Рішення № 97624121, 14.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1618/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Овідіопольської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішень і зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

26 лютого 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Овідіопольської селищної ради, в якій позивач просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати Рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 24 грудня 2019 року № 1213-VІІ «Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства» в частині відмови ОСОБА_1 , реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

2) зобов`язати Овідіопольську селищну раду, ідентифікаційний код юридичної особи: 04379172, надати ОСОБА_1 , реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 , дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0000 га, за рахунок земель комунальної власності, не наданих у власність або користування в межах населених пунктів, за угіддями - рілля, яка розташована в смт. Овідіополь, Овідіопольського району Одеської області (в межах населеного пункту) згідно його клопотання від 12 грудня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним 12 грудня 2019 року було подано до Овідіопольської селищної ради клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0000 га, за рахунок земель комунальної власності, не наданих у власність або користування в межах населених пунктів, за угіддями - рілля, яка розташована в смт. Овідіополь Овідіопольського району Одеської області (в межах населеного пункту). У якості додатків, відповідно до вимог ЗК Украпни, було додано графічний матеріал щодо бажаного місця розташування земельної ділянки, паспорт громадянина України та реєстраційний номер ОКПП. 24 грудня 2019 року, на засіданні сесії селищної ради, було прийнято рішення Овідіопольської селищної ради № 1213-VII «Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства» згідно якого, позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Відмовлено позивачу у цьому праві, відповідно до рішення, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, актуалізованого генерального плану смт. Овідіополь та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку та в зв`язку визначеним режимом забудови, що встановлений розробленим планом зонування території смт. Овідіополь.

Позивач вважає рішення відповідача в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є незаконним та таким, що порушує особисті права і свободи позивача, у зв`язку з чим. підлягає скасуванню.

У позові вказано, що відповідно до ч. 6 ст. 118 3К України, позивачем були надані усі документи, необхідні для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, а саме клопотання із зазначенням цільового призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, та графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Таким чином, позивачем дотримано вимоги ст. 118 ЗК України щодо форми та змісту клопотання, з огляду на що, він має право отримати зазначений вище дозвіл.

Як зазначає позивач, відповідно до вимог ст. 118 ЗК України Овідіопольська селищна рада має прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти мотивоване рішення про відмову із чітким визначенням однієї з підстав, передбачених ст. 118 ЗК України. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. Однак, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, відповідач в якості підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо бажаної земельної ділянки вбачає визначений режим забудови, що встановлений розробленим (та відповідно не затвердженим) планом зонування території смт. Овідіополь. Як вбачається зі змісту вказаної норми передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність та користування забороняється у разі, якщо фізична або юридична особа має намір отримати у власність чи користування земельну ділянку саме для містобудівних потреб. Проте, у своєму клопотанні позивач просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою для земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, а не для містобудівних потреб. Чинне законодавство, зокрема, норми ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 118 ЗК України, відповідної заборони щодо передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність та користування фізичним та юридичним особам для ведення особистого селянського господарства - не містять. З огляду на це, вказана підстава відповідача для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою і, відповідно, оскаржуване рішення в цій частині є такими, що суперечать нормам чинного законодавства, а тому є незаконними.

Щодо підстав відмови, зазначених у рішенні, відносно невідповідності розташування земельної ділянки актуалізованому генеральному плану селища міського типу Овідіополь та іншої містобудівної документації, позивачем вказано, що системний аналіз норм Земельного кодексу України свідчить про те, що обмеження щодо невідповідності об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації застосовується лише щодо вирішення питання про відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, гаражного будівництва, а також житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів та земель житлової та громадської забудови, тобто надання земельних ділянок для містобудівних потреб.

Як вказано у позові, зi змiсту преамбули та положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вбачається, що під переданням у власність чи користування земельних ділянок для містобудівних потреб розуміється передання таких ділянок з метою подальшого розміщення на них об`єктів будівництва або ж реконструкції існуючих об`єктів. Так, відповідно до Преамбули вказаного Закону він встановлює правовi та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Тобто предметом регулювання Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є суспільні відносини, пов`язані з плануванням територій та зведенням на них об`єктів будівництва. Відповідно до ст. 4 Закону, об`єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури. Отже, на думку позивача, в даному випадку можливо прийти до висновку, що під наданням у власність чи користування земельної ділянки для містобудівних потреб треба розуміти надання особі такої земельної ділянки з метою зведення на ній об`єктів будівництва або ж здійснення реконструкції існуючих об`єктів. Позивач наголошує, що він просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою для земельної ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства, а не для містобудівних потреб.

Щодо підстав відмови, зазначених у рішенні, відносно невідповідності схем землеустрою i техніко-економічному обґрунтуванню використання та охорони земель адміністративно територіальних одиниць, у позові вказано, що техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць є документацією із землеустрою, для якої встановлено відповідний порядок її прийняття та розроблення, а не містобудівною документацією. Разом із цим, як стверджує позивач, у рішенні не йдеться будь-яким чином щодо наявності рішень відповідача про прийняття рішення про розроблення відповідної документації із землеустрою та взагалі про наявність такої документації, якою би було встановлено відповідні обмеження. Крім того, застереження, передбачене ч. 7 ст. 118 ЗК України стосується саме обмежень у використанні земель, які зазначаються в техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.

На підставі вище викладеного позивач вважає, що оскаржуване рішення суперечить і не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема критеріям, встановленим ст. 2 КАС України, у зв`язку із чим є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 02.03.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у адміністративній справі.

Вказаною ухвалою судом встановлено сторонами строки для подання заяв по суті справи та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.262 КАС України.

За вх.№13514/20 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом із додатками, згідно переліку, який у ньому наведено, в тому числі, із електронними доказами.

Так, у відзиві зазначено, що згідно листів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 20,21.02.2017 року, земельна ділянка площею 25 га розташована в межах населеного пункту смт. Овідіополь, на території Овідіопольської селищної ради, та обліковувалась для ведення товарного сільськогосподарського виробництва до 01.01.2008 року. Після цього, ця земельна ділянка вже обліковується, як землі не надані у власність або постійне користування. Кадастровий номер цієї ділянки 5123755100:02:001:0260, який був наявний в період обліку цієї земельної ділянки, як для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в земельному кадастрі відсутній. Спірна земельна ділянка перебувала в оренді в період з 03.07.2020 року по 31.12.2012 року. Поновлення або продовження договору оренди не відбулося, у зв`язку з чим, відомості про земельну ділянку за кадастровим номером 5123755100:02:001:0260 не є складовою Державного реєстру земель та не підлягали перенесенню до Державного земельного кадастру згідно вимог пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ "Про Державний земельний кадастр".

У відзиві зазначено, що земельна ділянка на яку претендує позивач, не має належним чином встановленої категорії, що унеможливлює вирішення питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідно до критерію, встановленого ст. 118 Земельного кодексу України, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів. Позивач вважає що ним дотримані вимоги частини 6 ст. 118 Земельного кодексу України і тому у відповідача є лише єдиний варіант поведінки - це надати дозвіл на розроблення проекту земелеустрою щодо запитуваної позивачем земельної ділянки з посиланням на вимоги частини 4ст. 245 КАС України. Відповідач не погоджується з цим доводом позивача з наступних підстав: прийняття рішення про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою є втручанням у дискреційні повноваження органу державної влади. Фактично суд підміняє собою орган виконавчої влади, що суперечить конституційному принципу поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову. Це виключна компетенція та повноваження відповідача.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволені позовних вимог.

За вх.№ЕП/7845/20 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 04.05.2020 року судом доручено Овідіопольській селищній раді надати до суду протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали (з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року №540-ІХ) належним чином засвідчені копії:

1) електронних доказів, які надані до суду разом із відзивом на позовну заяву (дата підписання 26.03.2020 року);

2) доказів на підтвердження того, що позивачем було подано заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою (за результатами розгляду якої Овідіопольською селищною радою прийнято рішення від 24 грудня 2019 року № 1213-VІІ «Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства») із зазначенням орієнтовної площі земельної ділянки в межах земельної ділянки, якій раніше був присвоєний з кадастровим номер 5123755100:02:001:0260;

3) доказів на підтвердження того, що саме спірна земельна ділянка перебувала в оренді по 31.12.2012 року;

4) доказів на підтвердження того, що земельна ділянка щодо якої позивачем було подано заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою (за результатами розгляду якої Овідіопольською селищною радою прийнято рішення від 24 грудня 2019 року № 1213-VІІ «Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства») обліковується у рядку 96- «землі не надані у власність не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів. Категорія земель та цільове призначення не визначені»;

5) нормативного обґрунтування не визначенн цільового призначення земельній ділянці щодо якої позивачем було подано заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою (за результатами розгляду якої Овідіопольською селищною радою прийнято рішення від 24 грудня 2019 року № 1213-VІІ «Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства»);

6) доказів на підтвердження того, що земельна ділянка щодо якої позивачем було подано заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою (за результатами розгляду якої Овідіопольською селищною радою прийнято рішення від 24 грудня 2019 року № 1213-VІІ «Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства») розташована в районі АДРЕСА_2 ;

7) доказів на підтвердження того, що в книгах записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі наявний запис про реєстрацію договору оренди між Овідіолольською селищною радою та гр, ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 25,00 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер 5123755100:02:001:0260) терміном на 1 рік за реєстраційним № 040652900023 від 03.07.2006;

8) рішення Овідопольскої селищної ради від 16.11.2005 року №1190-IV з документами на підставі яких воно прийнято;

9) доказів на підтвердження того, що на земельній ділянці щодо якої позивачем було подано заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою (за результатами розгляду якої Овідіопольською селищною радою прийнято рішення від 24 грудня 2019 року № 1213-VІІ «Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства») визначений режим забудови, що встановлений розробленим планом зонування території смт. Овідіополь.

Вказаною ухвалою судом зупинено провадження по справі №420/1618/20 за позовом ОСОБА_1 до Овідіопольської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії до надходження відповіді на доручення.

За вх.№20959/20 від представника відповідача до суду надійшла заява про надання доказів.

В той же час, відповідачем до суду так і не надано усього переліку визначених судом доказів, зокрема, електронних доказів, які надані до суду разом із відзивом на позовну заяву (дата підписання 26.03.2020 року); доказів на підтвердження того, що позивачем було подано заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою (за результатами розгляду якої Овідіопольською селищною радою прийнято рішення від 24 грудня 2019 року № 1213-VІІ «Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства») із зазначенням орієнтовної площі земельної ділянки в межах земельної ділянки, якій раніше був присвоєний з кадастровим номер 5123755100:02:001:0260.

Ухвалою суду від 14.06.2021 року судом поновлено провадження по справі.

Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

12 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольської селищної ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0000 га, за рахунок земель комунальної власності, не наданих у власність або користування в межах населених пунктів, за угіддями - рілля, яка розташована в смт. Овідіополь Овідіопольського району Одеської області (в межах населеного пункту) (а.с.14).

Разом із клопотанням, позивачем було додано графічний матеріал щодо бажаного місця розташування земельної ділянки та копію паспорту громадянина України та реєстраційний номер ОКПП.

24 грудня 2019 року, на засіданні сесії селищної ради, було прийнято рішення Овідіопольської селищної ради № 1213-VII «Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). ведення особистого селянського господарства» згідно якого, позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (а.с.13).

Підставою для відмови у вказаному рішенні визначено невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, актуалізованого генерального плану смт. Овідіополь та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку та в зв`язку визначеним режимом забудови, що встановлений розробленим планом зонування території смт. Овідіополь.

Вважаючи рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 24 грудня 2019 року № 1213-VІІ «Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства протиправним, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами 2,3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Пунктом “б” ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно п. “б” ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

За змістом статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до п. 6, 7, 8 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 05 березня 2019 року у справі №360/2334/17.

При цьому, згідно п.34 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Відповідно до ч.1 ст.59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Таким чином, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або відмову у наданні такого дозволу орган місцевого самоврядування приймає виключно на пленарних засіданнях відповідної ради, що визначено Законом №280/97-ВР.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо покладення в основу оскаржуваного рішення визначеного режиму забудови, що встановлений розробленим планом зонування території смт. Овідіополь, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.71 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України " державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Як вказав Європейський Суд у рішенні по справі «Ольссон проти Швеції», норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки. Згідно з усталеною практикою Європейського суду поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України», «C.G. та інші проти Болгарії» та ін). Окрім того, Європейський суд зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України», «Кантоні проти Франції»).

Відповідно до ч.3 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Отже, вказана норма забороняє до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок для містобудівних потреб, проте вказана норма не містить заборони в наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року в 10.12.2019 у справі №468/1263/17-а.

В спірних правовідносинах вирішується питання саме про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, надання якого не призводить до автоматичного виділення земельної ділянки особі, та є лише однією зі стадій реалізації особою права на отримання земельної ділянки у власність.

Відповідач вказує те, що спірна земельна ділянка обліковується у рядку « 96» - землі, не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів та Категорія земель та цільове призначення цієї земельної ділянки не визначені.

Як вказує відповідач та не спростовує позивач, спірна земельна ділянка розташована спірна земельна ділянка перебувала в оренді у гр. ОСОБА_2 ..

Судом встановлено, що на підставі договору оренди, укладеного між Овідіопольською селищною радою та гр. ОСОБА_2 від 16.11.2005 року, рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 16.11.2005 року №ХХІV сесії ІV скликання, земельна ділянка площею 25 га на території Овідіопольської селищної ради, перебувала в оренді у гр. ОСОБА_2 для ведення товарною сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер 512355100:02:001:0260).

Після закінчення терміну дії договору оренди (03.07.2007 року) до 31.12.2012 року поновлення або продовження вказаного договору не відбулося, у зв`язку з чим, відомості про земельну ділянку за кадастровим номером 512355100:02:001:0260 не є складовою Державного реєстру земель та не підлягали перенесенню до Державного земельного кадастру згідно вимог пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Відповідно до державної статистичної звітності станом на 30.01.2020 року про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями вищевказана земельна ділянка обліковується у рядку « 96» - землі, не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів. Категорія земель та цільове призначення цієї земельної ділянки не визначені.

Селищною радою рішення щодо визначення категорії земель та цільового призначення земельної ділянки орієнтовною площею 32 га, що розташована в АДРЕСА_2 , не приймалося.

В той же час, суд критично оцінює посилання представника відповідача, визначених у відзиві на позовну заяву, стосовно того, що відсутні дані державного земельного кадастру, які б визначали запитувану земельну ділянку як віднесену до категорії сільськогосподарського призначення, а також того, що відповідного рішення сільською радою з цього приводу не приймалось, оскільки:

по-перше, така підстава не визначена ст.118 ЗК України;

по-друге, вказана підстава не визначена селищною радою в оскаржуваному рішенні як підстава для відмови (оскаржуване рішення посилається на розроблений план зонування, тоді як у відзиві представник акцентує увагу на невизначеності саме категорії земельної ділянки).

В той же час з наданих до суду доказів вбачається, що раніше земельна ділянка використовувалась для ведення товарною сільськогосподарського виробництва, тобто самим же відповідачем була передана в оренду як земля сільськогосподарського призначення, про що було внесено відповідний запис до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, копію якої надано Овідіопольською селищною радою Одеського району Одеської області.

Що стосується посилань відповідача на схему земель Овідіопольської селищної ради, згідно якої контур земельної ділянки, в межах якої позивач бажає отримати у власність земельну ділянку, вказана інформацію про перспективний стан використання та охорони цій земельної ділянки, а саме що це ареал дії генплану та іншої містобудівної документації, а також на ній розташовані об`єкти культурної спадщини, то суд вважає такі посилання помилковими, оскільки на підтвердження зазначеного суду не було надано визначений режим регулювання забудови та розроблений історико-архітектурний опорний план, як то передбачено ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності".

При вирішенні даної адміністративної справи, суд не приймає до уваги надану відповідачем флеш-карту, на якій містяться відскановані графічні матеріали, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Відповідно до ч. 10 ст. 44 КАС України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Разом з тим, надана представником відповідача флеш-карта та записані на неї відскановані графічні матеріали, всупереч вимогам КАС України не засвідчені електронним цифровим підписом, а тому не можуть бути належним та допустимим доказом про справі.

У відзиві на позовну заяву сільрада наполягала на невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, проте, у відповідності до приписів ч.1,2 ст.77 КАС України, відповідач не довів суду належними доказами ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, та не доказав правомірність прийнятого рішення.

За результатом розгляду даної справи судом встановлено, що підстави, визначені селищною радою в оскаржуваному рішенні, для відмови у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою, не відповідають законодавству, а інші підстави визначені не були.

Щодо заявленого способу відновлення порушення права позивача шляхом зобов`язання Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

За результатом розгляду даної справи судом встановлено, що підстави, визначені селищною радою в оскаржуваному рішенні, для відмови у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою, не відповідають законодавству, а інші підстави визначені не були.

Поряд із цим, вивчення поданих ОСОБА_1 документів на предмет їх відповідності вимогам ст.118 Земельного кодексу України та наявності підстав для відмови у наданні дозволу, визначених безпосередньо ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, при розгляді заяви позивачки не мало місця при прийнятті рішення (докази зворотнього в матеріалах справи відсутні, а зміст рішення та мотиви його прийняття це підтверджують).

За таких обставин на даний час зобов`язання за рішенням суду відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту відведення спірної земельної ділянки набуде ознак втручання суду у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування у сфері регулювання земельних відносин, що є неприпустимим і суперечить завданням адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.2 ст.5, ч.2 ст.9 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.08.2018 року у справі №820/2605/17, “безпідставним є посилання в обґрунтування касаційної скарги на те, що зобов`язавши відповідача повторно розглянути клопотання позивача суд вийшов за межі позовних вимог та втрутився у його дискреційні повноваження, а також те, що вказане клопотання відповідачем розглянуто та надано письмову відповідь, у зв`язку з чим підстави повторного розгляду клопотання відсутні, оскільки відповідачем передбаченого законодавством рішення за результатами клопотання позивача прийнято не було”.

На переконання суду ефективним та належним (щодо даних правовідносин) способом захисту прав позивача наразі є зобов`язання Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області у повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.12.2019 р. у встановленому законодавством порядку та прийняти рішення відповідно до ст.118 Земельного кодексу України з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є таким, що підлягає частковому задоволенню шляхом:

- визнання протиправним та скасування Рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 24 грудня 2019 року № 1213-VІІ «Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства» в частині відмови ОСОБА_1 , реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язання Овідіопольської селищної ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.12.2019 р. у встановленому законодавством порядку та прийняти рішення відповідно до ст.118 Земельного кодексу України з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. (а.с.16).

Таким чином, на підставі ч.3 ст.139 КАС України суд дійшов висновку про стягнення з Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379172) за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору у сумі 840 грн. 80 коп.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241- 246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Овідіопольської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішень і зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 24 грудня 2019 року № 1213-VІІ «Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства» в частині відмови ОСОБА_1 , реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Овідіопольську селищну раду Одеського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.12.2019 р. у встановленому законодавством порядку та прийняти рішення відповідно до ст.118 Земельного кодексу України з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 );

Відповідач – Овідіопольска селищна рада Одеського району Одеської області (67801, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Суворова, буд. 2, корп. А; код ЄДРПОУ 04379172).

Суддя С.М. Корой