Рішення № 97621397, 10.06.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 червня 2021 р. Справа № 120/2005/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Краматорського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації грошового забезпечення та середнього розміру грошового забезпечення за час затримки при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому він просив:

визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо не проведення нарахування та виплати у період з 03 жовтня 2015 року по 07 квітня 2016 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ;

стягнути із Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регі онального управління Державної прикордонної служби України (військова час тина 2382) на користь ОСОБА_1 індексацію грошово го забезпечення нарахованого за період 03 жовтня 2015 року по 07 квітня 2016 року;

визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо не проведення 07 квітня 2016 року із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звіль ненні із військової служби у запас Збройних Сил України;

стягнути із Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова час тина 2382) на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період із 08 квітня 2016 року по день постановлення судом першої інстанції рішення у даній справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.04.2016 року позивача було звільнено з військової служби за підпунктом «є» пункту 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ. Згідно наказу командира Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) від 07.04.2016 року № 129-ос позивач був знятий зі всіх видів забезпечення та виключений зі списків особового складу військової частини 2382. Проте, вже після звільнення, 13.05.2019 року адвокатом Балтаком Д.О. в інтересах позивача був надісланий адвокатський запит № 523, на який була отримана відповідь від 23.05.2019 року, у якій вказано, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача у період 2015-2016 рр. не здійснювалась. Зазначене в свою чергу призвело до порушення законних прав та інтересів позивача в частині не проведення з ним своєчасного розрахунку при звільненні.

Представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що відповідач заперечує проти позовних вимог та вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2015 -2019 роки» головним розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України, розпорядником коштів 2 рівня є Адміністрація Державної прикордонної служби України, розпорядником коштів 3 рівня є Краматорський прикордонний загін. Бюджетних асигнувань на виплату індексації за вказаний позивачем період до Краматорського прикордонного загону не надходило, що унеможливлює провести відповідні фінансові розрахунки з позивачем згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».

Також представник відповідача вказує на те, що згідно із законодавством військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення, а тому норми Кодексу закону про працю України на них не поширюється.

Позивач був звільнений відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року № 1115/2009, але не в порядку ст. 116 КЗпП України.

Виплати індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні переліку підстав, визначеного у Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 року № 100, затвердженого Постановою КМУ.

Також представник відповідача зазначає те, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення не передбачена вимогами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року № 558 та ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Враховуючи наведене, на думку відповідача, підстави для задоволення вимог адміністративного позову відсутні.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2019 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо не проведення нарахування та виплати у період з 03 жовтня 2015 року по 07 квітня 2016 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Стягнуто із Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення нарахованого за період 03 жовтня 2015 року по 07 квітня 2016 року.

Визнано протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо не проведення 07 квітня 2016 року із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні із військової служби у запас Збройних Сил України.

Стягнуто із Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період із 08 квітня 2016 року по день постановлення судом першої інстанції рішення у даній справі.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2019 залишено без змін.

Постановою Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.09.2020 у справі № 120/2005/19-а рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

16.09.2020 до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла справа № 120/2005/19-а за позовом ОСОБА_1 до Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації грошового забезпечення та середнього розміру грошового забезпечення за час затримки при звільненні.

Автоматизованою системою документообігу суду відповідно до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України визначено головуючу суддю в справі – Заброцьку Л.О.

Ухвалою суду від 21.09.2020 прийнято до свого провадження адміністративну справу, вирішено здійснювати розгляд в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 19.10.2020.

Даною ухвалою також надано сторонам строк для подання письмових пояснень по суті спору.

Ухвалою суду від 13.10.2020 допущено до участі представника відповідача в режимі відеоконференції в судовому засіданні 19.10.2020.

Ухвалою суду від 10.11.2020 допущено до участі представника відповідача в режимі відеоконференції в судовому засіданні 16.11.2020.

15.12.2020 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких, посилаючись на практику Верховного Суду щодо визначення суми розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, представник вказує на необхідність застосування принципу співмірності.

Ухвалою суду від 22.01.2021 допущено до участі представника відповідача в режимі відеоконференції в судовому засіданні 26.01.2021.

26.01.2021 від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій він зазначає, що з огляду на те, що підставою скасування вищенаведених судових рішень у даній справі стало те, що суди попередніх інстанцій, встановлюючи право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визначили розмір такого відшкодування, то з урахуванням вказаного представник позивача просить суд прийняти позовні вимоги у такій редакції:

визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо не проведення нарахування та виплати у період з 03 жовтня 2015 р. по 07 квітня 2016р. індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ;

стягнути із Краматорського прикордонного загону Східного регіонального уп равління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення нарахованого за період 03 жовтня 2015 р. по 07 квітня 2016 р.;

визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо не проведення 07 квітня 2016 р. із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні із військової служби у запас Збройних Сил України;

зобов`язати Краматорський прикордонний загін Східного регіонального уп равління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 08 квітня 2016 р. по 05 серпня 2019 р. у розмірі 454 604,40 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі шістсот чотири грн. 40 коп.) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових ви нагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 р. № 44.

Ухвалою суду від 15.03.2021 допущено до участі в справі представника відповідача в режимі відеоконференції в судовому засіданні 22.03.2021.

Ухвалою суду від 22.03.2021 оголошено перерву у судовому засіданні до 01.04.2021, також даною ухвалою, допущено участь представника відповідача в режимі відеоконференції в наступному судовому засіданні.

Ухвалою суду від 01.04.2021 відкладено судове засідання на 19.04.2021, допущено участь представника відповідача в режимі відеоконференції в наступному судовому засіданні.

В судове засідання 19.04.2021 року представники сторін не з"явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи.

Представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи, розглянувши яке суд визнав причини неможливості прибуття представника відповідача у судове засідання не поважними, а тому у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовлено.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відтак, керуючись положеннями ч. 9 ст. 205 КАС України, ухвалою суду від 19.04.2021 подальший розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження.

Суд, з"ясувавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, встановив наступне.

04.04.2016 року ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом «є» пункту 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ. Згідно наказу командира Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) від 07.04.2016 року № 129-ос позивач був знятий зі всіх видів забезпечення та виключений зі списків особового складу військової частини 2382. Проте, вже після звільнення, 13.05.2019 року адвокатом Балтаком В.О. в інтересах позивача був надісланий адвокатський запит № 523 до відповідача щодо роз`яснення чи нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.07.2015 року по 07.04.2016 року.

Листом Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) № 11/3309 від 23.05.2019 року надано відповідь, у якій вказано, що за період проходження військової служби у військовій частині 2382 з 03.10.2015 року по 07.04.2016 року ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення не нараховувалася і не виплачувалась. Кошторисними призначеннями військової частини 2382 Державної прикордонної служби України не передбачалась виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям з липня 2015 року.

Позивач, не погоджуючись із такими діями відповідача, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2019 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо не проведення нарахування та виплати у період з 03 жовтня 2015 року по 07 квітня 2016 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Стягнуто із Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення нарахованого за період 03 жовтня 2015 року по 07 квітня 2016 року.

Визнано протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо не проведення 07 квітня 2016 року із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні із військової служби у запас Збройних Сил України.

Стягнуто із Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період із 08 квітня 2016 року по день постановлення судом першої інстанції рішення у даній справі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням судом першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, за наслідком розгляду якої постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2019 залишено без змін.

Відповідач, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції від 14.11.2019, оскаржив його до суду касаційної інстанції.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.09.2020 рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.11.201 скасовано. Адміністративну справу №120/2005/19-а направлено на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.

Направляючи дану справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав і для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби.

При цьому, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд першої інстанції, встановлюючи право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не визначив розмір такого відшкодування. Судом апеляційної інстанції вказаного порушення не усунуто.

Так, надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та враховуючи висновки Верховного Суду, що викладені в постанові від 04.09.2020, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон України №2232-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

У відповідності до статті 1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон України №2011-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” №1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон України №1282-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин)).

У силу вимог частини першої статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За правилами частини першої статті 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно частини першої статті 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (частина перша статті 6 Закону №1282-ХІІ).

Частинами другою та шостою статті 5 наведеного Закону передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.

Відповідно до статті 9 Закону України № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі Порядок №1078), згідно п.1 якого він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Пунктом 1-1 вказаного Порядку встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У відповідності до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому, статтею 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Як зазначає позивач у позовній заяві, в період з 03.10.2015 по 07.04.2016 відповідач протиправно не нараховував та не виплачував йому індексацію грошового забезпечення.

Факт невиплати позивачу індексації грошового забезпечення відповідачем не заперечується, відповідач лише зазначає про відсутність, на його думку, підстав для цього.

З приводу позовних вимог, що стосуються бездіяльності відповідача в частині непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та необхідності стягнення з відповідача середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Тому доводи відповідача про те, що норми трудового законодавства до спірних правовідносин не застосовуються є безпідставними та судом до уваги не беруться.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 07.04.2016 року.

Між тим, судом встановлено, що в квітні 2020 року на виконання рішення суду відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення в загальній сумі 208,95 грн.

Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 07.04.2016 по 30.04.2020 року, що становить 1485 календарних днів.

Застосовуючи вищевикладені критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні суд виходить з такого.

Відповідно до наданих відповідачем доказів, судом встановлено, що відповідачем по розрахунково - платіжній відомості за квітень 2020 року перераховано на користь позивача розмір простроченої перед ним на момент звільнення заборгованості з індексації грошового забезпечення в сумі 208,95 грн.

Позивачем зазначені відомості не спростовано, відповідних доказів суду не надано.

При цьому, суд зауважує, що ні позивачем, ні відповідачем не надано суду достовірних відомостей щодо точної дати перерахування/отримання коштів, виплачених відповідачем на користь позивача по розрахунково - платіжній відомості за квітень 2020 року.

При цьому суд наголошує, що згідно ч. 2 та 5 ст. 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Учасники справи зобов`язані, зокрема сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні, чого сторонами в даному випадку не було дотримано.

Відтак, беручи до уваги наявні матеріали справи, суд виходить з того, що такі кошти було виплачено в останній день квітня - 30.04.2020 року ( т. 2 а.с. 129 – 130 ).

Таким чином, період затримки виплати цих сум склав 1485 днів з моменту звільнення (з 07.04.2016 по 30.04.2020).

Середньоденний заробіток позивача при цьому складав 374,17 грн, як зазначено в довідці про доходи позивача від 22.04.2020 року № 92 ( т. 2 а.с. 90 ).

Розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні коштів, які слід було б виплатити позивачу складає 555642,45 грн. ( 374,17 грн х 1485 ).

При цьому матеріали справи свідчать, що сам позивач тривалий час аж до 13.05.2019 року не пред`являв жодних вимог до роботодавця в частині виплати зазначених сум.

Як вбачається з матеріалів справи 13.05.2019 року позивач через свого представника звернувся до відповідача з заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Листом відповідача від 23.05.2019 року позивачу відмовлено в задоволені його заяви.

Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом, зокрема, про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.

Відтак, на думку суду, з моменту, коли позивач звернувся до роботодавця щодо виплати належних йому сум при звільненні останній має можливість перевірити обґрунтованість цих вимог. У разі негайної виплати суми, яка помилково не була доплачена, відповідальність у виді стягнення середнього заробітку виключається.

Так, статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначені норми спрямовані на те, щоб унеможливити випадки, коли підприємство не оспорює свого боргу перед працівником, однак безпідставно не здійснює йому відповідних виплат.

Щодо моменту, з якого у підприємства виникає обов`язок виплатити спірну суму, то таким моментом слід вважати дату, коли позивач звернувся до суду за захистом свої прав.

Судом встановлено, що позивач після звільнення протягом тривалого часу до відповідача із заявами про виплату недоплачених сум не звертався. І лише 13 травня 2019 року звернувся до відповідача з відповідною заявою про виплату недоплачених коштів, на що отримав листи про відмову від 23.05.2019, у зв`язку із чим він 21 червня 2019 року звернувся до суду з даним позовом.

А тому саме цю дату, коли він звернувся до суду за захистом свої прав, слід вважати такою, коли між сторонами виник спір щодо належних позивачу сум при звільненні. До цього моменту відповідач не може нести відповідальність за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки ним була виплачена не оспорювана сума.

Натомість, з 13 травня 2019 року у відповідача виник обов`язок перевірити правомірність розрахунку позивача при звільненні і виплатити йому належні суми, а невиплата цих сум складає затримку розрахунку при звільненні.

При цьому у відповідача має бути достатньо часу для перевірки обґрунтованості звернення позивача, однак цей час не може бути надмірним і така перевірка не може тривати надто довго.

У той же час звернення позивачем до суду 21 червня 2019 року вказує на те, що у цю дату він був обізнаний про відмову у виплаті цих сум і саме з цієї дати слід вважати, що між сторонами виник спір, який у подальшому був вирішений на користь позивача.

А тому саме з цієї дати відповідач має виплатити позивачу середній розрахунок за час затримки при звільненні.

Як встановлено із матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 30.04.2020 року, а тому за період починаючи з 21 червня 2019 року у відповідача виникає обов`язок сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні і він складає 117863,55 грн. ( 315 календарних дні х 374,17 грн. ).

У постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі, при цьому суд приймає до уваги те, що виплата індексації грошового забезпечення була здійснена відповідачем 30.04.2020 в сумі 208,95 грн

Зокрема, при вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплачених сум (208,95 грн) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку ( 117863,55 грн) становить 0,18 % .

Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,18% розраховується наступним чином: 374,17 грн (середньоденний заробіток позивача) х 0,18% = 0,67 грн – середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 0,67 грн х (315 днів затримки розрахунку) = 211,05 грн.

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 211,05 грн з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум ( 208,95 грн) в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Окрім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум ( а саме наявність судового спору в період з 21.06.2019 року до 214 листопада 2019 року ), адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середнього заробітку.

В даному випадку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодування працівникові збитків від порушення його майнових прав.

Втім, така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.

Тому, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка суттєво ( в більш ніж 500 разів ) перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, не відповідатиме завданням адміністративного судочинства та є неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнав у зв`язку з протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Наведені вище висновки щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби підтримуються Сьомим апеляційним адміністративним судом, що підтверджується постановами від 24.12.2020 у справі № 120/4320/20-а та від 12.11.2020 у справі № 120/2006/20-а.

Отже, за результатами дослідження обставин справи та враховуючи критерії, які за висновками Верховного Суду можуть застосовуватись судом для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд доходить висновку про відповідність вищезазначеної суми 211,05 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння та сплата відповідних податків з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному ж випадку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково відповідно до вищенаведених мотивів шляхом визнання протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати у період з 03 жовтня 2015 року по 07 квітня 2016 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , стягнувши з Краматорського прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення нарахованого за період 03 жовтня 2015 року по 07 квітня 2016 року; та визнання протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не проведення 07 квітня 2016 року із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні із військової служби у запас Збройних Сил України, стягнувши з Краматорського прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 21.06.2019 року по 30.04.2020 року в сумі 211,05 грн.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати у період з 03 жовтня 2015 року по 07 квітня 2016 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Стягнути з Краматорського прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення нарахованого за період 03 жовтня 2015 року по 07 квітня 2016 року.

Визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не проведення 07 квітня 2016 року із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні із військової служби у запас Збройних Сил України.

Стягнути з Краматорського прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 21.06.2019 року по 30.04.2020 року в сумі 211,05 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Краматорський прикордонний загін Державної прикордонної служби України (вул. Марата, 16, м. Краматорськ, Донецька область, 84301, код ЄДРПОУ 14321883).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна