Рішення № 97587664, 20.05.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 р. Справа№200/1220/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Волгіної Н.П., при секретарі судового засідання Кудрявцеві О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Маріупольського міського управління ГУМВС в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського міського управління ГУМВС в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з серпня 1994 року по квітень 2008 року включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з серпня 1994 року по квітень 2008 року включно.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що у період з 1 серпня 1994 року по 16 липня 2009 року проходив службу у Приморському РВ Маріупольського МВ ГУМВС України в Донецькій області.

Звільнений зі служби за власним бажанням згідно наказу від 14 липня 2009 року № 231.

У період проходження служби в ОВС нарахування грошового забезпечення здійснювалося йому не в повному обсязі, а саме: у період з 1 серпня 1994 року по 16 липня 2009 року без врахування індексації.

8 грудня 2020 року позивач звернувся із заявою до начальника ГУ НПУ в Донецькій області, в якій просив провести індексацію грошового забезпечення за вказаний період та здійснити виплату донарахованої внаслідок індексації суми.

Відповідачем було надано відповідь позивачу, якою відмовлено у задоволенні заяви про проведення індексації. До відповіді була додана довідка, з якої вбачається, що індексація за період з липня 2007 року по квітень 2008 року не здійснювалась, а за період з серпня 1994 року по червень 2007 року відомості щодо здійснення/не здійснення індексації відсутні.

Позивач вважає, що відмова Маріупольського міського управління ГУМВС в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з серпня 1994 року по квітень 2008 року є протиправною та такою, що порушує його конституційні права (а.с. 1-6).

У відзиві на адміністративний позов відповідач зазначає про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог, обґрунтовуючи це наступним.

Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 1 серпня 1994 року до 16 липня 2009 року.

Дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року була зупинена на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1992 року «Про тимчасове припинення індексації грошових доходів населення» з грудня 1992 року до 1 січня 1997 року, в зв`язку із чим індексація грошових доходів населення в Україні не здійснювалась до 1997 року.

7 травня 1998 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 663 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів громадян», якою регулювався порядок проведення індексації грошових доходів населення і яка діяла період до 17 липня 2003 року (до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»), згідно з яким частина доходу, що не перевищує вартісну величину межі малозабезпеченості, індексується повністю; дохід в частині, яка більше одного розміру вартісної величини межі малозабезпеченості, але не перевищує подвійну величину вартості межі малозабезпеченості, індексується в розмірі 80 відсотків; дохід в частині, яка більше подвійного розміру вартісної величини межі малозабезпеченості, розмірі 70 відсотків; частина грошового доходу, що перевищує трикратну величину вартості межі малозабезпеченості, індексації не підлягає.

Відповідач зазначає, що згідно положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення № 663 та Порядку проведення індексації грошових доходів населення № 1078 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не було внесено до переліку доходів, які підлягали індексації.

Тільки з 25 липня 2007 року (з дня набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 913, якою внесено зміни до Порядку № 1078, відповідно до яких абзац 5 п. 2 доповнено після слова «військовослужбовців» словами «осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби») нормативно встановлено обов`язок органів внутрішніх справ проводити індексацію грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ОВС.

На виконання зазначених змін протягом 2007 - 2009 років Маріупольським міськуправлінням здійснювалось нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за умов, передбачених нормами Порядку № 1078.

На підставі наведеного, відповідач просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволені його позовних вимог (а.с. 28-33, 40-44).

Ухвалою суду від 8 лютого 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні (а.с. 21-22).

Ухвалою суду від 9 квітня 2021 року вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі на 26 квітня 2021 року (а.с. 48-49).

Ухвалою суду від 26 квітня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні на 20 травня 2021 року о 15-00 год (а.с. 69).

В судове засідання, призначене на 20 травня 2021 року, сторони не з`явились, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Відповідно до ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи приписи ст. 205 КАС України, беручи до уваги належне повідомлення сторін про місце, дату та час проведення судового засідання, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності позивача та представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце поживання: АДРЕСА_1 (а.с. 7-10).

Відповідач, Маріупольське міське управління ГУМВС в Донецькій області, код ЄДРПОУ 08671449, місцезнаходження: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Георгіївська, буд. 63, є органом державної влади та суб`єктом владних повноважень та є належним відповідачем у даній справі (а.с. 47).

Як встановлено судом на підстав матеріалів справи, позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 1 серпня 1994 року до 16 липня 2009 року. Остання посада позивача перед звільненням – старший оперуповноважений сектора карного розшуку Приморського районного відділу Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області, спеціальне звання – майор міліції (а.с. 11-12).

Наказом № 231 о/с від 14 липня 2009 року Головного Управління МВС України в Донецькій області відповідно до Положень про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивач звільнений з органів внутрішніх справ за п. 64 «ж» (за власним бажанням) у запас (а.с. 12).

Відповідно до матеріалів справи у період з серпня 1994 року по квітень 2008 року індексація доходів позивача відповідачем не здійснювалась (а.с. 18, ).

8 грудня 2020 року позивач звернувся із заявою до начальника ГУНП в Донецькій області з проханням нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 1 серпня 1994 року по 16 липня 2009 року (а.с. 13-14).

Листом від 24 грудня 2020 року (вих. № Б-152/лк) відповідач повідомив позивача, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року – місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Також у листі повідомлялось, що грошове забезпечення для осіб рядового і началь-ницького складу підлягає індексації починаючи з 25 липня 2007 року, а саме - з дня набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 913 «Про внесення змін до Порядку індексації грошових доходів населення», якою внесені зміни до зазначеного Порядку, доповнивши абзац 5 після слів «військовослужбовців» словами «осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби». Вказано, що індексація грошового забезпечення протягом 2007 – 2009 років була нарахована з урахуванням вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (а.с. 15-17).

До відповіді додана довідка за період з липня 2007 року по липень 2009 року, в якій зазначено, що індексація доходів позивача за період з липня 2007 року по квітень 2008 року не здійснювалась, за період з травня 2008 року по липень 2009 року – здійснювалась (а.с. 18).

Будучи не згодним із відмовою відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з серпня 1994 року по квітень 2008 року позивач звернувся до суду із даним позовом.

При вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із позовними вимогами позивача щодо зобовязання відповідача нарахувати та сплатити індексацію, суд виходить з наступного.

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 цієї статті для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Разом із цим відповідно до ст. 98 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

В аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця охоплюється застосованим в ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці" та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25 квітня 2019 року у справі № 804/496/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 360/3359/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Суд зазначає, що згідно приписів Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до п. 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України 13 січня 2004 № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до фонду оплати праці (фонд додаткової заробітної плат).

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України у 2013 році прийняв рішення у справах № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, у яких дійшов висновку про те, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум несвоєчасно отриманої заробітної плати, індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати, без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника, як зазначив Конституційний Суд, відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Приймаючи таке рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

Отже, особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком.

В матеріалах справи міститься клопотання відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову позивача в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області щодо невиплати позивачу індексації забезпечення за період з серпня 1994 року до квітня 2008 року (а.с. 37-39), вирішення якого було відкладено судом до дослідження всіх наявних у справі доказів.

Зазначене клопотання обґрунтовано тим, що відповідно до чинного законодавства не обмежуються строком звернення із вимогою щодо стягнення заробітної плати або зобов`язання її виплатити.

Визнання дій чи бездіяльності протиправними за своєю правовою природою є окремою, самостійною позовною вимогою, на звернення із якою поширюються загальні правила, встановлені процесуальним законодавством, зокрема, частиною 5 ст. 122 КАС України, відповідно до якої строк звернення до суду становить один місяць.

Про порушення своїх прав позивач достеменно дізнався при звільненні, ознайомившись із грошовим атестатом, тобто у 2009 році; адміністративний позов позивачем датовано 22 січня 2021 року, отже, ця вимога заявлена із пропущенням строку звернення до суду, встановленого для цього виду правовідносин.

Вирішуючи питання щодо пропущення/не пропущення позивачем строку звернення до суду із позовною вимогою про визнання протиправною бездіяльності Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області цодо невиплати позивачу індексації забезпечення за період з серпня 1994 року до квітня 2008 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.п. 1-2, 23 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій […]; похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Згідно ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: […] визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (п. 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ).

Отже, при вирішення публічно-правового спору в межах конкретної адміністративної справи суд має, перш за все, встановити наявність або відсутність факту прийняття неправомірного/протиправного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності), і потім, як наслідок, прийняти рішення, спрямоване на захист порушених прав позивача, зокрема, у випадку встановлення протиправної/неправомірної бездіяльності - зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Як наслідок, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати індексації грошового забезпечення та про зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення – є пов`язаними позовними вимогами, при чому вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію є похідними вимогами від основних вимог – визнати протиправною бездіяльність щодо не здійснення такого нарахування та виплати.

Відповідно, з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та не виплати індексації грошових доходів населення особа, на переконання суду, може звернутись до суду також без обмеження будь-яким строком.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У період проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ був чинний Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (діяв до 7 листопада 2015 року), відповідно до ст. 19 якого форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно ст. 22 цього Закону держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) норми і гарантії в оплаті праці, передбачені ч. 1 цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

За приписами ст. 95 Кодексу законів по працю України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-III (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII, Закон України «Про індексацію грошових доходів населення»), який набрав чинності з 7 серпня 1991 року.

Згідно ст. 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст. 5 цього закону (у редакції, яка діяла станом на час його прийняття) індексації підлягають грошові доходи в межах трикратного розміру мінімальної заробітної плати. Якщо доход перевищує розмір мінімальної заробітної плати, то його частина у межах подвійного розміру мінімальної заробітної плати індексується повністю, наступна частина доходу у межах мінімальної заробітної плати індексується у 50-процентному розмірі. Частина грошового доходу, що перевищує трикратний розмір мінімальної заробітної плати, індексації не підлягає. Підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, при виконанні умов індексації, передбачених статтею 3 цього Закону.

Згідно ч. 2 ст. 6 зазначеного закону підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок коштів відповідного бюджету.

Суд зазначає, що жодних відсилань до підзаконних нормативно-правових актів, зокрема і щодо порядку його виконання, Закон № 1282-XII в редакції, яка діяла до 6 січня 1998 року, не містить.

Отже, приписи цього закону з 7 серпня 1991 року розповсюджувались і на осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ.

Разом із цим декретом Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1992 року «Про тимчасове припинення індексації грошових доходів населення» дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» була зупинена.

Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Декрету Кабінету Міністрів України "Про тимчасове припинення індексації грошових доходів населення" від 21 листопада 1996 року № 534/96-ВР визнано таким, що втратив чинність з 1 січня 1997 року, Декрет Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1992 року № 7-92 "Про тимчасове припинення індексації грошових доходів населення".

Таким чином, у період з серпня 1994 року до 31 грудня 1996 року Закон № 1282-XII в Україні не діяв; як наслідок, індексація грошових доходів населення у вказаний період не проводилась (не було нормативних підстав).

Після поновлення дії даного закону з 1 січня 1997 року індекація грошових доходів населення мала здійснюватись, в тому числі і органами внутрішніх справ.

Законом України від від 25 квітня 1997 року № 234/97-ВР «Про внесення змін до Закону Української РСР "Про індексацію грошових доходів населення", який набрав чинності 6 січня 1998 року, Закон № 1282-XII викладений у новій редакції, зокрема стаття 5 наведена у наступній редакції: "Індексації підлягають грошові доходи громадян у межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості. Повній індексації підлягають доходи в межах величини вартості межі малозабезпеченості. Якщо доход перевищує величину вартості межі малозабезпеченості, то його частина у межах подвійної величини вартості межі малозабезпеченості індексується у розмірі 80 відсотків, наступна частина доходу у межах величини вартості межі малозабезпеченості - у розмірі 70 відсотків. Частина грошового доходу, що перевищує трикратну величину вартості межі малозабезпеченості, індексації не підлягає. Підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, при виконанні умов індексації, передбачених статтею 4 цього Закону. Порядок провадження індексації грошових доходів громадян визначається Кабінетом Міністрів України згідно з законодавством".

Отже, у період з 1 січня 1997 року по 5 січня 1998 року індексація грошових доходів населення мала здійснюватись відповідачем відповідно до приписів ст. 5 Закону № 1282-ІІІ (у редакції, яка діяла станом на час його прийняття).

Суд зазначає, що у період з 6 січня 1998 року по 6 травня 1998 року нормативно визначеного Кабінетом Міністрів України порядку провадження індексації грошових доходів громадян, визначеного Кабінетом Міністрів України, не було, отже не було і правових підстав для проведення такої індексації.

7 травня 1998 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 663 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів громадян» (далі – Порядок № 663), якою регулювався порядок проведення індексації грошових доходів населення із дати його прийняття і до 17 липня 2003 року (до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»), згідно з п. 2 якого індексації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: […] оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно, індексація доходів позивача у період з 7 травня 1998 року мала здійснюватись відповідно до приписів Порядку № 663.

При цьому згідно п. 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян у межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості; частина доходу, що не перевищує вартісну величину межі малозабезпеченості, індексується повністю; дохід в частині, яка більше одного розміру вартісної величини межі малозабезпеченості, але не перевищує подвійну величину вартості межі малозабезпеченості, індексується в розмірі 80 відсотків; дохід в частині, яка більше подвійного розміру вартісної величини межі малозабезпеченості, розмірі 70 відсотків; частина грошового доходу, що перевищує трикратну величину вартості межі малозабезпеченості, індексації не підлягає.

Постановою від 17 липня 2003 року № 1078 Кабінет Міністрів України затвердив новий Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), який набрав чинності 17 липня 2003 року, яким визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 року № 663.

Відповідно до п. 1 Порядку № 1078 цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Згідно п. 2 Порядку № 1078 в редакції, яка була чинної з дня його затвердження, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії […]; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі […]; грошове забезпечення військовослужбовців; суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування […]; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, не застрахованим у системі загальнообов`яз-кового державного соціального страхування, […]; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Суд зазначає, що вказаний перелік є вичерпним, і до цього переліку не було включено осіб рядового і начальницького складу (органів внутрішніх справ).

Як наслідок, індексація грошових доходів осіб рядового і начальницького складу ОВС відповідно мала здійснюватись відповідно до приписів Порядку № 663 у період з 7 травня 1998 року по 16 липня 2003 року.

З 17 липня 2003 року, у зв`язку із не включенням у перелік осіб (у Порядку № 1078), яким нараховується та сплачується індексація грошових доходів, осіб рядового і начальницького складу (органів внутрішніх справ), правові підстави нарахування та виплати позивачу індексації доходів були відсутні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 913 «Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення», яка набрала чинності 25 липня 2007 року, були внесені зміни до Порядку № 1078, зокрема абзац 5 п. 2 даного Порядку після слова "військовослужбовців" був доповнений словами "осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби".

Отже, з 25 липня 2007 року індексації сталі підлягати і грошові доходи осіб рядового і начальницького складу ОВС.

Як вбачається з матеріалів справи індексація доходів позивача у вказаний період не нараховувалась та не сплачувалась (а.с. 88, 18, 75-76, 86-87).

Суд вважає за необхідне зауважити, що основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У рішенні по справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Проаналізувавши наведені вище нормативно-правові приписи та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача стосовно не здійснення індексації грошового забезпечення позивача у періоди: з 1 липня 1997 року по 5 січня 1998 року, з 7 травня 1998 року по 16 липня 2003 року, з 25 липня 2007 року по 30 квітня 2008 року (тобто, у періоди, коли її здійснення за висновком суду було передбачено нормативно-правовими актами) - є такою, що порушує права позивача, тобто, є протиправною.

Як наслідок, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не здійснення індексації у ці періоди - підлягають задоволенню.

Керуючись приписами ч. 2 ст. 245 КАС України, враховуючи висновок про наявну протиправну бездіяльність, позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказані періоди (з 1 липня 1997 року по 5 січня 1998 року, з 7 травня 1998 року по 16 липня 2003 року, з 25 липня 2007 року по 30 квітня 2008 року) – також підлягають задоволенню.

Позовні вимоги позивача, які стосуються інших періодів, вказаних у позові (з 1 серпня 1994 року по 31 грудня 1996 року, з 6 січня 1998 року по 6 травня 1998 року, з 17 липня 2003 року по 24 липня 2007 року), – задоволенню не підлягають у зв`язку із відсутністю нормативно-правових підстав для здійснення індексації грошових доходів позивача у вказані періоди.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач є звільнений від сплати судового збору за подання даного позову, про що зазначено в ухвалі суду про відкриття провадження (а.с. 21-22).

Згідно ч. 2 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення позивачем судових витрат, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 72-77, 94, 139, 242-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце поживання: АДРЕСА_1 ) до Маріупольського міського управління ГУМВС в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії (код ЄДРПОУ 08671449, місцезнаходження: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Георгіївська, буд. 63) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського міського управління ГУМВС в Донецькій області щодо не нарахування та не сплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у періоди його служби: з 1 липня 1997 року по 5 січня 1998 року, з 7 травня 1998 року по 16 липня 2003 року, з 25 липня 2007 року по 30 квітня 2008 року.

Зобов`язати Маріупольське міське управління ГУМВС в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди його служби: з 1 липня 1997 року по 5 січня 1998 року, з 7 травня 1998 року по 16 липня 2003 року, з 25 липня 2007 року по 30 квітня 2008 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення прийнято у нарадчій кімнаті, його вступна та резолютивні частини складені та підписані 20 травня 2021 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 31 травня 2021 року.

Суддя Н.П. Волгіна