Рішення № 97588213, 10.06.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2021 року м.Київ №320/6360/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправними та скасування постанов,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправними та скасування постанов відповідача від 19.09.2018 ВП №57259613 про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що виконавче провадження №57259613 відкрито відповідачем на підставі виконавчого документа - постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 25.07.2015 ВП № 44045219 - щодо якого стягувачем пропущено річний строк пред`явлення його до примусового виконання.

За наведених обставин, на думку позивача, вказаний вище виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу на підставі пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, а відтак відповідачем протиправно та за відсутності визначених законодавством підстав відкрито виконавче провадження №57259613.

Крім того, позивач наголошує, що підстави для прийняття територіальним органом державної виконавчої служби постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 25.07.2015 ВП 44045219 відсутні, оскільки жодних дій, спрямованих на примусове виконання вказаного вище судового рішення, відповідачем не вчинялось.

Позивач також зазначає, що постанова від 19.09.2018 ВП № 57259613 про відкриття виконавчого провадження направлена на його адресу з порушенням строків, визначених чинним законодавством, а постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 25.07.2015 ВП № 44045219 – взагалі не направлена та не містить всіх обов`язкових реквізитів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (чинного на момент винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору).

Крім того, оскільки виконавче провадження № 44045219 було відкрито у зв`язку зі стягненням з позивача заборгованості у розмірі 1104731,00 грн. за кредитним договором у межах вартості одержаного спадкового майна, позивач вважає, що відповідач в рамках іншого виконавчого провадження - №57259613 про стягнення з позивача виконавчого збору - мав право на накладення арешту виключно на частку у спадковому майні та на рахунки у банку, відкриті на померлого батька боржника.

Також, стверджує, що постановою про накладення арешту від 19.09.2018 державний виконавець наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно позивача, тоді як відповідно до виконавчого документу стягненню підлягала заборгованість за кредитними договорами в сумі 1104731,00 гривень у межах вартості одержаного спадкового майна.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2019 у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2019 без змін.

Постановою Верховного суду від 12.08.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі №320/6360/18 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Скасовуючи рішення судів, Верховний суд вказав, що за змістом частин першої, третьої статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Суди обох інстанцій проігнорували аргументи позивача про те, що спірною постановою від 19 вересня 2018 року про арешт майна боржника ВП №57259613 державний виконавець наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно позивача, тоді як відповідно до виконавчого документу стягненню підлягала заборгованість за кредитними договорами в сумі 1104731,00 гривень у межах вартості одержаного спадкового майна.

Також, Верховний суд звернув увагу, що документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. В порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи суди не вжили заходів щодо витребування у відповідача матеріалів виконавчого провадження для їх дослідження в аспекті аргументів позивача щодо неотримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про накладення арешту, обмежившись констатацією не доведення останнім відповідних фактичних обставин.

А відтак, судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і мотивів та надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.

26 серпня 2020 року матеріали адміністративної справи №320/6360/18 надійшли на адресу Київського окружного адміністративного суду та внаслідок автоматизованого розподілу були передані для розгляду судді Лисенко В.І.

Ухвалою суду від 27.08.2020 прийнято до провадження адміністративну справу №320/6360/18 та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного провадження з проведенням судового засідання.

Ухвалою суду від 14.09.2020 витребувано від Відділу примусового виконання рішень управління держаної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчих проваджень ВП №44045219, ВП №57259613.

22.09.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та стверджує, що спірні постанови винесені ним у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження". До відзиву додана копія матеріалів виконавчого провадження.

Ухвалою від 15.10.2020 за клопотанням позивача призначено в адміністративній справі №320/6360/18 технічну експертизу документа, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (м. Київ, вул. Смоленська, буд. 6) та зупинено провадження в справі.

17.03.2020 до суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшла заява про погодження строку проведення, необхідність оплати експертизи та направлення клопотання експерта про надання додаткових документів, необхідних для вирішення питань, поставлених перед експертом.

Ухвалою суду від 17.03.2021 призначено розгляд даної заяви на 25.03.2021.

У судове засідання, призначене на 25.03.2021 сторони не з`явилися, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Водночас, позивач надіслав клопотання про відкладення розгляду клопотання.

Протокольною ухвалою суду від 25.03.2021 судове засідання відкладено на 08.04.2021.

У судове засідання, призначене на 08.04.2021 сторони не з`явилися, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Водночас, представник позивача надіслав клопотання про відкладення розгляду клопотання.

Протокольною ухвалою суду від 08.04.2021 судове засідання відкладено на 27.04.2021

08.04.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

У відповідності до частини 5 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

Відповідно до приписів частини 1, 2 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Оскільки представником відповідача подано відзив на позовну заяву у зв`язку з пропуском строку, відзив підлягає поверненню представнику відповідача без розгляду.

У судове засідання, призначене на 27.04.2021 сторони не з`явилися, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Водночас, представник позивача надіслав до суду заяву про збільшення позовних вимог у порядку статті 47 КАС України та клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Протокольною ухвалою суду від 27.04.2021 поновлено провадження у справі та дана заява не прийнята до розгляду з огляду на норми ст. 47 КАС України, згідно якої у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи.

Протокольною ухвалою суду від 27.04.2021 суд ухвалив відмовити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз у продовженні та погоджені строку проведення експертизи більше ніж 90 днів, оскільки представник позивача не надіслав клопотання про погодження збільшення строків проведення експертизи та не повідомив суд про оплату ескпертизи.

Протокольною ухвалою суду від 27.04.2021 на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України ухвалено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як убачається з матеріалів справи, постановою Відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції від 17.07.2014 відкрито виконавче провадження №44045219 з примусового виконання виконавчого листа №2-24213, виданого 26.02.2014 Обухівським районним судом Київської області.

В рамках виконавчого провадження №44045219 Відділом державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції винесено постанову від 25.07.2015 про стягнення з боржника - позивача - виконавчого збору у розмірі 110634,05 грн.

Постановою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 19.09.2018 ВП №44045219 виконавчий документ повернуто стягувачу – Акціонерному товариству "ПроКредит Банк" - на підставі його заяви від 29.08.2018 вих. № 2018/08/29-4.

У цей же день Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження № 57259613 з примусового виконання постанови про стягнення з позивача виконавчого збору від 25.07.2015 ВП № 44045219 у розмірі 110634,05 грн та зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно.

Крім того, постановою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про арешт майна боржника від 19.09.2018 ВП № 57259613 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно позивача.

Не погоджуючись з постановами відповідача від 19.09.2018 ВП №57259613 про відкриття виконавчого провадження та від 19.09.2018 ВП № 57259613 про арешт майна боржника позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До 5 жовтня 2016 року умови і порядок виконання рішень судів у разі невиконання їх у добровільному порядку визначав Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (надалі – Закон № 606-XIV), відповідно до частини першої статті 28 якого у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною третьою статті 28 Закону № 606-XIV постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред`явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Відповідно до частини четвертої статті 28 Закону № 606-XIV розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Частиною шостою статті 28 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Частиною першою статті 23 Закону № 606-XIV передбачено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред`явленням виконавчого документа до виконання.

5 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII, відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 якого відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів – постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору.

Частиною четвертою статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У Розділі XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII закріплено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір – це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно з частиною другою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Частиною шостою статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, у розмінні Закону №1404-VIII постанова про стягнення виконавчого збору є різновидом виконавчого документу, примусове виконання якого здійснюється з певними особливостями, обумовленими правовою природою виконавчого збору як плати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

З аналізу статей 26, 45 Закону №1404-VIII випливає, що про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження, а його безпосереднє стягнення здійснюється без виокремлення в інше виконавче провадження за рахунок стягнутих із боржника грошових сум одночасно із задоволенням вимог стягувача.

Таким чином, якщо стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) достатньо для задоволення вимог стягувача за виконавчим документом, але недостатньо для сплати виконавчого збору, його стягнення продовжується на загальних підставах, а вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору необхідно перевіряти, зокрема, чи не пропущений строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Як убачається з вищенаведених обставин справи, постанова про стягнення виконавчого збору була прийнята до набрання чинності Законом № 1404-VIII.

Водночас Закон № 606-XIV, який був чинний на момент прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, спірні правовідносини врегульовував у інший спосіб.

Так, аналіз статей 28, 43 Закону № 606-XIV дає підстави для висновку, про те, що про стягнення виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначав у постанові, яку приймав після закінчення строку для самостійного виконання рішення суду, за умови, що рішення не було виконано. При цьому Закон № 606-XIV передбачав тотожний визначеному у Законі № 1404-VIII механізм безпосереднього стягнення виконавчого збору: за рахунок стягнутих із боржника грошових сум одночасно із задоволенням вимог стягувача в межах основного виконавчого провадження.

Аналогічним за змістом чином, як у Законі № 1404-VIII, Законом № 606-XIV були врегульовані випадки, коли виконавчий збір за наслідками фактичного виконання у повному обсязі рішення суду з тих чи інших причин залишався не стягнутим.

За змістом частини шостої статті 28 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання у повному обсязі рішення суду (пункт 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV), якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після закінчення такого виконавчого провадження зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Отже, як Законом № 606-XIV, так і у Законі № 1404-VIII передбачено, що нестягнута сума виконавчого збору у випадку закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду підлягає стягненню (продовжує стягуватися) в окремому виконавчому провадженні на підставі постанови про стягнення виконавчого збору.

Відмінність полягає у тому, що відповідно до Закону № 606-XIV таку постанову державний виконавець виносить одночасно з початком примусового виконання рішення, яким є сплив строку для самостійного його виконання, тоді як відповідно до Закону № 1404-VIII така постанова виноситься після закінчення виконавчого провадження з указаних підстав.

Проте часткова зміна механізму стягнення виконавчого збору не означає, що у ситуації, що розглядається, коли тривалість основного виконавчого провадження перевищувала визначений у законі строк пред`явлення постанови про стягнення виконавчого збору, остання не може бути пред`явлена до виконання через закінчення такого строку.

Відповідно до статті 23 Закону № 606-XIV і статті 12 Закону № 1404-VIII строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Ураховуючи, що до набрання чинності Законом № 1404-VIII постанова про стягнення виконавчого збору приймалася одночасно з початком примусового виконання рішення і виконувалася за рахунок стягнутих із боржника грошових сум одночасно із задоволенням вимог стягувача в межах основного виконавчого провадження, правильними є висновки судів про те, що постанова про стягнення виконавчого збору від 25 липня 2015 року ВП № 44045219 є такою, що автоматично пред`явлена до виконання з дати її прийняття.

Отже, строк її пред`явлення до виконання був перерваний, у зв`язку з чим його початок після переривання у спірних правовідносинах необхідно обчислювати з моменту закінчення виконавчого провадження, у межах якого вона виконувалася (була пред`явлена до виконання), – ВП № 57259613.

Аналогічна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 826/7708/17.

При цьому, постанова від 25 липня 2015 року ВП № 44045219 не є предметом оскарження у цій адміністративній справі, а відтак, наведені у позові аргументи щодо її протиправності не можуть бути прийняті судом.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд вважає безпідставними доводи позивача щодо пропущення стягувачем річного строку пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання та відкриття виконавчого провадження №57259613.

У той же час, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що постанова від 25.07.2015 ВП № 44045219 про стягнення з боржника - позивача - виконавчого збору у розмірі 110634,05 грн. не містить печатки органу, який видав постанову.

Звертав увагу, що на постанові стоїть печатка іншого органу - ГТУЮ у Київській області, яка проставлена була набагато пізніше, що свідчить про невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Суд погоджується з даними аргументами позивача та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент винесення постанови, Закон втратив чинність 05.01.2017 ) від 21.04.1999 № 606-XIV у виконавчому документі зазначаються, зокрема:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов`язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов`язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

Аналогічні вимоги до виконавчого документа передбачені і статтею 4 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин), якою передбачено, що у виконавчому документі зазначаються, зокрема:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов`язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов`язаний мати таку печатку.

Враховуючи те, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, вона має відповідати вимогам, встановленим до виконавчого документа.

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин), виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.

Як убачається з оригінала постанови про стягнення з позивача виконавчого збору від 25.07.2015 ВП № 44045219 у розмірі 110634,05 грн, винесеної державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Малежиком І.М, на ній відсутня печатка державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції.

Натомість, на постанові міститься печатка іншого органу - ГТУЮ у Київській області.

А відтак, суд вважає, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору не відповідає ні вимогам ст. 18 Закону № 606-XIV ні вимогам ст. 4 Закону №1404-VIII, що має наслідком її повернення без прийняття до виконання.

Оцінюючи доводи позивача щодо відсутності підстав для прийняття територіальним органом державної виконавчої служби постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 25.07.2015 ВП 44045219, оскільки жодних дій, спрямованих на примусове виконання Обухівського районного суду Київської області у справі №2-242/13, Обухівським міськрайонним управлінням юстиції не вчинялось, суд зазначає наступне

Спір у цій справі виник при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

Правовідносини у цій сфері врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, який є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій. Натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

Положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Норми частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.

Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.

Натомість, частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому, пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Вищенаведена правова позиція викладена Верховним судом КАС у постанові від 22 січня 2021 року по справі №400/4023/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18.

Верховний Суд КАС у постанові від 22 січня 2021 року по справі №400/4023/19 також зазначив, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Згідно з положеннями пункту 4 Порядку фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

Матеріалами справи встановлено, що постановою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 19.09.2018 ВП № 44045219 виконавчий документ повернуто стягувачу – Акціонерному товариству "ПроКредит Банк" - на підставі його заяви від 29.08.2018 вих. № 2018/08/29-4, в якій стягувач повідомив про сплату боржником суми у розмірі 773500,00 грн. та між боржником та стягувачем досягнуто домовленості щодо врегулювання заборгованості.

Державний виконавець проводив виконавчі дії щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом, але не стягнув у примусовому порядку суму зазначену у вказаному виконавчому листі.

Встановлені по справі обставини також свідчать про те, що відповідачем від час оформлення повернення виконавчого документи не було додержано вищенаведених вимог Інструкції № 512/5 щодо зазначення результатів виконання (сума, яка фактично стягнута), відмітки на виконавчому документі про суму виконавчого збору.

Аналіз застосованих державним виконавцем норм матеріального права під час повернення виконавчого документу стягувачу свідчить про їх правову неузгодженість, що в свою чергу призвело до правової невизначеності у процедурі виконавчого провадження.

А відтак, на думку суду, прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови від 25.07.2015 ВП № 44045219 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 110634,05 грн. за відсутності стягнення у примусовому порядку заборгованості, є необгрутнованим.

У той же час, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що постанова від 19.09.2018 ВП № 57259613 про відкриття виконавчого провадження направлена на його адресу з порушенням строків, визначених чинним законодавством, а відтак, це є підставою для її скасування.

Так, відповідно до абзаців першого та третього частини першої статті 28 Закону №1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Дослідивши матеріали виконавчого провадження, судом встановлено, що вони не містять належних доказів направлення на адресу позивача постанов від 19.09.2018, однак, допущені територіальним органом Державної виконавчої служби України процедурні порушення, у тому числі й ті, що пов`язані, зокрема, з недотриманням строку направлення постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних постанов.

Оцінюючи посилання позивача щодо того, що відповідач постановою про накладення арешту від 19.09.2018 ВП №57259613 наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно позивача, тоді як відповідно до виконавчого документу стягненню підлягала заборгованість за кредитними договорами в сумі 1104731,00 грн у межах вартості одержаного спадкового майна, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, постановою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про арешт майна боржника від 19.09.2018 ВП №57259613 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно позивача.

За змістом частин першої, третьої статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Аналогічні норми містить п. 8 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерством юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 (зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 2 квітня 20102 року за № 489/20802) ( у редакції, чинній на момент винесення постанови), відповідно до якого на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

Арешт на кошти боржника може бути накладено в національній та/або в іноземній валюті, про що зазначається у постанові.

У той же час, судом встановлено, що постановою про накладення арешту від 19.09.2018 ВП №57259613 відповідач наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно позивача, що суперечить вищезазначеним нормам Закону та Інструкції.

Беручи до уваги викладене в сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування постанов відповідача від 19.09.2018 ВП №57259613 про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішення.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до копії квитанції від 26.11.2018 №0.0.1196645659.1 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1409,60 грн. (а.с. 12).

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачкою судові витрати у виді сплаченого судового збору на суму 1409,60 грн., підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (код ЄДРПОУ - 43315602) від 19.09.2018 ВП №57259613 про відкриття виконавчого провадження.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (код ЄДРПОУ - 43315602) від 19.09.2018 ВП №57259613 про арешт майна боржника.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП – НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (код ЄДРПОУ - 43315602) судовий збір у розмірі 1409 (одна тисяча шістсот дев`ять) грн. 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.