Рішення № 97613422, 03.06.2021, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/1111/21

Провадження №2/442/525/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2021 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі:

головуючого - судді Хомика А.П.

з участю секретаря судового засідання - Лужецької С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дрогобичі цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

встановив :

05.02.2021 позивач звернувся з позовом до суду до відповідача, в якому просив стягнути з останнього 8760 (вісім тисяч сімсот шістдесят) доларів США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, та пеню і 3% річних за користування чужими коштами в розмірі 12 558,12 (дванадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят вісім гривень дванадцять копійок) гривень.

У обґрунтування позову вказує, що 30.06.2019 між ним та відповідачем було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_1 позичає ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 8760 (вісім тисяч сімсот шістдесят) доларів США як позику, яку останній зобов`язувався повернути до 30.06.2020 року у доларах США. Вказана домовленість підтверджена розпискою. Починаючи з 30.06.2020 року по теперішній час, відповідач ОСОБА_2 вказані грошові кошти не повернув, чим порушив права позивача.

28.04.2021 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 04.02.2021 року, в якому просить в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовити повністю. В обґрунтування відзиву на позовну заяву вказує, що ухвалу про відкриття провадження відповідач не отримував, а дізнався про розгляд справи з судової повістки. Вважає, що позовні вимоги не є законними та обґрунтованими, оскільки у розписці не зазначено дати, коли були нібито передані кошти позичальнику, а й відповідно не вказано коли була складена дана розписка.

02.06.2021 адвокат відповідача - ОСОБА_3 подав заяву про відкладення справи, згідно якої долучає до заяви про відкладення справи - копію позовної заяви про визнання недійсним договору позики (боргової розписки).

11.05.2021 адвокат відповідача - ОСОБА_3 та 03.06.2021 року ОСОБА_2 подали заяви про відкладення справи, що може свідчити про навмисне затягування судового процесу та зловживання процесуальними правами.

Суд, вислухавши вступне слово представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Як вбачається з розписки, ОСОБА_2 одержав у борг від ОСОБА_1 8760 (вісім тисяч сімсот шістдесят) доларів США та зобов`язався повернути їх до 30 червня 2020 року.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ч.1 ст.530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовим ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Розписка, яка надана відповідачем позивачу підтверджує укладення між сторонами договору позики, з якого вбачається, що між сторонами виникли боргові зобов`язання, а саме: обов`язок ОСОБА_2 повернути у визначений строк до 30.06.2020 року ОСОБА_1 8760 доларів США.

Предметом договору позики у справі є іноземна валюта.

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України).

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема, позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 в справі № 14-134цс18 від 16.01.2019 по справі № 373/2054/16.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то суд вказує, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.201 справі № 14-134цс18

Укладеним між сторонами договором не встановлено іншого порядку повернення боргу та передбачено його визначення в грошовому еквіваленті до національної валюти України - гривні, а тому правових підстав для перерахунку у гривні зазначеного боргу в розмірі 8760,00 доларів США за офіційним курсом НБУ не вбачається. Станом на день платежу гривневий еквівалент суми боргу складав 233 804,4 грн.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документа листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, у разі волевиявлення сторін доповнити або змінити умови кредитного договору, або врегулювати певні положення шляхом залучення до локальних нормативно-правових актів (наказів, статутів, положень, правил, інструкцій тощо), такі доповнення/зміни до договору повинні бути підписані його сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, у разі якщо договором не встановлений розмір процентів після спливу строку дії договору, можна зробити висновок, що їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Вказаний висновок висловлено в Постанові ВСУ від 09.08.2017 рої справі № 6-2322цс1б.

Суд погоджується з розрахунком пені, складеного позивачем, та вважає, що з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмврі 8378,52 грн.

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, ч.1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11).

Слід враховувати, що, попри подібність правової природи ч. 3 ст. 549 ЦК (щодо сплати пені) та ст. 625 цього Кодексу (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов`язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою.

Тому необхідно застосувати вимоги ч.2 ст. 625 ЦК України та стягнути з відповідача 3% річних.

Всього сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 01.07.2020 по 03.02.2021 року складає 4 179,60 грн. ( згідно поданого позивачем розрахунку).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 року у справі № 761/26293/16-ц висловила правову позицію, що нарахування пені в іноземній валюті не передбачено законодавством та остання стягується виключно у гривні.

Враховуючи вищенаведене, стягненню на користь позивача підлягає стягненню сума боргу в розмірі 8760 доларів США, пеня та 3% річних у національній валюті України гривні в сумі 12 558,12 грн.( 8378,52 грн + 4179,60 грн).

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, так як позов задоволено, сплачений судовий збір слід стягнути з відповідача в користь позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 223, 247, 259, 263, 264, 265, 280 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 8760 (вісім тисяч сімсот шістдесят) доларів США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, пеню і 3% річних за користування чужими коштами в розмірі 12 558,12 (дванадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят вісім гривень дванадцять копійок) гривень та 2486,20 грн сплаченого судового збору.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09.06.2021.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя А.П. Хомик