Рішення № 97621910, 07.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2021 року Справа № 160/4056/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКоренева А.О. за участі секретаря судового засіданняБогонос О.А. за участі: позивача – ОСОБА_1 представника позивача – Юдіної Н.М. представника відповідача - Голик О.І. свідка – ОСОБА_2 свідка – ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, в якій позивач просить суд:

визнати незаконним та скасувати наказ Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради № 29-ос від 15.02.2021 року про звільнення ОСОБА_1 за п. 7 ст. 40 КЗпП;

поновити ОСОБА_1 на посаду начальника відділу з питань житлово-комунального господарства Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради;

стягнути з Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.02.2021 до дня поновлення на роботі;

стягнути з Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн.

стягнути з Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн.

допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітку за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 15.02.2021 року його було звільнено з посади начальника відділу з питань житлово-комунального господарства адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради на підставі наказу № 29-ос від 15.02.2021 року за п. 7 ст. 40 КЗпП, у зв`язку з появою на роботі у нетверезому стані. Позивач вважає його звільнення незаконним з тих підстав, що причина його звільнення не відповідає дійсним обставинам, факт перебування його у нетверезому стані є надуманою керівництвом та не підтверджується допустимими доказами.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судове засідання.

20 квітня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що п. 7 ст. 40 КЗпП дає власникові право розірвати трудовий договір у разі появи працівника на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння. 12.02.2021 року було складено акт про факт появи ОСОБА_1 на роботі у нетверезому стані, свідками цього факту були три співробітника адміністрації, які і підписали акт. Були зафіксовані такі ознаки як порушення мовлення, незвичайна балакучість, вживання ненормативної лексики, різкий запах алкоголю. ОСОБА_1 відмовився пройти медичний огляд за направленням адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради з приводу його знаходження на робочому місці в нетверезому стані. Враховуючи, що перебування ОСОБА_1 на робочому місці в стані алкогольного сп`яніння підтверджено актом від 12.02.2021, складеним та підписаним трьома працівниками адміністрації, від проходження медичного огляду на стан сп`яніння за направленням адміністрації відмовився, самостійно відповідний медичний огляд не пройшов, адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а наказ голови адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради від 15.02.2021 № 29-ос про звільнення ОСОБА_1 є правомірним.

07 червня 2021 року у судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги просила їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову просила відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзивах на позов.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників та свідків, розглянувши подані документи і матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставинами, на яких ґрунтуються позов та відзив на позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради від 30.12.2020 року № 36-ос, ОСОБА_1 з 01.01.2021 року призначено на посаду начальника відділу з питань житлово-комунального господарства адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради за переведенням із комунального господарства Соборного району у місті Дніпрі ради з посадовим окладом відповідно до штатного розпису (а.с. 27).

Відповідно до рішення Соборної районної у місті Дніпрі ради від 24.10.2020 за № 277 вирішено припинити юридичну особу - відділ комунального господарства Соборної районної у місті Дніпрі ради шляхом реорганізації (приєднання) до адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради. Пунктом 3 вказаного рішення надано право голові Соборної районної у місті Дніпрі ради ОСОБА_4 своїм розпорядженням створити комісію з припинення юридичної особи - відділу комунального господарства Соборної районної у місті ради шляхом реорганізації(приєднання). Визначено місце роботи комісії за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 30-31).

Згідно з розпорядженням від 27.10.2020 за 114-р "Про затвердження складу комісії з припинення юридичної особи - відділу комунального господарства Соборної районної у місті Дніпрі ради шляхом реорганізації (приєднання)" для здійснення дій з припинення юридичної особи затверджено комісію у складі: голова комісії - ОСОБА_1 ; заступник голови комісії - ОСОБА_5 та інші члени комісії (а.с. 32).

Відповідно до акту від 12.02.2021 року, складеного та підписаного заступником голови адміністрації Кіньшаковим Є.В., завідувачем сектору цивільного захисту населення з питань надзвичайних ситуацій, мобілізаційної та правоохоронної роботи ОСОБА_3 та головним спеціалістом сектору цивільного захисту населення, з питань надзвичайних ситуацій, мобілізаційної та правоохоронної роботи ОСОБА_6 , про те, що 12 лютого 2021 року у приміщенні адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради за адресою: АДРЕСА_2 начальник відділу з питань житлово-комунального господарства - ОСОБА_1 у робочий час перебував у нетверезому стані, про що свідчили такі ознаки, як порушення мовлення, незвичайна балакучість, вживання ненормативної лексики та різкий запах алкоголю. (а.с. 37).

15.02.2021року ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділу з питань житлово-комунального господарства адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради на підставі наказу № 29-ос від 15.02.2021 року за п. 7 ст. 40 КЗпП, у зв`язку з появою на роботі у нетверезому стані (а.с. 35).

Позивач не погодившись із вказаним наказом звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи при вирішенні справи по суті суд виходив з такого.

Згідно зі ст.23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Ст.43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі ст.7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2001 року № 2493-III на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Ст.149 КЗпП України передбачає, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнення згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України належать: догана та звільнення.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.40 КЗпП України підставою для звільнення особи є поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснив судам, що звільнення на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України є дисциплінарним звільненням, тому воно повинно проводитись з додержанням правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Крім того, Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов`язки.

П.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 09 листопада 1992 року передбачає, що нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп`яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

Звільнення за появу на роботі в стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння застосовується до працівника незалежно від того, чи притягався він раніше до дисциплінарної відповідальності та чи вживались до нього заходи громадського стягнення. Власник або уповноважений ним орган вправі звільнити працівника за цією підставою і при одноразовому порушенні трудової дисципліни, дотримуючись при цьому порядку і строків накладення дисциплінарних стягнень.

Проаналізувавши наведені вище правові норми, можна дійти висновку про те, що власник може розірвати трудовий договір у разі появи працівника на роботі у нетверезому стані. Підставою для звільнення працівника є сам факт появи на робочому місці і у робочий час у нетверезому стані. Такий факт може встановлюватися не лише спеціальним обстеженням з використанням відповідних технічних засобів, а й будь-якими іншими доказами, допустимими з точки зору процесуального права. Між тим, обов`язок доведення факту появи працівника на роботі у нетверезому стані лежить на власнику.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення наказу № 29-ос від 15.02.2021 року про звільнення позивача з роботи слугував акт від 12 лютого 2021 року, (а.с.35,37).

Крім того, матеріалами справи підтверджується і не заперечується сторонами те, що акт було складено 12 лютого 2021 року (без зазначення часу) у приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 та підписано: заступник голови адміністрації Кіньшаков Є.В., завідувач сектору цивільного захисту населення з питань надзвичайних ситуацій, мобілізаційної та правоохоронної роботи ОСОБА_3 , головний спеціаліст сектору цивільного захисту населення, з питань надзвичайних ситуацій, мобілізаційної та правоохоронної роботи ОСОБА_6 .

Зі змісту вищезазначеного акту вбачається, що 12 лютого 2021 року начальник відділу з питань житлово-комунального господарства - ОСОБА_1 у робочий час перебував у нетверезому стані, про що свідчили такі ознаки, як порушення мовлення, незвичайна балакучість, вживання ненормативної лексики та різкий запах алкоголю.

Так, у судовому засіданні 24 травня 2021 року було допитано заступника голови адміністрації ОСОБА_7 у якості свідка, який суду пояснив, що 12 лютого 2021 року у другій половині дня бачив позивач у приміщенні адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради за адресою: АДРЕСА_2 . Свідок зазначив, що після спілкування з ОСОБА_1 в нього склалось враження, що останній перебував у неадекватному стані, припускаючи, що позивач вживав алкогольні напої, у зв`язку з чим була складена доповідна записка на голову адміністрації та акт від 12.02.2021 року. Вказаний акт був складений в його кабінеті без присутності позивача. Відео нагляд в приміщенні адміністрації Соборного району ведеться, але технічної можливості надати запис за 12.02.2021 року є не можливим, оскільки запис зберігається лише 10 днів. Журнал реєстрації відвідувань адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради не ведеться. ОСОБА_7 пропонував позивачу пройти медичний огляд, однак той нічого не відповів. Позивач до дисциплінарної відповідальності не притягався.

У судовому засіданні 24 травня 2021 року ОСОБА_6 , головний спеціаліста сектору цивільного захисту населення, з питань надзвичайних ситуацій, мобілізаційної та правоохоронної роботи, допитаний в якості свідка, суду пояснив, що 12 лютого 2021 року у другій половині дня бачив ОСОБА_1 у приміщенні адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради за адресою: АДРЕСА_2 на 3-ому поверсі, під час проведення інвентаризації. Свідок зазначив, що трохи поспілкувавшись з ОСОБА_1 , у нього склалось враження, що останній був напідпитку. Акт від 12.02.2021 року він підписував, але не думав, що діло дійде до суду, вважав, що це лише виховний захід. Позивачу пройти медичний огляд не пропонував. Акт складався в кабінеті ОСОБА_7 без присутності позивача.

У судовому засіданні 24 травня 2021 року свідок ОСОБА_5 , яка звільнилась за угодою сторін з 16 лютого 2021 року, суду пояснила, що 12 лютого 2021 року ОСОБА_1 знаходився на своєму робочому місці, за адресою АДРЕСА_1 з ранку до кінця робочого дня. При цьому, зазначила, що в цей день проводилась перевірка податковим органом і вона готувала документи для перевірки. З позивачем вони працювали в різних кабінетах, однак у зв`язку з необхідністю, постійно з ним спілкувалась по робочим справам в продовж робочого дня 12.02.2021 року та разом в кінця дня виходили з роботи. Позивача 12.02.2021 року у нетверезому стані не бачила.

Крім того, у судовому засіданні 24 травня 2021 року свідок ОСОБА_8 , який з 15.02.2021 року був звільнений за власним бажанням, суду пояснив, що 12 лютого 2021 року знаходився на своєму робочому місці за адресою АДРЕСА_1 з ранку до кінця робочого часу до 17-17:30 год. Свідок зазначив, що ОСОБА_1 12 лютого 2021 року цілей робочий день знаходився на робочому місці за адресою АДРЕСА_1 , оскільки в цей день проводилась перевірка і він постійно спілкувався з ОСОБА_1 по робочим питанням. Не бачив позивача у нетверезому стані 12.02.2021 року, про існування акту не знав.

У судовому засіданні 07 червня 2021 року ОСОБА_3 , завідувач сектору цивільного захисту населення з питань надзвичайних ситуацій, мобілізаційної та правоохоронної роботи, допитаний в якості свідка суду пояснив, що 12 лютого 2021 року у другій половині дня бачив ОСОБА_1 у приміщенні адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради за адресою: АДРЕСА_2 на 3-ому поверсі, під час проведення інвентаризації, який лаявся нецензурними словами. ОСОБА_3 , також пояснив, що акт 12.02.2021 року був складений за ініціативою ОСОБА_7 у його кабінеті, без присутності позивача. Медичний огляд позивачу не пропонувався.

У судовому засіданні 07 червня 2021 року ОСОБА_2 , голова адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, допитаний в якості свідка суду пояснив, що 12 лютого 2021 року у другій половині дня бачив ОСОБА_1 у приміщенні адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради за адресою: АДРЕСА_2 . У нетверезому стані. Крім того, свідок зазначив, що від позивача під час проведення регулярних оперативних нарад постійно відчувається запах алкоголю, про що зауважувалось іншими працівниками. Регулярно робились усні зауваження, письмових зауважень не було, медичний огляд не пропонувався. До дисциплінарної відповідальності позивач не притягався.

Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що перебування у робочий час 12 лютого 2021 року ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння не знайшло підтвердження обставинами справи, встановленими у ході судового розгляду, оскільки складений відповідачем акт від 12 лютого 2021 року не підтверджує факт алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 , так як містить лише припущення про перебування останньої у нетверезому стані.

Згідно зіст.149 КЗпП Українидо застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач відмовився від надання пояснення та проходження медичного огляду, то суд не приймає такі до уваги, оскільки у матеріалах справи відсутні письмові пояснення позивача, свідчення свідків по цьому факту є суперечливими та неоднозначними, а відповідачем не надано суду акта (чи зафіксованої у інший спосіб) відмови позивача від надання відповідних письмових пояснень.

Крім того, суд критично оцінює наданий акт від 12 лютого 2021 року, оскільки в останньому не зазначено часу його складання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач належних та допустимих доказів на підтвердження перебування позивача на робочому місці у нетверезому стані суду не надав.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що звільнення позивача на підставі п.7 ч.1 ст.40 КЗпП України є протиправним, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт знаходження ОСОБА_1 на робочому місці 12 лютого 2021 року у стані алкогольного сп`яніння, а тому належним способом порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача та поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань житлово-комунального господарства Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради з 16 лютого 2021 року.

Згідно зіст.235 КЗпП Українипри винесенні рішення поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Як роз`яснено у п.32постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зіст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п.5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до наданої Адміністрацією Соборного району Дніпровської міської ради довідки про доходи від 12 березня 2021 року № б/н середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 883,54 грн. (а.с. 38)

Таким чином,розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 67149,04 грн.(шістдесят сім тисяч сто сорок дев`ять гривень, 04 коп. ) без урахування обов`язкових відрахувань. (883,54 грн х 76 робочих днів).

Відповідно до п.3 ч.1ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби, а тому у спірних правовідносинах, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно допустив рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середньої заробітної плати в межах суми за один місяць до негайного виконання.

Вирішуючи питання щодо стягнення моральної шкоди в сумі 50000,00 грн., суд вважає за необхідне відмовити, з огляду на наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У відповідності до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до норм ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Окрім того, ч. 1 ст. 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

Позивач в обґрунтування моральної шкоди у розмірі 50 000, 00 грн зазначив, що незаконне звільнення призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 50000,00 грн, та не зазначив, які саме додаткові зусилля ним були здійснення для організації свого життя та чим це підтверджується.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

Відтак, вимога позивача про стягнення на його користь моральної шкоди, не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутні докази спричинення вказаної ситуації до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків позивача та необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя.

За таких обставин у вказаній частині позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Статтею 134 КАС України врегульовано які витрати необхідно пов`язувати з правничою допомогою адвоката, визначення їх розміру, наявність яких обставин та які докази необхідно враховувати.

Частинами 4, 5 статті 134 КАС України запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, КАС України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04, п. 269).

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги адвоката № 06 від 05.03.2021 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 24 травня 2021 року, згідно якого адвокат надав клієнту юридичні послуги, а клієнт прийняв, зокрема: консультація - 500 грн; підготовка двох запитів до Адміністрації Соборного району - 2 000 грн; консультація - 500 грн;подача та отримання відповіді на адвокатський запит з виїздом п`ять разів до Адміністрації Соборного району - 2 000 грн; консультація - 500 грн; підготовка та подачу позовної заяви разом з додатками - 10 000 грн; консультація - 500 грн; підготовка заяви про допит свідків - 500 грн; підготовка заяви про розгляд справи з повідомленням сторін - 1 000 грн; доставка повісток до свідків - 500 грн; участь у двох судових засіданнях - 5 000 грн; Всього сплачених послуг - 25 000,00 (двадцять п`ять тисяч) грн 00 коп. А також квитанція № 5 від 10.03.2021 року, що підтверджує оплату у розмірі 25000,00 грн. за надані послуги.

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд зауважує, що наданий акт приймання-передачі складений 24 травня 2021 року із викладом наданих послуг, а квитанція до прибуткогового касового ордера № 5 датована 10 березня 2021 року, тобто частина послуг зазначих в акті, зокрема, участь у двох судових засіданнях, доставка повісток до свідків, підготовка заяви про розгляд справи з повідомленням сторін, не могли бути відомі на момент сплати, за вказані послуги - 10.03.2021 року.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року по справі №520/9115/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, з урахуванням наведеного при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, що узгоджується з правовим висновком, сформульованим у постанові Верховного суду від 08.04.2020 р. по справі №922/2685/19.

Дослідивши матеріали справи, надані до суду представником позивача документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 25000,00 грн. не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеними у акті наданих послуг. При цьому суд звертає увагу, що дана справа є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, а позовні вимоги задоволено частково.

Враховуючи наведене, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява N 4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.94 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Керуючись ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради № 29-ос від 15.02.2021 року про звільнення ОСОБА_1 за п. 7 ст. 40 КЗпП.

Поновити ОСОБА_1 на посаду начальника відділу з питань житлово-комунального господарства Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради з 16.02.2021 року.

Стягнути з Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ-44013254) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.02.2021 року по 07.06.2021 року у розмірі 67149,04 грн.(шістдесят сім тисяч сто сорок дев`ять гривень, 04 коп.) без урахування обов`язкових відрахувань.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітку за один місяць.

Стягнути з Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 (три тисячі) гривень.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 14 червня 2021 року.

Суддя А.О. Коренев