Рішення № 97630909, 11.06.2021, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/645/978/21

Справа № 645/558/21

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2021 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі :

головуючого – судді Бабкової Т.В.,

при секретарі судових засідань – Малій О.Л.,

за участю позивача ОСОБА_1 та представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шилова Ю.П.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування за законом, третя особа: Харківська міська рада,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом, в якому просить встановити факт спільного проживання однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є його батьками, та визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що квартира АДРЕСА_1 була отримана його батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі обмінного ордеру №505 від 11.06.1976 року та розташовується в житлово-будівельному кооперативу «Тепловозник». Від шлюбу в них народилися діти – позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 02.12.1980 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був розірваний. Вартість кооперативної квартири 3482 руб. У вигляді паю була сплачена повністю, заборгованості по комунальним платежам немає. Згідно довідки Житлового кооперативу «Тепловозник» власником вказаної квартири є мати позивача ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла. Згідно довідки Житлового кооперативу «Тепловозник» батько позивача ОСОБА_4 постійно мешкав за адресою: АДРЕСА_2 , є власником вказаної квартири. Після смерті матері згідно ст.1264 ЦК України відкрилася спадщина, а батько позивача є спадкоємцем четвертої черги за законом, так як постійно продовжував мешкати разом с колишньою дружиною ОСОБА_3 , вів спільні витрати та спільне господарство, проживав однією сім`єю. З 1976 року по день смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_4 батько позивача, як законний чоловік, так і після розірвання шлюбу, мешкав разом з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , а тому згідно ст.1268 ЦК України як спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 також помер. Після смерті матері та батька відповідно до ст.1261 ЦК України відкрилася спадщина, спадкоємцями якої за законом першої черги є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 21.06.2019 року відповідачем ОСОБА_2 в органи нотаріату була подана заява, де відповідач заявляє, що протягом строку, встановленого ст.1272 ЦК України спадщину не приймав і не буде звертатися до суду з приводу продовження строку для прийняття мною спадщини. Встановлення факту спільного проживання необхідно для вступу в спадщину.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05.02.2021 року дану позовну заяву залишено без руху, надавши позивачу строк 10 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків.

08.02.2021 року від представника позивача адвоката Шилова Ю.П. надійшла заява на виконання ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05.02.2021 року.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09.02.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по даній цивільній справі, ухвалено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28.05.2021 року закрито підготовче судове засідання по справі, призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

04.06.2021 року від представника позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи письмових доказів.

Позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Шилов Ю.П. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити, у подальшому надали заяви про розгляд справи без їх участі.

Відповідач ОСОБА_2 надав суду письмову заяву від 22.02.2021 року, в якій зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає в повному обсязі.

Представник третьої особи Харківської міської ради на підставі довіреності від 11.01.2021 року ОСОБА_5 надав суду письмові пояснення, в яких зазначив наступне.

Проте позивач зазначає, що по день смерті матері, до ІНФОРМАЦІЯ_4 батько і після розірвання шлюбу продовжував мешкати з ОСОБА_3 , у них були спільні витрати, вони вели спільне господарство, проживали однією сім`єю, а тому ОСОБА_4 відноситься до четвертої черги спадкоємців за законом як особа, що проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Проте позивач документально не підтверджує факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_4 разом з ОСОБА_3 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Зокрема не було надано до суду доказів ведення спільного господарства, наявності у сторін побуту, проведення спільних витрат, взаємність прав і обов`язків. Не було надано доказів щодо витрат на утримання та обслуговування квартири, ведення ними спільного бюджету, купівлі майна для спільного користування тощо. До суду не було надано документів, що підтверджують місце реєстрації ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . У матеріалах справи міститься копія паспорта ОСОБА_3 , де у графі місце проживання вказана АДРЕСА_3 . Також довідкою Житлового кооперативу «Тепловозник» від 25.01.2016року, що видана ОСОБА_4 про те, що він постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2 і є власником даної квартири. Проте не було надано копії паспорта ОСОБА_4 , де повинно бути зазначено місце його реєстрації. Крім того, зазначав, що позивачем не надано доказів, що ОСОБА_4 не перебував в зареєстрованому шлюбі з іншою особою протягом п`яти років до моменту відкриття спадщини.

У судове засідання представник третьої особи Харківської міської ради не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків, вивчивши надані письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, згідно обмінному ордеру № 505 від 14.06.1976 року, виданого на підставі рішення виконкому Загорської міської ради депутатів трудящих, ОСОБА_4 , з правом проживання його та членів його сім`ї ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , була надана для заселення житлова двокімнатна квартира площею 29,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , а.с. 15.

Матеріали справи свідчать, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 є дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подружжям та перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.02.1964 по 02.12.1980 року.

Вказані обставини доводяться письмовими доказами, зокрема свідоцтвом про народження, рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 04.11.1980 про розірвання шлюбу та свідоцтвом про розірвання шлюбу, а.с.8, 11.

Наданими суду довідкою Житлового кооперативу «Тепловозник» від 25.01.2016 року та квитанцією про внесення паю від 01.07.1976 року встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває у державному кооперативному фонді та розташовується у будинку Житлового кооперативу «Тепловозник», вартість квартири становить 3 481 руб. 73 коп., пай за квартиру сплачений в повному обсязі ОСОБА_4 01.07.1976 року, а.с. 14, 72.

На підставі реєстраційного посвідчення, виданого 09.02.1993 року Харківським бюро технічної інвентаризації квартира за адресою: АДРЕСА_2 , що розташовується у будинку Житлового кооперативу «Тепловозник» належить ОСОБА_3 на підставі довідки вказаного кооперативу про повну сплату паю, а.с.36.

За інформацією з паперових носіїв КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 21.04.2021 року квартира за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі довідки Житлово-будівельного кооперативу «Тепловозник» від 11.12.1992 року належить на праві власності ОСОБА_3 , а.с.79.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 03.06.2021 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , не зареєстровано.

На підставі ст.22 КпШС України, положення якого діяли на час спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною

сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння,

користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до положень ст.15 Закону України «Про власність» від 07.02.1991року , який набрав сили з 15.04.1991року та діяв на час виникнення спірних правовідносин, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

П. 5-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.09.1987 р. №9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» (з подальшими змінами та доповненнями), передбачено, що член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває права власності на квартиру і вправі розпоряджатися нею на свій розсуд.

Як роз`яснено п.п.б) п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», слід враховувати, що при повному внесенні пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.

Крім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 61 постанови від 18.09.1987 року № 9 "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи", за змістом частини першої статті 17 Закону України "Про власність" кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів члена ЖБК та членів його сім`ї. Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю.

Відповідно до Закону України «Про кооперацію» кооператив - це юридична особа, створена фізичними і (або) юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської чи іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на основі самоврядування. Порядок набуття права власності на кооперативну квартиру суттєво відрізняється від приватизації державного житлового фонду.

Кооперативна квартира спочатку є приватною власністю кооперативу як юридичної особи, а після повної виплати членом кооперативу пайового внеску переходить в його приватну власність як фізичної особи (ст. 384 ЦКУ). При цьому всі господарські, прибудинкові споруди, а також прибудинкова територія залишаються у власності кооперативу.

В кооперативі право власності на житлову площу після виплати паю набуває тільки член кооперативу. Якщо пай виплачувався в шлюбі, квартира є спільною сумісною власністю подружжя. При поділі майна подружжя (або чоловік), який перебував у шлюбі і брав участь у виплаті пайового внеску, може отримати свою частку в праві на квартиру або за спільною згодою, або через суд.

Таким чином ОСОБА_2 , як член житлового кооперативу, повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , при цьому здійснив це 01.07.1976 році за час зареєстрованого шлюбу із ОСОБА_3 , а отже ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набули право спільної

сумісної власності на вказану квартиру на час набрання чинності Закону України «Про власність» 15.04.1991 року та їхні частки у праві власності визнаються рівними, що відповідає положенням ч.1 ст.28 КпШС України.

