Ухвала суду № 97629843, 14.06.2021, Кремінський районний суд Луганської області

УХВАЛА

14 червня 2021 р. м. Кремінна Справа № 414/314/20

Провадження № 1-кп/414/43/2021

Кремінський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Акулова Є.М.,

за участі секретаря судового засідання Дегтяренко Т.В.,

прокурора Неманова М.О.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

його захисника - адвоката Шмуйлової І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кремінна Луганської області кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 186 КК України,

УСТАНОВИВ:

Оскільки призначена наступна дата судового засідання в цьому кримінальному провадженні знаходиться поза межами строку тримання обвинуваченого під вартою, який спливає 14.06.2021 року, судом на розсуд учасників справи, в порядку ст 331 КПК України, поставлено питання щодо доцільності продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинуваченого.

Прокурор висловив думку щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 з огляду на існування ризиків, передбачених п.1,3,5 ст.177 КПК України, які натепер не відпали та є наявними, з огляду на незавершення розгляду кримінального провадження та дослідження усіх доказів.

Обвинувачений та його захисник не погодилися з прокуророрм щодо існування наведених ризиків з огляду на тривалий термін перебування обвинуваченого під вартою в цьому кримінальному провадженні. При цьому обидва посилалися на презумпцію невинуватості, закріплену Конституцією України та усталену практику Европейського суду з прав людини щодо зменшення вагомості усіх ризіків із плином часу перебувавння обвинуваченого під вартою. Наполягали на обранні більш м"якого запобіжного заходу,-цілодобового домашнього арешту.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 29 Конституції України ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 331 КПК України, Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор не доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею ст. 177 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Вирішуючи питання про обрання, продовження строку дії запобіжного заходу суд повинен врахувати всі обставини, які можуть вплинути на вид обраного запобіжного заходу, що випливає зі змісту ст. 178 цього Кодексу.

При цьому суд враховує думку прокурора щодо обов"язкового продовження дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 у виді тримання під вартою з підстав наявності ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обгрунтовуючи які прокурор зазначає наступне. Ризик переховування обвинуваченого від суду не зник та не зменшився, оскільки, обвинувачений, будучи раніше судимим, скоїв кримінальні правопорушення, після чого втік від органів досудового розслідування, а тому цілком реальним є ризик його подальшого переховування від суду. При цьому такі дії вказують на ймовірність вчинення обвинуваченим інших нових злочинів. Також обвинувачений може незаконно впливати на свідків, оскільки раніше неповнолітній свідок ОСОБА_2 повідомила суду, що боїться при обвинуваченому повідомляти точне місце свого проживання, оскільки побоюється, як за своє життя так близьких.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Так, згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, в кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлюють, що законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом.

ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 187 та ч. 3 ст. 186 КК України та які згідно статті 12 цього Кодексу класифікуються як тяжкі злочини.

При вирішенні доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 суд дійшов висновку про існування ризиків, визначених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які, на думку суду, наразі не зменшилися та не відпали, оскільки обвинувачений може переховуватися від суду з огляду на перебування його в розшуку на досудовому слідстві, та враховуючи тяжкість інкримінованих йому злочинів, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 та 10 років, з конфіскацією майна відповідно, які пов"язані в тому числі із насильством, а також можливість вчинити інші кримінальні правопорушення з огляду на те, що ОСОБА_1 не має засобів для існування, проте має судимість за вчинення умисних, тяжких, корисливих злочинів.

Продовжуючи обвинуваченому строк тримання під вартою, суд бере до уваги, що потерпіла ОСОБА_3 , при продовженні строку тримання під вартою, категорично наполягала не змінювати обвинуваченому запобіжний захід, позаяк побоюється за своє життя.

А допитана в минулому судовому засіданні сівідок-очевидець ОСОБА_4 також вказала, що в момент виявлення обвинуваченого всередені аптечного кіоска побоювалася за своє життя і тому покинула місце пригоди до приїзду поліції охорони, Її побоювання натепер не зменшилися.

Натепер із досліджених матеріалів кримінального провадження випливає, що ОСОБА_1 , -обвинувачений в вчиненні ряда кримінальних правопорушень, пов"язаних із застосуванням насильства та з корисливих мотивів, є раніше судимою особою за аналогічні злочини також пов"язані із насильством та вчинені проти власності.

Суд також зважує, що оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції від 16.04.2021 року апеляційним судом залишена без змін ухвалою від 28.04.2021 року, де зроблено висновок, щосуд апеляційної інстанції не приймає до уваги докази обвинуваченого щодо наявності міцних соціальних зв`язків та вказав на існування зазначених ризиків, які суд першої інстанції вважав доведеними.

Твердження обвинуваченого про порушення судом презумпції невинуватості, закріпленого в Конституції України, при розгляді цього кримінального провадження суд не бере до уваги з огляду, що сам цей розгляд з дотриманням вимог чинного КПК України і є тим законним порядком, з дотриманням якого встановлюється винуватість або невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Посилання обвинуваченого та його захисника на усталену практику Європейського суду що із плином часу та триманням обвинуваченого під вартою ризики суттєво знижуються, суд не бере до уваги з огляду на ту ж усталену практику ЄСПЛ.

Так, у розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, зокрема ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.

Окрім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи, про що викладено правову позицію в рішеннях ЄСПЛ «Летельє проти Франції», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Осаковський проти України».

Також суд зважає на суспільний інтерес, який у взаємозв`язку із встановленими судом ризиками в даному випадку виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним у п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції». З огляду на це суд вважає виправданим необхідність продовження застосування до обвинуваченого виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів наразі не буде достатнім для забезпечення вищезазначених ризиків.

Суд вважає, що суспільний інтерес в даному випадку полягає у необхідності забезпечення виконання завдань кримінального провадження, якими відповідно до ст. 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також охорона прав, свобод та законних інтересів інших учасників кримінального провадження.

З огляду на встановлене, відсутні підстави для застосування більш м`якого запобіжного заходу з мотивів вказаних обвинуваченим та його захисником, а відтак в задоволенні клопотання ОСОБА_1 та його захисника щодо застосування запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту слід відмовити.

Суд вважає доцільним продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 177, 183, 194, 291, 331, 369-372 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 підтриманого захисником, про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт - відмовити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на шістдесят днів, а саме з 14.06.2021 до 12.08.2021 року.

Ухвала підлягає негайному виконанню. Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та надіслати до ДУ «Старобільський слідчий ізолятор».

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Луганського апеляційного суду протягом п"яти днів з дня її оголошення та в цій частині набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Є. М. Акулов