Рішення № 97588091, 11.06.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 червня 2021 року Справа № 280/1833/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., за розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати бездіяльність Відповідача, щодо не поновлення та не виплати пенсії позивачці протиправною та дискримінаційною, визнати протиправним та дискримінаційними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці викладене в листі Відповідача від 20.01.2021, та зобов`язати Відповідача вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії Позивачці з 01.06.2000 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- стягнути з Відповідача коштів в сумі 100 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоиравними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких Відповідач відмовив у поновленні пенсії Позивачці.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22.12.1999 позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 01.06.2000 позивач призначену пенсію не отримує. 12.01.2021 представник позивача надіслав нотаріально посвідчну та апостильовану особисту заяву позивача про призначення пенсії та нотаріально посвідченні копії документів представник позивача безпосередньо звернувся до пенсійного органу з заявою про поновлення пенсії за віком. Проте 27.01.2020 позивачем отримано відмову від 20.01.2020 у поновленні відповідної пенсії. Позивач із сказаними рішеннями відповідача незгоден, вважає його незаконним, оскаржуваними діями відповідача порушене право позивача на соціальний захист, а саме на отримання пенсії. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

29.03.2021 до суду надійшов відзив від відповідача (вх. № 177767), відповідно до якого в задоволенні позовної заяви просить відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій громадянам регулюється Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №21-1 (із змінами). Відповідно до пункту 2.9 вказаного Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце проживання (реєстрації) та вік). Документів, що підтверджують громадянство України позивачем не надано. При цьому зазначає, що надане посвідчення не є документом, який посвідчує особу громадянина України та підтверджує ізраїльське громадянство. Відтак підстави для призначення пенсії відсутні. Прийняте рішення вважають обґрунтованим та таким, що прийняте на підставі діючого законодавства.

Ухвалою суду від 30.03.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі, а розгляд адміністративної справи призначено без виклику/повідомлення сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1956 по 1990 роки працювла на території України, що підтверджується записами в трудовій книжці (а.с. 51-61).

22.12.1999 позивач виїхав на постійне проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

12.01.2021 представник позивача за довіреністю звернуся до Пенсійного фонду України з заявою про призначення ОСОБА_1 пенії, до якої додано: довіреність (оригінал), посвідчення особи (засвідчена копія), ІПН (оригінал), трудова книжка (засвідчена копія), апостильована особиста заява про поновлення пенсії (оригінал) (а.с. 74-76).

Листом від 20.01.2021 № 0800-0217-8/4147 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надало відповідь на звернення (лист та заяву про поновлення пенсії за віком з червня 2000 року, відповідно до якої зазначено, що позивач на обліку у відповідача не перебуває. Дкументи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналі. Крім того, позивач не немає права на призначення пенсії за віком з посиланням на відсутність угоди між Україною та Урядом Ізраїлю в галузі пенсійного законодавства. Таким чином, для призначення пенсії ОСОБА_1 необхідно надати до відділу документ, що засвідчує особу та проживання (реєстрацію) на території України та вказані оригінали документів.

Позивач не погодившись з відмовою органу Пенсійного фонду України у призначенні виплати пенсії за віком, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Таким чином, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (пункт 1).

Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначено статтею 44 Закону № 1058-IV, відповідно до частин 1 якої заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджено постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1), пунктом 1.1 якого визначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Згідно з пунктом 2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 р. № 5492-VI (далі Закон № 5492-VI).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України належать: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України;

до документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, належать посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

Підставою для відмови в призначенні пенсії позивачу є не подання відповідачу паспорта або іншого документу, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

Як свідчать встановлені обставини справи, за результатом розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії від 12.01.2021, пенсійним органом було оформлено лист від 20.01.2021 про відмову в її призначенні.

Однак, суд зазначає, що статтею 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

Частиною п`ятою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Отже, в порушення вказаних норм Закону, пенсійним органом, за результатом розгляду заяви, не з`ясовувалось питання наявності у позивача права на отримання пенсії на підставі наданих документів та, як наслідок, не приймалось рішення щодо призначення чи відмову у призначенні позивачем пенсії, як то передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, відповідач фактично обмежився лише посиланням на недотримання позивачем при наданні документів пунтку 2.9 Порядку № 22-1.

Таким чином, з огляду на наведені обставини справи, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку щодо необхідності визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не прийняття рішення за результатом розгляду поданої заяви позивача про призначення пенсії та необхідності зобов`язання останнього повторно розглянути наведену заяву та прийняти відповідне рішення.

Відносно правомірності зобов`язання відповідача вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2000 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, то суд зазначає, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше. Суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надавалась була оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії. Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 24.09.2020 по справі №361/1348/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Що стосується обґрунтованості вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 100000.00 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).

За приписами пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.11.2019 по справі № 818/1430/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, що виходячи зі змісту наведених правових приписів, зумовлює відсутність правових підстав для стягнення останньої з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суб`єктом владних повноважень у справі було Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати, документально підтверджені у сумі 908,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 12.01.2021.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 12.01.2021 та за розглядом останньої прийняти відповідне рішення.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, б. 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 980, 00 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова