною цього провадження, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідачів не підлягає стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 110, 141, 142, 206, 258, 259, 263-266, 268, 354, 355 ЦПК України; ст. 56 Конституції України; ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. ст. 13, 15, 16, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176, 1192 ЦК України; ст. ст. 1, 2, 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»; Постановою Пленуму Верховного Суду України за № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з подальшими змінами та доповненнями, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) до Головного управління Національної поліції у м. Києві (код ЄДРПОУ 40108583, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15), Прокуратури міста Києва (код ЄДРПОУ 02910019, місцезнаходження: м. Київ, вул. Предславинська, 45/9), Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 28 травня 2021р.

Суддя: