Рішення № 97629090, 14.06.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/1129/21

Провадження № 2-а/204/27/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2021 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання - Сокола Д.О.,

представника позивача - адвоката Неволіна Ю.О., представника відповідача Гордєєва А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора з паркування Нарядька Дениса Сергійовича та Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради про визнання дій незаконними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

В С Т А Н О В И В :

15 лютого 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до інспектора з паркування Нарядька Д.С. та Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, із вимогою про визнання дій незаконними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення (а. с. 1-6).

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 05 лютого 2021 року ним було отримано повідомлення про постанову серії ІД № 00310264 від 05 лютого 2021 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі, яке було розміщено на лобовому склі його автомобіля. В деталях про суть правопорушення зазначено п. 15.10(д) ПДР: «Стоянка у місцях, де транспортний засіб зробить неможливим рух інших транспортних засобів». Суть правопорушення вказана в повідомленні про постанову не відповідає п. 15.10(д) ПДР, оскільки текст викладений не повному обсязі. Вказує, що він проживає у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 , у дворі якого ним було припарковано автомобіль та де відповідачем встановлено його правопорушення, територія якого (двору житлового будинку), відповідно до вимог п. 1.10 ПДР, відноситься до житлової зони. Пунктом 26.2(б) ПДР визначено, що в житловій зоні заборонена стоянка автомобіля, якщо він одночасно ускладнює рух і пішоходів і проїзд оперативних чи спеціальних транспортних засобів. Тобто в житловій зоні діють правила паркування відмінні від інших місць. Вказує, що в житловій зоні пішоходам дозволено рухатися по проїжджій частині дороги. Місця для паркування в районі буд. 14 по вул. Будівельників у м. Дніпрі відсутні, тому він припаркував свій автомобіль у дворі вказаного будинку таким чином, щоб не ускладнювати рух пішоходів та автомобілів, шляхом розміщення лівої пари коліс на тротуарі, а правої пари коліс на проїжджій частині. Тому вважає, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови неповно вивчив обставини події, що призвело до прийняття ним необґрунтованого рішення. З цих підстав постанова про накладення адміністративного стягнення серії ІД № 00310264 від 05 лютого 2021 року про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП підлягає скасуванню, а провадження по справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

Ухвалою суду від 18 лютого 2021 року у справі відкрито спрощене провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 10 годину 30 хвилин 04 березня 2021 року (а. с. 24), яка надіслана учасникам справи 18 лютого 2021 року за вихідним № 4843/21-вих/2-а/204/27/21 (а. с. 25).

07 травня 2021 року на офіційну електронну адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов відзив представника відповідача Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Гордєєва А.В. (а. с. 43-49), в якому він позовні вимоги не визнає, проти задоволення позову заперечує. В обґрунтування відзиву зазначає, що позивачем порушено вимоги п. п. «д» п. 15.10 розділу 15 ПДР, в частині заборони стоянки у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів, оскільки транспортний засіб позивача створював перешкоди для руху пішоходів, бо був припаркований прямо на тротуарі. Стверджує, що інспектором з паркування правильно кваліфіковано адміністративне правопорушення, а твердження позивача не відповідають дійсним обставинам справи. Тому дії інспектора з паркування вчинені згідно з вимогами чинного законодавства, а постанова про накладення адміністративного стягнення серії РАП № 287881932 від 16 березня 2021 року є правомірною.

12 травня року на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву (а. с. 51-59), із аналогічним текстом його відзиву, який надійшов на офіційну електронну адресу суду 07 травня 2021 року.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Неволін Ю.О., позовні вимоги підтримав в повному обсязі, прохав їх задовольнити, обґрунтування надав аналогічні тексту позовної заяви.

Представник відповідача Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Гордєєв А.В. в судовому засідання проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на аналогічні обставини, що зазначені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Приписами ч. 1 ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Нормами ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 288 КУпАП, постанову інспектора з паркування про накладення адміністративного стягнення (частини перша, третя та шоста статті 122, частини перша, друга та восьма статті 152-1 цього Кодексу) може бути оскаржено в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з урахуванням особливостей, визначених цим Кодексом.

