Рішення № 97623440, 11.06.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/2136/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовною заявою Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 23062,50 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 65,54 грн.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.14).

У відповідності до ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності, та згідно ст.257 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Клопотань позивача та представника відповідача про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не виконується норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю та самостійно не сплачено адміністративно-господарські санкції, у зв`язку з чим за ним рахується заборгованість з адміністративно-господарських санкцій в сумі 23062,50 грн. та пені в розмірі 65,54 грн.

Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву (а.с.18-22), в якому просила в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначивши, що вона виконала усі вимоги щодо створення робочого місця для особи з інвалідністю. Також, було подано центру зайнятості звітність про наявність вакансій за формою 3-ПН та інформацію про попит на робочу силу (вакансії), у яких відображено наявність вакансії, із зазначенням працевлаштування особи з інвалідністю. Відтак, на переконання відповідача, нею виконані вимоги статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та прийняття заходів для їх працевлаштування, і не порушувалися вимоги статті 19 цього Закону. Крім того, звертала увагу, що перше направлення для працевлаштування особи з інвалідністю, було видано Новоукраїнською філією Кіровоградського обласного центру зайнятості 24.02.2021 та особа прийнята на роботу, а до цього жодних направлень від центру зайнятості не надходило.

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з таких підстав.

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 05.03.2018 (а.с.33) та знаходиться на обліку в Кіровоградському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів (а.с.23).

22.02.2021 відповідачем подано до Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (Форма №10-ПОІ) відповідно до змісту якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2020 році складала 14 осіб, серед яких відсутні особи з інвалідністю. При цьому норматив створення робочих місць для осіб з інвалідністю становить 1 робоче місце (а.с.5).

Таким чином, на думку позивача, відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та здійснив відповідний розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що становить 23062,50 грн., та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій – 64,54 грн. (а.с.6).

З метою стягнення вищевказаних санкцій та пені з відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Закон України від 21.03.1991 року №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі – Закон №875-ХІІ) є спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частина 3 статті 19 цього Закону встановлює, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

За приписами ч.10 ст.19 Закону №875-ХІІ керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно до ч.1 ст. 20 Закону №875-ХІІ Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч.ч.2, 4 ст.20 Закону №875-ХІІ).

Згідно ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України визначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, при вирішенні питання щодо правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях (бездіяльності) роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.18 Закону №875 забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі ч.3 ст.181 Закону №875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Таким чином, з аналізу вищевказаних положень Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" вбачається, що обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

При цьому, обов`язок підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які використовують найману працю, зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується їх обов`язком щодо пошуку таких осіб для їх працевлаштування. В той же час, обов`язок цих суб`єктів полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації до державної служби зайнятості, необхідної для їх працевлаштування.

Згідно з п.4 ч.3 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 р. №5067-VI роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

З огляду на зміст п.5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. №316 форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до п.6 зазначеного Порядку роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Отже, на роботодавця покладається обов`язок щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю та подання форми звітності №3-ПН. При цьому законодавчо не передбачено обов`язку щомісячного подання звітності за формою №3-ПН, оскільки подана інформація є чинною до моменту внесення змін щодо актуальності вакансій.

Таким чином, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакансій) для осіб з інвалідністю, є звіт за формою №3-ПН.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачем створено робоче місце для особи з інвалідністю (а.с.29) та у 2020 році подано до центру зайнятості звітність про наявність вакансії за формою 3-ПН та інформацію про попит на робочу силу (вакансії) у яких відображено наявність вакансії на посаду прийомоздавальник вантажу та багажу, із зазначенням працевлаштування особи з інвалідністю (а.с.24-25).

Таким чином, суд вважає підтвердженим факт, виконання відповідачем вимоги статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та прийняття заходів для їх працевлаштування, і не порушувалися вимоги статті 19 цього Закону (не мало місце безпідставної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які звернулися до роботодавця самостійно чи були направлений до нього державною службою зайнятості).

Крім того, суд звертає увагу на те, що обов`язок відповідача по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком вказаних осіб для працевлаштування, оскільки статтею 18-1 Закону "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" зазначений обов`язок покладено саме на державну службу зайнятості.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо вчинення заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а доказів того, що відповідач відмовляв у їх прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування вказаних осіб у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем надано не було, суд дійшов висновку, що причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році не залежали від самого роботодавця, а тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Даний висновок суду узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 р. у справі №820/2124/16, від 28.02.2018 р. у справі №807/612/16, від 26.06.2018 р. у справі № 806/1368/17, від 11.09.2018 р. у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 р. у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 р. у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 р. у справі №812/1164/18.

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

З аналізу наведених норм суд дійшов висновку про те, що створивши робоче місце для особи з інвалідністю та своєчасно і в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, відповідач вживає усіх залежних від нього заходів для відповідності середньооблікової чисельності осіб з інвалідністю установленим нормативам.

Докази, які б свідчили про безпідставну відмову особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування, у матеріалах справи відсутні.

Зважаючи на викладене та враховуючи що відповідачем вчинено всі передбачені чинним законодавством заходи спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю та виконано вимоги законодавства, що регулює основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю, суд дійшов висновку, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, відповідно відсутні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені. Що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7а, ЄДРПОУ: 22217312) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено протягом тридцяти днів до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина