Рішення № 97588025, 09.06.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 червня 2021 року Справа № 280/7304/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (69063, м. Запоріжжя, пров. Тихий, буд. 7, ЄДРПОУ: 07835529)

третя особа Міністерство оборони України (проспект Повітрофлотський, 6 м. Київ, 03168, ЄДРПОУ: 00034022)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі – позивач) до Запорізького обласного військового комісаріату (далі - відповідач), третя особа Міністерство оборони України, в якому позивач просить суд:

- визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплата індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19 березня 2014 року по 15 грудня 2017 року - неправомірною.

- зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19 березня 2014 року по 15 грудня 2017 року у розмірі 43 002 грн. 19 коп.

- визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 в повному обсязі - неправомірною.

- зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в розмірі 378 585 грн. 66 коп.

- визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і який прийнятий на військову службу за контрактом ОСОБА_1 в розмірі десяти мінімальних заробітних плат - неправомірними.

- зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і який прийнятий на військову службу за контрактом в розмірі десяти мінімальних заробітних плат.

- визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення ОСОБА_1 - неправомірними.

- зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане продовольче забезпечення у розмірі 12 630 грн.

- визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 - неправомірною.

- зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 50 639 грн. 70 коп.

- зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити вищезазначені виплатити ОСОБА_1 з компенсацією ПДФО відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

- зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки надати до Пенсійного фонду України персоніфіковані відомості зі змінами в грошовому забезпеченні ОСОБА_1 , з урахуванням здійснених виплат.

Ухвалою суду від 02 листопада 2020 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

02 грудня 2020 року ухвалою суду розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначено на 19 січня 2021 року.

Ухвалою суду від 19 січня 2021 року термін підготовчого провадження у справі продовжено на 30 днів, а наступне підготовче засідання призначено на 09 лютого 2021 року.

09 лютого 2021 року замінено найменування відповідача.

Разом з тим, 09 лютого 2021 року провадження у справі зупинено до 16 березня 2021 року.

16 березня 2021 року провадження у справі поновлено, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 16 березня 2021 року провадження у справі зупинено до 06 квітня 2021 року.

06 квітня 2021 року провадження у справі поновлено, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 06 квітня 2021 року підготовче засідання по справі закрито, а справу призначено до розгляду по суті на 20 квітня 2021 року.

Учасники справи до суд не прибули. Про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. 20 квітня 2021 року від представника ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2014 по 2017 роки проходив військову службу в лавах Збройних Сил України. Наразі позивачу стало відомо, що в період проходження військової служби він мав право на отримання певних грошових виплат, які йому не виплачувались та про виплати яких відповідачем йому не роз`яснювалось. Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними та з вимогою зобов`язати його вчинити певні дії, звернувся до суд із цим позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.

Представник Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки проти позову заперечив з підстав викладених у письмовому відзиві вх.№19851 від 06 квітня 2021 року, відповідно до якого зазначає, що індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення, в розумінні статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексацій який установлюється в розмірі 103 відсотка, шо виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини. Вказує, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України впродовж років походження служби позивачем у Міністерства оборони України - не було. Також звертає увагу на те, що Порядок № 1078 не передбачає механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки. Зазначає, що на момент підписання позивачем контракту на проходження військової служби норми про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття на військову службу за контрактом взагалі не існувало, а отже Запорізький ОВК не міг керуватися її положеннями у своїй діяльності. Виходячи з вищевикладеного слід зробити висновок, що права позивача з даного питання Запорізьким ОВК не порушувались. Вказує, що заяв з приводу виплати матеріальної допомоги від ОСОБА_1 до командування військового комісаріату у 2017 році не надходило, а отже і підстав для нарахування та виплати матеріальної допомоги не було. Вказує, що документів необхідних, для нарахування компенсації за обіди та отримання продовольства в натуральному вигляді за час перебування в наряді від військовослужбовця військової служби за контрактом до відділення забезпечення Запорізького ОВК та продовольчої служби військової частини А1978 не надходили.

Представник третьої особи пояснень до суду не надав.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів, зміст та обсяг яких достатній для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

19 березня 2014 року позивач був призваний по мобілізації для проходження військової служби у Запорізькому об`єднаному міському військовому комісаріаті на посаду офіцера мобілізаційного відділення.

02 березня 2015 року позивачем укладено контракт з Міністерством оборони України на строк до закінчення особливого періоду, відповідно до умов якого він обіймав посаду старшого офіцера мобілізаційного відділення Запорізького об`єднаного міського військового комісаріату.

13 березня 2017 року ОСОБА_1 подано рапорт про звільнення з військової служби.

15 грудня 2017 року позивача звільнено з лав ЗСУ на підставі пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як такий, що уклав контракт на строк до закінчення особливого період або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду, військове звання - старший лейтенант.

27 липня 2020 року позивачем направлено заяву до Міністерства оборони України про надання інформації стосовно:

- нарахування позивачу грошового забезпечення з розшифруванням виплат та утримань з нього, за період проходження військової служби у Запорізькому об`єднаному міському військовому комісаріаті. Грошове утримання нараховувалось Запорізьким обласним військовим комісаріатом з 19 березня 2014 року по 15 грудня 2017 року;

- нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2014 року по грудень 2017 року;

- причини не виплати позивачу одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, та який прийнятий на військову службу за контрактом, яка передбачена підпунктом 10 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294;

- причини незабезпечення позивача харчуванням та невиплату грошової компенсації у розмірі вартості набору продуктів, який видається на приготування обіду за дні чергування в добових нарядах, відповідно до норм Постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426;

- про норми забезпечення позивача речовим майном, як військовослужбовця Збройних Сил України, за період служби з березня 2014 року по грудень 2017 року;

- причини не надання до Пенсійного фонду України персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення позивача та сплату страхових внесків за період служби з березня 2014 року по травень 2016 року.

Окрім того, у вищевказаному листі позивач просив Міністерство оборони України зобов`язати Запорізький обласний військовий комісаріат провести з ним зазначені розрахунки.

20 серпня 2020 року позивач отримав відповідь від Запорізького ОВК, зі змісту та додатків до якої вбачається:

що проведення Індексації грошових доходів населення за попередні періоди не передбачено;

- що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, призваному на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття на військову службу за контрактом, оскільки звернень або документів, підтверджуючих право позивача на її отримання до Запорізького ОВК не надходило;

- що інформація про суми нарахованого грошового забезпечення та суми нарахованого єдиного соціального внеску за попередні періоди надається за заявою громадянина;

- що позивач не має права на отримання грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно, оскільки звернень або документів про її отримання до Запорізького ОМВК, де він проходив військову службу, а також до керівництва військового комісаріату при звільненні від нього не надходило;

- що позивач не має права на отримання грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби харчове забезпечення, оскільки документів про її отримання або отримання самого харчового забезпечення в натуральному вигляді під час проходження позивачем військової служби до відділення забезпечення Запорізького ОВК не надходило.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Щодо тверджень відповідача про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду слід зазначити про таке.

Положеннями частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про пропущення строку звернення до суду, оскільки позивач звернувся до Міністерства оборони України із запитом у липні 2020 року та отримав відповідь від Запорізького обласного військового комісаріату у серпні 2020 року (в матеріалах справи наявний конверт, що лист був направлений 14 серпня 2020 року). Із позовною заявою позивач звернувся 15 жовтня 2020 року, а тому шестимісячний строк звернення є дотриманим.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що позивач звернувся до адміністративного суду в межах строку встановлених частиною другою статті 122 КАС України.

Щодо позовних вимог в частині виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає, що частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

При цьому, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.

Статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05 жовтня 2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III) передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до статті 9 Закону №2017-III грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Умови та порядок проведення індексації грошових доходів населення та порядок її проведення визначений Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон №1282-ХІІ), відповідно до статті 1 якого індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Статтею 6 Закону №1282-ХІІ встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати; пенсій; державної соціальної допомоги; стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

За приписами статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).

Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Пунктом 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Отже, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Враховуючи викладене вище, суд доходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Отже, вищенаведене у сукупності дозволяє дійти висновку про обґрунтованість позову в частині визнання бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 19 березня 2014 року по 15 грудня 2017 року протиправною та зобов`язання Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки нарахувати, надати розрахунок та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення за період з 19 березня 2014 року по 15 грудня 2017 року.

