Рішення № 97607496, 04.06.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 червня 2021 р. Справа № 120/7780/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2656 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Військової частини А2656 (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом командира військової частини А2656 №228 від 11.10.2019 позивача звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення з військової служби з ним мав бути проведений розрахунок за усіма видами забезпечення. Разом з тим, повного розрахунку не відбулося, а саме відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані у 2018-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та не виплатив індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 року. Відтак позивач звернувся до суду з відповідними позовами.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.08.2020 у справі № 120/2670/20-а позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А2656 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 та 2019 роки. Зобов`язано військову частину А2656 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 та 2019 роки.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.08.2020 у справі № 120/2671/20-а позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А2656 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року включно. Зобов`язано Військову частину А2656 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року включно.

На виконання вказаних рішень 10.11.2020 військовою частиною А2656 виплачено ОСОБА_1 кошти в сумі 14109,23 грн.

Позивач зазначає, що оскільки остаточний розрахунок з ним у зв`язку із звільненням з військової служби відповідач провів лише 10.11.2020, він звернуся до відповідача з заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за весь період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, а саме з 11.10.2019 по 10.11.2020.

Однак відповідач листом №350/139//1086/пс від 30.11.2020 відмовив у здійсненні такої виплати. Тому за захистом своїх порушених прав та інтересів позивач звертається до суду .

Ухвалою суду відкрито провадження у справі розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами. Також встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.

Крім того відповідач вказав, що позивачем пропущено строк звернення до суду із цим позовом. Мотивуючи твердження про пропуск позивачем строку, зазначено, що 11.10.2019 позивач був виключений зі списків особового складу у зв`язку із звільненням, тому строк звернення до суду має обраховуватись саме з цієї дати та закінчуватись 11.11.2019, натомість позов поданий лише в грудні 2020 року.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій він заперечує проти доводів викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву та просить задовольнити позов в повному обсязі.

Суд, з"ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив, що наказом командира Військової частини А2656 (по стройовій частині) від 11.10.2019 року № 228 позивача, оператора радіопеленгаторної групи взводу радіотехнічного забезпечення роти зв`язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення, звільненого наказом командира Військової частини А2656 (по особовому складу) від 16.09.2019 року № 39-РС з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту), знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини з 11.10.2019 року.

У зв`язку з невиплатою позивачу при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані у 2018-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та невиплатою індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 30.11.2018 позивач звернувся до суду з відповідними позовами.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.08.2020 у справі № 120/2670/20-а позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А2656 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 та 2019 роки. Зобов`язано військову частину А2656 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 та 2019 роки.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.08.2020 у справі № 120/2671/20-а позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А2656 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року включно. Зобов`язано Військову частину А2656 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року включно.

На виконання вказаних рішень суду 10.11.2020 відповідач здійснив виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення в загальній сумі 14109,23 грн.

В листопаді 2020 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив провести нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, а саме з 11.10.2019 по 10.11.2020.

Листом від 30.11.2020 № 350/139/1/1086/пс відповідач відмовив у виплаті вказаної компенсації, посилаючись на відсутність правових підстав для цього.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 11.10.2019 по 10.11.2020, а тому звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача спірної компенсації в сумі 133258,50 грн.

Надаючи оцінку твердженням відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає таке.

Верховний Суд у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19, вказав, що якщо спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Втім, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 лютого 2020 року у справі № 420/2934/19 та від 13 березня 2019 року у справі № 813/1001/17 суд при застосуванні вказаних правових норм зробив інший правовий висновок в основу яких було покладено висновок про необхідність застосування до спірних правовідносин саме тримісячного строку звернення до суду відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України, згідно з якою працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З викладеного вбачається, що Верховним Судом були прийняті судові рішення, в яких по різному зроблені правові висновки про застосування норми статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем ( з фактом якого позивач і пов"язує можливість звернення до суду з даним позовом ) проведено 10.11.2020, а позов підписано позивачем 10.12.2020 та подано до суду 11.12.2020.

Відтак, позивачем не пропущено процесуальний строк звернення до суду, як місячний, так і трьохмісячний.

З огляду на викладене, твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду не знайшли свого документального підтвердження, а тому судом відхиляються.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам що виникли між сторонами, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Тому доводи відповідача про те, що норми трудового законодавства до спірних правовідносин не застосовуються є безпідставними та судом до уваги не беруться.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 11.10.2019.

Між тим, судом встановлено, що 10.11.2020 на виконання рішень суду відповідач здійснив виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 року в загальній сумі 14109,23 грн.

Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 11.10.2019 по 10.11.2020 (дата виплати), що становить 396 календарних днів.

Застосовуючи вищевикладені критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні суд виходить з такого.

З урахуванням згаданих рішень судів на користь позивача розмір простроченої заборгованості перед ним на момент звільнення складав 14109,23 грн.

Період затримки виплати цих сум склав 396 днів з моменту звільнення (з 11.10.2019 по 10.11.2020). Середньоденний заробіток позивача при цьому складав 345 грн ( 21044,70 грн. - грошове забезпечення за 2 останні місяці служби : 61 календарний день ).

Розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні коштів, які слід було б виплатити позивачу складає 136620 грн. ( 345 грн х 396 ).

При цьому матеріали справи свідчать, що сам позивач до 20 травня 2020 року не пред`являв жодних вимог до роботодавця в частині виплати зазначених сум.

Як вбачається з рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 25.08.2020 року, 20 травня 2020 року позивач звернувся до відповідача з вимогою виплатити належну суму компенсації за невикористану відпустку та з вимогою нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення.

Листами відповідача від 28.05.2020 року та 01.06.2020 року позивачу відмовлено в задоволені його заяв.

Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з позовами про нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та про виплату індексації грошового забезпечення.

В обох випадках суди повністю задовольнили вимоги позивача, що свідчить про їх обґрунтованість.

На думку суду з моменту, коли позивач звернувся до роботодавця щодо виплати належних йому сум при звільненні останній має можливість перевірити обґрунтованість цих вимог. У разі негайної виплати суми, яка помилково не була доплачена, відповідальність у виді стягнення середнього заробітку виключається.

Так, статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначені норми спрямовані на те, щоб унеможливити випадки, коли підприємство не оспорює свого боргу перед працівником, однак безпідставно не здійснює йому відповідних виплат. Відповідальність за невиплату належних працівникові сум полягає в обов`язку виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку і у цьому контексті положення статті 117 КЗпП України є чіткими та однозначними, вони не дають підстав тлумачити їх таким чином, що підприємство зобов`язане виплатити працівнику якусь частину його середнього заробітку.

Єдиний виняток з цього правила встановлює частина 2 статті 117 КЗпП України, яка вказує на те, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином і стаття 116 і стаття 117 КЗпП України передбачають можливість наявності спору між працівником та роботодавцем. При цьому стаття 116 конкретизує, що в даному випадку мова йде лише про спір "про розмір сум, належних працівникові при звільненні".

У даному контексті слід прийти до висновку, що положення частини 2 статті 117 КЗпП України слід розуміти таким чином, що у тому разі коли спір (про розмір сум, належних працівникові при звільненні) вирішено на користь працівника, то на підприємство покладається обов`язок виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо моменту, з якого у підприємства виникає обов`язок виплатити спірну суму, то таким моментом слід вважати дату, коли позивач звернувся до суду за захистом свої прав.

Судом встановлено, що позивач після звільнення протягом тривалого часу до відповідача із заявами про виплату недоплачених сум не звертався. І лише 20 травня 2020 року звернувся до відповідача з відповідними заявами про виплату недоплачених коштів, на що отримав листи про відмову від 28.05.2020 та від 01.06.2020, у зв`язку із чим він 19 червня 2020 року звернувся до суду з відповідними позовами.

А тому саме цю дату, коли він звернувся до суду за захистом свої прав, слід вважати такою, коли між сторонами виник спір щодо належних позивачу сум при звільненні. До цього моменту відповідач не може нести відповідальність за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки ним була виплачена не оспорювана сума.

Натомість, з 20 травня 2020 року у відповідача виник обов`язок перевірити правомірність розрахунку позивача при звільненні і виплатити йому належні суми, а невиплата цих сум складає затримку розрахунку при звільненні.

При цьому у відповідача має бути достатньо часу для перевірки обґрунтованості звернення позивача, однак цей час не може бути надмірним і така перевірка не може тривати надто довго.

У той же час звернення позивачем до суду 19 червня 2020 року вказує на те, що у цю дату він був обізнаний про відмову у виплаті цих сум і саме з цієї дати слід вважати, що між сторонами виник спір, який у подальшому був вирішений на користь позивача.

А тому саме з цієї дати відповідач має виплатити позивачу середній розрахунок за час затримки при звільненні.

У матеріалах справи відсутня довідка про розмір середньоденного заробітку позивача, у той же час розмір такого заробітку був розрахований судом відповідно до інформації зазначеної в довідці про фактично отримане грошове забезпечення позивача від 01.06.2020, і такий розмір склав 345 грн ( 21044,70 грн. - грошове забезпечення за 2 останні місяці служби : 61 календарний день служби ).

Як встановлено із матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 10 листопада 2020 року, а тому за період починаючи з 19 червня 2020 року у відповідача виникає обов`язок сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні і він складає 49680 грн. ( 144 календарних дні х 345 грн. ).

Такий підхід визначення суми компенсації цілком відповідає раніше викладеним позиціям Верховного Суду, оскільки в даному випадку дотримуються принципи пропорційності, справедливості та враховуються всі важливі обставини, що впливають на визначення її розміру.

При цьому, суд не знаходить підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з того, що не дивлячись на те, що вище зазначеними рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду від 25.08.2020 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі, і вказані судові рішення не оскаржувалися відповідачем, повний розрахунок з позивачем було здійснено лише 10.11.2020 року.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному ж випадку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав.

Наведені вище висновки щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби підтримуються Сьомим апеляційним адміністративним судом, що підтверджується, зокрема, постановою у справі №120/5145/20-а.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини А2656 щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 19 червня 2020 року по 10 листопада 2020 року та стягнення з військової частини А2656 на користь позивача середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за вказаний період в сумі 49680 грн.

В той же час, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення присудженої суми за КВЕД 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців", про що просить позивач, оскільки, по - перше, в цій частині позовних вимог позов не містить жодного обґрунтування, а крім того, суд вважає, що питання про те, за рахунок яких саме коштів позивачу має бути виплачена присуджена сума середнього заробітку стосується процесу виконання судового рішення, в разі набрання ним законної сили. Відтак саме відповідач, повинен визначити джерела виплати позивачу відповідних коштів з метою виконання судового рішення.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2656 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 19 червня 2020 року по 10 листопада 2020 року.

Стягнути з військової частини А2656 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 19 червня 2020 року по 10 листопада 2020 року в сумі 49680 грн. ( сорок дев"ять тисяч шістсот вісімдесят гривень ).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: військова частина А2656 (вул. Стрілецька, 21, м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 07937980).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна