Рішення № 97610305, 14.06.2021, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/1554/19

Провадження № 2/211/95/21

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

14 червня 2021 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Ткаченко С.В.

при секретарі Польчик Л.В.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Устінової - Бойченко Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Національного університету «Одеська юридична академія» про стягнення заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд, -

ВСТАНОВИВ:

22 03 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу з позовами, в яких просила ухвалити судові рішення про стягнення з Національного університету «Одеська юридична академія» на її користь не нараховану та не виплачену при звільненні надбавку до посадового окладу за вислугу років за період з 20 лютого 2002 року по 30 червня 2002 року та за період з 01 вересня 2002 року по 31 серпня 2007 року, компенсацію втрати частини суми надбавки у зв`язку із порушенням строків її виплати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені.

В процесі розгляду справи, уточнивши позовні вимоги, просить ухвалити судове рішення, яким стягнути з Національного університету «Одеська юридична академія» на її користь не нараховану та не виплачену при звільненні заробітну плату в сумі 16304,17 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у вигляді надбавки до посадового окладу за вислугу років у сумі 64177,47 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01 вересня 2007 року по 23 квітня 2021 року в сумі 411153,30 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 20 лютого 2002 року по 30 червня 2002 року та з 01 вересня 2002 року по 31 серпня 2007 року працювала на посадах асистента, викладача, старшого викладача в Криворізькому навчальному центрі Одеської національної юридичної академії (з 28 липня 2010 р., відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України №1564, - Національний університет «Одеська юридична академія»).

Наказом ректора від 27.06.2002 року №61 звільнена з посади 30 червня 2002 року за пунктом 2 статті 36 КЗпП України в зв`язку із закінченням терміну трудової угоди; наказом ректора від 23.08.2007 року №1147 звільнена з посади старшого викладача 31 серпня 2007 року за пунктом 1 статті 36 КЗпП України за згодою сторін.

Під час роботи в навчальному закладі позивачці безпідставно не нараховувалась та не виплачувалась надбавка за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу, як науково-педагогічному працівнику, яка станом на лютий 2002 року мала стаж педагогічної роботи більше 20 років.

Позивачка вважає, що з вини відповідача їй не були виплачені в день звільнення 31 серпня 2007 року всі належні до виплати суми, а саме, недоплачена за час її перебування на посаді надбавка до посадового окладу за вислугу років за лютий - червень 2002 року в сумі 221,90 грн., за вересень 2002 року - серпень 2007 року в сумі 16082,27 грн., всього в сумі 16304,17 грн.

На підставі ст.34 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» вважає, що має право на компенсацію втрати частини суми надбавки до посадового окладу, розмір якої, згідно з розрахунком, становить 64177,47 грн.

Протягом тривалого часу питання щодо виплати заборгованої заробітної плати позивачка намагалась вирішити у досудовому порядку, але сторони згоди не дійшли, а тому відповідно до норм ст.117 Кодексу законів про працю України, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з вини відповідача, має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01 вересня 2007 року по 23 квітня 2021 року в сумі 411153,30 грн., виходячи із середньоденної заробітної плати 120,15 грн.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги, викладені в уточненому позові, підтримала в повному обсязі, при цьому послалась на обставини, викладені в позовній заяві. Додатково пояснила, що позивачка весь час після звільнення вживала заходи щодо урегулювання спору в досудовому порядку, не зверталась до суду тривалий час виходячи з морально-етичних принципів, як особа, яка отримала вищу юридичну освіту та захистила кандидатський науковий ступень у вишу відповідача, мала за мету повернутися для продовження роботи.

Представник відповідача Устінова – Бойченко Г.М. надала суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнала, проти задоволення позову заперечувала.

В судовому засіданні надала пояснення, аналогічні викладеному у відзиві. Зазначила, що встановити обставини та осіб, з вини яких позивачці не нараховувалась надбавка по посадового окладу за вислугу років відповідач не має можливості, у зв`язку із тим, що вони вже не працюють на своїх посадах, вважає, що позивачка зловживає своїми процесуальними правами щодо строків звернення до суду, не вжила всіх заходів та не виявила належної наполегливості для виплати їй заборгованої заробітної плати.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати складає основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати-виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Пунктами 7,8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», роз`яснено, що при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.

Відповідно до ч.4 ст.97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Це положення також міститься в статті 22 Закону України «Про оплату праці».

З письмових доказів, досліджених в судовому засіданні, встановлено наступне: ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з Національним університетом «Одеська юридична академія» (до 28 липня 2010 р. - «Одеська юридична академія»): наказом ректора від 27.06.2002 року №61 звільнена з посади 30 червня 2002 року за пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України в зв`язку із закінченням терміну трудової угоди; наказом ректора від 23.08.2007 року №1147 звільнена з посади старшого викладача 31 серпня 2007 року за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України за згодою сторін ( том № 1 , а.с. 24-26 - копія трудової книжки ).

Згідно пункту 63 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 15.04.1993 №102, оплата праці педагогічних працівників установ, закладів освіти провадиться виходячи із встановлених ставок заробітної плати (посадових окладів) з врахуванням підвищення, фактичного обсягу педагогічної роботи, доплат та надбавок.

Однією з надбавок педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти є надбавка за вислугу років. Порядок виплати цієї надбавки затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 №78 «Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України «Про освіту», частини першої статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту», частини другої статті 18 і частини першої статті 22 Закону України «Про позашкільну освіту» (далі - Порядок №78).

Пунктом 2 Порядку №78 встановлено, що до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам зараховується час роботи на посадах, передбачених Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, якій затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. N 963 (далі - Перелік №963).

Переліком №963 встановлено, що до посад педагогічних працівників належать посада вчителя, а до посад науково-педагогічних працівників - посади старшого викладача, викладача, асистента вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації.

Згідно пункту 1 Порядку №78 педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти виплачуються надбавки за вислугу років щомісячно до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 роки - 10%, понад 10 років - 20%, понад 20 років - 30%.

Згідно п. 6 Порядку №78 «Основним документом для визначення стажу педагогічної роботи є трудова книжка та інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи».

Відповідно до п.2 Порядку №78 «До стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років педагогічних та науково-педагогічних працівників зараховується час роботи на посадах, передбачених переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. N 963.

Таким чином, з аналізу наведених норм матеріального права суд дійшов до висновку, що передбачений ст.57 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 р., в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, п.1 Порядку №78 обов`язок роботодавця щодо виплати надбавки в розмірі 30% посадового окладу настає за умови призначення працівника на педагогічну (науково-педагогічну) посаду та наявності стажу педагогічної роботи більше 20 років.

Згідно записів №1,2,3,5,6 трудової книжки, позивачка ОСОБА_2 з 11.09.1972 року по 02.08.1999 року працювала на посаді вихователя ( том № 1 , а.с. 24-25).

Зазначену посаду, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. N 963, віднесено до посад педагогічних працівників.

Таким чином, станом на 20.02.2002 року стаж педагогічної роботи ОСОБА_2 складав більше 20 років. Відповідно надбавка до посадового окладу за вислугу років повинна була призначатися в розмірі 30%.

Судом встановлено, що у лютому-червні 2002 року та у вересні 2002 року по серпень 2005 року надбавка за вислугу років позивачці не нараховувалась, у вересні 2005 року по серпень 2007 року нараховувалась в розмірі 10% посадового окладу том № 1 , а.с. 27-32 довідки про заробітною плату №№52,53,54,55,56,57 від 19.11.2018 р.)

Вирішуючи позовні вимоги в частині суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, суд приймає до уваги, що відповідачем не спростовувалися надані позивачкою докази на підтвердження розміру не нарахованих та не виплачених сум надбавки до посадовому окладу за вислугу років, як і то, що в саме в такому розмірі надбавка повинна бути нарахована, а отже, при розрахунку суми заборгованості суд керується доказами, наданими позивачкою, які містять інформацію щодо предмета спору.

Суд оцінює письмові докази в сукупності із іншими доказами, і вважає їх належними в частині доведення факту неотримання позивачкою заробітної плати у вигляді надбавки до посадового окладу за вислугу років у лютому-червні 2002 року включно, у вересні 2002 року по серпень 2005 року включно, в розмірі 30%, а з вересні 2005 року по серпень 2007 року, включно, у розмірі 20% до посадового окладу, як різниці між належним розміром 30% та фактично нарахованим розміром 10%, всього в сумі 16304,17 грн.

Отже, суд приходить до висновку, що позов в цієї частині підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у вигляді надбавки до посадового окладу за вислугу років, суд зазначає наступне.

У відповідності до норми ст. 34 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р.,Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. та Постанови КМУ від 21.02.2001р. №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» у разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток, підприємство зобов`язане виплатить працівнику компенсацію втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків її виплати.

Грошова компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати є гарантією прав робітника на компенсацію втрати її частини, санкцією за несвоєчасну виплату заробітної плати, обов`язок з нарахування та сплати якої, згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», покладено на підприємство, яке зобов`язано виплатити громадянам суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 цього Закону).

Компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу, за відповідний місяць (після утримання податку й обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення компенсації. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом та є загальновідомими.

Позивачкою заявлено до стягнення сума компенсації втрати частини заробітної плати за лютий 2002 року - червень 2002 року, включно, за вересень 2002 - серпень 2007 року, включно, у вигляді надбавки до посадового окладу за вислугу років в зв`язку з порушенням строків її виплати, в розмірі 64 177,47 грн., відповідно до щомісячних індексів інфляції по березень 2021 року.

Оскільки, з вини Національного університету «Одеська юридична академія» не було виплачено позивачці надбавку до посадового окладу за вислугу років за лютий 2002 року - червень 2002 року, включно, за вересень 2002 - серпень 2007 року, включно, суд вважає, що наявні підстави для нарахування компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Згідно наведеного представником позивачки розрахунку, складеного у відповідності до вимог Постанови КМУ від 21.02.2001р. №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», правильність якого перевірено судом, сума компенсації втрати частини заробітної плати станом на квітень 2021 року складає 64177,47 грн.

Розрахунок суми компенсації, доданий представником позивачки до позовної заяви, відповідачем не спростований, альтернативного розрахунку не надано.

Суд не погоджується з доводами представника відповідача стосовно того, що за стягненням компенсації втрати частини заробітної плати, працівник обмежений строком звернення до суду, визначеним ч.1 ст.233 КЗпП України.

У даному випадку суд керується рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, в якому Суд зазначив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду із позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Таким чином позов в цій частині є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117,237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Матеріалами справи встановлено що, ОСОБА_2 звільнилась з посади старшого викладача Криворізького навчального центра «Одеської національної юридичної академії» 31 серпня 2007 року, станом на день розгляду справи відповідач не виплатив належну позивачці заробітну плату в сумі 16304,17 грн., компенсацію втрати частини надбавки до посадового окладу в сумі 64177,47 грн., всього в сумі 80481,64 грн.

Оскільки відповідачем не надано доказів на спростування факту не проведення повного розрахунку з позивачкою в день звільнення та не встановлено відсутність вини відповідача в цьому, суд приходить до висновку про відповідальність відповідача, відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Водночас, щодо розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає виплаті, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і врахувати наступне:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд врахував такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність частки щомісячної недоплати порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Суд приймає доводи представника відповідача про те, що позивачка мала можливість під час перебування у трудових відносинах з відповідачем або безпосередньо після припинення трудових правовідносин, захистити свої трудові права.

Але, суд не може погодитися з доводами представника відповідача про те, що позивачка повинна була проявити необхідну наполегливість для захисту своїх порушених прав, виходячи з наступного.

Аналіз норм статей 116, 117 КЗпП України свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, саме на підприємство, установу, організацію; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Також, з документів, що досліджені в судовому засіданні, пояснень представника позивачки та представника відповідача судом було встановлено, що протягом часу після звільнення позивачка зверталась до відповідача та намагалась вирішити спір в досудовому порядку.

При визначенні суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, суд бере до уваги тривалий час з моменту порушення трудових прав позивачки і до моменту її звернення до суду за захистом, однак зазначає встановлену вину відповідача щодо суттєвого погіршення в односторонньому порядку умов оплати праці позивачки, визначених законодавством, відсутність будь-яких дій з боку відповідача щодо вирішення трудового спору за час після звільнення працівниці, в тому числі його повну бездіяльність за період після відкриття провадження в цій справі.

Тому, виходячи з принципу справедливості, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивачки стягнути на її користь середній заробіток в сумі 63919,80 грн. за час розгляду справи судом, а саме, з дати її звернення до суду 21 березня 2019 року і по день уточнення позовних вимог 23 квітня 2021 року.

Згідно з довідкою відповідача середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 на день звільнення 31 серпня 2007 року складає 120,15 грн., середньомісячна заробітна плата 2343,00 грн. ( том № 1 , а.с. 123 - довідка від 06 04 2021 ).

Кількість робочих днів у визначеному судом періоді: 532 (2019 рік: березень - 14, квітень - 21, травень - 21, червень -18, липень - 23, серпень -21 , вересень - 21, жовтень - 22 , листопад - 21, грудень - 21; 2020 рік - 251; 2021 рік: січень - 19, лютий - 20, березень - 22, квітень - 17).

Середній заробіток, якій підлягає стягненню з відповідача, складає:

120,15 грн./в день * 532 робочих дня у визначеному судом періоді = 63919,80 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення в межах суми заробітної плати за один місяць 2343,00 грн.

Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що вимогу майнового характеру, за яку позивачку не звільнено від сплати судового збору, задоволено частково, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки 639,31 грн. судового збору пропорційно до частки задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.21, ч.1 ст.47, ч.4 ст.97, ст.ст.116,117 КЗпП України, ст. 34 Закону України «Про оплату праці»,Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Постановою КМУ від 21.02.2001р. №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», ст.ст.10,12,13,141,263,265,274-279 ЦПК України, суд ,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Національного університету «Одеська юридична академія» про стягнення заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строку її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Національного університету «Одеська юридична академія» (код ЄДРПОУ 20933314, що знаходиться за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога,23) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) :

-заробітну плату в сумі 16304 (шістнадцять тисяч триста чотири) гривні 17 копійок,

-компенсацію втратити частини заробітної плати у вигляді надбавки за вислугу років у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 64 177 (шістдесят чотири тисячі сто сімдесят сім) гривень 47 копійок,

-середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 63919 (шістдесят три тисячі дев`ятсот дев`ятнадцять) гривень 80 копійок,

-судовий збір сплачений при зверненні до суду в сумі 639 (шістсот тридцять дев`ять) гривень 31 коп.

-

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Національного університету «Одеська юридична академія» (код ЄДРПОУ 20933314, що знаходиться за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога,23) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) заробітної плати за один місяць в сумі 2343 (дві тисячі триста сорок три) гривні 00 копійок.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення.

Суддя: С. В. Ткаченко