Щодо вимоги позивача про визнання бездіяльність відповідача щодо не виплати грошового забезпечення позивачу в повному обсязі неправомірною та зобов`язання його виплатити позивачу грошове забезпечення в розмірі 378585,66 грн., суд зазначає наступне.

Як стверджує позивач, йому з березня 2014 року по грудень 2017 року не було здійснено виплату грошового забезпечення на загальну суму 378585,66 грн., з яких:

- відповідачем у довідці вказується, що у грудні 2014 року, грудні 2015 року, грудні 2016 року позивачу нараховано та виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2014, 2015, 2016 роки на загальну суму 11 210 грн. 28 коп., але фактично дані виплати він не отримував;

- з травня по листопад 2014 року, з січня по жовтень 2015 року, з січня 2016 року по лютий 2017 року позивач не отримував надбавку за службу в умовах режимних обмежень, а саме за виконання посадових обов`язків, пов`язаних з допуском до державної таємниці ступеня «таємно» на постійній основі, в розмірі 10 % від посадового окладу, на загальну суму 4 523 грн. 20 коп. Допуск йому було надано в квітні 2014 року, і припинено у зв`язку зі звільненням в грудні 2017 року;

- у 2017 році позивачу не було нараховано та виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань у розмірі 6 215,25 грн.

- за період проходження служби відповідачем не виплачено доплат за тимчасове виконання обов`язків начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдат запасу та заступника військового комісара – начальника мобілізаційного відділення за 278 днів.

Аналіз нарахованого та виплаченого грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення представником позивача зроблено відповідно до довідки відповідача № 335/ф від 30 липня 2020 року.

Судом досліджено наведену довідку та встановлено, що відповідно до графи матеріальної допомоги на вирішення соціально – побутових питань визначено нараховані суми у грудні 2014 року – 2 157 грн., у грудні 2015 року – 2 838,03 грн., у грудні 2016 року – 6 215,25 грн.

Але, представником відповідача надано пояснення щодо здійснення помилки в розрахунках під час складання довідки про нараховане грошове забезпечення за період служби з 19 березня 2014 року по 15 грудня 2017 року № 335/ф від 30 липня 2020 року.

До суду надано довідку про грошове забезпечення позивача за період служби з 19 березня 2014 року по 15 грудня 2017 року № 15/ф від 24 листопада 2020 року.

За інформацією, яка міститься у довідці № 15/ф від 24 листопада 2020 року позивачу нараховано матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у грудні 2014 року – 2157 грн., у грудні 2015 року – 2838,03 грн.

За наявними в матеріалах справи відомостями по картковому рахунку позивача у грудні 2014 року позивачем отримано 7 052,74 грн. (08 грудня 2014 року – 2100,92 грн., 11 грудня 2014 року- 3490,82 грн., 29 грудня 2014 року - 1461 грн.), що включає суму матеріальної допомоги.

Відповідно за грудень 2015 року позивачу нараховано: 115 грн. - оклад за військовим званням; 1030 грн. – посадовий оклад; 57, 25 грн. – надбавка за вислугу років; 301,13 грн. – 50% надбавки; 103 грн. надбавка за таємність; 927 грн. – премія; 1700,03 щомісячна додаткова грошова винагорода; 2832,03 грн. - матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань; 4533,40 – премія, разом 11904,84 грн.

За відомостями по картковому рахунку позивача за грудень 2015 року виплачено 7069,21 грн. (17 грудня 2015 року – 4347,54 грн., 22 грудня 2015 року 2721,67 грн.)

Таким чином, за встановленими судом обставинами з`ясовано, що у грудні 2014 року та 2015 року позивачу матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань виплачена. Матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2016 і 2017 роки не нараховувалась. Різниця суми за грудень 2015 року складає премія в розмірі 4533,40 грн.

Стосовно виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016 і 2017 роки суд зазначає наступне.

На час виникнення спірних відносин порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби встановлено «Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України», затверджений наказом Міністра оборони України № 260 від 11 червня 2008 року.

Відповідно до пункту 33.2. розділу ХХХІІІ Порядку встановлено, що матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Представник відповідача надавши пояснення звернув увагу, що відповідно до наведеного пункту матеріальна допомога військовослужбовцям надається виключно за заявою. Заяв з приводу виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань від позивача не надходило.

Суд зауважує, що представником позивача у позовній заяви та додаткових поясненнях визначено про надання відповідного рапорту лише у січні 2017 року, проте належних, достовірних доказів щодо підтвердження цієї обставини суду не надано, як і не визначено про подання рапорту за 2016 рік.

Відтак, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо виплат надбавки за службу в умовах режимних обмежень суд зазначає наступне.

Підставами необхідності виплати надбавки за службу в умовах режимних обмежень представник позивача визначив вимоги Закону України «Про державну таємницю» та «Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 414 від 15 червня 1994 року.

Позивачу надано допуск до державної таємниці розпорядженням Управління Служби безпеки України в Запорізькій області № 117-Д від 18 вересня 2014 року. Доступ до роботи з документами, що містять державну таємницю наданий наказом військового комісара Запорізького ОМВК № 59 від 25 вересня 2014 року. Доступ припинено наказом військового комісара ОМВК № 153 від 15 грудня 2017 року. Надання допуску до державної таємниці та доступу до роботи з документами, що містять державну таємницю стороною відповідача не заперечується.

Представником відповідача пояснень стосовно виплат надбавки за службу в умовах режимних обмежень до суду не надано.

Підстави компенсація громадянам у зв`язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці визначено статтею 30 Закону України «Про державну таємницю».

Згідно з статтею 30 наведеного Закону встановлено, що у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 414 від 15 червня 1994 року затверджено «Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці».

Пунктами 5, 6 Положення визначено, що такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов`язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.

Персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи.

Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок), заробітної плати (у разі визначення законом її розміру) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.

З аналізу наведених вимог Закону та Положення суд дійшов висновку, що отримання надбавки за службу в умовах режимних обмежень повинна отримувати та особа, яка за умовами своєї професійної діяльності постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю у відповідності з своїми функціональними обов`язками або на час виконання робіт пов`язаних з державної таємницею.

Представник позивача, позивач вказавши на вимоги Закону та Положення не надали суду пояснень, належних та достовірних доказів виконання позивачем безпосередньої роботи з державною таємницею у період служби з вересня 2014 року по лютий 2017 року.

Крім того, відсутній розпорядчий документ керівника Запорізького ОМВК про визначення позивача до персонального складу осіб, які працюють в умовах режимних обмежень.

Тому, суд вважає за необхідне відмовити у задоволені позову в цій частині.

Щодо невиплати доплати до посадового окладу за тимчасове виконання обов`язків начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдат запасу та заступника військового комісара – начальника мобілізаційного відділення суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, у разі тимчасового заміщення військовослужбовцем вищестоящої командної посади оплата провадиться у встановленому порядку по заміщуваній посаді.

Згідно приписів частини першої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Статтею 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

За матеріалами справи судом встановлено, що наказами військового комісара Запорізького ОМВК на позивача, який перебував на посаді старшого офіцера мобілізаційного відділення, покладались обов`язки начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдат запасу та заступника військового комісара – начальника мобілізаційного відділення.

Накази № 22 від 23 березня 2016 року, № 65 від 25 червня 2016 року – тимчасово виконуючий обов`язки начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдат запасу.

Накази № 73 від 11 липня 2016 року, № 123 від 12 листопада 2016 року, № 22 від 28 лютого 2017 року, № 28 від 10 березня 2017 року, № 30 від 12 березня 2017 року № 34 від 20 березня 20107 року - тимчасово виконуючий обов`язки заступника військового комісара – начальника мобілізаційного відділення. Відповідно до наказів № 22, 28, 30, 34 визначено посадовий оклад -1086 грн.

Згідно з розрахунковими відомостями на виплату грошового забезпечення, які надані представником відповідача до матеріалів справи разом з відзивом, посадовий оклад старшого офіцера мобілізаційного відділення визначено в розмірі 950 – 1030 грн. Посадовий оклад начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдат запасу визначено у розмірі 990-1060 грн. Посадовий оклад заступника військового комісара – начальника мобілізаційного відділення визначено у розмірі – 1052-1086 грн.

Відповідно до довідки № 15/ф від 24 листопада 2020 року посадовий оклад позивачу за період з березня по грудень 2017 року нараховувався в розмірі 1030 грн., окрім вересня 2017 року.

Таким чином, враховуючи вимоги частини 1 статті 8 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та встановлені обставини суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати доплати до посадового окладу за тимчасове виконання позивачем обов`язків начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдат запасу та заступника військового комісара – начальника мобілізаційного відділення. Але, обов`язок стосовно належного нарахування та виплати грошового забезпечення в цій частині повинен бути покладений судом на відповідача, оскільки № 22 від 23 березня 2016 року, № 65 від 25 червня 2016 року, № 73 від 11 липня 2016 року, № 123 від 12 листопада 2016 року посадовий оклад не визначався, а це є дискреційним повноваження відповідача.

Щодо компенсації за ненадання часу для відпочинку за добові чергування у вихідні, святкові та не робочі дні за період служби за контрактом.

Представник позивача зазначає, що протягом проходження військової служби за контрактом, позивачем виконувались службові обов`язки у вихідні, неробочі та святкові дні, а саме чергування в добових нарядах та виконання посадових обов`язків. За період служби, кількість вихідних, неробочих та святкових днів, в яких було залучено до виконання службових обов`язків, становить 131 день.

В обґрунтування наведено умови контракту, вимоги передбачені статтею 10 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статями 24, 45 Конституції України, статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статями 21, 50, 72, 107 Кодексу законів про працю України, статті 203 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення наведеної позовної вимоги з посиланням на вимоги статті 10 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

Зауважив, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог не надано жодного доказу щодо відмови йому у надані часу на відпочинок за виконання службових обов`язків у вихідні, неробочі та святкові дні, а відповідна компенсація не передбачена нормами діючого законодавства України.

Посилання представника відповідача на положення Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам не може бути прийнято судом до уваги, оскільки наведений Порядок затверджено наказом Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018 року, тобто за межами строку служби позивача.

Суд зазначає, що вимогами частини 1 статті 10 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що загальна тривалість службового часу військовослужбовців на тиждень не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу за відповідний період, визначеної законодавством України, за винятком випадків, передбачених пунктом 5 цієї статті.

Відповідно до частини 5 наведеної статті військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби в добовому наряді та інші заходи, пов`язані із забезпеченням боєготовності військових частин, здійснюються без обмеження загальної тривалості службового часу.

Частиною 6 передбачено, що вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов`язків. Ці дні згідно з планами, а також вільний від занять час відводяться для відпочинку, проведення культурно-освітньої роботи, спортивних заходів та ігор. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов`язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня. Військовослужбовцям строкової військової служби, курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів при виконанні обов`язків військової служби у зазначені дні час відпочинку встановлюється відповідним командиром (начальником).

Аналогічні вимоги містяться у пункті 203 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України.

З аналізу наведених норм необхідно прийти до висновку, що Законом встановлено тривалість робочого часу військовослужбовців на тиждень, але виконання службових обов`язків у вихідні, святкові та неробочі дні компенсується наданням командиром відповідного часу для відпочинку.

Крім того, позивач наголосив, що пори звернення до командування дні відпочинку йому не надавались, але доказів таких звернень до суду не надано, а відповідач заперечує щодо їх існування та відмови у надані відпочинку.

На підставі частини 1 статті 72 Кодексу законів про працю України встановлено, що робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

За наявності вимог спеціального закону, який регламентує виконання службових обов`язків у вихідні, святкові та неробочі дні, відсутності доказів звернення позивача до командування про надання днів відпочинку, судом не може бути прийнято до уваги посилання представника позивача на вимоги статті 72 Кодексу законів про працю України, оскільки відповідно до положень наведеної статті визначено про можливість компенсування за згодою сторін.

У зв`язку із зазначеним, суд вважає таку позовну вимог не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і який прийнятий на військову службу за контрактом.

Позивач вважає, що в порушення вимог підпункту 10 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, йому не нараховано і не сплачено одноразової грошової допомоги.

Відповідно до підпункту 10 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 7 листопада 2007 № 1294 (далі - Постанова № 1294 в редакції чинні на час виникнення спірних правовідносин, з 01 березня 2018 року постанова втратила чинність) одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття на військову службу за контрактом у таких розмірах: особам рядового складу - вісім мінімальних заробітних плат; особам сержантського і старшинського складу - дев`ять мінімальних заробітних плат; особам офіцерського складу - десять мінімальних заробітних плат.

Заперечуючи проти даної позовної вимог відповідач зазначив, що підпунктом 10 пункт 6 Постанови № 1294 було доповнено лише 14 травня 2015 року Постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року №406. Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України ОСОБА_1 , у відповідності до пункту 11 контракту набрав чинності з 01 березня 2015 року. Так як зміни до пункту 6 Постанови №1294 відбулися 14 травня 2015 року (тобто через 2 місяці після набрання чинності контрактом), відповідно на момент підписання контракту з позивачем не було передбачено зазначеної виплати.

Суд не погоджується з відповідачем, з огляду на наступне.

З наведеної норми слідує, що виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у встановлених розмірах проводиться лише військовослужбовцям, які призвані на військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття за контрактом.

Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до статті 1 вищеназваного Закону мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно статті 11 Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” Президент України відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, здійснює загальне керівництво у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації держави; визначає мету, завдання, вид, обсяги, порядок і строки проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації; забезпечує через Раду національної безпеки і оборони України координацію діяльності органів виконавчої влади, інших державних органів, Збройних Сил України, інших військових формувань у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації; визначає структуру та затверджує мобілізаційний план України на особливий період, Положення про мобілізаційну підготовку Збройних Сил України, інших військових формувань, Положення про порядок проведення мобілізації в Україні; надає (позбавляє) право на звільнення від призову на військову службу в разі мобілізації та у воєнний час громадянам або окремим категоріям громадян; визначає порядок оголошення мобілізації; приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України; встановлює режим роботи органів державної влади, інших державних органів під час мобілізації та у воєнний час; видає акти з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до Указу Президента України “Про часткову мобілізацію” від 14 січня 2015 року № 15 оголосити та провести протягом 2015 року часткову мобілізацію (далі - мобілізація) у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом. Цей Указ набирав чинності 20 січня 2015 року.

Перша черга мобілізація відбувалася з 20 січня 2015 року по 19 квітня 2015 року, саме в цей період з 02 березня 2015 року набрав чинності контракт з позивачем на проходження військової служби, і той факт, що зміни в п.6 Постанова № 1294 відбулися лише 14 травня 2015 року, не спростовує права позивач на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття на військову службу за контрактом, так як контракт з позивачем підписаний на момент мобілізації, а норма яка надавала таке право позивачу була чинною на час проходження позивачем військової служби.

Відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення позивачу.

Згідно з вимогами директиви Начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 01 липня 2012 року № Д-322/1/02, Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України затвердженого наказом Міністра оборони України від 16 липня 1997 року № 300, пункту 1.7 Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України затвердженого наказом Міністра оборони України від 09 грудня 2002 року № 402, військові частини, які самостійно не ведуть військове господарство, прикріпляються на продовольче забезпечення до найближчих військових частин (установ) які ведуть самостійне господарство за територіальним принципом.

На підставі розпорядження начальника Центрального управління продовольчого забезпечення Збройних Сил України від 02 квітня 2014 року №341/4/1/718 Запорізький обласний військовий комісаріат був прикріплений з відповідними категоріями забезпечення продовольством до військової частини А1978 (місто Запоріжжя). 17 квітня 2014 року Запорізький ОТЦКТАСП отримав атестат форми № 20 за установу та атестати військовослужбовців форми № 21 від військової частини А 3309 і передав до продовольчої служби військової частини А1978.

Також згідно наказів районних військових комісарів “Про організацію службової діяльності районних військових комісаріатів на особливий період” військовослужбовці були переведені на казармений стан, розміщувались у розташуванні військових комісаріатів і набували право на отримання харчування відповідно до підпункту “н”, пункту 1 приміток до норми № 1 загальновійськова. Постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №426 “Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту (зі змінами)”, та наказу Міністра оборони України від 09 грудня 2002 року № 402 “Про затвердження Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час (зі змінами)”, щодо впорядкування продовольчого забезпечення особового складу призваного за мобілізацією і які проходять військову службу у військкоматах, право на харчування за цією нормою мають особи за умови розміщення їх у казармах, наметах, гуртожитках у розташуванні військової частини (установи) {Підпункт "н" пункту 1 приміток до норми № І - загальновійськова - доповнено абзацом згідно з Постановою КМ України № 252 від 29 квітня 2015 року.

З січня 2017 року казармений стан в районних військових комісаріатах був знятий, особовий склад перейшов на режим повсякденної діяльності. Особовому складу Запорізького ОТЦКтаСП та військових комісаріатів Запорізької області було доведено вимоги Постанови Кабінету міністрів України від І грудня 2010 року № 1094 “Про внесення змін до норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань, військовослужбовців рядового, сержантського та старшинського складу військової служби за контрактом”, що вони набувають право на продовольче забезпечення (грошова компенсація) за рахунок держави (обідом) з 7 грудня 2010 року у разі клопотання військовослужбовця та рішення командира військової частини.

В матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про нарахування компенсації за обіди та отримання продовольства в натуральному вигляді. Доказів зворотного позивачем та його представником суду надано не було.

Таким чином, суд вважає вимог в цій частині не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” Кабінет Міністрів України, Постановою від 16 березня 2016 року № 178, затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Позивач в обґрунтування права на отримання компенсації за речове майно посилається на пункт 4 розділу 3 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 (далі - Наказ № 232), відповідно до якого військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Однак Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178.

Тобто чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Суд враховує правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року по справа № 340/680/20 в якій хоча і досліджувалося питання відповідальності в разі невиплати такої компенсації за неотримане речове майно на день виключення особи зі списків особового складу військової частини, однак була чітко висловлена позиція, що якщо не була подана військовослужбовцем заява до звільнення, відповідно і не виникає обов`язку у відповідача щодо виплати такої компенсації, відповідно і не може бути застосовано відповідальність до нього.

Отже, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно після його звільнення з військової служби. Натомість, позивачем не надано суду доказів подання рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби до його звільнення.

Таким чином, суд доходить висновку, що у зв`язку з неподанням позивачем рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби, у відповідача не виникло правових підстав для виплати такої компенсації під час звільнення позивача.

З огляду на зазначене, суд вважає, що заявлені позовні вимоги в цій частині є не обґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.

Щодо зобов`язання відповідача здійснити вищезазначені виплатити з компенсацією ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, суд зазначає наступне.

Пунктом 2 Порядку № 44 встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально- виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку № 44 встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом, доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

За змістом пунктів 4, 5 цього Порядку, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Оскільки суд дійшов висновку про належність позивачу деяких видів грошового забезпечення, які не були виплачені, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в цій частині, також необхідності зобов`язати Запорізький обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки надати до органів Пенсійного фонду України персоніфіковані відомості зі змінами в грошовому забезпечені позивача, з урахуванням здійснених виплат.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Доказів понесення позивачем витрат на професійну правову (правничу) допомогу позивачем до суду не надано.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (69063, м. Запоріжжя, пров. Тихий, буд. 7, ЄДРПОУ: 07835529) третя особа Міністерство оборони України (проспект Повітрофлотський, 6 м. Київ, 03168, ЄДРПОУ: 00034022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплата індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19 березня 2014 року по 15 грудня 2017 року - протиправною.

Зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19 березня 2014 року по 15 грудня 2017 року.

Визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 в повному обсязі - протиправною.

Зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплати до посадового окладу за тимчасове виконання позивачем обов`язків начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдат запасу та заступника військового комісара – начальника мобілізаційного відділення.

Визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і який прийнятий на військову службу за контрактом ОСОБА_1 в розмірі десяти мінімальних заробітних плат - неправомірними.

Зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і який прийнятий на військову службу за контрактом в розмірі десяти мінімальних заробітних плат.

Зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити вищезазначені виплатити ОСОБА_1 з компенсацією ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки надати до органів Пенсійного фонду України персоніфіковані відомості зі змінами в грошовому забезпеченні ОСОБА_1 , з урахуванням здійснених виплат.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3363,20 грн. (три тисячі триста шістдесят три гривні 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізького обласного територіального центра комплектування та соціальної підтримки (69063, м. Запоріжжя, пров. Тихий,7, код ЄДРПОУ 07835529).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 09 червня 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов