Постанова № 9763621, 29.04.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 квітня 2010 року 12:25 № 2а-9446/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О. при секретарі судового засідання Очколясу О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДержавної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Комплекс" ОСОБА_1 простягнення коштів у розмірі 4 436,25грн.

За участю представників:

позивачаСметанюк І.М. (довіреність № 887/9/10-008 від 26.11.08р.)

відповідача 1Соколовський С.В. (довіреність від 11.01.2010р. №02/02)

відповідача 2ОСОБА_4 На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 29.04.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон Комплекс»та відповідача 2 Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення в дохід держави коштів одержаних за нікчемним правочином у розмірі 4436,25 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.08.2009р. відкрито провадження у справі №2а-9446/09/2670 та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.08.2009р. відмовлено в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову шляхом заборони банкам вчиняти будь-які дії щодо списання коштів з р/рахунків НОМЕР_2, який належить СПД - фізичній особі ОСОБА_1

В обґрунтування заявлених позовних вимог ДПІ у Оболонському районі м. Києва вказує на те, що правочин , укладений між СПД фізичною особою ОСОБА_6 та ТОВ «Бетон Комплекс»не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначеним у статті 203 ЦК України. Зокрема позивач вказує, що СПД фізична особа ОСОБА_1 протягом періоду з 30.05.2008р. по 10.06.2008р. здійснював автомобільні вантажні перевезення без спеціального дозволу ліцензії.

Таким чином, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить суд застосувати наслідки нікчемності правочину та стягнути з СПД фізичної особи ОСОБА_1 на користь держави кошти, отримані за нікчемним правочином згідно договору №51 від 26.05.08р. у сумі 4436,25 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бетон Комплекс»надало письмові заперечення проти позову та в судовому засіданні представник відповідача 1 зазначив, що позивачем, в порушення вимог ст. ст. 71,72 КАС України, не надано жодного доказу того що даний правочин порушує публічний порядок, а тому вважає безпідставним посилання позивача на вимоги ст.ст. 207, 207 ГК України. Крім того, вказує на сплив строку давності, а тому просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Відповідач 2 СПД ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні позову ДПІ у Оболонському районі м. Києва та в обґрунтування зазначає, що з дня укладення договору №51 та звернення до суду минуло більше одного року, що суперечить приписам ст. 250 ГК України. А також. Вваж є що позов є не обґрунтованим та суперечить вимогам ст.. 19 Конституції України, п. 6 ст. 19 ГК України та ст. 3, 13 закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Так, ліцензія на надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом отримана СПД ОСОБА_6 10.06.2008р.

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва була проведена планова виїзна перевірка Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) про результати дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 15.04.2008р. по 31.12.2008р., за результатами якої складено Акт №338/17-4-3032609995 від 18.06.09р.

Перевіркою встановлено, що згідно вимог п. 33 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності»№1775-ІІІ від 01.06.2000р. із змінами та доповненнями, підприємницька діяльність СПД ОСОБА_1 підлягає обовязковому ліцензуванню. Проте, згідно наданої на перевірку ліцензії, виданої Міністерством транспорту та звязку, встановлено, що підприємець отримав ліцензію НОМЕР_3 з надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт»тільки 10.06.2008р. СПД ОСОБА_1 мав взаємовідносини з ТОВ «Бетон Комплекс», а саме на підставі договору №51 від 26.05.2008р. на перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 4436,25 грн., в т.ч. ПДВ 739,37 грн. Вказані послуги було надано 30-31.05.2008р., 09-10.06.2008р. Тобто, протягом періоду з 30.05.2008р. по 10.06.2008р. здійснював автомобільні вантажні перевезення без спеціального дозволу.

Отже, позивач вважає, що при укладенні правочину між відповідачами було порушено ст.. 203 ЦК України, п. 33 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а відтак означений правочин є недійсним в силу закону (нікчемним).

