Рішення № 97611698, 01.06.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/5051/21

Справа № 522/11038/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Куртушан Я.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни про скасування рішення державного реєстратора, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни, в якому просить: визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Т.І. від 09.10.2019 року №49083424, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, яка розташована в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1933118951101); припинити право власності ОСОБА_1 на 1/1 об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1933118951101); зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності Одеської міської ради, шляхом знесення нежитлової будівлі загальною площею 20, 1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 за власний рахунок; стягнути з відповідачів на користь прокуратури Одеської області сплачений судовий збір за подачу позову.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі рішення державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Т.І. від 09.10.2019 №49083424 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, яка розташована в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1933118951101). Вказане рішення державного реєстратора прийняте на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ОД18111131073 виданої Інспекцією ДАБІ Одеської області 18.04.2011 року та технічного паспорту, серія та номер, б/н, виданого 27.09.2019 ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД». Однак, за наявною інформацією декларація з таким номером та щодо вказаної адреси не реєструвалась, а Інспекція Державного архітектурного контролю в Одеській області (ДАБК), яка має код ЄДРПОУ 37759555 була створена лише 08.06.2011 року, а відтак не могла зареєструвати декларацію, як Інспекція ДАБІ в Одеській області 18.04.2011 року, оскільки в той час не існувала.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17.07.2020 року по справі відкрите загальне позовне провадження з призначенням підготовчого засідання на 28.07.2020 року.

28.07.2020 року у зв`язку з неявкою відповідачів, підготовче засідання перенесено на 22.10.2020 року.

Ухвалою суду від 20.10.2020 року позивачеві повернуто заяву про забезпечення позову.

22.10.2020 року у підготовчому засіданні у зв`язку з витребуванням доказів оголошено перерву до 24.11.2020 року.

Ухвалою суду від 06.11.2020 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, розташований за адрсеою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1933118951101). Заборонено ОСОБА_1 та будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії та дії щодо відчуження нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1933118951101).

24.11.2020 року судом закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 03.02.2021 року.

03.02.2021 року у зв`язку з неявкою відповідачів, розгляд справи відкладено на 01.04.2021 року.

01.04.2021 року у зв`язку з неявкою відповідачів, розгляд справи відкладено на 01.06.2021 року.

У судове засідання 01.06.2021 року учасники справи не з`явилися, про час, дату там місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно до п.п.6, 7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідачів та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачами відзиву на позов, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі рішення державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни від 09.10.2019 року №49083424 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, яка розташована в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1933118951101). Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.01.2020 року №195510786 вказане рішення державного реєстратора прийняте на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ОД18111131073 виданої Інспекцією ДАБІ Одеської області 18.04.2011 року та технічного паспорту, серія та номер, б/н, виданого 27.09.2019 року ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД», інших підстав для виникнення права власності на спірне нерухоме майно, інших електронних копій документів у зазначеній електронній справі немає.

Таким чином, інших підстав для прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомості у реєстратора не було.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі -Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 3 Закону встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до частини 4 статті 19 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Частиною 2 ст. 18 Закону визначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 1 Порядку державної реєстрації права власності на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (надалі - Порядок) визначено, що цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних: для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав.

Частиною 3 ст. 10 Закону передбачено, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державно ї реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Так, п. 40 Поряду передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

Так, згідно пункту 6 Порядку, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Пунктом 9 Порядку передбачено, що разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Відповідальність за відповідність електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, оригіналам таких документів у паперовій формі у разі подання заяви в електронній формі несе особа, яка виготовила електронні копії документів.

Відповідно до п.41 Порядку, для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що надувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, також не вимагається у разі, коли адреса отримана під час реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна та зазначена в документі, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. У такому разі державний реєстратор відповідно до зазначених заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що згідно з вимогами законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє відсутність суперечностей між заявленою адресою та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

З електронної копії декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ОД18111131073 виданої Інспекцією ДАБІ Одеської області 18.04.2011 року, завантаженої державним реєстратором Мельник Т.І. в реєстр речових прав на нерухоме майно вбачається, що вона видана Інспекцією ДАБІ в Одеській області (код ЄДРПОУ 37759555) та підписана ОСОБА_2 .

Однак, відповідно до даних реєстру дозвільних документів, який розміщений на сайті https://dabi.gov.ua, декларація з таким номером та щодо вказаної адреси не реєструвалась.

Окрім того, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 05.05.2020 року №1006605504 Інспекція Державного архітектурного контролю в Одеській області (ДАБК), яка має код ЄДРПОУ 37759555 була створена 08.06.2011 року, а відтак, не могла зареєструвати декларацію, як Інспекція ДАБІ в Одеській області 18.04.2011 року, оскільки в той час навіть не існувала.

Тобто, ОСОБА_1 для проведення державної реєстрації права власності, державному реєстратору Мельник Т.І. був поданий документ про прийняття спірного об`єкта до експлуатації, законність існування якого, суду не доведено.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення, державним реєстратором було порушено ч. ч. 1 та 3 п. 41 Порядку та зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомості за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Відповідно до ст. 24 Закону, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом та не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що за результатами розгляду поданих ОСОБА_1 документів, державний реєстратор мав відмовити у реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості.

Статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих державою органам місцевого самоврядування повноважень належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом України від 17липня 1997року № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, та відшкодування збитків.

Згідно ч. 1 ст. 14 Конституції України та ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 78 Земельного кодексу України, ст. 373 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 82 Земельного кодексу України встановлений вичерпний перелік підстав набуття громадянами права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; прийняття спадщини; виникнення інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність бо надання їх у користування.

У відповідності до п. 12 Розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження по розпорядженню землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Отже, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Одеська міська рада, як власник земельної ділянки.

Відповідно до листа Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 03.03.2020 №01-19/490-06, рішення щодо передачі у власність чи користування земельними ділянками за адресою АДРЕСА_1 Одеською міською радою не приймались, а відтак земельна ділянка, яка зайнята спірною будівлею розміщена на ній самовільно поза волею власника, що порушує інтереси територіальної громади міста Одеси.

Частиною 1 ст. 376 ЦК України, передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону, передбачено ст. 331 цього Кодексу. Зокрема, установлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» , а також ч. 7 ст. 376 Цивільного Кодексу України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, суд вважає, що спірний об`єкт самочинного збудований на земельній ділянці комунальної власності Одеської міської ради.

Враховуючи вищевикладене, в даному випадку вбачається необхідність у звільненні самочинно зайнятої земельної ділянки комунальної власності Одеської міської ради, шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта будівництва.

Листом прокуратури області від 18.02.2020 року №05/1-321вих-20 повідомлено Одеську міську раду про вищевказані факти порушень інтересів територіальної громади міста Одеси.

Відповідно до ч.3 ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 за №3-рп\99, «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор або його заступник у кожному випадку самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави в конкретних правовідносинах, які підлягають вирішенню в судовому порядку.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та ін.) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

У будь-якому випадку додержання законів, прийнятих єдиним законодавчим органом України беззаперечно становить державний інтерес, а допущені порушення законодавства, яким регулюється порядок набуття права власності на землю, посягають на встановлений законодавством порядок з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Крім того, відповідно до вказаного рішення Конституційного суду України під поняттям органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, необхідно розуміти орган, на який державою покладений обов`язок здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким чином, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України, позивачем може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органа виконавчої влади. Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних стосунках, фактично є позивачем у справах, порушених по позовній заяві прокурора.

Згідно із постановою Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-92цс13, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Так, згідно пункту 1 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційного суду України, прокурори та їх заступники подають позовні заяви саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

Згідно ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ст.57 ЦПК України, органи та інші особи, які відповідно до статті 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі. Відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Згідно частини 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини 3 вищевказаної статті, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно ч. 4 вищевказаної статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Окрім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді заступник прокурора Одеської області в контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського Суду з прав людини та національного законодавства, вважаємо необхідним врахувати, що Європейський Суд застосовує такі ж вимоги верховенства права і норми Конвенції до тих справ, де прокурори діють поза сферою кримінального права.

При цьому основоположними є вимоги ст. 6 Конвенції:

право на справедливий судовий розгляд незалежним та безстороннім судом;

право на змагальність процесу;

право на рівність сторін;

право на доступ до суду з урахуванням правової визначеності, що є невід 'ємним принципом положень ст. 6 Конвенції, із якої випливає ряд важливих положень, що визначають роль прокурора при розгляді справ, які не відносяться до сфери кримінального права.

Європейський Суд з прав людини неодноразово в своїх рішеннях посилається на резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи щодо ролі прокуратури в демократичному суспільстві, заснованої на верховенстві права, відповідно до якої її функції не повинні давати приводу для конфлікту інтересів або бути перепоною для окремих осіб для звернення за захистом своїх прав, про що зазначено в пункті 38 у справі «Менчинська проти Росії» № 42454/02, 15.01.2009.

Принцип рівності процесуальних можливостей сторін в судовому провадженні є одним із елементів більш широкої концепції справедливого судового розгляду за змістом положень пункту 1 ст.6 Конвенції. Ця концепція потребує «справедливого балансу між сторонами в справі», при цьому, що кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою позицію по справі в умовах, які не ставлять сторону в суттєво невигідне положення у порівнянні з її процесуальним опонентом.

Прокурор, присутній в судовому процесі, по суті виступає або «союзником», або «противником» сторін. І, навіть візуально, його виступ в суді дозволяє підсилити позицію тієї чи іншої сторони. А це може викликати «відчуття нерівності» у іншої сторони незалежно від форми такої участі прокурора (активного чи пасивного), що буде вважатися порушенням положень пункту 1 статті 6 Конвенції (див. справа «Є. IV. проти Франції» рішення від 31.03.2005,заява 61517/00, пункт 27; цитується по Огляду судової практики Європейського суду з прав людини: роль прокурора при розгляді справ, що не відносяться до сфери кримінального права; перелік та зміст рішень - а.с.35, Рада Європи 2011).

Підкреслюючи необхідність дотримання принципу рівності процесуальних можливостей сторін у справі «Бацаніна проти Росії» в пункті 27, Європейський Суд з прав людини визначив, що підтримка прокуратурою одної із сторін може бути виправдана за певних обставин, наприклад, для захисту інтересів вразливих людей, які, ймовірно, не в змозі самі захистити свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого кола громадян або в тих випадках, коли може бути ідентифікована власність або інтереси держави потребують захисту (рішення у справі «Бацаніна проти Росії» № 8927/02 від 26 травня 2009року).

Однак, Одеською міською радою заходи реагування на захист інтересів територіальної громади міста Одеси до теперішнього часу не вжиті.

Таким чином, на переконанням суду, з метою поновлення державних інтересів та скасування права власності на майно, яке набуто усупереч нормам чинного законодавства та поновлення прав територіальної громади м. Одеси вбачається обгрунтованою необхідність звернення прокуратури області до суду в інтересах держави в особі власника землі - територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради з даним позовом.

За таких обставин, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради та задовольняє їх повністю.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до змісту ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що за подання даного позову Позивач поніс додаткові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6306,00 гривень, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 864 від 18.06.2020 року на зазначену суму.

Враховуючи те, що позовні вимоги прокурора були задоволені повністю, то суд стягує судовий збір в повному обсязі на суму 6306,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 43, 64, 76, 81, 89, 95, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України; суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни про скасування рішення державного реєстратора, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни від 09.10.2019 року №49083424, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, яка розташована в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1933118951101).

Припинити право власності ОСОБА_1 на 1/1 об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1933118951101).

Зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності Одеської міської ради, шляхом знесення нежитлової будівлі загальною площею 20, 1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 за власний рахунок.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) та державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни (код ЄДРПОУ 42474669, адреса: м. Одеса, пр. Адміральський, 33А офіс 502) на користь прокуратури Одеської області за реквізитами: отримувач коштів - прокуратура Одеської області (адреса: 65026, м. Одеса, вул.. Пушкінська,3); код отримувача (код за ЄДРПОУ) : 03528552; рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101, сплачений судовий збір в сумі 6306 (шість тисяч триста шість) гривень 00 копійок, тобто по 3153 (три тисячі сто п`ятдесят три) гривні 00 копійок з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 11.06.2021 року.

Суддя В.Я.Бондар