Рішення № 97620923, 03.06.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.06.2021Справа № 910/4722/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Бортнюк М.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом Керівника Чернігівської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі

Головного управління Національної поліції в Чернігівській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемар ЛТД»

про стягнення 27 000,00 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2021 року Керівник Чернігівської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемар ЛТД» (далі - ТОВ «Лемар ЛТД», відповідач) про стягнення 27 000,00 грн.

В обґрунтування поданого позову прокурор пояснив, що всупереч вимогам п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, здійснюючи закупівлю товарів за рахунок бюджетних коштів на підставі договору № 402 від 03.04.2020, укладеного між позивачем та відповідачем, позивач сплатив на користь відповідача податок на додану вартість у розмірі 27 000,00 грн за товар, звільнений від оподаткування.

Прокурор вважав, що спірні грошові кошти в розмірі 27 000,00 грн є такими, що сплачені на користь відповідача без достатньої правової підстави, а тому підлягають поверненню, на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України. До того ж, як вказав прокурор, відповідач зазначені кошти до бюджету не повертав.

Вважаючи, що інтереси держави порушені, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 27 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 відкрито провадження у справі № 910/4722/21 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначене на 11.05.2021 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.04.2021.

13.04.2021 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у квітні 2020 року спірні грошові кошти були сплачені відповідачем до бюджету, таким чином, відповідач у встановленому законом порядку виконав свої податкові зобов`язання по сплаті ПДВ у повному обсязі.

Крім того, відповідач вказав, що зміни до Податкового кодексу України, введені в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (Закон № 530-ІХ від 17.03.2021), мали предметом свого регулювання звільнення від оподаткування ПДВ операцій з ввезення товарів на митну територію України, а тому їх дія не розповсюджується на правовідносини, що виникли між позивачем на відповідачем на підставі укладеного ними договору № 402 від 03.04.2020;

Шляхом запровадження наступних змін до Податкового кодексу України, введених в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (Закон № 540-ІХ від 30.03.2021, набрав чинності 02.04.2021), від оподаткування ПДВ були звільнені вже й операції з постачання на митній території України окремих товарів, перелік яких мав бути визначений Кабінетом Міністрів України. Однак, застосувати таку пільгу ні платники ПДВ, ні фіскальні органи не мали можливості, на маючи в своєму розпорядженні переліку тих товарів, до яких така пільга може застосовуватись.

Такий перелік був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість» № 244 від 20.03.2020.

Однак, Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» № 271 від 08.04.2020, опублікованою в Газеті «Урядовий кур`єр» 15.04.2020, було внесено зміни, в тому числі, й до прийнятої раніше Постанови № 244 від 20.03.2020. Назву Постанови КМУ № 244 від 20.03.2020 та предмет регулювання було змінено, її дію було розповсюджено, в тому числі, й на операції з постачання товарів на митній території України.

Відповідач стверджує, що лише з дати набуття чинності зазначеною Постановою КМУ № 271 від 08.04.2020, тобто з 15.04.2020, стало можливим застосування пільг по ПДВ щодо операцій з постачання товарів на митній території України. У той час, як поставка за укладеним сторонами договором була виконана відповідачем у повному обсязі 03.04.2020, відповідно, у той же день 03.04.2020, тобто за дванадцять днів до фактичного введення податкових пільг, відповідачем була зареєстрована сума його податкового зобов`язання.

У поданому ним відзиві відповідач також послався на роз`яснення, наведені у Інформаційному листі ДФС №10 від 16.04.2020, згідно з якими у випадку, якщо постачання товарів, що включені до Переліку № 224, здійснювалось з нарахуванням ПДВ кінцевому споживачу (неплатнику ПДВ), у зв`язку з чим повернення сплаченого податку покупцям неможливе, коригування нарахованих сум податкових зобов`язань безпосереднім продавцем не здійснюється. Відповідна сума ПДВ, одержаного від кінцевих споживачів - неплатників податку у складі ціни товарів, враховується таким продавцем при визначенні податкових зобов`язань з ПДВ за відповідний звітний період у загальному порядку.

З урахуванням викладеного, відповідач вважав позов необґрунтованим та безпідставним, просив суд у його задоволенні відмовити.

20.04.2021 відповідач подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення поданого ним відзиву позивачу.

26.04.2021 прокурор подав відповідь на відзив, в якому вказав, що аргументи відповідача не спростовують тієї обставини, що в силу приписів п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України операція з поставки передбаченого договором № 402 від 03.04.2020 товару повинна була бути звільнена від оподаткування податком на додану вартість, оскільки такий товар був включений до Переліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224. З урахуванням викладеного, прокурор вважав нарахування та сплату ПДВ в межах виконання сторонами вказаного договору неправомірними.

30.04.2021 відповідач подав до суду заперечення, в яких вказав, що прокурор у поданій ним відповіді на відзив, зазначаючи про необґрунтованість заперечень відповідача, водночас не наводить спростування таким запереченням. Крім того, відповідач вказав, що правові підстави для зміни умов укладеного сторонами договору № 402 від 03.04.2020 в частині його ціни - відсутні, а зміна ціни договору після його виконання суперечить приписам ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України.

11.05.2021 суд відклав судове засідання на 25.05.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 повідомлено Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, як позивача, про наступне судове засідання, призначене на 25.05.2021.

24.05.2021 прокурор подав до суду пояснення щодо здійснення ним представництва інтересів держави в межах даного спору з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18.

25.05.2021 суд відклав судове засідання на 03.06.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 повідомлено Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, як позивача, про наступне судове засідання, призначене на 03.06.2021.

31.05.2021 прокурор подав до суду пояснення щодо здійснення ним представництва інтересів держави в межах даного спору.

03.06.2021 у судовому засіданні прокурор підтримав поданий ним позов, просив суд задовольнити заявлені ним позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, вважав його необґрунтованим та безпідставним, просив суд у його задоволенні відмовити.

Позивач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 03.06.2021 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

03.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лемар ЛТД» (як продавцем) та Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області (як покупецем) був укладений договір про закупівлю товарів № 402 (далі - договір).

Згідно з п. 1.1 вищевказаного договору продавець зобов`язувався поставити і передати у власність покупця респіратори Стандарт 203 FFP2 (33150000-6) згідно Постанови КМУ від 20.03.2020 № 225 (далі - товар), згідно переданих накладних, а покупець зобов`язується прийнято товар та оплатити йог на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що ціна договору становить 162 000,00 грн з урахуванням податку на додану вартість.

Матеріали справи свідчать, що сторонами була погоджена специфікація від 03.04.2020, згідно з якою вартість товару, що підлягав поставці Товариством, становила 135 000,00 грн, крім того, ПДВ у розмірі 27 000,00 грн, а всього 162 000,00 грн.

У той же день ТОВ «Лемар ЛТД» здійснило поставку обумовленого договором товару у повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною № 42 від 03.04.2020.

17.04.2020 на виконання укладеного сторонами договору Головне управління Національної поліції в Чернігівській області сплатило на користь ТОВ «Лемар ЛТД» грошові кошти в розмірі 162 000,00 грн, що підтверджується витягом з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів, а також платіжним дорученням № 1923 від 17.04.2020.

ТОВ «Лемар ЛТД» долучило до матеріалів справи платіжні доручення № 1671 від 13.04.2020, № 1675 від 15.04.2020, № 1683 від 29.04.2020 та № 1684 від 29.04.2020 на підтвердження своїх посилань на те, що ще у квітні 2020 року спірна сума грошових коштів була перерахована ним до Державного бюджету на виконання його обов`язку по сплаті податку на додану вартість.

Листом № 151/1211/21/01-2021 від 03.02.2021 Головне управління Національної поліції в Чернігівській області звернулось до ТОВ «Лемар ЛТД» з проханням повернути надмірно сплачену суму ПДВ в розмірі 27 000,00 грн за договором № 402 від 03.04.2020.

ТОВ «Лемар ЛТД», вважаючи сплату ПДВ за вищевказаним договором цілком правомірною, листом № 040321-1 від 04.03.2021 відмовило у поверненні спірної грошової суми, надавши детальне обґрунтування.

Спір виник у зв`язку з оспорюванням позивачем законності п. 2.1 Договору в частині включення до загальної суми договору податку на додану вартість у розмірі 27 000,00 грн та наявності правових підстав для зобов`язання Товариства повернути Головному управлінню Національної поліції в Чернігівській області грошові кошти у вказаній сумі.

Таким чином, фактично позивач оспорює правомірність нарахування та сплати ним податку на додану вартість, оскільки, на його переконання, такі дії суперечать приписам п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, адже жодні інші обставини перебігу правовідносин за договором не заперечуються сторонами (в т.ч. укладення договору, передача товару на його виконання, оплата його вартості).

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог прокурора та позивача, а також обґрунтованість заперечень відповідача, суд керувався таким.

Положеннями п. 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції, діючій на момент укладення Договору та здійснення операції з купівлі-продажу товарів за ним) встановлено, що тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій.

Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року.

Тобто, в силу наведених норм законодавцем було встановлено, що операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції виключно щодо товарів, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації п. 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 було затверджено перелік товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість (надалі - Перелік).

Судом встановлено, що товар, що підлягав поставці за укладеним сторонами договором № 402 від 03.04.2020, а саме респіратори Стандарт 203 FFP2 (33150000-6), включений до вищевказаного Переліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224.

При цьому, відповідно до приміток до Переліку (в редакції, що діяла на момент укладення Договору та здійснення операції з купівлі-продажу товарів за ним), в яких роз`яснено порядок його застосування - визначення відповідності товарів наведеному переліку, було визначено, що:

1. Коди згідно з УКТЗЕД наводяться у цьому переліку довідково. Основною підставою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість та від сплати ввізного мита товарів, що ввозяться на митну територію України, є відповідність таких товарів назві товару (медичного виробу, основного компонента), міжнародному непатентованому найменуванню (назві) лікарського засобу, які зазначені в переліку.

2. Для цілей цього переліку:

1) медичні вироби означають медичні вироби, активні медичні вироби у значенні, наведеному в Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 753 (Офіційний вісник України, 2013 рік, № 82, ст. 3046), Технічному регламенті щодо медичних виробів для діагностики in vitro, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 754 (Офіційний вісник України, 2013 рік, № 82, ст. 3047), Технічному регламенті щодо активних медичних виробів, які імплантують, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 755 (Офіційний вісник України, 2013 рік, № 82, ст. 3048);

2) засоби індивідуального захисту, визначені Технічним регламентом засобів індивідуального захисту, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761 (Офіційний вісник України, 2008 рік, № 66, ст. 2216), є медичними виробами.

Однак, пунктом 1-1 вищевказаного Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761, в редакції чинній на момент укладення договору № 402 від 03.04.2020 та виконання поставки товару, було встановлено, що на час дії пунктів 4 і 5 розділу I Закону України від 17.03.2020 № 530-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" дія затвердженого цією постановою Технічного регламенту не поширюється на засоби індивідуального захисту, включені до переліку лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224.

Для введення в обіг засобів індивідуального захисту, включених до зазначеного переліку, заявник подає до Державної служби з питань праці заяву з зазначенням мети ввезення, інформації щодо виробника, назви виробів, номера партії або серійного номера, обсягу партії, а також дані щодо призначення виробу та способу дії. За результатами опрацювання поданих документів Державна служба з питань праці видає заявнику повідомлення про введення в обіг окремих засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, але використання яких необхідне в інтересах охорони здоров`я. Розгляд документів та видача повідомлення здійснюються на безоплатній основі.

Таким чином, на момент укладення сторонами договору № 402 від 03.04.2020 та виконання поставки за вказаним договором положення Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761, розповсюджували свою дію виключно на товари, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Необхідні зміни, які розповсюдили дію Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761, на товари, які звільняються від сплати окрім ввізного мита також від оподаткування податком на додану вартість при здійсненні операцій з постачання на митній території України, були внесені лише 15.04.2020.

Так, пунктом 1-1 вищевказаного Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761, в редакції станом на 15.04.2020, було встановлено, що на час дії пункту 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України та пункту 9-6 розділу XXI "Прикінцеві та перехідні положення" Митного кодексу України введення в обіг засобів індивідуального захисту, включених до переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 26, ст. 971), дозволяється:

- якщо вони відповідають вимогам затвердженого цією постановою Технічного регламенту; або

- на підставі повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг окремих засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, але використання яких необхідне в інтересах охорони здоров`я.

При цьому дія затвердженого цією постановою Технічного регламенту не поширюється на засоби індивідуального захисту, на які видано таке повідомлення Державною службою з питань праці.

Для введення в обіг на підставі повідомлення Державної служби з питань праці таких засобів індивідуального захисту заявник подає до зазначеного органу заяву із зазначенням мети введення в обіг, інформації щодо виробника, назви виробів, номера партії або серійного номера, обсягу партії, а також дані щодо призначення виробу та способу дії. За результатами опрацювання поданих документів Державна служба з питань праці видає заявнику відповідне повідомлення. Розгляд документів та видача повідомлення здійснюються на безоплатній основі.

Окрім наведеного, суд враховує, що укладаючи договір № 402 від 03.04.2020, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області було обізнане з встановленими пунктом 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України податковими пільгами в частині звільнення від оподаткування податком на дану вартість окремої категорії товарів медичного призначення, а також було обізнане зі змістом постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 та наведеним у ній Переліком, однак, незважаючи на це, уклало договір, умови якого передбачали включення ПДВ до вартості товару, який придбавався Головним управлінням за цим договором, і, більше того, виконало такі умови договору повністю, сплативши вартість придбаного товару в повному обсязі з урахуванням ПДВ.

Згідно з ч. 2 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ст. 180 Господарського кодексу України деталізовано істотні умови господарського договору.

Так, за приписами ч. 1 вищевказаної ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 4 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Відповідно до ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

За приписами ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Положеннями ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

З урахування викладеного, суд дійшов висновку про те, що сторони самостійно на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України).

Однак, згідно з положеннями ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Судом встановлено, що на момент звернення прокурора та позивача до суду укладений між позивачем та відповідачем договір № 402 від 03.04.2020 був виконаний у повному обсязі (як в частині поставки обумовленого договором товару, так і в частині оплати поставленого товару).

Оскільки позовні вимоги, що є предметом розгляду в межах даного спору, фактично зводяться до зобов`язання відповідача повернути на користь позивача суму ПДВ, яка є складовою частиною ціни договору та вартості поставленого товару, суд дійшов висновку про те, що задоволення даного позову призведе до зміни такої істотної умови договору, як ціна, після його повного виконання, що суперечить приписам ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України.

Крім того, судом взято до уваги роз`яснення, наведені в Інформаційному листі ДФС № 10 від 16.04.2020, який не є ані нормативно-правовим актом, ані джерелом права, проте містить методичні рекомендації фіскальних органів з метою вирішення правової колізії, що виникла.

Отже, згідно з рекомендаціями фіскальних органів у випадку, якщо постачання товарів, що включені до Переліку № 224, здійснювалось з нарахуванням ПДВ кінцевому споживачу (неплатнику ПДВ), у зв`язку з чим повернення сплаченого податку покупцям неможливе, коригування нарахованих сум податкових зобов`язань безпосереднім продавцем не здійснюється. Відповідна сума ПДВ, одержаного від кінцевих споживачів - неплатників податку у складі ціни товарів, враховується таким продавцем при визначенні податкових зобов`язань з ПДВ за відповідний звітний період у загальному порядку.

При цьому суд вказує, що чинним законодавством України не передбачений порядок повернення товариствам-продавцям перерахованих ними до Державного бюджету сум ПДВ за проведені операції з продажу товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість, з урахуванням чого задоволення даного позову призведе до покладення на відповідача, як товариства-продавця, обов`язку повернути позивачу спірну суму ПДВ у розмірі 27 000,00 грн з власних грошових коштів, чим буде порушено один з основних принципів господарювання, закріплених у ст. 6 Господарського кодексу України, що полягає у забезпеченні рівного захисту державою усіх суб`єктів господарювання.

Додатково суд звертає увагу на те, що загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави передбачені статтею 1212 Глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" Цивільного кодексу України, зокрема, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Верховним Судом неодноразово висловлювались правові позиції щодо кондикційних відносин, зокрема, але не виключно у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 04.12.2019 по справі №917/1739/17.

При цьому Верховним Судом неодноразово висловлювалась позиція про те, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.04.2021 по справі № 922/2439/20.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2021.

Суддя О.Г. Удалова