Рішення № 97632368, 24.05.2021, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/3507/20

Провадження № 2/359/521/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2021 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :

головуючої судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Русан А.М.,

за участі позивача ОСОБА_1 та його представника - захисника Клименко К.О.,

представника відповідача ОСОБА_2 , представника Всеукраїнської профспілки Смольського О.В., представника первинної профспілкової організації Шевердіна С.М.,

розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух), треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору : Первинна профспілкова організація працівників авіакомпанії «Украерорух», Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив :

07 травня 2020 року ОСОБА_1 , через представника адвоката Клименко К.О., звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, яким просить: визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі по тексту – ДП Украерорух) за № 412/о від 13 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 , помічника директора авіакомпанії «Украерорух» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України; поновити позивача на посаді помічника директора авіакомпанії «Украерорух» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з 14 квітня 2020 року. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника директора авіакомпанії «Украерорух» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та стягнення з відповідача середнього заробітку на користь ОСОБА_1 за один місяць, а також стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 14 квітня 2020 року до винесення рішення по справі та судові витрати у розмірі, які складаються з 50 000 грн. 00 коп. як витрат на правову допомогу та витрати по сплаті судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп..

Вимоги обґрунтовано тим, що наказом відповідача за № 1120 від 26 грудня 2019 року на підприємстві введено в дію оновлену організаційну структуру та штатний розпис керівного складу ДП Украерорух та наказом № 9 від 08 січня 2020 року затверджено та з 03 лютого 2020 року введено в дію штатний розпис підрозділів головного підприємства Украерорух.

03 лютого 2020 року наказом відповідача за № 138/о переміщено 30 працівників авіакомпанії «Украерорух» на посади, передбачені новим штатним розписом. 12 лютого 2020 року наказом за № 88 директора Украероруху введено в дію оновлену організаційну структуру авіакомпанії «Украерорух». 13 лютого 2020 року позивач отримав попередження про скорочення посади від 04 лютого 2020 року із додатком до нього у виді переліку вакантних посад станом на 13 лютого 2020 року.

Відповідач звертався до Первинної профспілкової організації працівників авіакомпанії «Украерорух» (далі за текстом - ППО ПАКУ) з поданням від 27 березня 2020 року про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 , однак отримав обґрунтовану відповідь про ненадання згоди на звільнення позивача. Всупереч наведеному, наказом відповідача від 13 квітня 2020 року за № 412/о ОСОБА_1 звільнено з посади помічника директора авіакомпанії «Украерорух» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з 14 квітня 2020 року на підставі п. 1 ст. 40 КзПП України.

Разом з тим, позивач з 09 грудня 2019 року є членом виборного профспілкового органу підприємства, а саме профспілкового комітету ППО ПАКУ. Проте, на момент звільнення позивача, Украерорух не отримав від профспілкових організацій, що діють на підприємстві: Первинна профспілкова організація працівників авіакомпанії «Украерорух» та Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» (далі за текстом – ВП «ФПАРРіЗУ») згоди на звільнення ОСОБА_1 . Більш того, за минуванням часу, але в межах строків, передбачених для прийняття рішення профспілкового органу за поданням про звільнення працівника, ППО ПАКУ прийняло вмотивоване рішення, яким не дало згоди на звільнення позивача з займаної посади. До вищестоящого виборного профспілкового органу – ВП «ФПАРРіЗУ» з поданням про надання згоди на звільнення позивача, відповідач не звертався взагалі. Тобто, відповідач, не беручи до уваги рішення ППО ПАКУ, прийняв одноособово рішення про звільнення позивача з 14 квітня 2020 року, що призвело до порушення вимог ч. 3 ст. 252 КЗпП України та ст. 39, 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» при звільненні.

У зв`язку з наведеним вище, позивач вважає власне звільнення незаконним та просить захистити його порушені трудові права шляхом скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі з 14 квітня 2020 року.

Вважаючи власне звільнення незаконним, позивач також просить суд на підставі ст. 116, 117 КЗпП України та постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» за № 100 від 08 лютого 1995 року стягнути з відповідача на власну користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 квітня 2020 року по день ухвалення судового рішення, а також витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 50 000 грн. 00 коп. та сплачений судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп.

Ухвалою суду від 12 травня 2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено до розгляду з викликом та повідомленням сторін, а також роз`яснено сторонам процесуальні права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

18 червня 2020 року відповідач подав до суду відзив, яким просив відмовити у задоволенні позову, зважаючи на те, що позивача, на виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України, 13 лютого 2020 року було письмово попереджено про скорочення посади з 04 лютого 2020 року. До попередження приєднувався перелік всіх вакантних посад по підприємству. ОСОБА_1 , з моменту отримання вказаного попередження, своїм правом не скористався і не подав роботодавцю заяв про переведення на жодну з запропонованих вакантних посад. У зв`язку з чим, 13 квітня 2020 року наказом № 412 /о його було звільнено та проведено повний розрахунок, видано трудову книжку (а.с. 1-11 т.2).

При звільненні позивача Украерорух виконав вимоги ст. 43 КЗпП України та звернувся до Первинної профспілкової організації працівників авіакомпанії «Украерорух» з поданням щодо надання згоди на розірвання трудового договору із членами профспілки ППО ПАКУ та отримав відповідне рішення про відмлову у наданні згоди.

26 червня 2020 року позивач, через захисника Клименко К.О., подав до суду відповідь на відзив, яким обгрунтував незгоду з наведеними відповідачем твердженнями та просив задовольнити позов в повному обсязі (а.с. 33-37 т. 2).

Третя особа – ВП «ФПАРРіЗУ» у своїх письмових поясненнях, поданих до суду 03 серпня 2020 року, зазначила про чисельні порушення вимог КЗпП України та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» при звільненні позивача, у зв`язку з чим підтримала позов ОСОБА_1 та просила задовольнити його у повному обсязі.

Ухвалою суду від 10 березня 2021 року провадження у справі було зупинено до отримання відповіді від профспілкового органу щодо надання згоди (чи відмови у її наданні) від Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» з питання звільнення із займаної посади ОСОБА_1

30 березня 2021 року на адресу суду надійшло рішення Пленуму Центральної Ради Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» від 25 березня 2021 року, яким відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з чим ухвалою суду від 05 квітня 2021 року провадження у справі було поновлено та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи позовної заяви та відповіді на відзив, просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнала та просила відмовити у задоволенні з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Представники Всеукраїнської профспілки та первинної профспілкової організації доводи позивача та його представника підтримали, у зв`язку з чим просили позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Суд, заслухавши надані сторонами пояснення, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, надавши їм належну, повну та всебічну оцінку, прийшов наступного висновку.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» за № 2 від 12 червня 2009 року передбачено, що відповідно статей 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікова-ної Законом України від 17 липня 1997 року за № 475/97-ВР передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожна сторона, відповідно вимог ч. 3, 4 ст. 12 та ч. 1 ст. 80 ЦПК України, повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що наказом ДП Украерорух за № 1120 від 26 грудня 2019 року на підставі оновленої організаційної структури відповідача, погодженої 23 грудня 2019 року Міністерством інфраструктури України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці, з метою регулювання виробничих та трудових відносин, підвищення ефективності управління підприємством введено з 26 грудня 2019 року оновлену організаційну структуру Украерорух та штатний розпис керівного складу підприємства (а. с. 77-79 т. 1).

На підставі наказу відповідача за № 9 від 08 січня 2020 року затверджено штатний розпис підрозділів головного підприємства Украероруху та введено з 03 лютого 2020 року в дію штатний розпис. Зобов`язано директора, адміністративного директора, керівників структурних підрозділів, безпосередньо підпорядкованих директору, розробити та надати на затвердження оновлені положення про структурні підрозділи та посадові інструкції підпорядкованих працівників до 20 січня 2020 року (а.с. 74-76 т.1).

13 лютого 2020 року позивач отримав письмове попередження про скорочення займаної посади з 04 лютого 2020 року та наступне вивільнення разом з переліком вакантних посад станом на 13 лютого 2020 року (а.с. 127-129 т.1).

Наказом ДП Украерорух за № 412 /о від 13 квітня 2020 року позивача звільнено з роботи на посаді помічника директора авіакомпанії «Украерорух» Украероруху з 14 квітня 2020 року за скороченням штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, зобов`язано виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку на підставі ст. 44 КЗпП України та компенсацію за 11 календарних днів невикористаної щорічної відпустки (а.с. 204 т.1).

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, що визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Зважаючи на вказане, наведеніф вище обставини не підлягають доказуванню, оскільки визнаються і не заперечуються сторонами у справі.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 5-1 КЗпП України та ст. 43 Конституції України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 14 квітня 2020 року на підставі наказу Украерорух від 13 квітня 2020 року за № 412 /о. З позовом до суду він звернувся 07 травня 2020 року, у зв`язку з чим, суд приходить висновку, що передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України строк позивачем не пропущено.

Підставами припинення трудового договору, відповідно п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, серед іншого, є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за статтями 40, 41 даного Кодексу.

У пункті 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України зазначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ч. 1 ст. 32 та ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 62 ГК України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 3 ст. 64 ГК України зазначено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Листом Міністерства праці та соціальної політики України «Щодо штатного розпису» за № 162/06/187-07 від 27 червня 2007 року зазначено, що штатний розпис - це документ, який встановлює для даного підприємства, установи, організації структуру, штати та посадові оклади працівників. У штатному розписі містяться назви посад, чисельність персоналу і оклади по кожній посаді. Прийняття, затвердження керівником підприємства штатного розпису проводить-ся шляхом видання спеціального локального нормативного акта (наказу), що визначатиме кількість працівників кожної професії з розподілом штатних одиниць за структурними підрозділами підприємства.

Згідно п. 2.1 Положення Про авіакомпанію «Украерорух» від 27 січня 2020 року за № 2.2.1-09-17 структура та штатний розпис авіакомпанії затверджується директором Украероруху до вимог чинного законодавства України та внутрішніх організаційно – розпорядчих докуменів підприємства (а.с. 38-49 т. 1).

Наказом відповідача за № 9 від 08 січня 2020 року затверджено штатний розпис підрозділів головного підприємства Украероруху та введено його в дію з 03 лютого 2020 року.

Доказів доведення нового штатного розпису до відома всіх працівників, в тому числі позивачу, суду сторонами не надано. Разом з тим, до матеріалів справи приєднано лише витяг з них, а не сам оновлений штатний розпис.

В період спірних правовідносин, в Украерорух діяв колективний договір між адміністрацією ДП обслуговування повітряного руху та профспілками (зі змінами та доповненнями, внесеними протягом 2015-2020 років) в редакції від 01 лютого 2020 року, згідно п. 12.5, 12.7 якого профспілки зобов`язані здійснювати контроль за станом охорони праці на підприємстві та контроль за виконанням адміністрацією Кодексу законів про працю (а.с. 84-117, т. 1).

ВП «ФПАРРіЗУ» неодноразово зверталось до відповідача з проханням надати профспілкам для ознайомлення новий штатний розпис, однак Украерорух листами від 28 січня 2020 року, 06 лютого 2020 року, 06 березня 2020 року відмовляв у наданні профспілкам для ознайомлення штатного розпису, з огляду на те, що штатний розпис становить комерційну таємницю підприємства (а.с. 41-44 т.2).

17 лютого 2020 року листом № 43 ППО ПАКУ повідомило керівництво відповідача, а також президента ВП «ФПАРРіЗУ» ОСОБА_3 , про численні порушення законодавства, пов`язаного із скороченням штату авіакомпанії (а.с. 132-133 т.1).

З урахуванням наведеного, суд приходить висновку, що ні позивач у справі, ні профспілкові органи, що діють на підприємстві, не були ознайомлені з новим штатним розписом, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не мав змоги ознайомитись з усім переліком введених і вакантних посад по підприємству. Доказів протилежного суду сторонами не надано.

Згідно п. 3.1 Процедури розробки штатних розписів та змін до штатних розписів структурних підрозділів Украерорух, затверджених наказом відповідача № 781 від 16 листопада 2018 року, організаційна структура структурного підрозділу Украерорух – це склад, взаємозв`язок і підпорядкованість самостійних управлінських і окремих посад, які виконують функції управління. Організаційна структура визначається її складовими ланками і рівнями управління, вона повинна забезпечувати стійкість звязків між елементами управління і надійність функціонування системи управління вцілому та забезпечувати досягнення стратегічних цілей підприємства. Штатний розпис – це затверджений наказом документ, що встановлює для Украерорух структуру, штат і посадові оклади по кожній посаді (а.с. 50-61 т. 1).

Разом з тим, відповідно п. 5.2 - 5.3.1 вказаної Процедури усі штатні розписи та зміни до них проходять такі етапи процедури їх розробки : розробка технічно – економічного обгрунтування (далі по тексту - ТЕО) щодо формулювання штатного розпису або зміни до штатного розпису; розробка та формулювання штатного розпису або змін до штатного розпису; погодження проекту наказу та підпис штатного розпису або змін до штатного розпису; введення в дію штатного розпису або змін до штатного розпису.

Розробка ТЕО щодо формулювання проекту штатного розпису або змін до штатного розпису здійснюється керівниками структурних підрозділів ГП, РСП або ВСП «ЦАПС» на підставі запроваджених організаційних структур, аналізу діяльності структурного підрозділу, перспективних і поточних планів діяльності підприєсмства, рішень про реорганізацію системи управління підприємством тощо.

Аналізуючи наведене, слід зазначити, що передумовою розробки штатних розписів та змін до них є затверджена організаційна структура у спосіб, передбачений п. 5.2 Процедури розробки організаційних структур структурних підрозділів Украерорух, що затверджений наказом відповідача від 15 листопада 2018/ року за № 775 (а.с. 62-73 т. 1).

12 лютого 2020 року наказом № 88 директора Украероруху введено в дію оновлену організаційну структуру авіакомпанії «Украерорух» (а.с. 80-81 т. 1 ). Однак, всупереч цьому, ще 03 лютого 2020 року, на підставі наказу № 138/о, було переміщено без будь-якого відбору чи конкурсу, 30 працівників авіакомпанії «Украерорух» на посади, передбачені новим штатним розписом, затвердженим та введеним в дію 08 січня 2020 року наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України № 9 (а.с. 124-126 т. 1). Дана обставина визнається і не заперечується представником віповідача в суді.

Тобто, 03 лютого 2020 року керівництво ДП «Украерорух» перемістило працівників на посади, які на той час не були передбачені організаційною структурою авіакомпанії «Украерорух», оскільки її затверджено лише 12 лютого 2020 року, та надав перевагу одним працівникам над іншими без проведення конурсого відбору з врахуванням стажу, освіти, досвіду у роботі, переважного права на зайняття вакантної посади і залишення на роботі.

Наведене, в свою чергу, свідчить про безпідставне переведення 30 працівників на посади структурного підрозділу без його створення та приховування в такий спосіб від працівників, в тому числі позивача, вакантних посад, на які особи, яким з 04 лютого 2020 року вручено попередження про наступне вивільнення, могли претендувати та бути обраними у встанов-леному законом порядку.

13 лютого 2020 року позивачу вручено попередження про звільнення датоване 04 лютого 2020 року з переліком вакантних посад по підприємству станом на 13 лютого 2020 року. В цей період ОСОБА_1 не перебував у відпустці, відрядженні чи на лікарняному, проте, з незрозумілих для суду підстав, йому не було вручено перелік вакантних посад по підприємству станом на дату попередження про наступне вивільнення, а саме 04 лютого 2020 року.

Наказом відповідача за № 99 від 13 лютого 2020 року було затверджено зміни до штатного розпису підрозділів головного підприємства Украерорух, затвердженого наказом відповідача від 08 січня 2020 року за № 9 «Про затвердження штатного розпису підрозділів головного підприємства Украерорух» та введено їх в дію з 14 лютого 2020 року (а.с. 155 т. 2).

На підставі даного наказу створено службу з авіаційного пошуку та пошуково – рятувального забезпечення польотів та введено посади начальника даної служби та провідного інжинера (а.с. 156 т. 2).

Посада начальника служби з авіаційного пошуку та пошуково – рятувального забезпечення польотів відповідала кваліфікаційними вимогами освіті, досвіду та вмінням позивача та могла бути цікавою з метою зайняття, у зв`язку з цим, ОСОБА_1 ..

Разом з тим, відповідач, будучи обізнаним про введення даного структурного підрозділу та вакантних посад у ньому, всупереч вимог КЗпП України, навіть не включив їх до переліку вакантних посад станом на 13 лютого 2020 року, на які позивач міг претендувати. Більш того, заповнення даних посад також здійснено без будь-якого конкурсного відбору між працівниками підприємства та такими, що підлягали до звільнення.

В свою чергу, у правововій позиції Верховного Суду наведеній у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 382/1039/16-ц зазначено, що до кола осіб, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівники, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, а не тільки тих, хто працює в структурному підрозділі, в якому виконував роботу чи обіймав посаду працівник, який підлягає звільненню.

Наведене додатково свідчить про невиконання роботодавцем вимог КЗпП України та приховування від позивача всіх наявних вакантних посад по підприємству.

Частиною 1 та п. 3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Відповідно ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частиною 3 ст. 49-2 КЗпП України визначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Наведене вище свідчить про приховування від ОСОБА_1 всіх наяних вакантних посад на підприємстві з лютого до квітня 2020 року включно та порушення роботодавцем вимог ч. 1 ст. 42 КЗпП України та ч. 2, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

Зважаючи на вказане, варто також зазначити про те, що на підприємстві діяла Процедура відбору персоналу при переведенні та прийнятті на роботу, затверджена наказом № 317 від 09 квітня 2019 року (далі по тексту - Процедура). Наведене не заперечується і не спростовується сторонами у справі.

Знаючи про порядок, визначений Процедурою, позивач очікував інформації про вимоги до кандидатів, які претендують на вакантні посади, та очікував відкриття цих посад та на конкурсний відбір, з урахуванням досвіду, безперервного стажу, спеціалізації та професіо-налізму щодо переведення на керівну посаду згідно нового штатного розпису.

Крім того, позивач листом від 19 лютого 2020 року за вхідним № Ш-20/20 особисто звертався до директора Украерорух А.Ярмака та повідомляв про бажання і надалі працювати на підприємстві, просив втрутитись у ситуацію щодо намірів його звільнення (а. с. 82-83 т. 1).

Наведене, в свою чергу, свідчить про наміри ОСОБА_1 і надалі працювати у Украерорух та законні очікування на проведення Процедури відбору персоналу при переведенні та прийнятті на роботу.

У листі адміністративного директора Украерорух Нощенко М. від 31 січня 2020 року за № 1-16.2/995/20, що був адресований президенту ВП «ФПАРРіЗУ» ОСОБА_3 , як відповідь на звернення від 23 січня 2020 року за № 945, адміністративний директор послався на наказ Украероруху від 09 квітня 2019 року за № 317 «Про затвердження процедури відбору персоналу при переведенні та прийнятті на роботу» (а.с. 123, т.1). Наведене свідчить про те, що станом на 31 січня 2020 року вказана вище Процедура була чинною і не скасованою. Доказів протилежного, як то доведення до відома працівників підприємства та, зокрема позивачу, такого наказу чи його скасування у цей період, суду не надано.

Разом з тим, 12 березня 2020 року ППО ПАКУ листом адміністративного директора ОСОБА_4 повідомлено, що наказ Украероруху від 09 квітня 2019 року № 317 «Про затвердження процедури відбору персоналу при переведенні та прийнятті на роботу» втратив чинність, про що видано наказ Украероруху від 28 грудня 2019 року за № 1134 (а.с.141, т. 1).

У звязку з наведеним вище, слід зазначити, що суду не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що наказ за № 1134 видано чи підписано саме 28 грудня 2019 року та його доведено до відома всіх працівників підприємства.

Тобто, про скасування Процедури позивачу та профспілковому органу стало відомо лише в березні 2020 року, про що останні зазначили в судовому засіданні. Відтак, ОСОБА_1 правомірно очікував від роботодавця дій, передбачених Процедурою відбору персоналу при переведенні та прийнятті на роботу та розраховував на конкурс, проте заяву на зайняття вакантної посади не подавав, оскільки через необізнаність з новим штатним розписом не був ознайомлений з повним переліком існуючих посад, на які міг претендувати.

В той же час, перелік вакантних посад, що надані позивачу з попередженням про звільнення, не можна вважати повним, оскільки з моменту прийняття рішення про його звільнення, оформленого попередженням (04 лютого 2020 року) до дня вручення самого попередження (13 лютого 2020 року) минуло 11 днів, протягом яких відбувались переведення та працевлаштування осіб, в тому числі на керівні посади у підприємстві. Наведене не спростовується в судовому засіданні і преставником відповідача.

Згідно ч. 1 - 3 ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх об`єднання беруть участь у розробленні державної політики зайнятості населення, державних та територіальних програм зайнятості, проводять спільні консультації з цих проблем з роботодавцями, їх об`єднаннями, а також з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пропонують заходи щодо соціального захисту членів профспілок, які вивільняються в результаті реорганізації або ліквідації підприємств, установ, організацій, здійснюють контроль за виконанням законодавства про зайнятість.

Права і повноваження профспілок щодо забезпечення захисту працівників від безробіття та його наслідків визначаються законодавством і колективними договорами та угодами. У разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Всупереч наведеному, суду не надано сторонами у справі жодного доказу на підтвердження виконання вимог Закону щодо завчасного, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень, первинним профспілковим організаціям інформації щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проведення консультацій з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

У судовому засіданні президент ВП «ФПАРРіЗУ» ОСОБА_3 зазначив, що жодної, передбаченої законом співпраці між профспілковими органами та адміністрацією ДП Украерорух проведено не було, інформації про провадження організаційних заходів стосовно скорочення штату працівників та зміни умов праці ППО ПАКУ не отримувало, консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму, не проводились.

Наведене свідчить про нехтування ДП Украерорух вимог, визначених КЗпП України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та Колективним договором між адміністрацією ДП обслуговування повітряного руху та профспілками ( в редакції від 01 лютого 2020 року).

Згідно ч. 3 ст. 252 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

27 березня 2020 року відповідач звернувся з поданням про розірвання трудового договору, в тому числі з позивачем, до Первинної профспілкової організації працівників авіакомпанії «Украерорух» (а.с. 147-148 т. 1).

31 березня 2020 року на засіданні ППО ПАКУ прийнято рішення про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з займаної посади на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 149, т. 1).

Згідно протоколу № 1 установчих зборів ППО ПАКУ від 07 лютого 2018 року дана профспілкова організація вступила до вищестоящої профспілки, а саме до ВП «ФПАРРіЗУ» (а.с. 72-73 т. 1).

Разом з тим, до ВП «ФПАРРіЗУ» із поданням про розірвання трудового договору з позивачем, як до вищого виборного органу профспілки, відповідач під час звільнення ОСОБА_1 не звертався взагалі.

Відповідно ч. 4 ст. 252 КЗпП України звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, установи, організації, не допускається протягом року після закінчення строку, на який обирався цей склад (крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі у зв`язку із станом здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи, або вчинення працівником дій, за які законом передбачена можливість звільнення з роботи чи служби). Така гарантія не надається працівникам у разі дострокового припинення повноважень у цих органах у зв`язку з неналежним виконанням своїх обов`язків або за власним бажанням, за винятком випадків, якщо це пов`язано із станом здоров`я.

Згідно протоколу зборів ППО ПАКУ № 12 від 09 грудня 2019 року позивача обрано членом виборного профспілкового органу підприємства. На момент його звільнення повноваження ОСОБА_1 як члена профспілкового органу не припинено, доказів протилежного суду сторонами не надано.

З наданих в судовому засіданні пояснень голови ОСОБА_3 . ВП «ФПАРРіЗУ» встановлено, що згідно статуту члени профспілкового органу обираються строком на 4 роки. Відтак, строк дії повноважень позивача передбачено на період з 2019 по 2022 роки включно.

Наведене, в свою чергу, свідчить про порушення відповідачем вимог ч. 4 ст. 252 КЗпП України та звільнення позивача в період дії його повноважень, як члена виборного профспілкового органу.

Відповідно правового висновку, наведеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі за № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18) при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП України) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення на час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

Ухвалою суду від 10 березня 2021 року у справі було зупинено провадження до отримання відповіді щодо надання згоди (чи відмови у її наданні) від Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» щодо звільнення із займаної посади ОСОБА_1

30 березня 2021 року на адресу суду надійшло рішення Пленуму Центральної Ради ВП «ФПАРРіЗУ» від 25 березня 2021 року, яким відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 .

У пункті 10 ч. 1 ст. 247 КЗпП України зазначено, що виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом.

Згідно ч. 1, 4 ст. 43 КЗпП України та ч. 1, 4 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцяти-денний термін обгрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Орган первинної профспілкової організації повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі у триденний термін після його прийняття. У разі пропуску цього терміну вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.

Зважаючи на вказане, суд приходить висновку, що рішення ППО ПАКУ, надане за наслідком подання ДП Украерорух, прийнято вчасно, а саме в межах 15 днів, а тому є легітимним.

Відповідно ч. 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обгрунтованим. У разі, якщо в рішенні не має обгрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Суд приходить переконання, що прийняте ППО ПАКУ 30 березня 2020 року рішення, а також рішення Пленуму Центральної Ради ВП «ФПАРРіЗУ» від 25 березня 2021 року є належним чином обґрунтованими.

Враховуючи все вищенаведене, суд приходить висновку, що звільнення позивача відбулось з чисельними порушеннями КЗпП України та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», у зв`язку з чим вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу № 412/о про звільнення з 14 квітня 2020 року та поновлення на роботі є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачу-ваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Доказів того, що в період з дати звільнення і до дня ухвалення судового рішення позивач був працевлаштованим та отримував заробіток, суду не надано.

В той же час, дана справа надійшла до суду 07 травня 2020 року та розглянута по суті 24 травня 2021 року не з вини позивача. Доказів протилежного суду сторонами не надано та про це не заявлено представником відповідача.

Відповідно п. 18, абз. 3 п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» за № 9 від 06 листопада 1992 року вказано, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно п. 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердже-ного постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки ДП Украерорух від 14 квітня 2020 року за № 4.3-21-90 вбачається, що на момент звільнення позивача його середньоденний заробіток становив 1917 грн. 28 коп. (а.с. 154 т. 1).

Виходячи з наведеного, середній заробіток підлягає стягненню за період з 14 квітня 2020 року по день ухвалення судового рішення, а саме 24 травня 2021 року включно.

За період з дня звільнення та до дня ухвалення судового рішення минуло 276 робочих днів (за мінусом святкових, неробочих і вихідних днів), а тому, з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 квітня 2020 року по 24 травня 2021 року включно в розмірі (1917 грн. 28 коп. (середньоденний заробіток) х 276 робочих дні) 529 169 грн. 28 коп. з утриманням обовязкових податків та зборів в порядку, визначеному Податковим кодексом України.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, а також сторін, які їх уклали.

Відповідно ст. 10-11, 18 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.

Згідно п. 6.25.1 Колективного договору укладеного між адміністрацією ДП обслуговування повітряного руху та профспілками (зі змінами та доповненнями, внесеними протягом 2015-2020 років) в редакції від 01 лютого 2020 року на позивача поширюється Програма соціального захисту (Додаток 19 до цього договору) (а.с. 84-117, т. 1).

Пунктом 1.4. (в) Програми соціального захисту передбачено гарантії соціального захисту працівників та інших осіб, зазначених у Програмі, а саме грошова одноразова допомога при звільненні.

Представник відповідача у своїх промовах до суду та відзиві на позов не спростовує і підтверджує факт невиплати ОСОБА_1 наведеної грошової допомоги при звільненні. Наведене, в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягає доказуванню, оскільки визнається сторонами у справі.

Відповідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не заявив вимогу про стягнення з відповідача грошової одноразової допомоги при звільненні, передбаченої Програмою соціального захисту, а тому суд не вбачає підстав для виходу за межі заявлених позовних вимог та не вирішує це питання при ухвалення судового рішення.

Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4)пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 ст. 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Судом встановлено, що позивач у прохальній частині позову просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати з оплати правничої допомоги в розмірі 50 000 грн. 00 коп.

Приписами ч. 1 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат :1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 ст. 137 ЦПК України визначено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Положеннями ч. 4 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому за змістом ч. 6 цієї статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В розрізі з наведеним суд зазначає, що стороною відповідача не заявлено під час судового розгляду та не подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених затрат на правову допомогу позивачем надано суду наступні докази: ордер серії КВ № 753355 від 30 квітня 2020 року про надання правової допомоги адвокатом Клименко К.О. позивачу; договір про надання правової допомоги № 16/04/1 від 16 квітня 2020 року укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Клименко К.О. у п. 4 якого визначено розмір і порядок оплати гонорару; додаткова угода №1 до договору про надання правової допомоги №16/04/1 від 16 квітня 2020 року, якою зазначено перелік і вартість послуг, що надаються адвокатом клієнту; дублікат квитанції від 16 квітня 2020 року за № 0.0.1679064901.1 про оплату правової допомоги в розмірі 50 000 грн. 00 коп. (а.с. 20-27 т. 1).

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, в разі задоволення позову, - на відповідача.

Зважаючи на вказане, суд приходить переконання, що позивач дійсно поніс вказані затрати в розмірі підтвердженому належними і допустимими доказами, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню і з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) слід стягнути на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті правової допомоги в розмірі 50 000 грн. 00 коп.

Відповідно ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 4-6 Закону України «Про судовий збір», оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в частині вимог про поновлення на роботі, з відповідача на користь держави Україна слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840 грн. 80 коп.

Разом з тим, за вимогу немайнового характеру про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, позивач не звільнений від сплати судового збору, а тому з нього на користь держави Україна слід стягнути за цю вимогу недоплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп.

При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 поніс затрати по оплаті судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 840 грн. 80 коп. Наведене підтверджується квитанцією про сплату № 19027 від 06 травня 2020 року (а.с. 16 т. 1).

Відтак з відповідлпача на користь позивача належить стягнути понесені вище витрати в розмірі 840 грн. 80 коп.

Проте, на дату ухвалення судового рішення розмір середнього заробітку обчислено судом в розмірі 529 169 грн. 28 коп.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позову фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з відповідача на користь держави Україна належить стягнути судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку в розмірі 4450 грн. 90 коп. (5291 грн. 70 коп. (1% від 529 169 грн. 28 коп.) - 840 грн. 80 коп.).

У п.4 ч.1 ст.430 ЦПК України та ч. 7 ст. 235 КЗпП України вказано, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Зважаючи на вказане суд приходить висновку щодо наявності підстав для звернення судового рішення, в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, до негайного виконання.

Щодо вимоги про негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь позивача середнього заробітку за один місяць, слід зазначити наступне.

Відповідно ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць (п.1); поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника (п.4).

Предметом даного спору є звільнення ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яке є наслідком поновлення на роботі (ч.2 ст.235 КЗпП України).

За змістом ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

В свою чергу в ст. 235 КЗпП України зазначено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітної платою в розумінні вищевказаного закону, оскільки є видом відповідальності роботодавця та додатковою гарантією працівника у зв`язку з порушенням його трудових прав, яка виплачується як у разі поновлення на роботі (ч.2 ст.235 КЗпП України) так і у разі затримки видачі трудової книжки (ч. 4 ст.235КЗпП України), обчислена не власником або уповноваженим ним органом за виконану працівником роботу (ч.1 ст.94 КЗпП України), а органом який розглядає трудовий спір (ч.2 ст.235 КЗпП України), у даному випадку судом.

Суд звертає увагу також на те, що позивачем не заявлено вимогу про стягнення з Украерорух невиплаченої при звільненні заробітної плати, як і не надано доказів наведеній обставині.

Відтак, вимога ОСОБА_1 про допущення негайного виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за один місяць, є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись п 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» за № 2 від 12 червня 2009 року, ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року за № 475/97-ВР, ст. 22, 39, 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» за № 9 від 06 листопада 1992 року, п. 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, ст.1 Закону України «Про оплату праці», ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст. 62, 64 Господарського кодексу України, ст. 5-1, 10, 11, 18, 32, 40, 42, 43, 235, 247, 248, 251, 252 КЗпП України, ст. 4, 5, 12, 13, 80, 82, 133, 134, 137, 141, 430 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух), треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору : Первинна профспілкова організація працівників авіакомпанії «Украерорух», Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівникків радіолокації, радіонавіга -

ції і зв`язку України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України за № 412/о від 13 квітня 2020 року щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи з 14 квітня 2020 року за скороченням штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді помічника директора авіакомпанії «Украерорух» з 14 квітня 2020 року.

Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 квітня 2020 року по 24 травня 2021 року включно в розмірі 529 169 (п`ятсот двадцять дев`ять тисяч сто шістдесят дев`ять) гривень 28 (двадцять вісім) копійок з утриманням обов`язкових податків та зборів в порядку, визначеному Податковим кодексом України.

Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 витрати з оплати правничої допомоги в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь держави Україна витрати по сплаті судового збору за вимогу про поновлення ОСОБА_1 на роботі в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь держави Україна витрати по сплаті судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 4450 (чотири тисячі чотириста пятдесят) гривень 90 (дев`яносто) копійок.

Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави Україна витрати по сплаті судового збору за вимогу про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

В іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивач : ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичних осіб – НОМЕР_1 , паспорт № НОМЕР_2 , запис № 19700404-01130, орган, що видав паспорт – НОМЕР_3 , паспорт видано 03 серпня 2020 року та є дійсним до 03 серпня 2030 року).

Відповідач : Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (код ЄДРПОУ 19477064, зареєстроване місце знаходження: а/115, аеропорт, м. Бориспіль-1, Київська область).

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга Київському апеляційному суду через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 02 червня 2021 року.

Суддя Л.В. Яковлєва