Рішення № 97623135, 11.06.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2021 року м. Київ Справа № 320/1662/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Харченко С.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомфізичної особи – підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Київській областіпровизнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати:

- податкові повідомлення - рішення відповідача від 11.11.2019 № 0003823304, 11.11.2019 № 0003833304 та 11.11.2019 № 0003843304;

- вимогу відповідача від 11.11.2019 № Ф-0003853304 про сплату боргу (недоїмки);

- рішення відповідача від 11.11.2019 № 0003863304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення, якими фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 донараховано податкове зобов`язання за платежами: податок на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 2116947,20 грн, податок на додану вартість у загальному розмірі 2847002,73 грн, військовий збір у загальному розмірі 176412,26 грн, а також визначено недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 226284,70 грн та застосовано штрафні санкції за недотримання порядку, строків нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску у сумі 32258,48 грн, на думку позивача, прийняті відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, висновки контролюючого органу відносно факту вчинення суб`єктом господарювання правопорушення є помилковими, а тому оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 відкрито провадження у даній справі та призначено дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання задоволено; продовжено строк проведення підготовчого провадження; відкладено підготовче засідання на підставі пункту 3 частини другої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України; встановлено учасникам справи строки для подання відповіді на відзив та заперечень; призначено дату, час та місце наступного підготовчого засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання на підставі пункту 1 частини другої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України та призначено наступне підготовче засідання.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що посадові Головного управління ДПС у Київській області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувані рішення прийняті відповідачем правомірно, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Позивач скористався правом на подання відповіді на відзив, в якій навів доводи в обґрунтування протиправності оскаржуваних рішень аналогічні тим, що містяться у позовній заяві. Крім того, позивач зазначив, що висновки контролюючого органу з приводу допущення ним податкових правопорушень нормативно та документально не підтверджені, про що свідчать дані судово – економічної експертизи від 16.06.2020 № 26/02-20, проведеної судовим експертом ОСОБА_2 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 03.12.2020, учасники справи не з`явились, були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи по суті шляхом надсилання тексту повістки телефонограмою (позивачу) та електронною поштою (відповідачу), про що свідчать наявні в матеріалах справи телефонограма та довідка про доставку електронного листа.

Матеріали справи містять також клопотання представника позивача про проведення судового засідання за його відсутності.

У свою чергу причини неявки представника відповідача у судове засідання суду невідомі. Письмових клопотань про розгляд справи за його відсутності або про відкладення судового засідання із повідомленням причин неявки від представника відповідача до суду не надходило.

В силу приписів пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), належним чином повідомленого про судове засідання, без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Частиною дев`ятою цієї статті передбачено, що у разі, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Беручи до уваги ту обставину, що про дату, час та місце судового розгляду справи по суті учасники справи повідомлені належним чином, однак у судове засідання не з`явились, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами (протокольна ухвала Київського окружного адміністративного суду від 03.12.2020).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 01.06.2000 та здійснює господарську діяльність, пов`язану з виробництвом інших виробів з деревини, виготовленням виробів з корки, соломки та рослинних матеріалів для плетіння; оптовою торгівлею твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, що підтверджується відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У вересні - жовтні 2019 року посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 та статті 77 Податкового кодексу України проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючі органи, та з питань нарахування, обчислення і сплати ним єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 31.12.2018.

За результатами перевірки складено акт від 10.10.2019 № 127/10-36-33-04/ НОМЕР_1 (далі – акт перевірки), в якому зафіксовано ряд порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Зокрема, у ході перевірки відповідач дійшов висновку про те, що фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 під час визначення чистого річного оподатковуваного доходу за 2017 - 2018 роки не дотримано вимог пункту 167.1 статті 167 та пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 1411298,13 грн.

Вказані порушення, на думку податкового органу, виникли внаслідок:

- не включення позивачем до валового доходу за 2018 рік сум дебіторської заборгованості у загальному розмірі 1326119,94 грн без ПДВ;

- не відображення позивачем у податковому обліку та в податкових деклараціях про майновий стан та доходи за 2017 - 2018 роки операцій з реалізації товарів (рідини для розпалювання, трісок для розведення багаття, сірників для каміну і гриля, ґрунту прозорого, вугілля деревного/вагового, ґрунту флуоресцентного, засобів для очищення), що були придбані у його контрагентів-постачальників упродовж 2017 – 2018 років та відсутні у залишках товарно-матеріальних цінностей станом на кінець звітного податкового періоду, на загальну суму 3176473,28 грн без ПДВ (з них: за 2017 рік – 1786156,02 грн без ПДВ; за 2018 рік – 1390317,26 грн без ПДВ);