Оскільки предметом оскарження є постанова про притягнення до адміністративної відповідальності суд повинен перевірити законність та обґрунтованість винесення постанови та дослідити, чи було дотримано порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності, чи не пропущено строки, встановлені для розгляду справи та накладення адміністративного стягнення, чи виконано вимоги закону щодо обов`язкової присутності особи при розгляді її справи та своєчасного повідомлення цієї особи про місце та дату розгляду справи, та інше.

Судом встановлено, що 05 лютого 2021 року о 12 годині 25 хвилин позивачем припарковано транспортний засіб Mitsubishi, державний номер НОМЕР_1 , по вул. Будівельників, буд. 14 у м. Дніпрі. 05 лютого 2021 року відповідачем відносно позивача складено повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності до постанови серії ІД № 00310264 про винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за порушення позивачем п. п. «д» пункту 15.10 розділу 15 ПДР та накладення штраф у розмірі 510 гривень (а. с. 9). Відповідно до вказаного повідомлення, інспектором зафіксовано порушення правил запинки, стоянки, паркування транспортного засобу Mitsubishi, державний номер НОМЕР_1 , відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 122 КУпАП, п. 15.10 (д) ПДР.

Статтею 219 КУпАП визначено, що виконавчі комітети (а в населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчі органи, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, серед іншого, частинами першою і третьою статті 122 КУпАП (в частині порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів у межах відповідного населеного пункту, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису). Від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою і третьою статті 122, частинами першою і другою статті 152-1 цього Кодексу, і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування.

Так, рішенням Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 28 листопада 2018 року № 1164 «Про уповноваження інспекторів з паркування інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради розглядати справи про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення та проводити тимчасове затримання транспортних засобів» було уповноважено інспекторів з паркування інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами 1, 3 статті 122, частинами 1, 2 статті 152- 1 КУпАП, та накладати адміністративні стягнення.

Отже, притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема складення та винесення постанови про накладення адміністративного стягнення, за порушення законодавства у сфері паркування міста Дніпра є складовою частиною виконання посадовою особою Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради своїх обов`язків, передбачених Положенням про інспекцію з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, затвердженого Рішенням Дніпровської міської ради VII скликання від 25 липня 2018 року.

Приписами ч. 3 ст. 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 3 ст. 265-4 КУпАП визначено, що розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб своїм розташуванням робить неможливим рух інших транспортних засобів або створює перешкоду для руху пішоходів, у тому числі осіб з інвалідністю на спеціальних засобах пересування та пішоходів із дитячими колясками.

Вимогами п.п. «д» п. 15.10 ПДР визначено, що стоянка забороняється у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів.

Приписами п. 1.10 ПДР визначено, що житлова зона - дворові території, а також частини населених пунктів, позначені дорожнім знаком 5.31. Знак 5.31 «Житлова зона» інформує про в`їзд на територію, де діють особливі умови дорожнього руху, передбачені цими Правилами. Дія знака поширюється на всю позначену ним територію. Окремі дворові території знаком не позначаються, але на таких територіях діють вимоги розділу 26 цих Правил.

Натомість вимогами пп. «б» п. 26. 2 ПДР визначено, що у житловій зоні забороняється стоянка транспортних засобів поза спеціально відведеними місцями і таке їх розташування, яке утруднює рух пішоходів і проїзд оперативних чи спеціальних транспортних засобів.

Згідно з вимогами п. 26.1 ПДР, пішоходам дозволяється рухатися у житловій та пішохідній зоні як по тротуарах, так і по проїзній частині. Пішоходи мають перевагу перед транспортними засобами, але не повинні створювати безпідставних перешкод для їхнього руху.

Так, на підтвердження правомірності спірної постанови відповідач посилається на фотофіксацію вчиненого порушення з різних ракурсів із зазначенням дати, місця розташування транспортного засобу та географічних координат (а. с. 55-56).

Водночас, з фотознімків, розміщених на сайті lpkp.dniprorada.gov.ua та доданих до матеріалів справи, вбачається, що за вказаною адресою відсутні паркувальні місця для транспортних засобів та обочина. Крім того, місце вчинення правопорушення - це територія двору будинку АДРЕСА_1 , яка, у розумінні п. 1.10 ПДР, є житловою зоною, а тому на такій території діють вимоги розділу 26 ПДР, що спростовує доводи відповідача про створення позивачем суттєвих перешкод для руху пішоходів. Тому суд доходить висновку, що інспектором з паркування не в повній мірі було з`ясовано обставини справи та не вірно кваліфіковано дії позивача.

Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17 зробив висновок, що навіть сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, а тому не звільняє останнього від доведення його правомірності. З`ясування обставин, за яких вчинено адміністративне правопорушення, яке позивачу поставлено за провину, буде неповним і поверховим, якщо не дослідити його в усіх тих аспектах, про які зазначено вище.

Оскільки, припаркований позивачем на тротуарі транспортний засіб, з урахуванням вимог п. 26.1 ПДР, не утруднює рух пішоходів і проїзд оперативних, спеціальних чи будь-яких інших транспортних засобів, суд доходить висновку про неповне з`ясування відповідачем обставин справи, що призвело до невірної кваліфікації дій позивача, та, як наслідок, до необґрунтованого притягнення останнього до адміністративної відповідальності.

Відповідно до вимог ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Принцип презумпції невинуватості, передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Відповідно до вимог ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена відповідно до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, інспектором з паркування, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.

Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Через те, що відповідачем не в повній мірі було з`ясовано обставини справи, що призвело до невірної кваліфікації дій позивача, та, як наслідок, до необґрунтованого притягнення останнього до адміністративної відповідальності, суд дійшов переконливого висновку про те, що слід скасувати оскаржувану постанову, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Статтею 286 КАС України передбачені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

У зв`язку з викладеним, суд вважає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 122 КУпАП за постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ІД № 00310264 від 05 лютого 2021 року, підлягає закриттю.

Щодо вимог позивача про визнання дій інспектора протиправними вони задоволенню не підлягають, оскільки за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний, має право прийняти одне з передбачених ч. 3 ст. 286 КАС України рішень, зокрема, про скасування рішення суб`єкта владних повноважень та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Оскільки, вимога про визнання дій інспектора протиправними не підлягає розгляду у місцевому загальному суді, як суді адміністративної інстанції, сплачений судовий збір за вказану вимогу підлягає поверненню позивачу.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Вимогами ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 2, 3 статті 134 КАС України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 правничу допомогу у вказаній справі надавав адвокат Неволін Юрій Олегович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 000704 від 22 березня 2019 року), що підтверджується Договором № 211 про надання правничої допомоги від 06 лютого 2021року (а. с. 16-17).

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

11 лютого 2021 року між адвокатом Неволіним Ю.О. та ОСОБА_1 було підписано акт приймання послуг по Договору № 211 від 11 лютого 2021 року на суму 956 гривень (а. с. 20).

За таких обставин, суд вважає, що позивачем документально доведений факт понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 956 гривень, який підлягає відшкодуванню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, оскільки відповідач є суб`єктом владних повноважень, то понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 956 гривень та судовий збір у розмірі 454 гривень підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 19, 20, 72, 77, 96, 229, 242-246, 262, 286 КАС України, -

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до інспектора з паркування Нарядька Дениса Сергійовича (49000, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, буд. 75) та Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, буд. 75; ЄДРПОУ 42403446) про визнання дій незаконними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити частково.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ІД № 00310264 від 05 лютого 2021 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 гривень - скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 122 КУпАП - закрити.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути із Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 956 (дев`ятсот п`ятдесят шість) гривень.

Стягнути із Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні.

Повернути ОСОБА_1 із державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні.

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, згідно з вимогами ч. 4 ст. 286 КАС України, протягом десяти днів зо дня його проголошення або протягом десяти днів зо дня отримання його копії учасниками процесу, які не брали участь у судовому засіданні.

Рішення суду набирає законної сили протягом десяти днів зо дня його проголошення або протягом десяти днів зо дня отримання його копії учасниками процесу, які не брали участь у судовому засіданні, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна