Рішення № 97624642, 14.06.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2021 року Справа №480/3031/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3031/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3022 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини 3022 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій просить:

- стягнути з Військової частини 3022 на користь ОСОБА_1 96306,75 грн. середнього заробітку за час затримки з розрахунком при звільненні;

- стягнути з Військової частини 3022 на користь ОСОБА_1 19963,07 грн. понесених судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 27.08.2020 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу, знято зі всіх видів забезпечення, проте в день звільнення з позивачем розрахунок не було проведено у повному обсязі, а саме не проведено нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 у справі № 480/7907/20 суд визнав протиправною бездіяльність відповідача, стягнув на користь позивача спірні виплати, а 22.03.2021 Військова частина 3022 Національної гвардії України виплатила позивачу 15426,08 грн. Позивач вказує, що оскільки розрахунку з ним у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, не було здійснено, це є підставою дня відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме стягнення середнього заробітку (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні за 207 днів затримки у сумі 96306,75 грн.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) згідно ст. 262 КАС України.

05.05.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

14.05.2021 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій з аргументами, наведеними у відзиві не погодився, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом командира військової частини 3022 від 27.08.2020 № 176 (по стройовій частині) ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з 27.08.2020 (а.с. 7).

При цьому, компенсація за неотримане речове майно позивачу при звільненні виплачена не була.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 у справі №480/7907/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 3022 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини 3022 Національної гвардії України (вул. Садовий бульвар, 73, м. Шостка, Сумська область, 41100, код ЄДРПОУ 08803595) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження військової служби. Зобов`язано Військову частину 3022 Національної гвардії України (вул. Садовий бульвар, 73, м. Шостка, Сумська область, 41100, код ЄДРПОУ 08803595) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 15426,08 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 400,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3022 Національної гвардії України (вул. Садовий бульвар, 73, м. Шостка, Сумська область, 41100, код ЄДРПОУ 08803595) (а.с. 8-13).

На виконання вказаного рішення суду 22.03.2021 Військовою частиною 3022 згідно платіжного доручення від 19.03.2021 № 451 (а.с. 31) на картковий рахунок позивача було зараховано компенсацію за неотримане речове майно у сумі 15426,08 грн. (а.с.13).

Позивач, вважаючи, що відповідач порушив строки розрахунку при його звільненні та повинен сплатити на його користь середній заробіток за 207 днів затримки, звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття "якість закону" таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("С. G. and Others v. Bulgaria", заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява №21722/11, § 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року "Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32, "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року "Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65).

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 сформулювала такі висновки:

- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);

- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;

- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, утому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Із системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17.

У справі, що розглядається, в день звільнення позивачу не було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, затримка тривала 207 днів (з 27.08.2020 по 22.03.2021).

Сума компенсації виплачена позивачеві 22.03.2021, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

При цьому, факт проведення виплати компенсації саме 22.03.2021 підтверджено документально та не заперечується відповідачем у письмовому відзиві на позовну заяву.

Отже, за встановлених обставин справи, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року №810/451/17.

Суд звертає увагу на те, що ст. 117 КЗпП України не встановлює залежність між виплатою середнього заробітку та своєчасної виплати заробітку. Норма встановлює обов`язок роботодавця здійснити виплату належних звільненому працівникові сум, що включає не лише складові грошового забезпечення, а й інші суми, виплата яких пов`язана із фактом звільнення особи.

Згідно з ч.1 ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно норм абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100), у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

З аналізу вказаної норми вбачається, що середньомісячна заробітна плата у даному випадку обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт).

Тому, подією, з якою пов`язане вчинення відповідачем дій щодо нарахування позивачу суми компенсації за неотримане речове майно, є виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що позивача виключено зі списків особового складу наказом від 27.08.2020, суд дійшов висновку, що при здійсненні розрахунку суми компенсації повинна бути врахована саме середньоденна заробітна плата позивача останніх двох календарних місяців роботи, що передують його звільненню - червень та липень 2020 року.

Згідно довідки військової частини 3022 за два повні календарні місяці червень та липень 2020 року позивачу нараховано 21255,30 грн. (10516,26+10739,04) грн. (а.с. 33).

Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 21255,30 грн. : 61 день = 348,45 грн.

Період з 27.08.2020 по 22.03.2021 включає 207 календарних днів, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 207 днів*348,45 грн. = 72129,15 грн.

Вирішуючи спір по суті щодо суми середнього заробітку за час затримки, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені в постановах від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 щодо необхідності дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд може зменшити належні до виплати суми. При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.

Відповідно до наказу від 27.08.2020 № 176 ОСОБА_1 звільнено з військової служби з 27.08.2020, розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 проведений в серпні 2020 року.

Згідно із розрахунково-платіжною відомістю № 1 військової частини 3022 (а.с. 34) у серпні 2020 року позивачу нараховано всього за видами оплат 7515,27 грн.

На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 №480/7907/20 ОСОБА_1 22.03.2021 виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 15426,08 грн.

Тобто загальний розмір грошових виплат на момент звільнення повинен складати 22941,35 грн. (7515,27+15426,08).

Не виплачено позивачу компенсацію за неотримане речове майно на момент звільнення у сумі 15426,08 грн., що становить 67,24 % від загальної суми, що повинна бути виплачена позивачу в момент його звільнення (22941,35 грн).

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 72129,15 грн.

Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48499,64 грн., що становить 67,24 % від суми 72129,15 грн.

Вказаний підхід застосований постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 480/3105/19 від 30.11.2020.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку з розміром компенсації, характером цієї заборгованості, поведінкою позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру середнього заробітку за час затримки у сумі 48499,64 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303-А, п.29).

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а доводи відповідача відхиляє з вищенаведених мотивів.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

У позовній заяві зазначено, що витрати позивача на професійну правничу допомогу склали 1000,00 грн. та сплачено судовий збір в розмірі 963,10 грн.

Відповідно до наявних у матеріалах справи ордера адвокатом позивача, який надає послуги, є ОСОБА_2 .

На обґрунтування понесених судових витрат на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн., позивач надав суду наступні письмові докази:

- копію договору про надання правової допомоги від 02.10.2020 № 01-10/20, укладеного між позивачем та адвокатом Осьмаковим О.А. (а.с. 14-15);

- копію акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 29.03.2021 № 21-03/21 (а.с. 17);

- квитанцію до прибуткового касового ордера № 04-04/21 від 05.04.2021 на суму 1000,00 грн. (а.с. 21).

Відповідно акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 29.03.2021 № 21-03/21 правова допомога складається з наступних послуг: складання позовної заяви про визнання протиправною бездіяльності в/ч 3022, зобов`язання вчинити дії; складання процесуальних документів, пов`язаних з розглядом справи (заяви, клопотання, відповіді).

Вирішуючи питання про обґрунтованість витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом першим ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (п.268).

Дослідивши подані позивачем документи, суд дійшов висновку, що витрати правову допомогу у сумі 1000,00 грн. є обґрунтованими з огляду на предмет спору у даній справі, обсяг та характер зібраних доказів, час витрачений адвокатом.

Також, судом встановлено, що при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 963, 10 грн. згідно квитанції від 05.04.2021 (а.с. 21а).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3022 Національної гвардії України судові витрати на сплату судового збору в розмірі 485,01 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 503,60 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 3022 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку – задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини 3022 Національної гвардії України (вул. Садовий бульвар, 73, м. Шостка, Шосткинський район, Сумська область, 41100, ідентифікаціний код 08803595) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 48499 (сорок вісім тисяч чотириста дев`яносто дев`ять) грн. 64 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3022 Національної гвардії України (вул. Садовий бульвар, 73, м. Шостка, Шосткинський район, Сумська область, 41100, ідентифікаціний код 08803595) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на сплату судового збору у розмірі 485 (чотириста вісімдесят п`ять) грн. 01 коп. та витрати на правову допомогу 503 (п`ятсот три) грн. 60 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко