Рішення № 97588490, 10.06.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

10 червня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2100/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

19.04.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивачка, ОСОБА_1 ) до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі – відповідач, Рубіжанське ОУПФУ), в якій позивачка просить:

- визнати відмову відповідача у призначенні позивачці пенсії за вислугою років згідно п. «е» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” протиправною;

- зобов`язати відповідача призначити позивачці пенсію за вислугою років згідно п. «е» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці суму пенсії з 05 лютого 2021 року, невиплаченої внаслідок відмови у її призначенні згідно Рішення № 24 від 27 січня 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона, маючи станом на 11.10.2017 26 років 10 місяців спеціального стажу роботи в сфері освіти, 26.01.2021 звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугою років згідно п. «е» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Рішенням № 24 від 27 січня 2021 року відповідач повідомив про відмову у призначенні зазначеної пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного для призначення пенсії за вислугою років спеціального стажу роботи в сфері освіти.

Позивачка вважає відмову відповідача у призначенні пенсії за вислугою років неправомірною та такою, що порушує її права, оскільки з 03.09.2003 по 14.01.2021 вона працювала на посаді практичного психолога у Рубіжанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 4. З 01.09.2001 по 02.09.2003 працювала керівником гуртка Комплексу позашкільної роботи, з 01.08.1989 по 20.04.2000 року - вихователем у дитячому садку Рубіжанського Казенного Хімічного заводу “Зоря”. Зазначені відомості підтверджуються даними трудової книжки.

Відповідачем до стажу роботи не зараховано періоди роботи на Рубіжанському хімічному заводі “Зоря” з 07.03.1993 по 09.11.1996 та з 09.11.1996 по 18.08.1997, коли їй була надана відпустка без збереження заробітної плати.

Проте, у періоди з 07.02.1993 по 09.11.1996 та з 09.11.1996 по 18.08.1997 позивачка знаходилась у відпустці по догляду за дитиною.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивачки до суду.

Ухвалою суду від 22.04.2021 позов було залишено без руху для усунення недоліків. У встановлений судом строк позивачкою недоліки було усунуто.

Ухвалою суду від 11.05.2021 відкрито провадження в справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

25.05.2021 відповідач на адресу суду надав відзив на позовну заяву (арк. спр. 36-40), в обґрунтування якого зазначив, що 26.01.2021 позивачка звернулася до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії за вислугу років та пакетом документів. Заяву та документи прийнято 26.01.2021 та зареєстровано у формі № 10 під № 281.

На день звернення позивачки 26.01.2021 до відповідача пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.

Станом на день звернення 26.01.2021 за призначенням пенсії позивачка мала 50 років 08 місяців 13 днів, позивачка працює.

За розрахунком стажу, проведеним відповідачем, загальний стаж позивача станом на 26.01.2021 складає 32 роки 08 місяців 22 дні.

Як вбачається з матеріалів пенсійної справи, спеціальний стаж роботи (за вислугою років) позивача станом на 11.10.2017 становить 22 роки 04 місяці 19 днів. При цьому, законодавчо закріплені норми до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, станом на 11.10.2017 - 26 років 06 місяців.

Тобто встановлений управлінням стаж позивача станом на 11.10.2017 - 22 роки 04 місяці 19 днів, не відповідає вимогам до необхідного страхового стажу, який встановлено пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а саме: з 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців.

Рішенням відповідача від 27.01.2021 № 8 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ в зв`язку з недостатністю стажу роботи за вислугою років (станом на 11.10.2017 замість необхідних 26 років 06 місяців позивач станом на 11.10.2017 має 22 роки 04 місяці 19 днів).

Щодо неврахованих позивачу до спеціального стажу (за вислугу років) періодів без збереження заробітної плати за час роботи на Рубіжанському хімічному заводі «Зоря» з 07.03.1993 по 09.11.1996 та з 09.11.1996 по 18.08.1997 відповідач зазначив таке.

Листом від 26.01.2020 № 1241-21-9/1321 відповідач звернувся до Управління контрольно-перевірочної роботи Головного управління Пенсійного фонду України в Луганської області з проханням провести перевірку документів, виданих для оформлення пенсії позивачу, а саме: 3 довідок про заробітну плату за період роботи з 01.08.1989 по 20.04.2000 в Рубіжанському хімічному заводі «Зоря». У листі відповідача зазначено, що дата подання заяви на призначення пенсії - 26.01.2021, право на пенсію з 26.01.2021, кінцева дата призначення пенсії 25.04.2021. Відповіді на цей лист до 27.01.2021 до відповідача не надходило.

16.03.2021 відділом контрольно - перевірочної роботи № 1 Управління контрольно- перевірочної роботи Головного управління Пенсійного фонду України в Луганської області складено Акт № 241 перевірки документів для призначення (перерахунку) пенсії, з якого вбачається, що за результатами перевірки довідок про заробітну плату від 22.12.2016 № 217- 1061, № 217-1062 та №217-1063, виданих Рубіжнянським казенним хімічним заводом «Зоря» для обчислення позивачу пенсії за період роботи з 01.08.1989 по 20.04.2000 та Рубіжанському хімічному заводі «Зорі», встановлено таке.

При перевірці первинних документів за 1989-1991 роки довідка від 22.12.2016 № 217-1061 на позивача, таб. № НОМЕР_1 , не відповідає первинним документам, а саме: в заробітній платі за грудень 1991 року не зазначено лікарняний лист. Нарахований у січні 1992 року в сумі 44,32 (грошова одиниця не зазначена).

При перевірці первинних документів за 1992-1998 роки довідка від 22.12.2016 № 217-1062 на позивача, таб. № НОМЕР_1 , не відповідає первинним документам, а саме: не зазначені суми щомісячної компенсації, з якої утримані внески за вересень 1993 року - жовтень 1994 року (грошова одиниця не зазначена).

При перевірці первинних документів за 1999-2000 роки довідка від 22.12.2016 № 217-1063 на позивача, таб. № НОМЕР_1 , відповідає первинним документам (грошова одиниця не зазначена).

Підприємству рекомендовано надати нові довідки.

17.03.2021 позивачу видано нові довідки про заробітну плату для обчислення пенсії №217-417 (за період з серпня 1989 року по грудень 1991 року) та № 217-418 (за період з січня 1992 року по грудень 1998 року.

Після 17.03.2021 позивач до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до ст. 55 Закону 1788-ХІІ не звертався.

Оскільки в Акті від 16.03.2021 №241 відображені виключно відомості щодо заробітної плати позивача за період з 01.08.1989 по 20.04.2000 та враховуючи, що станом на 11.10.2017 позивач не набув права на призначення пенсії за вислугою років в зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, підстав для врахування відповідачем довідок про заробітну плату від 22.12.2016 № 217-1061, № 217-1062 та № 217-1063 немає.

Щодо неврахування днів відпустки без збереження заробітної плати до спеціального стажу відповідач послався на таке.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 24.11.1992, ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка народила дитину.

З розрахунку стажу вбачається, що до спеціального стажу (за вислугу років) позивачу зараховано період з 01.08.1989 по 06.03.1993 (включаючи період народження дитини з 09.11.1992), період після народження дитини з 07.03.1993 по 18.08.1997 зараховано до загального страхового стажу позивача. Через те, що наказів з місця роботи про перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, про надання відпустки по догляду за дитиною до 4-х років та відпустки по догляду за дитиною до 5-ти років немає, зарахувати період з 07.03.1993 по 18.08.1997 до спеціального стажу неможливо.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 181 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

До спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугою років і на пільгових умовах, зараховується час догляду працюючої особи за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною трирічного віку.

Таким чином, навіть якщо відповідачем до спеціального стажу позивача, що дає право на пенсію за вислугою років, буде зараховано час догляду працюючої особи за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (з 07.03.1993 по 08.11.1995 - 02 роки 08 місяців 02 дні), без зменшення тривалості трудового стажу в зв`язку з невиконанням під час такої відпустки своїх безпосередніх трудових обов`язків, враховуючи наявний спеціальний стаж 22 роки 04 місяці 19 днів, цього буде недостатньо для набуття позивачкою права на пенсію за вислугою років (оскільки 25 років 00 місяців 21 день не відповідає вимогам до спеціального стажу станом на 11.10.2017 - не менше 26 років 06 місяців).

На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 17-18, 63).

Трудова книжка НОМЕР_4 , видана на ім`я ОСОБА_1 06.08.1989, містить такі записи щодо спірного періоду роботи:

Рубіжанський хімічний завод «Зоря»:

№ 3 – від 01.08.1989 – прийнято в дит.сад № 4 вихователем;

№ 4 – від 01.07.1994 – дит.сад № 3 вихователь;

№ 5 – від 01.06.1995 – дит.сад № 2 вихователь;

№ 6 – від 01.08.1997 – дит.сад № 2 перейменовано в ясла садок, вихователь;

№ 7 – від 20.04.2000 – звільнено за власним бажанням (арк. спр. 9).

26.01.2021 позивач звернувся до Рубіжанського ОУПФУ з заявою про призначення пенсії за віком, зареєстрованою за № 281, додавши до заяви документи, зазначені в розписці-повідомленні (арк. спр. 41-42).

Рішенням Рубіжанського ОУПФУ від 27.01.2021 № 8 про відмову в призначенні пенсії згідно зі ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років згідно з п. «е» Закону № 1788, через недостатність стажу роботи за вислугу років. Рішення обґрунтовано тим, що, розглянувши надані ОСОБА_1 документи, управлінням встановлено, що станом на 11.10.2017 ОСОБА_1 мала стаж роботи на посадах, віднесених до вислуги років, 22 роки 04 міс. 19 дн. До стажу роботи за вислугу років не зараховано періоди без збереження заробітної плати за період роботи на Рубіжанському хімічному заводі «Зоря» з 07.03.1993 по 09.11.1996 та з 09.11.1996 по 18.08.1997 (надана відпустка без збереження заробітної плати) (арк. спр. 8).

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Вимогами ч. 1 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно з Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV (далі – Закон № 1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV визначено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі – Закон № 1788-ХІІ) одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1788-ХІІ пенсія за вислугу років встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на них.

Їх особливістю є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність відповідного стажу роботи за спеціальністю.

Статтею 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55 цього Закону.

Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ в редакції, що діяла до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

З прийняттям Закону № 213-VIII підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а з прийняттям Закону № 911-VIII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ в редакції Закону № 911-VIII встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення, які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; або ж 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, стаття 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VІІІ.

Відповідно до статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30.09.10 №20-рп/2010 зазначив, що визнання неконституційним Закону у зв`язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом. Це забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини).

Крім того, як зазначив Конституційний Суд України в абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14.12.2000 №15-рп/2000, "рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов`язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150), яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (частина друга статті 8)".

У рішенні від 04.06.19 №2-р/2019 Конституційний Суд України вирішив, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення пункт 2 резолютивної частини Рішення.

Отже, зміни до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, внесені законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.15 №213-VІІІ, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.15 №911 -VIII, втратили чинність з 04.06.19.

Таким чином, починаючи з 05.06.2019 положення пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VІІІ, а саме: "Право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку".

Суд звертає увагу, що станом на 26.01.2021, тобто на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти, пункт "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ встановлював, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 57 Закону України "Про освіту" від 23 травня 1991 року №1060-XII держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам призначення і виплату пенсії відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про позашкільну освіту" від 22 червня 2000 року № 1841-III педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугу років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909 затверджений перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, зокрема до яких відносяться дошкільні навчальні заклади всіх типів, та посади: директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи.

Приміткою до Постанови № 909 визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Отже, ОСОБА_1 дійсно має право, як вихователь, на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "е" статті 55 закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до статті 62 Закон № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637 затверджений Прядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, необхідність підтвердження трудового стажу уточнюючими довідками, первинними документами виникає виключно у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Суд встановив, що у трудовій книжці позивача містяться записи про періоди роботи позивача, а саме:

з 01.08.1989 по 30.06.1994 – вихователем дитячого садка № 4 в Рубіжанському хімічному заводі «Зоря»;

з 01.07.1994 по 31.05.1995 – вихователем дитячого садка № 3 в Рубіжанському хімічному заводі «Зоря»;

з 01.06.1995 по 20.04.2000 – вихователем дитячого садка (ясла садка) № 2 в Рубіжанському хімічному заводі «Зоря» (згодом Рубіжанський казенний хімічний завод «Зоря»).

Вказані періоди трудового стажу позивача для призначення пенсії па пільгових умовах належним чином підтверджені записами трудової книжки, а тому не потребують підтвердження іншими первинними документами.

Разом з тим, архівні довідки надані до суду (арк. спр. 13) підтверджують, що позивач у спірний період працювала у відповідних установах та отримувала заробітну плату.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з пунктами 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" ("Scordino v. Italy" № 36813/97).

Крім того, суд зазначає, що в період з 07.02.1993 по 09.11.1996 та з 09.11.1996 по 18.08.1997 позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Як доказ, суду було надано копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 від 24.11.1992.

Довідкою КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Рубіжанської міської ради, виданої на ім`я ОСОБА_1 , підтверджується, що їй дійсно було надано заключення ЛКК про те, що її дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходився на диспансерному обліку у лікаря-педіатра і за станом здоров`я потребував індивідуального догляду матері: заключення ЛКК від 01.09.1995 (строк дії до досягнення 4-х років (09.44.1996)); заключення ЛКК від 05.11.1996 (строк дії до досягнення 5-ти років (09.44.1997)). Заключення було надано за місцем роботи матері для вирішення питання про надання відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною (арк. спр. 14).

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 07.02.1993 по 09.11.1996 та з 09.11.1996 по 18.08.1997 знаходилася у відпустці по догляду за дитиною.

Відповідно до ст. 179 Кодексу законів про працю (в редакції Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 19.05.1989 № 7543-XI), жінкам надаються відпустки по вагітності і родах тривалістю п`ятдесят шість календарних днів до родів і п`ятдесят шість (у разі ненормальних родів або народження двох і більше дітей - сімдесят) календарних днів після родів і, за їх бажанням, при наявності загального трудового стажу не менше одного року частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку одного року з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню. Крім зазначених відпусток, жінці, за її заявою, надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку півтора року.

За бажанням жінки у період перебування її у відпустці по догляду за дитиною вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Статтею 181 цього Кодексу (в редакції Закону Української РСР від 20 березня 1991 року) передбачено, що час частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею одного року і додаткової відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку півтора років зараховується як в загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж роботи за спеціальністю.

Відповідно до ст. 179 Кодекс законів про працю України (в редакції на момент виникнення правовідносин) жінкам надаються відпустки по вагітності і родах тривалістю сімдесят календарних днів до родів і п`ятдесят шість (у разі ненормальних родів або народження двох чи більше дітей - сімдесят) календарних днів після родів, які обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до родів, і, за їх бажанням, частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню (відповідно до Закону № 871-12 від 20.03.91 частково оплачувані відпустки, передбачені цією статтею, з 1.01.92 надаються жінкам до досягнення дитиною віку трьох років).

Крім зазначених відпусток, жінці, за її заявою, надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років. У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Підприємства і організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною більшої тривалості. Частково оплачувана відпустка і додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабкою, дідом або іншими родичами, які фактично здійснюють догляд за дитиною.

За бажанням жінки та осіб, зазначених у частині четвертій цієї статті, в період перебування їх у відпустці по догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що стаж з 07.02.1993 по 09.11.1996 та з 09.11.1996 по 18.08.1997 підлягає зарахування до спеціального стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

З огляду на вищевикладене рішення Рубіжанського ОУПФУ від 27.01.2021 № 8 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії згідно зі ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не відповідає критеріям обґрунтованості, пропорційності, добросовісності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, відповідно, є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, 8, частиною 2 статті 19, 22, 23 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене або обмежене.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісних вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішеннях по справах “Клас та інші проти Німеччини”, “Фадєєва проти Росії”, “Єрузалем проти Австрії” Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки в силу частини п`ятої статті 45 Закону № 1058 передбачено обов`язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відповідачем протиправного рішення від 27.01.2021 № 8 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії згідно зі ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправним та скасування рішення Рубіжанського ОУПФУ від 27.01.2021 № 8 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії згідно зі ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та зобов`язання Рубіжанського ОУПФУ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.01.2021 про призначення пенсії за вислугу років, зарахувавши до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", періоди перебування ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною з 07.03.1993 по 09.11.1996 та з 09.11.1996 по 18.08.1997, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Також суд зауважує, що обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі № 514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що “..Повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах”.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці суму пенсії з 05 лютого 2021 року, невиплаченої внаслідок відмови у її призначенні згідно рішення № 24 від 27 січня 2021 року, суд вважає таку вимогу передчасною, а тому безпідставною, оскільки нарахування та виплата пенсії можлива буде тільки після прийняття пенсійним органом рішення про призначення пенсії. А задоволення вказаної вимоги може свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

На підставі викладеного позовні вимоги належать до часткового задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з матеріалами справи позивачка при зверненні до суду з позовом сплатила 908,00 грн судового збору (арк. спр. 7). У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме – в сумі 605,33 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (Луганська область, м. Рубіжне, вул. Студентська, 35А, код за ЄДРПОУ 41245565) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 27.01.2021 № 8 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії згідно зі ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.01.2021 про призначення пенсії за вислугу років, зарахувавши до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", періоди перебування ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною з 07.03.1993 по 09.11.1996 та з 09.11.1996 по 18.08.1997, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,33 грн (шістсот п`ять грн 33 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя І.О. Свергун