Рішення № 97589040, 11.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7733/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (68004, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума, 21; ; код ЄДРПОУ34944246), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови від 07.07.2020 р. за виконавчим провадженням №57636181 про накладання штрафу у розмірі 92663,22 грн., -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову від 07.07.2020 року Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (ЄДРПОУ 34944246) ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ) за виконавчим провадженням №57636181 про накладання штрафу у розмірі 92663,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07.07.2020 р. за виконавчим провадженням №57636181 накладено на позивача штраф у розмірі 50 % суми заборгованості за три роки, що склало 92663,22 грн. Позивач вважає, що, оскільки заборгованість щодо сплати аліментів утворилась до 2018 року, а відповідальність у формі штрафу за несплату аліментів, яка передбачена абз. 3 ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», запроваджена лише 28.08.2018р., державний виконавець не мав права застосовувати ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», а саме накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів, оскільки такі дії суперечать принципу, закріпленому в ст. 58 Конституції України. Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки застосування штрафу з урахуванням внесених до Закону України «Про виконавче провадження» змін, можливо лише до заборгованості, яка виникає після 28.08.2018р.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № ЕП/15801/21 від 09.06.2021р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що з урахуванням приписів ст. 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018р. № 2475-VIII внесено зміни до Закону України «Про виконавче провадження», а саме доповнено статтю 71 частиною 14, в якій зазначено порядок нарахування та стягнення штрафів за несплату аліментів. Станом на 08.06.2021р. у відділі відсутні будь-які підтверджуючі документи про сплату аліментів за період з 2010 р. по 08.06.2021р. боржником ОСОБА_1 , окрім коштів, що надійшли на депозитний рахунок відділу.

Ухвалою суду від 03.06.2021 р. поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду; прийнято до розгляду позовну заяву; відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись одноособово суддею Самойлюк Г.П. за правилами спрощеного позовного провадження (з викликом сторін), з урахуванням особливостей встановлених ст.ст. 268-272 КАС України щодо розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ; вставновлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 07.06.2021 р.; встановлено третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача строк з дня отримання позову/відзиву для подання письмових пояснень щодо позову або відзиву до 09.06.2021р.; зобов`язати Чорноморський міський відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надати до Одеського окружного адміністративного суду належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №57636181; призначено судове засідання по справі на 10.06.2021 р.

До судового засідання 10.06.2021 р. сторони явку представників не забезпечили, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином та завчасно.

10.06.2021р. (вх. № 30225/21) від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та її представника.

Відповідно до ч.4 ст. 287 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Суд зазначає, що адміністративні справи з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця є справами, віднесеними до категорії термінових адміністративних справ, що визначено нормами КАС України.

За правилами ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

За приписами ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою старшого державного виконавця Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Паршенко Ольги Олександрівни ВП №57636181 від 07.07.2020р. згідно з ч. 14 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» накладено на ОСОБА_1 штраф на користь стягувача ОСОБА_4 у розмірі 92663,22 грн. (а.с. 11-12).

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 3 ст.287 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Правові та організаційні засади щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначає Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до ст.1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч.1 ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно ч.1 ст. 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з ч.1 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами п.1 ч.1 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений ст. 71 Закону №1404-VIII.

Відповідно до ч. 3 ст. 71 Закону №1404-VIII визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Статтею 195 Сімейного кодексу України встановлено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Пунктами 9, 10 розділу XVI «Особливості виконання рішень про стягнення аліментів» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012р. (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016р. №2832/5), визначено, що виконавець закінчує виконавче провадження про стягнення аліментів після закінчення передбаченого законом строку їх стягнення за умови, що суму аліментів стягнено в повному обсязі. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.

У разі наявності заборгованості, яка виникла на момент закінчення встановленого строку для стягнення аліментів, її стягнення проводиться у загальному порядку, визначеному Законом.

Тобто, у разі відсутності спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону №1404-VIII .

28.08.2018р. набрав чинності закон України від 03.07.2018р. №2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання".

Відповідно до вимог вказаного Закону ч. 4 ст.11 Закону №1404-VIII викладена в такій редакції "Строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1 - 4 частини 9, частиною 14 статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання".

Крім того, вищевказаним Законом стаття 71 Закону №1404-VIII доповнена частиною 14 наступного змісту:

"За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу".

Отже, з 28.08.2018р. Законом №1404-VIII установлено, що строк обчислення державним виконавцем заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених ч. 14 ст. 71 Закону №1404-VIII, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Таким чином, з 28.08.2018р. державний виконавець має право прийняти рішення про накладення на боржника у виконавчому провадженні по примусовому виконанню судового рішення про стягнення аліментів за встановленням, зокрема, двох юридичних фактів: по-перше, станом на 28.08.2018р. (та у подальшому на день прийняття рішення про накладення штрафу) боржник має заборгованість зі сплати аліментів, по-друге, розмір заборгованості із сплати аліментів учасником виконавчого провадження не оскаржений у судовому порядку.

Станом на 07.07.2020 р. (день прийняття спірної постанови) позивач має заборгованість зі сплати аліментів по виконавчому листу у розмірі 185326,44 грн. Докази погашення вказаної заборгованості відсутні.

Для застосування державним виконавцем заходів, визначених частиною 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", визначальним чинником є сам факт наявності заборгованості у встановленому розмірі на момент прийняття рішення про накладення штрафу, а не період, за який вона виникла.

Суд зазначає, що дія норми права закріпленої в ч. 14 ст. 71 Закону №1404-VIII передбачає стягнення штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, що позивачем не оскаржується, а на момент винесення оскаржуваної постанови були наявні підстави для винесення такої постанови.

На час прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови, пункти 3, 12 статті 27 Закону України від 03.07.2018р. №2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" є чинними.

Враховуючи викладене, суд вважає, що старшим державним виконавцем Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Паршенко Ольгою Олександрівною правомірно накладено на позивача штраф в розмірі 92663,22 грн.

Доводи позивача про те, що ч. 14 ст.71 Закону №1404-VIII (в редакції, чинній з 28.08.2018 р.) не поширює свою дію на заборгованість по аліментах, яка утворилась до вказаної дати, виходячи з дії законів в часі, суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

У рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.

Отже, від часу набрання чинності змін до Закону №1404-VIII (з 28.08.2018р.) він в такій редакції поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на усіх осіб.

Таким чином, при вирішенні справи слід керуватись положеннями Закону №1404-VIII, чинними на час виникнення спірних правовідносин, а саме - часу прийняття оскаржуваної постанови. До аналогічного висновку щодо дії норми закону в часі дійшов Верховний Суд в постанові від 19.09.2018р. по справі №814/4386/15.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови діяв в межах повноважень та відповідно до чинного законодавства України, тому позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України "Про виконавче провадження", ст.ст 6, 14, 78, 90, 139, 161,205, 255, 273, 287 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (68004, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума, 21; ; код ЄДРПОУ34944246), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови від 07.07.2020 р. за виконавчим провадженням №57636181 про накладання штрафу у розмірі 92663,22 грн., - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя: Г.П. Самойлюк