Рішення № 97613300, 11.06.2021, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 336/795/21

пр. 2/336/1798/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Запоріжжя 11 червня 2021 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Зарютіна П.В.

за участю секретаря Федорченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та нарахування середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з вищевказаним позовом до Філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс», в якому просить скасувати наказ начальника філії «Південа» Концерну «Військторгсервіс» від 29.10.2020 року №296л про звільнення ОСОБА_1 , помічника начальника філії з постачань філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс», за прогул без поважних причин, учинений 30.09.2020 року; поновити ОСОБА_1 на посаді помічника начальника філії з постачань філії «Південна» Концерну «Віськторгсервіс»; зобов`язати філію «Південна» Концерну «Військторгсервіс» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 05.11.2020 року по час поновлення на посаді.

Свої вимоги мотивував тим, ОСОБА_1 працював на посаді помічника начальника філії з постачань філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс». Наказом начальника філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України від 29.10.2020 року №296л його звільнено за прогул без поважних причин, учинений 30.09.2020 року, за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Так, 19.09.2020 року та 20.09.2020 року позивач безпосередньо контактував зі своїм свекром ОСОБА_2 , 24.09.2020 року його свекор здав аналізи на COVID 19, 25.09.2020 року йому надано довідку про те, що його результат позитивний. В кінці двадцятих чисел вересня 2020 року позивач від ОСОБА_2 дізнався, що ним отримано результати тестів на COVID 19, які підтвердили факт захворювання ним на зазначену хворобу. З метою недопущення розповсюдження захворювання, на виконання Постанови КМУ від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширення на території України короновірусу COVID 19», відповідно до ст.. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» позивач перебував на вимушеній самоізоляції. Перебуваючи на самоізоляції, позивач продовжував виконувати свої посадові обов`язки в режимі реального часу з використанням сучасних засобів зв`язку та телекомунікаційних мереж. Крім того, звертався до керівництва філії з проханням надати йому відпустку з метою недопущення порушення режиму самоізоляції. Про ситуацію, що склалась позивач повідомив керівництво філії «Південна» телефонними комунікаційними мережами та надавши письмові пояснення. Не зважаючи на перебування позивача на вимушеній самоізоляції керівництвом філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України позивача звільнено із займаної посади.

Позивач вважає, що зазначений вище наказ про звільнення такий, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його права.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2021 року по справі було відкрито провадження та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами.

03.03.2021 року до суду надійшла уточнена позовна заява в частині зміни відповідача з Філія «Південна» Концерну «Військторгсервіс» на відповідача Концерн «Військторгсервіс» в особі Філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс».

09.03.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач не погоджується з викладеними у ній вимогами та вважає, що вказана позовна заява повинна бути залишена без розгляду у зв`язку з пропуском місячного строку для вирішення такого спору у суді.

Справа була розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на філії «Південна» Концерну на посаді помічника начальника філії.

30.09.2020 позивач не з`явився на роботі, про причини своєї відсутності керівництво не повідомив. Того ж дня, враховуючи відсутність позивача на роботі та відмову надати пояснення, комісія, яка складалася з працівників філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» склала Акт про відсутність працівника на робочому місці та Акт про відмову у наданні пояснень.

30.09.2020 року №1011 філія «Південна» Концерну «Військторгсервіс» направила офіційний лист позивачу, в якому просила позивача надати письмові пояснень причин відсутності його на своєму робочому місці протягом усього дня 30.09.2020 року.

Вказаний лист був направлений та отриманий позивачем, що підтверджується поштовою накладною №6501228195244 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, в якому стоїть відмітка про отримання.

Листом від 30.09.2020 (вх. від 01.10.2020) позивач повідомив, що на виконання Постанови КМУ від 11.03.2020 №211 перейшов на дистанційну роботу.

Листом від 13.10.2020 №1074 філія «Південна» Концерну просила позивача надати копію лікарняного або довідку з лікувального закладу родича хворого на корона вірусну хворобу.

15.10.2020 на адресу відповідача надійшла заява позивача, в якій останній просив зазначити чи переведено його на дистанційну роботу.

Крім того, листом від 15.10.2020 позивач направив ще одну заяву, в якій просив зазначити, чи було йому надано додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, яку він просив.

Листом від 20.10.2020 №1091 відповідач повідомив Позивача про те, що останній без дозволу керівництва самостійно перейшов на дистанційну роботу. Крім того, було зазначено, що його заява про надання відпустки не була реалізована у зв`язку з тим, що позивачем не була вказана у заяві дата початку відпустки, що в свою чергу унеможливило видати наказ.

29.10.2020 філією «Південна» Концерну «Військторгсервіс» наказом №296л позивача було звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП.

Листом від 29.10.2020 №1112 відповідачем було направлено копію наказу про звільнення позивача з 29.10.2020 та зазначено про необхідність отримання трудової книжки.

Оскільки, 29.10.2020 ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності, в якому зазначено, що останній перебуває на лікарняному з 29.10.2020 по 02.11.2020, дату звільнення було перенесено. Так, листом від 24.10.2020 року №1214 філія «Південна» Концерну «Військторгсервіс» повідомила позивача про зміну дати його звільнення на 05.11.2020 року. В листі було зазначено, що направлено копію наказу від 23.11.2020 №309л про звільнення позивача за прогул без поважних причин та нагадування позивачу про необхідність в отриманні трудової книжки згідно пункту 4.2. Інструкції №58. Вказаний лист було направлено рекомендованим листом, який позивач отримав 27.11.2020 року.

Частиною першою статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП України).

Даною статтею не визначається перелік поважних причин, які можуть бути підставою для поновлення строку, що свідчить про те, що їх поважність оцінюється судом у кожному конкретному випадку окремо залежно від фактичних обставин. Під поважними причинами пропуску строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, варто розуміти такі причини, що об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду і підтверджуються належними доказами.

Суд приходить до висновку, що позивач дізнався про наказ про звільнення 27.11.2020 року, що підтверджується матеріалами справи. До суду позивач звернувся 03.02.2021 року, тобто з пропущеним строком позовної давності, разом з тим будь якого клопотання про поновлення пропущеного строку позивачем не наведено.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У сфері регулювання трудових відносин позовна давність визначена в ст. 233 КЗпП України, відповідно до якої працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановленні статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Суд не приймає доводи позивача про те, що строк звернення до суду необхідно обчислювати з часу отримання трудової книжки, так як зміст ст.233 КЗПП України визначає строк обчислення з дня, коли вчинено більш ранню дію, зокрема коли позивач отримав копію наказу про звільнення. Такий висновок обумовлено тим, що обчислення строку з дня вручення копії наказу про звільнення або трудової книжки є лише конкретизацією загального правила про обчислення строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його суб`єктивних трудових прав. Оскільки дізнатися два рази про одне й те саме неможливо, із записом про звільнення працівник і дізнався про порушення права з дня отримання наказу про звільнення. Якщо пізніше власник вчинить й іншу дію - вручить працівникові трудову книжку, то до цього моменту працівник уже знає про порушення його права.

Враховуючи вищезазначене вимоги позивача не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку звернення до суду.

Так як вимоги про поновлення на роботі та стягнення заборгованості по заробітній платі є похідними від основних позовних вимог, вони також не підлягають задоволенню.

Беручи до уваги встановлені судом факти та відповідні правовідносини, суд приходить до переконання, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та нарахування середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 247, 235, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, 256, 257 ЦК України, ст.ст. 94, 115,116, 228, 233 КЗпП України суд, -

У Х В А Л И В

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та нарахування середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.

Суддя П.В. Зарютін