ДПІ у Оболонському районі м. Києва посилається на правову позицію Пленуму Верховного суду України, що викладена в постанові від 28.04.1978р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»яким розяснено, що до угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належить угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування а тому вважає договір є нікчемним, оскільки вчинений з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи викладене, Позивач просить суд застосувати наслідки, що передбачені ст.ст. 207 та 208 ГК України.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судом досліджено, що умовами (змістом) Договору, укладеного між Відповідачами передбачено, що в порядку та за умов цього Договору СПД ОСОБА_1 (перевізник) зобовязується отримати ввірений йому для перевезення вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а ТОВ «Бетон Комплекс»(замовник) зобовязується предявити для перевезення вантажі та сплатити за перевезення вантажу встановлену Договором плату.

СПД ОСОБА_1 було належним чином виконано свої обов'язки, передбачені Договором №51 від 26.05.08р., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.05.2008р. №д-00000001 на загальну суму 4 436,25 (в т.ч. ПДВ 739,37 грн.), а ТОВ «Бетон Комплекс»сплачено кошти, що не заперечується позивачем та даними акту перевірки.

Отже, укладення Договору, його умови та виконання узгоджуються з загальними умовами вчинення правочинів (глава 16 Цивільного кодексу України), укладення договорів (глави 52, 53 Цивільного кодексу України), виконання зобов'язань (глава 48 Цивільного кодексу України), укладення та виконання договорів про надання послуг (глава 63 Цивільного кодексу України).

Однак, суд вважає, що порушення платниками податків правил оподаткування тягне за собою відповідальність, передбачену податковим законодавством і не може бути виключною підставою для висновку про укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки в протилежному випадку правопорушенням була би несплата податків, а не вчинення правочину.

При цьому, суд звертає увагу, що в оскаржуваному періоді СПД ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування із сплатою єдиного податку, про що було видане свідоцтво серії Е № 616780 від 16.05.2008 року. Згідно звіту субєкта малого підприємництва фізичної особи платника єдиного податку за другий квартал 2008 року обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) склав 16800 грн. та було сплачено єдиного податку у розмірі 1600,00 грн. (квитанція №38 від 15.05.08р. в сумі 1000 грн., платіжне доручення №2 від 20.06.2008р. в сумі 600 грн. ).Таким чином, відповідач 2 виконав обовязки зі сплати податку в повному обсязі.

Відповідно до п.33 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності»підприємницька діяльність СПД ОСОБА_1 з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом підлягає ліцензуванню.

Міністерством транспорту та звязку 10.06.2008р. видано СПД ОСОБА_1 ліцензію НОМЕР_4 з надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, строк дії ліцензії з 11.06.2008р. по 10.06.2013р.

При цьому, згідно довідки Міністерства транспорту та звязку від 30.03.2010р. №2004, виданої СПД ОСОБА_1 заяву та всі необхідні документи для отримання ліцензії з надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами подана 20.05.2008р.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення (вчинення) угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Однак Позивач не надав доказів, які б свідчили про наявність умислу такої угоди.

Отже у суду немає достатніх підстав для висновку, що укладений між відповідачами договір є нікчемним.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Суд не може погодитись із посиланням відповідача на застосування ст.258 Цивільного кодексу України, відповідно до якої для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

При цьому, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає, що Цивільний кодекс України не встановлює наслідків укладення правочину, що порушує публічний порядок, у вигляді стягнення одержаного сторонами на виконання такого правочину у дохід держави.

Передбачене пунктом 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»повноваження податкових інспекцій на звернення до суду з позовами про визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних за такими угодами, слід розуміти як повноваження звертатися до суду про застосування до сторін відповідного правочину наслідків, встановлених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України.

Передбачені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України наслідки є, відповідно до статті 238 та 239 Господарського кодексу України, різновидом адміністративно-господарських санкцій, а тому вони можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення субєктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Зазначене також підтверджується практикою розгляду адміністративних справ судовою палатою в адміністративний справах Верховного суду України з цього приводу.

Як свідчать матеріали справи, Договір між відповідачами підписаний 26.05.2008 року, Акт перевірки складено 18.06.2009р., а з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва позивач звернувся 04.08.2009 року, тобто з пропущенням строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, позовні вимоги Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про застосування до відповідачів наслідків нікчемного правочину не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити повністю

Постанова відповідно до вимог ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя П.О. Григорович