Рішення № 97633453, 07.06.2021, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/12932/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2021 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі судді Бердія М.А.,

при секретарі Хлуд І.П.,

з участю представників позивача Ширко М.Р., Забужка В.О.,

представника відповідача Цуняка В.Й.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом Малого приватного підприємства фірма «Ямуна» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди завданої кримінальним правопорушенням, суд

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Рівненського міського суду знаходиться цивільна справа за позовом Малого приватного підприємства фірми «Ямуна» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням в сумі – 307 251, 79 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 12 листопада 2012 року, близько 14 год. 45 хв., керуючи автомобілем « Toyota Avensis» д.н. з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Поповича в м. Рівне, зі сторони вул. Л. Українки в напрямку вул. Степана Бандери, в порушення п.п. 1.5, 1.10, 2.3 підпункту «б», 2.3 підпункту «д», 8.7, 8.7.3 підпунктів «г», «у», 8.10 Правил дорожнього руху України, проігнорувавши вимоги червоного сигналу світлофора, що забороняв йому рух, неправильно оцінив дорожню обстановку та виїхав на регульоване перехрестя вулиць Дворецька –Поповича, де не надав перевагу в русі водію автомобіля « Ford Fiesta», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , яка рухаючись по вул. Дворецька зі сторони вул. Нижньодворецька виїхала на дане перехрестя на зелений сигнал світлофора з наміром рухатись прямо в сторону вул. Межова, внаслідок чого відбулося зіткнення вищезазначених автомобілів, в результаті якого ОСОБА_2 було заподіяно тілесне ушкодження у вигляді кураєвого внутрішньосуглобового перелому нігтьової фаланги 2-го пальця правої кисті без зміщення, яке відноситься до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень по критерію довготривалого розладу здоров`я, а малолітньому пасажиру автомобіля «Ford Fiesta» ОСОБА_3 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми у вигляді забою головного мозку важкого ступеня, множинних забоїв,осаднень лиця та лівої вушної раковини, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя.

Своїми діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження та яке спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.

Автомобіль « Ford Fiesta», д.н.з. НОМЕР_2 , яким керувала потерпіла ОСОБА_2 , належить МПП фірми «Ямуна». Внаслідок його пошкодження в ДТП підприємству завдано матеріальних збитків на суму 188 651 грн., 79 коп., що підтверджено звітом № 34/15 суб`єкта оціночної діяльності від 28.07.2015 року.

Крім того, внаслідок пошкодження автомобіля, який активно використовувався в роботі підприємства, його тривалого простою на штрафмайданчику , підприємство змушене було орендувати інший автомобіль. загальна вартість плати за транспортні послуги складала 118600 грн.

Позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Малого приватного підприємства фірми «Ямуна» 307 251, 79 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди та вирішити питання про розподіл судових витрат по справі, а саме: судового збору в сумі 4 608, 76 грн., та витрат на правничу допомогу у розмірі 13 300 грн.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги позивача підтримали в повному обсязі та просили їх задоволити з підстав, зазначених в позові.

Представник відповідача – адвокат Цуняк В.Й. позовні вимоги визнав частково, а саме, в сумі 6 915, 90 грн., та пропорційно до задоволених позовних вимог - судові витрати, а саме: судовий збір та правничу допомогу на користь позивача.

Також просив стягнути пропорційно до задоволеного позову правничу допомогу на користь відповідача в сумі 9 775 грн.

Разом з тим, просив задоволити заяву про поворот виконання судового рішення, в сумі 188 651, 79 грн., яка була перерахована відповідачем – ОСОБА_1 на рахунок позивача після вступу вироку в законну силу по даному факту ДТП.

Суд, дослідивши матеріали справи, пояснення сторін, приходить до наступного.

Судом встановлено, що Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 08 грудня 2016 року, по кримінальній справі № 569/10457/15-к, по факту ДТП, який мав місце 12 листопада 2012 року,та який є предметом розгляду даної цивільної справи, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, йому призначено відповідне покарання. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Малого приватного підприємства фірми «Ямуна» 188 651, 79 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої пошкодженням автомобіля.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 2069 ,32 грн. у рахунок відшкодування витрат на лікування та 20 000 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 25000 грн.у відшкодування моральної шкоди; 13 208 грн. – витрати на проведення судових експертиз. Вирішено питання щодо речових доказів.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 20 березня 2017 року – вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 08 грудня 2016 року щодо ОСОБА_1 – змінено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 7 000 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу.

В решті вирок залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 21 червня 2018 року вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 08 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 20 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 в частині вирішення цивільного позову Малого приватного підприємства фірми «Ямуна» скасовано і призначено новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В іншій частині судові рішення залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, вищевказані обставини , встановлені вказаними рішеннями, суд приймає як преюдиційними та такими, що не підлягають доказуванню.

З дослідженого судом Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/2046604 від 31.07.2012 року , укладеного між ППФ «Ямуна» та СК «Княжа» (т.1 а/с 35), слідує що цивільна відповідальність власника автомобілю « Ford Fiesta», д.н. з. НОМЕР_2 , застрахована відповідно до вказаного полісу, та страхова сума (ліміт відповідальності ) за шкоду, заподіяну майну становить 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн.

З дослідженого судом Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/8693303 від 30.09.2012 року , укладеного між ОСОБА_1 та СК «Провідна» (т.1 а/с 36), слідує що автомобіль « Toyota Avensis» д.н. з. НОМЕР_1 , застрахований відповідно до вказаного полісу, та страхова сума (ліміт відповідальності ) за шкоду, заподіяну майну становить 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн.

Суд дослідив в судовому засіданні висновок експерта № 03 від 18 січня 2013 року, згідно з яким було встановлено розмір матеріальних збитків, завданих власнику автомобіля «Форд Фієста» д.н.з. НОМЕР_2 складав 56 915, 90 грн.

Оцінюючи наданий позивачем звіт № 34/15 від 28 липня 2015 року, суд враховує наступне.

Цивільний позов про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди заявлено в рамках кримінального провадження в порядку ст. 128 КПК України про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в редакції, чинній на той час.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України, в редакції, чинній на час слухання кримінального провадження по факту ДТП, призначення експертизи для визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, заподіяних кримінальним правопорушенням – є обов`язковим.

Відповідно до ст. 84 КПК України – доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку.

Відповідно до ч. 2 вказаної статті, процесуальними джерелами доказів є показання , речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно ч. 1,2 ст. 86 КПК України – доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України – доказами є будь – які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються, крім іншого, висновками експертів.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 78 ЦПК України – суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В ході судового засідання, сторони не заявляли клопотання про призначення додаткової експертизи на предмет визначення матеріальних збитків в результаті пошкодженого автомобіля «Форд Фієста» д.н. з. НОМЕР_2 , при цьому суд враховує, що в Постанові Верховного Суду від 21.06.2018 року по даній справі, суд акцентував увагу на процесуальні права сторін, в тому числі і право заявляти клопотання про призначення експертизи. Даним процесуальним правом сторони не скористались, при цьому, суд, розпочинаючи розгляд даної цивільної справи, роз`яснював процесуальні права сторонам по справі та з`ясовував чи вони їм зрозумілі. При цьому, сторони зазначили, що процесуальні права їм відомі і сторони користуються професійною правничою допомогою адвокатів.

Суд критично відноситься та не приймає до уваги клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи з метою підготовки клопотання про призначення експертизи, заявлене в судовому засіданні 04 червня 2021 року, після виходу суду з нарадчої кімнати, з метою з`ясування певних питань, що суперечить вимогам ст.ст.83,84, 275, 279 ЦПК України

При таких обставинах, суд розглядає позов на підставі наявних у справі доказів.

При цьому, суд вважає належним та допустимим доказом розміру спричинених збитків в результаті пошкодження автомобіля, саме висновок експерта, який отриманий відповідно до вимог КПК України , є належним та допустимим та відповідає критеріям належності і допустимості вищевказаних норм ЦПК України.

Суд також враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в Постанові від 18 грудня 2019 року по справі № 522/1029/18 провадження № 14-270цс19 (п.70).

Крім того, при вирішенні даного спору, суд враховує практику ЄСПЛ, а саме: рішення Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» від 01.06.2006 року в якому зазначено, що: експертиза, призначена судом , є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

У справі Matytsina v. Russia, no. 58428/10, § 169, 27 March 2014 Суд зазначав, що зазвичай не є завданням ЄСПЛ визначати, чи є певний експертний висновок, наданий суду, достовірний. За певним виключеннями, загальне правило полягає у тому, що національний суддя має широкі межі розсуду у виборі між суперечливими висновками експертів і визначенні того, який він або вона вважає послідовним і надійним, а у справі Tamminen v. Finland, no. 40847/98, §§ 40-41, 15 June 2004, ЄСПЛ зазначив, що правила допустимості доказів в деяких випадках можуть суперечити принципу рівності сторін та змагальній процедурі, та іншим чином підривати справедливість процесу.

При цьому, суд врахову, що за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

(Постанова Верховного Суду від 31 січня 2019 року справа № 127/13957/16-ц.)

Суд критично відноситься до наданих позивачем документів, а саме: клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (а/с 173); лист вих №1212/8 від 12.12.2019 року наданий фірмою «Ямуна» (а/с 175); лист вих. № 1212/7 від 12.12.2019 року (а/с 176); розрахунок №1110 від 17.12.2019 року (а/с 177); інформація про поштове відправлення (а/с 178); опис (а/с 179), оскільки вказані документи долучені представником позивача через канцелярію суду 27.01.2020 року, тобто на стадії розгляду справи по суті, яка розглядається за правилами глави 10 ЦПК України – в порядку спрощеного провадження.

Звертаючись із клопотанням про приєднання вказаних документів до справи, представник позивача процитував у вказаному клопотанні ч. 5 ст. 83 ЦПК України, разом з тим, з клопотанням (заявою) про встановлення додатково строку для подання доказів, з обґрунтуванням поважності причин пропущення процесуального строку, відповідно до ст. 127 ЦПК України – не звертався, у зв`язку з чим, відповідно до ч. 1 ст. 78, ч. 8 ст. 83 ЦПК України – вищевказані докази до розгляду судом не приймаються.

Суд не вважає доводи позивача про неможливість подання вищевказаних документів в установлений ЦПК України строк через відсутність відзиву відповідача, оскільки:

-по – перше: відповідно до ст. 178 ЦПК України – подання відзиву є правом відповідача, а не його обов`язком;

-по – друге: відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України – кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог та заперечень; а відповідно до ч. 2 ст. 83, ч. 2 ст. 174, ст. 177 ЦПК України – позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви;

-по- третє: позиція сторони відповідача була відома позивачу ще на момент розгляду кримінального провадження в судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях, та зводилась до того, що відповідач заперечував розмір збитків, що й зазначено в тому числі – в Постанові Верховного Суду по даній справі.

Отже, доводи сторони відповідача про те, що їм ніби – то стало відомо про позицію відповідача в судовому засіданні 14 листопада 2019 року – не заслуговують на увагу, та з врахуванням вищевказаних обставин, суд приходить до висновку, що їх подання у вказаний законом строк, залежало виключно від волі позивача.

З досліджених судом заперечень проти позову , наданих ПрАТ «СК «Провідна» від 22.08.2016 року в кримінальній справі № 569/10457/15-к (а/с 69)слідує що позивач по справі, в установлений законом строк не зверталась до страхової компанії із відповідною заявою, та не надала необхідних документів для з`ясування підстав для виплати страхового відшкодування.

Так, при розгляді даного питання суд враховує, що ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. До заяви додаються документи, перелік яких зазначений у вказаній нормі.

Пунктом 36.2 ст. 36 Закону передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний – у разі невизнання майнових вимог заявника або підстав, визначених ст.ст. 32 та /або 37 цього закону - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.

У разі, якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування , подані з порушенням строку, встановленого цим законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплату збільшується на кілька днів такого прострочення.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104 гс18) зазначила, що право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) , що у свою чергу, законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

При цьому, слід враховувати також Правовий висновок Верховного Суду, зазначений в Постанові від 06.03.2019 року по справі № 465/6315/16-ц, з якого слідує, що зазначений в п. 37.1.4 ст. 37 Закону № 1961 – IV строк є присічним і поновленню не підлягає.

Враховуючи наведене, оскільки протягом установленого законом строку, позивач із відповідною заявою до страхової компанії не звернувся, то відповідно, він втратив можливість отримати компенсацію за завдану йому шкоду в межах ліміту страхового відшкодування, а саме 50 000 грн.

Суд критично відноситься та до уваги не приймає доводи представників позивача про абсолютне право на звернення потерпілої сторони на власний розсуд – чи то до винної особи, чи то до страхової компанії, оскільки, відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 16 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», від 01.03.2013 року, які діяли на той час, та зазначали: «Непред`явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди в відповідному розмірі».

Аналогічний правовий висновок міститься в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц від 04.07.2018 року, в якій зазначено:

«У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування (п. 35).

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (п.36 Постанови).

Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 000 грн. на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

(п. 47 Постанови).

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (п. 55 Постанови).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (п. 56, 72).

ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інститутустрахування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (п. 57, 71, 73 Постанови).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. пункт 35 цієї постанови). А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями і вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (п. 58, 74, 35).

Крім того, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1192 ЦК України – розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт,необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, встановивши, що позивач не звертався до страховика відповідача та не отримав його відмову у виплаті страхового відшкодування, а відразу пред`явив вимогу до відповідача (п. 60)».

Незважаючи на те, що з моменту ДТП пройшов значний час – 8 років, позивачем не надано жодного доказу реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, витрачених на його відновлення.

Аналогічні правові висновки містяться в Постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 року по справі №6-1289цс15 та Постанові від 31.05.2017 року по справі №6-2969цс16, які суд враховує при розгляді даної справи та від правових висновків яких не відступав і Верховний Суд.

Щодо позовних вимог МПП Фірми «Ямуна» про стягнення 118 600 грн. - вартість плати за транспортні послуги, які підприємство змушене було понести внаслідок пошкодження автомобіля, який активно використовувався в роботі підприємства, його тривалого простою , то суд приходить до наступного.

На підтвердження вказаних позовних вимог позивачем надано, а судом досліджено наступні документи:

-Копія Договору № 12/12/28-1 від 14.11.2012 року, укладеного між ФОП ОСОБА_5 та МПП фірмою «Ямуна» в особі директора – ОСОБА_4 , предметом якого було зобов`язання по наданню автотранспортних послуг, строком дії – до 01.12.2013 року.

-Акти про надання послуг в кількості 16 штук,

-Платіжні доручення на перерахування позивачем коштів ФОП ОСОБА_5 в кількості –16 штук;

-Бухгалтерська довідка позивача , згідно якої за період дії договору оренди (№12/12/28-1 від 14.11.2015 року), оплата за транспортні послуги склала 118 600, 00 грн.

Суд приходить до висновку, що надані позивачем докази на підтвердження спричинених збитків не доведені належними, допустимими та достатніми доказами, та що вони перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з діями відповідача.

При цьому, суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в його Постанові від 12 березня 2019 року по справі № 920/715/17 провадження № 12-199гс18, де в п. 5.33, 5.34 зазначено, що збитки – це обєктивне зменшення будь – яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах зроблених кредитором, втраті або пошкоджені майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Аналізуючи Договір № 12/12/28-1 від 14.11.2012 року, згідно з його розд.3, вартість наданих послуг розраховується перевізником щомісячно , на підставі первинних транспортних документів, у залежності від кількості відпрацьованого часу та кілометражу. Акти наданих послуг (виконання робіт) складаються сторонами раз на місяць з проведенням звірки кількості відпрацьованих годин та кілометражу. Підставою для розрахунку служить підписаний акт виконаних робіт і виданий на його підставі рахунок .

Жодних із вказаних документів, а саме – первинні транспортні документи із зазначенням відпрацьованого часу та кілометражу, акти звірки, кількості відпрацьованих годин та кілометражу та рахунки , які згідно вказаного договору – є обовязковими, позивачем суду не надано, а отже – суд позбавлений можливості перевірити обгрунтованість вказаних витрат.

Крім того, згідно з витягу з реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців – ФОП ОСОБА_5 здійснює діяльність за такими КВЕДами:

-46.90 – неспеціалізована оптова торгівля;

-52.29 – інша допоміжна діяльність у сфері транспорту;

-73.20 – дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки.

Разом з тим, надання в оренду автомобілів, передбачено КВЕДом77.11, а надання послуг таксі – 49.32; інший пасажирський наземний транспорт – 49.39.

З вищезазначеного слідує, що ФОП ОСОБА_5 згідно КВЕДів, господарську діяльність по наданню автотранспортних послуг – не здійснював.

Крім того, позивачем суду не надано доказів про те, що ФОП мав в своєму розпорядженні транспортні засоби, або в установленому законом порядку – їх наймав.

Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів використання автомобіля «Ford Fiesta», Д.Н.З. НОМЕР_2 , саме для використання його в господарській діяльності МПП фірми «Ямуна», а не в особистих цілях ОСОБА_2 ,оскільки сама по собі реєстрація автомобіля на юридичну особу позивача не свідчить про таке.

З матеріалів кримінального провадження , по даній цивільній справі слідує, що за кермом автомобілю « Ford Fiesta», Д.Н.З. НОМЕР_2 , в момент ДТП знаходилась дружина директора МПП фірми «Ямуна» - ОСОБА_2 , а в салоні авто була їх малолітня дитина - ОСОБА_3 , що свідчить про те, що вказаний автомобіль використовувався в особистих цілях.

Також, суд враховує що Вироком Рівненського міського суду від 08 грудня 2016 року, яким, в тому числі, був розглянутий позов МПП фірми «Ямуна» до відповідача, в частині стягнення 118 600, 00 грн. – судом було відмовлено.

Однак позивачем ні апеляційної, ні касаційної скарги з цього приводу не подавалось, а тому відповідно – ні апеляційною , ні касаційною інстанцією не переглядалось, отже – предметом перегляду вказаними інстанціями дані позовні вимоги не були, а тому, скасування Постановою Верховного Суду у цій справі від 21.06.2018 року вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційної інстанції, в частині вирішення цивільного позову - даних позовних вимог не стосується.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, понесених сторонами, то суд приходить до наступного.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно ч.1, 2 ст. 15 ЦПК України – учасники мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно правових висновків Верховного Суду , що містяться в Постанові від 24 вересня 2020 року по справі №904/3583/19: «…Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору».

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні правові висновки містяться в Рішенняш ЄСПЛ, зокрема, від26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойник проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до ч.4 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, суд враховує правові висновки, викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року по справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, Постанові Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі № 817/1889/17, Постанові Верховного Суду від 06.10.2020 року у справі № 922/376/20.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй Додатковій Постанові від 19.02.2020 року по цивільній справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.

З огляду на зазначене, суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вважає за необхідне надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення.

Сторонами по даній справі долучено Договори про надання правничої допомоги, квитанції про перерахунок коштів та звіт про виконану роботу, що є достатньою підставою для стягнення витрат на правничу допомогу з протилежної сторони, відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

При розгляді заяви представника відповідача – адвоката Цуняка В.Й. про поворот виконання судового рішення, суд прийшов до наступного.

Відповідно до вимог п.4 ч. 2 ст. 444 ЦПК України, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд , ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

По даній справі суд прийшов до переконання про те, що цивільний позов підлягає до задоволення в меншому розмірі ніж при попередньому розгляді справи, а саме: в сумі 6 915, 90 грн./56915,90-розмір матеріальних збитків по висновку експерта №03 від 18.01.2013 року, мінус 50 000,00 страхове відшкодування/

З досліджених судом доказів, слідує, що на виконання Вироку суду про стягнення матеріальних збитків, спричинених пошкодженням автомобіля, стягнуто 188 651, 79 грн.

З дослідженої судом оригіналом квитанції № 25212659 від 09 серпня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 здійснив платіж в Рокитнівський районний відділ ДВС в сумі 292 001, 65 грн., призначення платежу – погашення заборгованості.

Згідно дослідженої судом інформації про виконавче провадження, виконавче провадження № 53684270 ( виконавчий лист від 22.03.2017 року №569/10457/15-к виданий Рівненським міським судом), боржник – ОСОБА_1 – виконавче провадження завершено.

Суд дослідив Постанову про закінчення виконавчого провадження № 53689211 , згідно якої за шкоду, завдану пошкодженням автомобіля сплачено та перераховано МПП фірма «Ямуна» Макарчуком О.С. згідно платіжного доручення №1675 від 14.08.2017 року, авансовий внесок повернуто МПП фірма «Ямуна» згідно платіжного доручення №1732 від 21.08.2017 року, стягнуто 188 651, 79 грн. – майнової шкоди на користь МПП фірма «Ямуна».

Отже, поверненню підлягає 181 735, 89 грн./188 651,79 мінус 6915,90/.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приходить до наступного.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, а саме в сумі 6 915, 90 грн., що становить 2,25 % від суми позовних вимог (307 251, 79 грн.: 100 = 3072, 51 грн. (1%); 6915, 90 грн. : 3072,51 (1%) = 2.25%) , на користь позивача – МПП Фірми «Ямуна» з відповідача – ОСОБА_6 підлягає стягненню:

- 103, 70 грн. – судового збору ( 4 608, 76 грн. (сума сплаченого позивачем судового збору) :100*2,25 (2,25% від задоволених позовних вимог);

- 299,25 грн. - витрат на правничу допомогу (13 300 грн. – вартість правничої допомоги оплаченої позивачем) : 2,25% (розмір частки задоволених позовних вимог) ( 13 300 *2,25 : 100) ;

-а всього, на користь позивача з відповідача підлягає до стягнення - 7 318, 85 грн. ( 6 915, 90 грн. + 103, 70 грн. +299, 25 грн.) .

У зв`язку із частковим задоволенням позову, на користь відповідача ОСОБА_1 з позивача МПП фірма «Ямуна» підлягає стягненню:

-188 651, 79 грн. – стягнута сума з відповідача на користь позивача за первинним судовим рішенням;

-витрати на правничу допомогу в сумі 9 775 грн. (10 000 грн. (сума витрат на правничу допомогу відповідача) : 97, 75% (100% - 2,25 % (частка задоволених позовних вимог позивача);

-всього – 198 426, 79 грн.

Отже, враховуючи вимоги ч.10 ст. 141 та ч. 12 ст. 265 ЦПК України,різниця, яка підлягає стягненню з позивача МПП фірма «Ямуна» на користь відповідача ОСОБА_1 , з врахуванням зустрічного зарахування , становить: 198 426, 79 грн. – 7 318, 85 грн. = 191 107, 94 грн., а не 191 272,19 грн., як того просив суд стягнути з позивача на користь відповідача, представник відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7, 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Малого приватного підприємства фірми «Ямуна» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням в сумі 307 251 грн.79 коп. – задоволити частково в розмірі 6 915,90 грн.

Заяву відповідача ОСОБА_1 про поворот виконання судового рішення – задоволити частково.

З врахуванням вимог ч.10 ст. 141 та ч. 12 ст. 265 ЦПК України стягнути з позивача - МПП фірма «Ямуна», ЄДРПОУ 30352116, ПДВ №100340521, інд. под. № НОМЕР_3 , на користь відповідача ОСОБА_1 , іпн. НОМЕР_4 ) 191 107, 94 грн. (сто дев`яносто одну тисячу сто сім грн.) 94 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд, або безпосередньо до Рівненського апеляційного суду (відповідно до п.п. 15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147 - VIII від 03 жовтня 2017 року). Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рівненського

міського суду Бердій М.А.