Таким чином, вказане нерухоме майно набуло статусу окремого об`єкта цивільних прав, на який поширюються загальні норми цивільного законодавства, у тому числі, ті, які регулюють правовідносини у сфері спадкування за законом. З моменту повного внесення пайового внеску за кооперативну квартиру, вона перейшла у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а Житловий кооператив, в свою чергу, вже припинив будь-які права та повноваження щодо вказаного об`єкту нерухомого майна.

Системний аналіз наведених норм, з урахуванням обставин справи, дають підстави вважати, що оскільки пай внесено ОСОБА_4 у період сумісного проживання з ОСОБА_3 , а квартира виділялась подружжю, то дану квартиру слід вважати спільним майном подружжя та такою, що підлягає поділу незалежно від того, на чиє ім`я оформлено право власності на неї.

В ухвалі ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.06.2016 року по справі №668/12085/15-ц (http://reyestr.court.gov.ua/Review/58975351) суд зазначив наступне:

«Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 18.09.1987 року (зі змінами) «Про практику застосування суддями законодавства про житлово-будівельні кооперативи» роз`яснено, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. Статтею 16 Закону України «Про власність» передбачалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що сторонам на праві власності належить по Ѕ частини спірної квартири, оскільки пай за неї внесений подружжям в ЖБК в період сумісного проживання і за рахунок спільних коштів, тому згідно з приписами ст. 28 КпШС, а також ст.70 СК України частки сторін у спільній сумісній власності є рівними».

У своїй ухвалі від 15.03.2017року по справі №205/2696/15-ц (http://reyestr.court.gov.ua/Review/65771853) ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовуючи рішення апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зазначив: «Згідно з ч. 1 ст. 22 КпШС України, чинного на час набуття майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Згідно роз`яснень, наданих у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз`яснень, які дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань. Крім цього, слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі. Крім того, у п. 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.09.1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» роз`яснено, що відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім`ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім`ї, якщо інше не було установлено письмовою угодою між ними».

З правової позиції ВСУ у справі № 6-138 цс 13 від 18.12.2013року, вбачається: Відповідно до чч. 1, 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. За змістом ч.. 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року) відносини спадкування регулюються нормами ЦК України (2004 року), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року. Якщо спадщина у зв`язку зі смертю члена кооперативу відкрилась до 1 липня 1990 року, тобто до набрання чинності Законом СРСР "Про власність" (який згідно з постановою Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" підлягав застосуванню на території України до 15 квітня 1991 року - часу набрання чинності Законом України "Про власність" від 7 лютого 1991 року) та відповідно до ст. 145 ЖК УРСР та п. 43 Типового статуту ЖБК і пп. 7, 55 Примірного статуту ЖБК, відкривається спадщина не на квартиру, а на пай, який переходить до спадкоємців у порядку передбаченому законом (ст. ст. 524-562 ЦК УРСР 1963 року), а члени його сім`ї, які проживали разом з ним, зберігають право користування жилим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного з них. Спадкоємцям, що не користувались жилим приміщенням за життя спадкодавця, і тим, що відмовились від подальшого користування ним, кооператив виплачує успадкований пай або його частку (чч. 4, 5 п. 43 Типового статуту ЖБК).

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 , а.с.13.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Як вбачається із ст. 1216 ЦК України - спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла до інших осіб спадкоємців.

Згідно ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або законом.

У відповідності до ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи , визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 є адреса: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про місце реєстрації ОСОБА_3 за вказаною адресою на момент її смерті, а.с. 16.

З відповіді Четвертої Харківської державної нотаріальної контори від 20.04.2021 року № 860 вбачається, що після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_2 , заведено спадкову справу, яка містить заяву ОСОБА_1 від 07.10.2019 року ( який мешкав: АДРЕСА_4 ) про прийняття спадщини та заяву ОСОБА_2 від 07.10.2019 року ( який мешкав: АДРЕСА_5 ) про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 . Заповіт від імені ОСОБА_3 не посвідчувався. Інші заяви про прийняття або відмову від спадщини не надходили, свідоцтво про право на спадщину не видавалися, а.с.65.

Згідно ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, що передбачено ч.1 ст.1277 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Отже, спадкоємці ОСОБА_3 першої черги за законом, діти померлої – позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , які на час відкриття спадщини не проживали постійно із спадкодавцею, в строк у шість місяців, з часу відкриття спадщини, не подали заяву про прийняття спадщини, а тому вони вважаються таким, що не прийняли її.

З цих підстав постановою державного нотаріуса Четвертої Харківської державної нотаріальної контори від 07.10.2019 року позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , а.с. 22.

На підставі довідки Житлового кооперативу «Тепловозник» від 29.09.2015 року встановлено, що на день смерті ОСОБА_3 . 10.09.2015 року ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав з нею за однією адресою: АДРЕСА_2 , а.с.16. Крім того, факт спільного проживання за однією адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в період з січня 1980 року по день смерті ОСОБА_3 10.09.2015 року встановлений рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 04.09.2020 року, яке набрало законної сили, а.с. 94-100.

В той же час з постанови державного нотаріуса Четвертої Харківської державної нотаріальної контори від 14.01.2021 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 встановлено, що не надані необхідні документи, які б підтверджували факт прийняття батьком позивача ОСОБА_1 спадщини після смерті колишньої дружини ОСОБА_3 , як спадкоємцем четвертої черги, а.с.23.

Положеннями ст.1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Як встановлено в процесі розгляду справи, спадкоємці за законом першої черги ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме сини померлої позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вважаються такими, що спадщину не прийняли, данні про прийняття спадщини спадкоємцями наступних черг - відсутні, данні про заповіт померлої – відсутні, однак доведено факт спільного проживання ОСОБА_3 починаючи з 1980 року з ОСОБА_4 з січня 1980 року по день смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Більш того, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , який є сусідом та також проживає в будинку АДРЕСА_6 з 19.06.1991 року, підтвердив доводи позивача, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю на протязі всього свого життя, тобто значно більше ніж п`ять років до смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_4 , жили дружно, не сварилися, про те, що юридично вони перебувають у розірваному шлюбі оточуючим відомо не було. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 жили в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , в цій квартирі вони зустрічали гостей, якими неодноразово були батьки свідка та сам свідок, спільно харчувалися, вирішували сумісно спільні побутові питання, утримували квартиру, мали дачний будинок та спільними зусиллями вели присадибне господарство. Приблизно за два роки до смерті ОСОБА_3 за станом здоров`я не виходила з квартири, допомогу їй та турботу надавав ОСОБА_4 .

Допитана в суді свідок ОСОБА_7 пояснила, що з 1999-2000 років знала сім`ю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які в її уявленні було подружжям. Вказані особи мали дачний будинок та спільними зусиллями вели присадибне господарство, дбали про врожай, влаштували на ділянці пасіку, завжди сумісно відвідували дачу. В подальшому свідок неодноразово бувала в гостях у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за місцем їх проживання в АДРЕСА_7 , та стверджує, що вказана квартира перебувала в їх спільному користуванні, вони спільно харчувалися.

На підтвердження спільного утримання квартири АДРЕСА_8 його батьками на протязі їхнього життя позивачем надані договори на отримання комунальних послуг та квитанції про сплату комунальних послуг у вказаній квартирі.

На підставі відповіді відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у м.Харкові від 21.05.2021 року встановлено, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 відповідно до актового запису про розірвання шлюбу № 729 від 02.12.1980 року в інший шлюб ОСОБА_4 не вступав, а.с. 93. Аналогічно доведено, що після розірвання шлюбу із ОСОБА_1 не вступала у інший шлюб ОСОБА_3 , а.с. а.с.19.

За таких обставин доводи позивача суд вважає доведеними, проте встановлює факт проживання однією сім`єю з 01.01.2004 року з часу набрання законної сили Цивільного кодексу України, нормами якого вперше врегульовано питання про права на спадкування у четверту чергу осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, з врахуванням того, що до 01.01.2004 року встановлення такого факту не тягне яких-небудь правових наслідків.

Отже суд вважає, доведеним, що на час відкриття спадщини ОСОБА_3 10.09.2015 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не менш як п`ять років проживали однією сім`єю та мали реальні сімейні відносини: спільно проживали в квартирі АДРЕСА_1 , яка в цілому перебувала в їх сумісному користуванні, після розірвання шлюбу 02.12.1980 року в інших шлюбах не вступали, мали спільний бюджет, спільно харчувалися, спільними зусиллями вели присадибне господарство та володіли дачним будинком, дбали про врожай, влаштували на ділянці пасіку, завжди сумісно відвідували дачу, надавали взаємну допомогу один одному. За таких обставин, на момент смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_4 як спадкоємець четвертої черги за законом спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняв, як спадкоємець, що проживав із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, а тому успадкував належну ОСОБА_3 Ѕ частину квартирі АДРЕСА_1 .

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»).

Відповідно до частини першої статі 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Виходячи зі змістовного аналізу положень чинного законодавства, суд вважає встановленим, що з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , як спадкоємцю за законом четвертої черги за законом, належить в порядку спадкування за законом на праві власності спадщина померлої ОСОБА_3 у вигляді Ѕ частини квартири адресою: АДРЕСА_2 .

З відповіді Четвертої Харківської державної нотаріальної контори від 20.04.2021 року № 860 вбачається, що після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 16.09.2019 року подав заяву про прийняття спадщини його син – позивач по справі ОСОБА_1 14.06.2019 року. Також 16.09.2019 року до нотаріальної контори відповідач по справі ОСОБА_2 подав заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 на користь брата ОСОБА_1 . Згідно матеріалів спадкової справи заповіт від імені ОСОБА_4 не посвідчувався. 25.05.2020 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно: грошові вклади з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, які знаходились у філії Харківського обласного управління АТ «Державний ощадний банк України», а.с. 65.

Отже у відповідність до положень ст. ст. 1269, 1270 ЦК України позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом, який подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Відповідно до ч.2 ст.25 ЦК України цивільна правоздатність ОСОБА_4 припинилася у момент його смерті, а тому можливості отримати правовстановлюючий документ на квартиру на його ім`я є неможливим.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя фактично набув право власності на Ѕ частину спірної квартири, оскільки, будучи членом Житлового кооперативу «Тепловозник» повністю виплатив пайові внески за неї за час шлюбу з ОСОБА_3 , та прийняв спадщину за законом, як спадкоємець за законом 4-ї черги, у вигляді Ѕ частини квартири адресою: АДРЕСА_2 , після смерті ОСОБА_3 , право власності на квартиру адресою: АДРЕСА_2 , в цілому після його смерті в порядку спадкування за законом належить позивачу ОСОБА_1 .

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» при пред`явленні позову та ухваленні рішення за вимогами про право спадкоємців на майно, судовий збір визначається судом, виходячи із загальної вартості майна, і витрати на його оплату покладаються на кожного спадкоємця пропорційно до виділеної йому частки.

Так, позивачем при поданні позовної було сплачено судовий збір у розмірі 3628,30 грн. За позовну вимогу майнового характеру та 454 грн. за вимогу про встановлення факту проживання зі спадкоємцем однією сім`єю не менш як п`ять років, вимоги щодо стягнення судового збору з відповідача позивач під час подання позовної заяви та розгляду справи не висував.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги приписи п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» щодо розподілу судових витрат у спадкових справах, суд вважає за необхідне сказати в резолютивній частині рішення про віднесення судових витрат на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 76-81, 133, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

Вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування за законом, третя особа: Харківська міська рада – задовольнити .

Встановити факт проживання з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 однією сім`єю з 01.01.2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати по сплаті судового збору при поданні позовної заяви у розмірі 4082 грн. 30 коп. віднести за рахунок позивача ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно – телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_9 .

Відповідач – ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_5 .

Третя особа – Харківська міська рада, код ЄДРПОУ 04059243, адреса місцезнаходження: 61003, м. Харків, майдан Конституції, 7.

Повне судове рішення складено 11.06.2021 року.

Суддя-