- включення позивачем до складу витрат за 2017 - 2018 роки вартості товарно-матеріальних цінностей (емалей, фарб, лаків, металевої продукції) на загальну суму 3048103,93 грн без ПДВ (з них: за 2017 рік - 2109232,60 грн без ПДВ; за 2018 рік - 938871,33 грн без ПДВ), що не пов`язані з господарською діяльністю підприємця та відсутні на залишках товарно-матеріальних цінностей станом на кінець звітного податкового періоду;

- віднесення позивачем до складу витрат за 2017 - 2018 роки витрат на ремонт і техобслуговування на загальну суму 289848,02 грн без ПДВ (з них: за 2017 рік – 74152,90 грн без ПДВ, за 2018 рік – 215695,12 грн без ПДВ), що є порушенням вимог підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

Заниження позивачем сум чистого оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності за 2017 – 2018 роки призвело до недотримання ним вимог пункту 2 частини першої статті 7, статті 8, частини другої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI та пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в частині заниження, відповідно, сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у загальному розмірі 226284,70 грн (з них: за 2017 рік – 96300,12 грн, за 2018 рік – 129984,58 грн) та військового збору на загальну суму 117608,17 грн (з них: за 2017 рік – 59543,12 грн, за 2018 рік – 58065,05 грн).

Не відображення позивачем у податковому обліку та в податкових деклараціях про майновий стан та доходи за 2017 - 2018 роки операцій з реалізації товарів (рідини для розпалювання, трісок для розведення багаття, сірників для каміну і гриля, ґрунту прозорого, вугілля деревного/вагового, ґрунту флуоресцентного, засобів для очищення), використання ним товарно-матеріальних цінностей (лаків, фарби, емалі, затверджувачів для лаків, металічної продукції, рідкокристалічних телевізорів, мультиварки, кавомашини та ін.) у господарських операціях, що не пов`язані з господарською діяльністю підприємця, а також недотримання загальних правил визначення дати нарахування податкового зобов`язання з податку на додану вартість (перша подія – поставка) за операціями з реалізації товарів (робіт, послуг), щодо яких рахується дебіторська заборгованість, призвели до порушення вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України та, як наслідок, до заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1898001,82 грн (з них: за 2017 рік – 1101037,48 грн, за 2018 рік – 796964,34 грн).

На підставі акта перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області прийняті податкові повідомлення – рішення від 11.11.2019 № 0003823304, 11.11.2019 № 0003833304 та 11.11.2019 № 0003843304, якими відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежами: податок на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 2116947,20 грн, з яких: 1411298,13 грн - за основним платежем; 705649,07 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями; військовий збір у загальному розмірі 176412,26 грн, з яких: 117608,17 грн - за основним платежем; 58804,09 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на додану вартість у загальному розмірі 2847002,73 грн, з яких: 1898001,82 грн - за основним платежем; 949000,91 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Крім того, відповідачем на підставі приписів частини четвертої та пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI винесено вимогу від 11.11.2019 № Ф-0003853304 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальну суму 226284,70 грн, а також застосовано штрафні санкції за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 32258,48 грн (рішення від 11.11.2019 № 0003863304).

Отримавши наведені вище рішення, позивач скористався наданим йому статтею 56 Податкового кодексу України правом на їх оскарження в адміністративному порядку шляхом подання скарг до Державної податкової служби України.

Скарги позивача рішеннями Державної податкової служби України від 08.01.2020 № 720/6/99-00-08-01-01-06 та 05.02.2020 № 4522/6/99.00-08-05-04-06 залишені без задоволення в частині оспорюваних податкових повідомлень – рішень Головного управління ДПС у Київській області від 11.11.2019 № 0003823304, № 0003833304 та № 0003843304, вимоги від 11.11.2019 № Ф-0003853304 про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій від 11.11.2019 № 0003863304.

Не погоджуючись із винесеними Головним управлінням ДПС у Київській області рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Позивач звертає увагу на те, що під час перевірки посадовим особам контролюючого органу була надана повна та всебічна інформація про характер його діяльності, у тому числі про виготовлення ним продукції, а саме: деревного вугілля, деревновугільних брикетів, дров фруктових, трісок для розведення багаття та інше, з метою подальшого фасування та реалізації оптовим і роздрібним покупцям.

З метою здійснення власної господарської діяльності позивачем використовуються орендовані нежитлові приміщення. Крім того, позивач, відповідно до умов укладеного з його контрагентом – Товариством з обмеженою відповідальністю «Антар 2012» - договору оренди від 18.01.2016 № 180116 та додатків до нього, прийняв у тимчасове платне користування складську конструкцію та вуглевипалюючі печі у кількості 6 штук.

Обов`язки позивача як орендаря щодо ремонту та поточного обслуговування складської конструкції та обладнання визначені самим договором, а також додатком № 2 до договору від 18.01.2016 № 180116 «Технічні умови використання обладнання», у тому числі щодо: 1) проведення модернізації складської конструкції (пофарбування стін/перестінок, вирівнювання/залиття підлоги); 2) обов`язкового використання під час роботи печей рідини для розпалювання, заміни металевих решіток після кожного виробничого циклу, проведення ремонтно-зварювальних робіт та фарбувальних робіт зовнішнього слою печей після кожного виробничого циклу, а також заміни димовивідних труб за необхідністю.

Відповідно до даних інструкцій з експлуатації орендованих вуглевипалюючих печей, а також висновку експертизи щодо відповідності вимогам праці та промислової безпеки № 80.2-03-06-4893.19, затвердженого 18.11.2019 ДП «Київський експертно-технічний центр Держпраці», робочий цикл печей та їх обслуговування передбачає використання лакофарбуючих матеріалів (ґрунту, емалі, лаків, розчинників, затверджувачів), металевих матеріалів (арматури, кутиків, профільних труб та іншого металопрокату), а також рідини для розпалювання. Крім того, згідно з відомостями, наведеними у вказаних вище документах, для виробництва продукції у печі необхідна закладка деревини.

Як зазначає позивач, саме виключно на відсутність на залишках на кінець звітних податкових періодів придбаних ним товарно-матеріальних цінностей (рідини для розпалювання, трісок для розведення багаття, сірників для каміну і гриля, ґрунту прозорого, вугілля деревного/вагового, ґрунту флуоресцентного, засобів для очищення) спирались посадові особи контролюючого органу в якості доказу реалізації цих товарів без відображення у податковому обліку, що призвело, на їх думку, до заниження валового доходу на загальну суму 3176473,28 грн без ПДВ (з них: за 2017 рік – 1786156,02 грн без ПДВ; за 2018 рік – 1390317,26 грн без ПДВ).

Водночас наявні у позивача під час контролюючого заходу первинні документи (акти списання товарно-матеріальних цінностей, технологічна карта виробництва вугілля деревного), що підтверджують витрачання підприємцем вказаних товарно-матеріальних цінностей на технологічні цілі виробництва деревного вугілля, посадовими особами відповідача не були взяті до уваги.

Крім того, висновки відповідача стосовно безпідставного включення позивачем до складу витрат вартості емалей, фарб, лаків та металевої продукції на загальну суму 3048103,93 грн (з них: за 2017 рік - 2109232,60 грн; за 2018 рік - 938871,33 грн), на думку позивача, спростовуються документально підтвердженою необхідністю підтримання у належному стані орендованих підприємцем складської конструкції та вуглевипалюючих печей, а також списанням цих металовиробів та лакофарбувальної продукції після кожного технологічного циклу роботи печі.

Як зазначає позивач, встановлення контролюючим органом обставин правопорушення стосовно сформованих ним витрат за 2017-2018 роки здійснювалось без перевірки документів, у тому числі актів на списання продукції. Крім того, обставини наявності у позивача дебіторської заборгованості у загальному розмірі 1326119,94 грн без ПДВ були зафіксовані у ході контролюючого заходу без встановлення наявності кредиторської заборгованості перед позивачем та взаємозаліку грошових зобов`язань.

Наведені вище відомості, на думку позивача, свідчать про те, що висновки контролюючого органу про заниження ним сум чистого оподатковуваного доходу, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2017 – 2018 роки, а також податку на додану вартість, військового збору та єдиного внеску не відповідають дійсності.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України, який, зокрема, визначає порядок адміністрування податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, військового збору, повноваження і обов`язки посадових осіб контролюючого органу під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України передбачено, що платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу (підпункт 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України).

Особливості оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначені статтею 177 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пунктів 177.2, 177.3 цієї статті об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Підпунктами 177.4.1 та 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати (підпункт 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 176.1 статті 176 Податкового кодексу України платники податку зобов`язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку. На вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов`язані пред`являти документи і відомості, пов`язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 198.3 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Згідно з вимогами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 83.1 статті 83 Податкового кодексу України встановлено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Згідно з пунктом 1.5 розділу I Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 № 395 (далі – Порядок № 395), акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства.

Пунктом 1.7 розділу I Порядку № 395 визначено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до підпункту 2.3.2.2 підпункту 2.3.2 пункту 2.3 розділу II Порядку № 395 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Як вбачається з даних акта перевірки, у зв`язку з ненаданням фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 під час контролюючого заходу книги обліку доходів та витрат, з метою встановлення одержаного позивачем доходу контролюючий орган використав первинні документи позивача, що були надані ним у ході проведення перевірки, у тому числі: договори оренди приміщень для організації виробничої діяльності, складських конструкцій та виробничого обладнання (вуглевипалюючих печей); договори, укладені з контрагентами; відомості щодо залишків готової продукції та залишків товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2017, 31.12.2017 та 31.12.2018; відомості щодо наявності дебіторської та кредиторської заборгованості; калькуляційні картки з виробництва деревного вугілля; акти здачі-прийняття робіт; рахунки-фактури; видаткові накладні; товарно-транспортні накладні; банківські виписки з первинними документами.

Крім того, згідно з відомостями, що містяться у відповіді на запит від 19.09.2019 (т.1 а.с. 84), позивачем до перевірки надано, зокрема, акти списання товарно-матеріальних цінностей.

Жодних доводів з приводу складання позивачем первинних документів з порушенням вимог чинного податкового законодавства акт перевірки не містить.

При цьому висновки посадових осіб контролюючого органу про заниження позивачем доходу та завищення витрат ґрунтуються на основі суцільного аналізу наданої до перевірки первинної документації, а також на підставі отриманих відомостей про відсутність залишків товарно-матеріальних цінностей станом на кінець звітних податкових періодів.

Зокрема, контролюючий орган, враховуючи вид діяльності позивача та наявність під час перевірки технологічної картки з виробництва деревного вугілля, не надав жодної правової оцінки по питанню чи належать спірні номенклатурні позиції товарів (дрова паливні, обрізки з деревини, рідина для розпалювання, лакофарбуючі матеріали, металева продукція) до прямих матеріальних загальновиробничих витрат, що утворюють основу виготовленої продукції (деревного вугілля).

Крім того, в акті перевірки не наведено жодної інформації про акти списання, які позивач надав як доказ використання придбаних ним товарів (трісок для розведення багаття, сірників для каміну і гриля, рідини для розпалювання, вугілля деревного/вагового) в якості сировини і матеріалів, що використовуються у виробничому процесі з виготовлення деревного вугілля за допомогою вуглевипалюючих печей.

Жодних доводів з приводу того, що наведені витрати не є співмірними з обсягами виробництва деревного вугілля, задекларованих позивачем упродовж перевіряємого періоду, відповідачем також не наведено.

З матеріалів акта перевірки також вбачається, що висновок про заниження позивачем валового доходу за 2018 рік на суму 1326119,94 грн ґрунтується на невідповідності отриманих у ході перевірки даних щодо сум дебіторської заборгованості. Водночас акт перевірки не містить жодної інформації стосовно характеру, змісту та обсягу господарських операцій позивача з його контрагентами – боржниками. При цьому відповідачем не оцінювались подані позивачем відомості щодо наявності кредиторської заборгованості на початок та на кінець звітних податкових періодів, а також не досліджувалось питання взаємозаліку сум заборгованостей з контрагентами.

Суд також звертає увагу на те, що виявивши розбіжність у сумах отриманого позивачем упродовж 2017 - 2018 роках доходу відповідач додатково зробив висновок про здійснення ним розрахункових операцій без використання реєстратора розрахункових операцій, що є порушенням вимог статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР. Податкове повідомлення – рішення відповідача від 11.11.2019 № 0003873304, яким до позивача застосовано штрафні санкції за допущення вказаного вище порушення, було скасовано рішенням Державної податкової служби України від 05.02.2020 № 4522/6/99.00-08-05-04-06 за результатами адміністративного оскарження.

При цьому, скасовуючи це рішення, Державна податкова служба України виходила з даних акта перевірки, у тому числі в частині дослідження правомірності визначення позивачем валового доходу, та зазначила у своєму рішенні від 05.02.2020 № 4522/6/99.00-08-05-04-06, що відповідачем під час перевірки не досліджено та не відображено яким чином і в якій формі (готівкова, безготівкова, бартерні операції тощо) був отриманий позивачем дохід, заниження якого було встановлено контролюючим органом.

Крім того, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, акцентував увагу на відсутності жодних посилань в акті перевірки на первинні документи.

Наведені вище обставини свідчать про проведення поверхневої перевірки числових значень податкових декларацій позивача про майновий стан та доходи за 2017 - 2018 роки, що не дало можливості контролюючому органу вищого рівня співставити доводи відповідача, викладені в акті перевірки, із первинними документами в розрізі виду господарських операцій, дат їх проведення, вартості товарів (робіт, послуг), реквізитів контрагентів та ін.

Що стосується декларування позивачем витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу, суд враховує, що акт перевірки не містить посилань на первинні чи розрахункові документи позивача, які б обґрунтовували висновки відповідача про протиправність віднесення до витрат вартості тих чи інших товарів (робіт, послуг), у тому числі щодо віднесення до їх складу витрат на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, що є порушенням вимог підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

Зокрема, фіксуючи в акті перевірки недотримання позивачем вимог вказаної вище норми закону в частині віднесення до витрат вартості ремонту та обслуговування на загальну суму 289848,02 грн без ПДВ, контролюючий орган не зазначив, які саме активи він вважає основними засобами подвійного призначення (в акті зафіксовано виключно вид робіт (ремонт на обслуговування) та їх вартісне вираження (289848,02 грн без ПДВ), проте не зазначено назву самого об`єкта основного засобу).

В силу вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, який за процесуальним законом несе тягар доказування, не довів суду правомірності своїх розрахунків, не здійснив у ході контролюючого заходу аналіз специфіки виробничої діяльності підприємця, а перевіряючи первинні документи позивача, обмежився виключно підрахунком витрат, які кваліфікував як такі, що не пов`язані з господарською діяльністю.

Суд також звертає увагу на те, що ні у відзиві на адміністративний позов, ні у ході судового розгляду справи відповідачем не було наведено жодних додаткових пояснень щодо виявлених порушень, а лише продубльовано висновки акту перевірки без зазначення конкретних обставин виявлених правопорушень з посиланнями на відповідні докази.

В силу вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Враховуючи викладені обставини, висновки відповідача про заниження позивачем доходу за 2017 – 2018 роки на загальну суму 4502593,22 грн, завищення позивачем витрат за 2017 – 2018 роки на загальну суму 3337951,95 грн та, як наслідок, про заниження сум чистого доходу за усі охоплені перевіркою періоди у загальному розмірі 7840545,17 грн в результаті порушення позивачем вимог пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, суд вважає необґрунтованими.

Оцінюючи висновки відповідача про заниження позивачем податкового зобов`язання з податку на додану вартість, суд враховує, що перевірка правильності декларування позивачем цього податку здійснювалась з аналогічними порушеннями засад податкового контролю.

Зокрема, під час перевірки обсягу операцій з постачання товарів/послуг, які є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, контролюючий орган керувався даними декларацій з іншого податку (податку на доходи фізичних осіб), фактично поставивши в залежність визначення об`єкту оподаткування податком на додану вартість від загального оподатковуваного доходу фізичної особи – підприємця.

Доводи відповідача про заниження позивачем податкового зобов`язання з податку на додану вартість за охоплені перевіркою періоди частково ґрунтуються на його висновках про заниження позивачем валового доходу, що були спростовані судом під час оцінки правомірності винесення податкового повідомлення – рішення від 11.11.2019 № 0003823304.

Крім того, обставини заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість висвітлені контролюючим органом без зазначення податкових періодів, у ході яких було допущено порушення (для податку на додану вартість в силу вимог пункту 202.1 статті 202 Податкового кодексу України звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал).

Так, зазначаючи в акті перевірки обставини порушення позивачем вимог пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України за операціями з реалізації товарів (робіт, послуг), щодо яких рахується дебіторська заборгованість, контролюючий орган не навів інформацію стосовно дати поставки товарів (робіт, послуг), вартості господарських операцій та реквізитів первинних документів, які були складені за її результатами.

Крім того, твердження відповідача про використання позивачем товарно-матеріальних цінностей (лаків, фарби, емалі, затверджувачів для лаків, металічної продукції, рідкокристалічних телевізорів, мультиварки, кавомашини та інше) у господарських операціях, що не пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця, містить виключно загальну суму їх придбання та не підкріплені жодними первинними та розрахунковими документами, які б дозволили встановити період та розмір податку на додану вартість щодо кожного виду товару.

За наведених обставин висновки відповідача стосовно заниження позивачем податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1898001,82 грн (з них: за 2017 рік – 1101037,48 грн, за 2018 рік – 796964,34 грн) суд також вважає належним чином не аргументованими.

Відтак податкові повідомлення-рішення від 11.11.2019 № 0003823304 та 11.11.2019 № 0003843304, якими фізичній особі – підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання за платежами: податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 2116947,20 грн, з яких: 1411298,13 грн - за основним платежем; 705649,07 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на додану вартість на загальну суму 2847002,73 грн, з яких: 1898001,82 грн - за основним платежем; 949000,91 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, є протиправними та підлягають скасуванню.

Що стосується обґрунтованості збільшення позивачу податкового зобов`язання зі сплати військового збору, а також донарахування єдиного внеску та застосування штрафних санкцій за цим платежем, суд враховує наступне.

З 1 січня 2015 року набрали чинності зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VІІІ, в частині оподаткування військовим збором доходів фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, у тому числі: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України; іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Як вже зазначалось судом вище, загальний річний оподатковуваний дохід в силу вимог підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

В частині оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця (пункт 177.2 статті 177 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що військовий збір нараховується, утримується та сплачується (перераховується) із сум чистого доходу, який визначається, виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

В силу вимог пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі – Закон України № 2464-VI) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом (частина третя статті 7 Закону України № 2464-VI).

Частиною другою статті 9 Закону України № 2464-VI передбачено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що розрахунок бази нарахування єдиного внеску для фізичних осіб – підприємців, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, ставиться в залежність від розміру чистого доходу, розрахованого для сплати податку на доходи фізичних осіб (з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску).

Оскільки саме з суми чистого оподатковуваного доходу здійснюється нарахування та сплата військового збору та єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців, крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування, враховуючи ту обставину, що у ході судового розгляду справи суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків контролюючого органу про заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу за 2017 - 2018 роки, донарахування відповідачем фізичній особі – підприємцю ОСОБА_1 за вказані звітні періоди військового збору у розмірі 117608,17 грн та єдиного внеску у розмірі 226284,70 грн, а також застосування до позивача штрафних санкцій у сумах, відповідно, 58804,09 грн та 32258,48 грн. суд вважає протиправним.

За наведених обставин податкове повідомлення – рішення відповідача від 11.11.2019 № 0003833304, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з військового збору у загальному розмірі 176412,26,20 грн, з яких: 117608,17 грн - за основним платежем; 58804,09 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, а також вимога від 11.11.2019 № Ф-0003853304 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 226284,70 грн та рішення від 11.11.2019 № 0003863304 про застосування штрафних санкцій у розмірі 32258,48 грн за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску підлягають скасуванню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що під час звернення до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 10510,00 грн за платіжним дорученням від 24.02.2020 № 1534.

З огляду на викладене витрати позивача у сумі 10510,00 грн, пов`язані зі сплатою судового збору, підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.

Стосовно клопотання представника позивача про відшкодування позивачу витрат, пов`язаних з проведенням судово-економічної експертизи, суд враховує наступне.

Відповідно до приписів частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат (до яких в силу вимог статті 132 цього Кодексу належать витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз) суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

В силу положень частин першої та другої статті 101 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Цією ж статтею передбачено, що висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Частиною першою статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

В силу вимог статей 42 та 46 Кодексу адміністративного судочинства України учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Таким чином, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України встановлено порядок проведення експертизи на замовлення учасника справи та порядок відшкодування витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони.

Це означає, що для відшкодування витрат, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватись виключно в межах судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі.

На користь такого висновку також свідчать норми частини восьмої статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України, які надають право учаснику справи подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи. Отже, здійснення учасником справи замовлення експертного дослідження в позапроцесуальному порядку обмежує право іншої особи приймати участь у процесі проведення експертизи.

Аналогічна правова позиція висвітлена Верховним Судом у постанові від 16.12.2020 в адміністративній справі № 824/647/19-а.

Як встановлено судом під час розгляду даної адміністративної справи, замовлення позивачем судово-економічної експертизи було здійснено 26.02.2020, тобто до відкриття провадження у даній справі (ухвала Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2020).

За наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, у загальному розмірі 125000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 11.11.2019 № 0003823304, 11.11.2019 № 0003833304 та 11.11.2019 № 0003843304; вимогу від 11.11.2019 № Ф-0003853304 про сплату боргу (недоїмки); рішення від 11.11.2019 № 0003863304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 10510,00 (десять тисяч п`ятсот десять) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення (складання).

Суддя Харченко С.В.