Рішення № 97622669, 11.06.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2021 року м. Житомир справа № 240/18529/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А3204 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до військової частини А3204 (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А3204 щодо невиплати звільненій з військової служби ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2018 рік;

- зобов`язати військову частину А3204 нарахувати та виплатити звільненій з військової служби ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення на день виключення її зі списків особового складу військової частини А3204, а саме 27.11.2018;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А3204 щодо ненарахування та невиплати звільненій з військової служби ОСОБА_1 індексації її грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.11.2018 на день виключення зі списків особового складу військової частини А3204, а саме 27.11.2018;

- зобов`язати військову частину А3204 нарахувати та виплатити звільненій з військової служби ОСОБА_1 індексацію її грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.11.2018, з урахуванням абзацу 5 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що до 27 листопада 2018 року вона проходила військову службу за контрактом у військовій частині А3204 на посаді фельдшера медичного пункту. Разом з тим позивач стверджує, що нарахування та виплата їй грошового забезпечення проводилася військовою частиною А3204 не в повному обсязі, зокрема, за період проходження служби з 01.01.2016 по 27.11.2018 індексація грошового забезпечення їй не виплачувалась. Крім того, позивач вказує, що у зв`язку з встановленням їй 14 квітня 2016 року статусу учасника бойових дій, вона, відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", отримала право на додаткову відпустки із збереженням грошового забезпечення, яким в період з 2016 по 2018 роки не скористалась у зв`язку з настанням особливого періоду. Разом з тим, на день звільнення її з військової служи відповідач не виплатив їй грошову компенсацію за невикористану в період з 2016 по 2018 роки додаткову відпустку учасникам бойових дій, передбачену ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини А3204 щодо невиплати їй грошової компенсації за невикористані протягом 2016-2018 років календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, та індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.11.2018, ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.

Ухвалою від 06 листопада 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №240/18529/20 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Крім того, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі, а також копію позовної заяви з доданими до неї документами 19 листопада 2020 року було надіслано на адресу місцезнаходження військової частини А3204, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, що повернулось на адресу суду, ухвалу про відкриття провадження у справі військова частина А3204 отримала 27 листопада 2020 року (а.с.25а).

09 грудня 2020 року до суду надійшов відзив військової частини А3204 на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач зазначив, що заперечує проти заявлених позовних вимог.

Таку позицію відповідач аргументував тим, що надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати припинено та поставлено у залежність від наявності "особливого періоду", в період дії якого учасники бойових дій не можуть користуватися відповідною відпусткою. У зв`язку з цим, відповідач зазначив, що питання щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки ним правомірно не вирішувалось. Крім того, відповідач вказав, що виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток, в тому числі й додаткової відпустки учаснику бойових дій, статтею 24 Закону України "Про відпустки" не передбачена.

З приводу позовних вимог про виплату індексації грошового забезпечення військова частина А3204 зазначила, що пунктом 7 роз`яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року №248/3/9/1/2 було передбачено не нараховувати індексацію грошового забезпечення до окремого роз`яснення. З огляду на що, військова частина А3204, яка є бюджетною організацією та фінансується за рахунок асигнувань, виділених з державного бюджету України, не мала правових підстав за відсутності відповідного бюджетного фінансування здійснювати нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення у спірний період.

Враховуючи вищезазначені обставини, військова частини А3204 просила відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі (а.с.26-31).

Відповідно до норм ст.ст. 257, 263 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом на посаді фельдшера медичного пункту військової частини А3204.

В 2016 році ОСОБА_1 було встановлено статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням ветерана війни - учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 14.04.2016, виданим командуванням Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (а.с.13).

Судом безспірно встановлено та не заперечувалося сторонами, що в 2016-2018 роках своїм правом на додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ОСОБА_1 , у зв`язку з настанням особливого періоду, не скористалась (а.с.16).

В подальшому, відповідно до наказу командира 135 окремого батальйону управління Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.11.2018 №38-РС ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за пунктом 2 підпунктом "к" частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Натомість згідно з наказом командира військової частини А3204 (по стройовій частині) від 27.11.2018 №246 позивача з 27 листопада 2018 року було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.14-15).

При цьому, при звільненні ОСОБА_1 з військової служби грошова компенсація за невикористану в 2016-2018 роках додаткову відпустку учасникам бойових дій, їй виплачена не була.

Крім того, в період проходження служби з 01.01.2016 по 27.11.2018 військова частина А3204 також не виплачувала ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.

У зв`язку з цим, позивач зверталась до військової частини А3204 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію за вищезазначений період.

Однак, у відповідь на вказану заяву військова частини А3204 надіслала ОСОБА_1 лист від 29.09.2020 №10/559, в якому повідомила, що листом від 09.06.2016 №252/10/136-16 Міністерство соціальної політики України роз`яснило, що відповідно до статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та пункту 6 Порядку №1078 індексації грошових доходів населення здійснюється в межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Водночас Департаментом фінансів Міністерства оборони України в листі від 26.03.2018 №2248/1485 було зазначено, що в межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в січні 2016 року - листопада 2018 року у Міністерства оборони України не було, у зв`язку з чим нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у цей період не здійснювались (а.с.17-18).

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини А3204 щодо не виплати їй індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.11.2018, а також щодо не виплати їй під час звільнення з військової служби компенсації за невикористану у 2016-2018 роках додаткову відпустку учаснику бойових дій, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині позовних вимог, які стосуються виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану у 2016-2018 роках додаткову відпустку учаснику бойових дій, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу наявності у військовослужбовця, звільненого з військової служби, права на отримання при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначених підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Верховним Судом 16 травня 2019 року було прийнято рішення у зразковій справі №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19), залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року.

Ухвалюючи вказане рішення Верховний Суд, зазначив, що ознаками типової справи є:

- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

- відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України "Про відпустки", статті 5, 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", стаття 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України "Про відпустки", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно із п. 21 ст. 4 КАС України типові адміністративні справи адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявленого аналогічні вимоги.

Таким чином, враховуючи предмет спору у даній справі та предмет спору у справі, яку розглянуто Верховним Судом як зразкову, суд дійшов висновку про те, що адміністративна справа №240/18529/20 в частині позовних вимог щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану у 2016-2018 роках додаткову відпустку учаснику бойових дій, є типовою справою по відношенню до зразкової справи №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду зразкової справи №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19) та суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1-2 Закону №2011-XII закріплено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них визначено статтею 10-1 Закону №2011-XII.

Так, частиною 8 зазначеної статті передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відповідно до ст. 16-2 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII) визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Як вже було встановлено судом та не заперечувалось сторонами, що ОСОБА_1 в 2016 році був встановлений статус учасника бойових дій.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Таким чином, позивач, як учасник бойових дій, під час проходження військової служби мала право на отримання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік.

Однак пунктами 17 та 19 статті 10-1 Закону №2011-XII встановлені обмеження щодо реалізації учасниками бойових дій їх права на отримання додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, згідно з якими в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Натомість, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Згідно з п. 21 ст. 10-1 Закону №2011-XII у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Визначення особливого періоду надано в Законі України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-XII) та Законі України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон №1932-XII ).

Так, статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Натомість, за визначенням статті 1 Закону № 1932-XII особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

При цьому, під мобілізацією розуміють комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу (ст. 1 Закону №3543-XII).

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Під час розгляду справи, судом безспірно встановлено та не заперечувалось сторонами, що протягом 2016-2018 років свої правом на отримання додаткової відпустки учасникам бойових дій ОСОБА_1 не скористалась, у зв`язку з введенням в даний час особливого періоду.

Відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що військовослужбовець, який під час проходження військової служби не використав додаткову відпустку, право на яку він мав відповідно до закону, при звільненні його з військової служби має право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні такої відпустки.

Водночас, під час розгляду справи судом було встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 з військової служби грошова компенсація за невикористану в 2016-2018 роках додаткову відпустку учаснику бойових дій їй виплачена не була.

При цьому, відповідач у відзиві зазначив, що підставою для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку стало те, що вказана компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена лише у разі наявності у військовослужбовця відповідного права на відпустку. Оскільки, частиною 19 статті 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки, передбаченої статтею 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а тому позивач не має права на отримання грошової компенсації за таку відпустку.

Однак суд не погоджується з такою позицією відповідача та зазначає наступне.

Спірні правовідносини щодо отримання позивачем грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням з військової служби виникли в особливий період.

У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Разом з тим, норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та статтею 16-2 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Системно проаналізувавши вищевказані норми чинного законодавства та обставини справи, які підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мала право на отримання грошової компенсації за невикористану нею у 2016-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Натомість доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, суд оцінює критично, оскільки припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

З огляду на зазначене, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані у 2016-2018 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". У зв`язку з цим позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині позовним вимог, які стосуються виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.11.2018, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Під час розгляду справи судом безспірно встановлено та не заперечувалось відповідачем, що в період з 01.01.2016 по 27.11.2018 ОСОБА_1 не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

При цьому, обґрунтовуючи правомірність дій щодо невиплати позивачу індексації відповідач посилається на відсутність у вказаний період коштів для виплати індексації грошового забезпечення.

Преамбулою Закону України від 03.07.1991 №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Приписами статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону №1282-ХІІ, відповідно до якої індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Статтею 6 Закону №1282-XII передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 5 Закону № 1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до ст. 9 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Згідно п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1)підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік .

В контексті наведеного суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, вбачається що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Про те, як вже зазначалося, позивачу за період з 01.01.2016 по 27.11.2018 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.

Щодо доводів відповідача про те, що виплата позивачу індексації грошового забезпечення не проводилась у зв`язку відсутністю у вказаний період фінансових ресурсів для її виплати, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

З огляду на вищевикладене, складна фінансово-економічна ситуація в державі жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації судом не приймається до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Суд також вважає безпідставними посилання відповідача на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 09.06.2016 №252/10/136-16 та роз`яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, оскільки роз`яснення не є нормативно-правовими актами, натомість відповідач має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу, а тому суд критично ставиться до таких посилання відповідача як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивача та не приймає їх до уваги.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

Разом з тим, підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону №1282-ХІІ, відповідно до якої індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

З наведено вбачається, що для визначення наявності у особи права на отримання індексації заробітної плати (грошового забезпечення) в тому чи іншому місяці визначальними є два взаємопов`язаних показника: базовий місяць та коефіцієнт індексації.

Базовий місяць - це місяць підвищення тарифних ставок (окладів). Натомість, коефіцієнт індексації заробітної плати обчислюють на основі щомісячних індексів інфляції, які публікуються Держстатом.

Згідно з п. 5 Порядку № 1078 коефіцієнт індексації починають розраховувати з місяця, наступного за базовим місяцем.

Розрахунок коефіцієнта індексації заробітної плати ведеться наростаючим підсумком до перевищення порогу індексації (103 %).

Таким чином, у місяці коли коефіцієнт індексації заробітної плати перевищить поріг інфляції в 103 % у особи виникає право на отримання індексації.

Судом безспірно встановлено, що з 01.03.2018 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" позивачу було підвищено розмір посадового окладу.

Таким чином, з огляду на положення Порядку №1078 базовим місяцем для визначення у позивача права на отримання індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 27.11.2018 є березень 2018 року, оскільки саме в цьому місяці відбулося підвищення посадового окладу позивача.

На підставі офіційних даних Держстату щодо індексів споживчих цін, судом було безспірно встановлено, що в період з 01.03.2018 по 27.11.2018 для осіб, в яких базовим місяцем є березень 2018 року, коефіцієнт індексації заробітної плати не перевищував порогу індексації.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про відсутність у позивача в період з 01.03.2018 по 27.11.2018 права на отримання індексації грошового забезпечення у зв`язку з тим, що величина індексу споживчих цін цей період не перевищила поріг індексації в розмірі 103 відсотка, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині виплати їй індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 27.11.2018 не підлягають задоволенню.

Зважаючи на встановлену протиправність бездіяльності відповідача, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб`єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину А3204 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу чч. 1 та 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на те, що відповідачем не доведено правомірність своєї бездіяльності, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів підтверджено наявність законних й обґрунтованих підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, а також індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково.

У зв`язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат по даній справі, питання про їх розподіл судом не розглядається.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 258-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини А3204 (вул.Велика Бердичівська, 17а, м. Житомир, 10004; код ЄДРПОУ 26613255) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3204 (вул. Велика Бердичівська, 17а, м. Житомир, 10004; код ЄДРПОУ 26613255) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані в період з 2016 по 2018 роки календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Зобов`язати військову частину А3204 (вул. Велика Бердичівська, 17а, м. Житомир, 10004; код ЄДРПОУ 26613255) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані в період з 2016 по 2018 роки календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з його з військової служби.

Визнати протиправною бездіяльність військову частину А3204 (вул. Велика Бердичівська, 17а, м. Житомир, 10004; код ЄДРПОУ 26613255) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютий 2018 року включно.

Зобов`язати військову частину А3204 (вул. Велика Бердичівська, 17а, м. Житомир, 10004; код ЄДРПОУ 26613255) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютий 2018 року включно.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович