Рішення № 97621755, 14.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2021 року Справа № 160/4915/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

31.03.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відділу перерахунку пенсії №6 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладеного у листі № 8971-7137/М-01/8-0400/21 від 25.03.2021 року про перерахунок з 01.10.2020 року пенсії не в повному обсязі, а саме в розмірі 60% від заробітної плати, зазначеної у довідці Дніпропетровської обласної прокуратури від 04.11.2020 року за № 21-395 вих-20 та з обмеженням граничного розміру пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати з 01.10.2020 року призначену пенсію згідно з вимогами ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 року), ч. 20 ст. 80 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року в розмірі 90% заробітку на підставі довідки Дніпропетровської обласної прокуратури від 04.11.2020 року за № 21-395 вих-20, без обмежень граничного розміру пенсії і виплатити різницю між фактично отриманою та належною до оплати сумою пенсії.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області безпідставно обмежено перераховану пенсію позивача до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Ухвалою суду від 01.04.2021 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

20.04.2021 року представником відповідача надано відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що з 13.12.2019 року підлягає застосуванню частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" у первинній редакції, відповідно до якої призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій - працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. При цьому ч. 20 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 в редакції, що застосовується з 13.12.2019 року, визначає лише умову проведення перерахунку пенсії, а саме: підвищення заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Вказана норма не встановлює механізм (порядок) проведення такого перерахунку.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури.

05.11.2020 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогою про проведення перерахунку пенсії за вислугу років, у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури, без обмеження її максимального розміру, до якої додав довідку Дніпропетровської обласної прокуратури від 04.11.2020 року №21-395вих.20 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії.

За наслідками розгляду цієї заяви відповідач листом №3437-346/М-01/8-0400/21 від 04.02.2021 року повідомив позивача, що згідно із заявою від 05.11.2020 року про перерахунок пенсії за вислугу років, відповідно до довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення) наданої Дніпропетровською обласною прокуратурою, розрахунок пенсійної виплати з 01.10.2020 проведено наступним чином: 44494,94 грн. - основний розмір від заробітку (74158,24 грн. (розмір заробітної плати (грошового забезпечення) х 60% (загальний відсоток для розрахунку пенсії встановлений згідно з чинним законодавством). Максимальний розмір пенсії після проведеного перерахунку з 01.10.2020 склав 17120,00 грн., а з 01.12.2020 - 17690,00 грн. (не більше десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, визначений на 01.07.2020 року в розмірі 1712,00 грн., з 01.12.2020 - 1769,00 грн).

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються Законами України від 09.07.2003 №1058-VI «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-VI), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Станом на дату призначення позивачу пенсії питання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури було врегульоване положеннями ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, частина перша якої (в редакції чинній на час призначення пенсії) встановлювала, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Частиною 12 ст. 50-1 Закону України Про прокуратуру №1789-ХІІ (в редакції чинній на час призначення пенсії) передбачалося, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Водночас вказаний закон втратив чинність згідно із Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII, крім частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1 зокрема.

Суд звертає увагу на те, що спір у цій справі стосується правомірності обмеження пенсії за вислугу років позивача максимальним розміром, що становить десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

Вперше обмеження максимального розміру пенсії були введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-VI (далі - Закон №3668-VI).

Статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8.07.2011р. за №3668-VI (надалі - Закон №3668-VI) встановлено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

У відповідності до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону №1058-IV та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.

Порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам встановлюється законодавством незалежно від дати призначення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання). Якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Наведені норми кореспондуються з положеннями абзацу 6 ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII, відповідно до якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.

Суд вказує, що положення абзацу 2 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI не скасовують обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначають, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків.

Отже, суд зазначає, що наведені в п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб`єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).

Положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв`язку із застосуванням Закону №3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв`язку з цим положення п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв`язку між собою.

У цьому контексті слід звернути увагу на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену у рішенні від 11 жовтня 2005р. № 8-рп/2005 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого п.13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів» (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

Так, у вказаному рішенні Конституційний Суд України вказав, що зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках.

Встановивши у законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості (абзаци перший, другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Тобто встановлюючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов`язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.

Тлумачення п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01.10.2011р. і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом №3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01.10.2011р., але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.

Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.

Такий підхід відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Отже, суд не знаходить у такому різному ставленні правомірної, об`єктивно обґрунтованої мети.

При цьому норми п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб в момент набрання чинності Законом №3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набрання чинності цим Законом.

Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у ст. 2 Закону №3668-VI).

Норми ст. 2 Закону №3668-VI кореспондуються з положеннями ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у ст. 2 Закону №3668-VI, у тому числі Закону України «Про прокуратуру», та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

При цьому суд зазначає, що за такого правового регулювання та встановлених обставин, відмова відповідача у перерахунку і виплаті пенсії позивачу без обмеження граничного розміру пенсії є законною і обґрунтованою та не призвела до зменшення розміру пенсії останнього, яку він отримував до цього. Відтак, така відмова за своєю суттю не є звуженням обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про відмову у задоволенні позовної заяви.

Відповідно до норм ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати позивачеві не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський