Рішення № 97600089, 26.05.2021, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/18406/16-ц

провадження № 2/753/3411/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2021 р.Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді - Лужецькій О.Р.,

при секретарі - Григораш Н.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

11 жовтня 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позов до ОСОБА_3 (далі по тексту -Відповідач, ОСОБА_3 ) треті особи: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.

Згідно заявлених вимог, позивач просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно сина ОСОБА_4 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 26 червня 2007 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 29 вересня 2014 року. Сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактично шлюбні стосунки припинено у лютому 2014 року, сторони проживають окремо. З червня 2014 року ОСОБА_3 перестала спілкуватися з дитиною, не бере участь у житті дитини у обсязі, достатньому для його розвитку, не виконує свої батьківські обов`язки, фактично ухиляється від їх виконання. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02.02.2015 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи 30.10.2014 і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19.11.2015 визначено місце проживання ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 02 грудня 2017 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи в судове засідання.

Ухвалою суду від 11 листопада 2019 року залучено Службу у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації.

10 вересня 2020 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Лужецькій О.Р.

11 вересня 2020 року суддею Лужецькою О.Р. справу прийнято до свого провадження.

Ухвалою суду від 11 лютого 2021 року зобов`язано Службу у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації надати висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

29 березня 2021 ухвалу про витребування висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно направлено на адресу Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації.

Ухвалою суду від 29 березня 2021 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити, з підстав, викладених у позові.

Відповідач в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином. Від представника відповідача надійшло клопотання з проханням проводити розгляд справи без участі відповідача та представника відповідача.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, повідомлені належним чином, заяв чи клопотань до суду не подали.

Представник Служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації направив на адресу суду Висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вислухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3

з 26 червня 2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02.02.2015 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи 30.10.2014 і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19.11.2015 визначено місце проживання ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 .

Як убачається зі змісту відповідей на запит директора Спеціалізованої школи № 89, керівника курсів ОСОБА_9, завідуючої ДНЗ № 378 Овчинникової А.О. за період навчання дитини мати жодного разу у школі, дитячому садочку не з`являлася

Статтями 12-15 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).

03 грудня 2018 року допитаний в судовому засіданні в якості свідка малолітній син сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суду повідомив, що спілкуватися з мамою не має великого бажання, мама не піклується про нього, має мобільний телефон, мама знає номер, один раз я зателефонував мамі, навіть на день народження мама не привітала, тільки вечором написала повідомлення, останній раз бачив маму в квітні місяці.

Разом з тим, згідно ч.3 ст.171 СК України, суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Відповідно до ч.4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до висновку Служби у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З Висновку вбачається, що на засіданні комісії було вислухано думку матері, яка повідомила, що вона проти позбавлення її батьківських прав, хоче дбати про фізичний та духовний розвиток дитини, піклуватися про сина, брати участь у його житті.

Служба у Справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації на неодноразові вимоги суду та будучи залученою до участі у справі 11 листопада 2019 року висновок щодо розв`язання спору не надала.

Предметом судового розгляду в цій справі є обставини щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно його неповнолітнього сина.

Відповідно до ч.3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу ст. 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори»

від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об`єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.

У ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

За приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).

Відповідно до ч.1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Вказана стаття містить вичерпний перелік підстав позбавлення матері та/або батька батьківських прав.

Як убачається зі змісту позовної заяви, а також пояснень позивача та його представника в судовому засіданні, позивач просить позбавити відповідача батьківських прав з підстав, визначених п.2 ч.1 ст. 164 СК України, а саме, - ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно із ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року (далі - Постанова), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Системний аналіз зазначених вище норм сімейного права дає підстави вважати, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008р. по справі "Савіни проти України" зазначається: "хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини."

У даній ситуації судом враховано, що держава має позитивний обов`язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Інформація, що міститься у довідках дитячих навчальних закладів узгоджуються з інформацією, наданою позивачем, де відображено, що мати ОСОБА_4 за період навчання сина у школі не з`являлася, не цікавилася навчанням сина.

При цьому, з Висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав від 28.02.2017 вбачається, що відповідач проти позбавлення її батьківських прав, хоче дбати про фізичний та духовний розвиток дитини, піклуватися про сина, брати участь у його житті.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що сторони мають конфліктні відносини між собою, що підтверджено судовими рішеннями, зокрема про те, що після розірвання шлюбу у сторін виникли неприязнені відносини, що стало підставою для сімейних конфліктів та, за їх наслідками - звернення до правоохоронних органів, й залишення відповідачкою спільного житла з червня 2014 року. Відповідач не ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню та забезпеченню дитини, однак позивач не надає можливості спілкуватися з дитиною, чим перешкоджає добровільному виконанню матір`ю своїх обов`язків.

Судом також встановлено, що відповідачка хворіє на онкологічне захворювання, що підтверджується наявною в матеріалах справи медичною документацією.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, проживаючи окремо від дитини, батько зобов`язаний брати участь у її вихованні, має право на особисте спілкування з дитиною.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» контакт з дитиною - це реалізація матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Батько, який проживає разом з дитиною не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Аналізуючи зазначені вище докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач у справі не лише не сприяв участі матері у вихованні сина, а й певною мірою перешкоджав в цьому, що підтверджується матеріалами справи, зокрема зверненнями до правоохоронних органів. Неповнолітня дитина сторін - ОСОБА_4 на час розгляду справи негативно ставиться до матері, ображений на неї, не бажає спілкуватися з відповідачкою. На це безумовно вплинула тривала відсутність спілкування між сином та матір`ю, а також негативне ставлення до відповідача з боку позивача.

Однак доказів з точки зору їх належності, достовірності та достатності, на підтвердження безумовно винної поведінки відповідача, свідомого нехтування нею своїми обов`язками суду не надано.

Суд також зазначає, що, в разі якщо встановлено існування родинного зв`язку, держава має, в принципі, діяти у такий спосіб, щоб уможливлювати розвиток такого зв`язку (рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», п. 61). Здійснення заходів із роз`єднання сім`ї є втручанням надзвичайно серйозного характеру. Рішення про вжиття такого заходу має спиратися на достатньо переконливі та зважені аргументи, що враховують інтереси дитини (рішення у справі «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії» (Scozzari & Giunta v. Italy) [ВП], заяви №39221/98 і №41963/98, п. 148, ECHR

2000-VIII).

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази, приймаючи до уваги пояснення та заперечення учасників справи, враховуючи позицію дитини, допитаної в якості свідка, поведінку позивача в розрізі даних правовідносин, та відповідача та керуючись чинним сімейним законодавством України, виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, діючи виключно з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку, що стороною позивача не надано достатньо доказів в розумінні ст. 76-79 ЦПК України на підтвердження свідомого ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, для застосування до неї такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.

Тому суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав прав задоволенню не підлягає внаслідок недоведеності позовних вимог та з урахуванням якнайкращих інтересів дитини.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.

Керуючись ст.ст. 164, 165 СК України, ст.ст. 76-81, 84, 90, 259, 263, 268, 273 ЦПКУкраїни, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 04.06.2021.

СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА