Рішення № 97587631, 10.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2021 р. Справа№200/3917/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (ліквідаційна комісія) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії і стягнення коштів за весь час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (ліквідаційна комісія) (далі - відповідач), відповідно до якої просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 06.11.2015 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача кошти за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 06.11.2015 року станом на дату постановлення рішення по суті спору, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення на день звільнення та діб фактичної затримки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на день прийняття наказу про його звільнення 06.11.2015 року, відповідач не провів з ним розрахунків, щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, у зв`язку з чим 09.03.2021 року він звернувся до відповідача із заявою щодо проведення розрахунку та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткові відпустки за 2015 рік передбаченої пунктом 12 статті 1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та статтею 16-2 Закону Україні "Про відпустку", проте, отримав відмову у такому нарахуванні та виплаті від 16.03.2021 року № 12/84-Б.

Позивач вважає, що відповідач таким чином порушує його право на отримання грошового забезпечення у повному обсязі.

Представник відповідача надав письмовий відзив, проти задоволення позовних вимог заперечує, серед іншого зазначає, що наказом ГУМВС України в Запорізькій області від 06.11.2015 року № 464 о/с позивача було звільнено за пунктом 64 “г” - Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, із змінами, що діяло на час звільнення, - через скорочення штатів.

Зазначений наказ передбачав виплат позивачу компенсації за невикористані дні чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2015 році.

Відповідач зазначив, що в наказі про звільнення від 06.11.2015 року № 464 о/с було визначено, що позивач має право на отримання компенсації за невикористані дні чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2015 році, відомості про виплату позивачу компенсації за 14 діб невикористаної відпустки в наказі відсутні.

Також відповідач зазначає, що позивач у встановленому порядку наказ про звільнення від 06.11.2015 року № 464 о/с, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим відділом проводилася виплата коштів, не оскаржив, доказів протилежного позов не містить.

З таких підстав відповідач вважає необґрунтованими твердження позивача про протиправну бездіяльності з боку відповідача, оскільки ГУМВС в наказі про звільнення позивача було визначено кількість днів невикористаної відпустки за які повинна бути виплачена компенсація, а позивач в свою чергу з таким наказом погодився та його не оскаржив.

Також відповідач не погоджується із позовною вимогою про стягнення на користь позивача коштів за весь час затримки розрахунку при звільненні виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення, ГУМВС зазначає, що середньоденний розміру грошового забезпечення не входив до складу грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу — визначених чинною на час звільнення позивача Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” та не є до сумами що належать позивачу від ГУМВС.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі № 200/3917/21-а за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 8-10).

Відповідач, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, код ЄДРПОУ 08592187, місцезнаходження: вул. О. Маяковського, буд.29, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69005, є органом державної влади, про що зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) (а.с. 66-70).

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 01 вересня 2015 року (а.с. 11).

Судом встановлено, що період з 09.07.2014 року по 06.11.2015 рік позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді заступника командира 2 взводу 1 роти батальйону патрульної служби міліції особливого призначення ‘‘Скіф’' Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, що підтверджується послужним списком №М-243686 та трудовою книжкою від 27 липня 2005 року (а.с. 12-21, 23).

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 06.11.2015 року N 464 о/с згідно з пунктом 9,10,11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил, за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів): старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М- 243686), заступника командира взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Скіф» ГУ МВС, з виплатою компенсації за 00 діб невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2015 році. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні, для виплати надбавки за вислугу років та для виплати одноразової грошової надбавки за вислугу років та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складає 06 років 08 місяців 26 днів, у пільговому обчисленні та для призначення пенсії – 07 років 03 місяці 02 днів (а.с 24).

На звернення позивача, відповідач листом № 56.8-15453/ККЦ від 10.03.2021 року повідомив, що згідно зі статтею 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» грошова компенсація виплачується за невикористані дні щорічної відпустки, додаткової відпустки працівниками, які мають дітей, або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Вказано, що оскільки додаткова відпустка учасникам бойових дій не відноситься до зазначених видів відпусток, для виплати грошової компенсації замість неї законних підстав немає і вона не нараховувалася та не виплачувалася (а.с. 22).

З довідки Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 28 квітня 2021 року № 12/885, судом встановлено, що на день звільнення 06.11.2015 року грошове забезпечення ОСОБА_1 за 6 календарних днів листопада 2015 року склало 901,20 грн. (а.с. 71)

З довідки Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 28.04.2021 року № 12/886 встановлено, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні 12 календарних місяців служби, що передували місяцю його звільнення 06.11.2015 року, складало: середньоденний розмір – 151, 80 грн., середньомісячний розмір – 4617,25 грн. (а.с. 72).

Згідно з довідкою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 28.04.2021 року № 12/887, встановлено, що розрахунок грошової компенсації за невикористану у 2015 році додаткову відпустку учасникам бойових дій ОСОБА_1 не здійснювався і компенсація не виплачувалась, оскільки зазначену відпустку, згідно зі статтею 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» не віднесено до видів відпусток, які підлягають компенсації при звільненні (а.с.73).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років , із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них врегульовано статтею 10-1 Закону № 2011-XII.

Так, частинами 1 та 2 ст. 10-1 цього Закону, передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки . Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідно до п.6 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що при звільненні зі служби з органів внутрішніх справ у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що оскільки статус учасника бойових дій позивач отримав 01 вересня 2015, право на отримання компенсації за такий вид відпуски у нього виникає саме з моменту отримання статусу учасника бойових дій.

Суд зазначає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до ч.7 ст.246 КАС України, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

З огляду на фактичні обставини справи та зумовленого ними нормативного регулювання спірних правовідносин, суд виходить з того, що заявлена позивачем вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів внутрішніх справ 06.11.2015 року, є належним способом захисту порушеного права позивача, а отже, підлягають задоволенню.

Крім цього, у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача коштів за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 06.11.2015 року станом на дату постановлення рішення по суті спору, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення на день звільнення та діб фактичної затримки.

Згідно зі статтями 116-117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, враховуючи встановлену судом бездіяльність відповідача щодо непроведення відповідачем розрахунку з позивачем щодо виплати належної йому компенсації за невикористані днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, останній має право на виплату йому середній заробіток за весь час затримки по день прийняття судом даного рішення.

Відповідно до пп. є п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100) цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках виплати вихідної допомоги.

Згідно з п. 8 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Пунктом 2 вказаного порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з довідкою відповідача № 12/886 від 28.04.2021 року, грошове забезпечення позивача за останні 12 календарних місяців служби, що передували місяцю його звільнення складало:

- середньоденний розмір - 151,80 грн.;

- середньомісячний розмір - 4617,25 грн.

Враховуючи вищевказані положення ст. ст. 116-117 КЗпП України, Порядку № 100, приймаючи до уваги те, що днем звільнення позивача є 06.11.2015 року, а днем прийняття даного рішення є 10.06.2021 року, позивач фактично просить стягнути з відповідача кошти за весь час затримки розрахунку у сумі 244094,40 грн. (1608 робочих днів за період 07.11.2015 року (день наступний за днем звільнення) - 10.06.2021 року х 151,80 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення).

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 року по справі №711/4010/13-ц, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року у справі №816/1640/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв`язку з несвоєчасними виплатами працівникам.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, cуд зазначив, що необхідно враховувати наступне: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд, прийшов до висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.

У той же час, застосовуючи вказані висновки Верховного Суду, суд враховує, що позивач з даним позовом звернувся до суду 17 квітня 2021 року, тобто більш ніж через 6 років після звільнення, що (у взаємозв`язку з непроведенням відповідачем остаточного розрахунку щодо виплати компенсації при звільненні позивача) призвело до необумовленого об`єктивними причинами збільшення кількості днів прострочення проведення розрахунку та, відповідно, збільшення сум середнього заробітку, заявлених позивачем до стягнення з відповідача.

Не заперечуючи факту непроведення виплати відповідачем позивачу суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, суд не вважає справедливою та співмірною вимогу про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок (невиплату компенсації) під час звільнення, яка, фактично, становить 244094,40 грн., що є, більшим у сотні разів ніж сама сума компенсації, що належить до виплати позивачу та більш ніж у 50 разів перевищує суму середньомісячного заробітку позивача у спірний період.

Судом враховано, що згідно з довідкою відповідача № 12/886 від 28.04.2021 року середньомісячний розмір грошового забезпечення позивача за останні 12 місяців перед звільненням складав 4617,25 грн. та те, що відповідно до пункту 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Виходячи з конкретних обставин даної справи, приймаючи до уваги принципи законності та справедливості, принцип співмірності, а також приймаючи до уваги розміри грошового забезпечення позивача та суми належної йому до виплати компенсації, звернення позивача з позовом до суду більш ніж через 6 років після звільнення, суд вважає, що справедливим та співмірним буде задоволення вимог позивача шляхом зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 07.11.2015 року (день, наступний за днем звільнення) до 10.10.2021 року (день прийняття даного рішення) у сумі 2000 грн.

Крім цього, суд зазначає, що дія - це активна поведінка, під час якої приймаються певні рішення, вчиняються певні активні дії, які змінюють існуюче (статичне) положення, а бездіяльність - це пасивна поведінка, тобто невиконання будь-яких активних дій в конкретних умовах.

Жодних активних дій (прийняття рішень, тощо) щодо невиплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідачем не вчинялось, отже у спірних правовідносинах відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягала у ненарахуванні та невиплаті позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік.

Згідно з ч.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України серед повноважень суду при вирішенні справи є повноваження прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Враховуючи викладене, суд, вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та задовольнити адміністративний позов, шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача, щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, у день звільнення - 06.11.2015 року; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 06.11.2015 року, а також стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 07.11.2015 року по 10.06.2021 року в сумі 2000 грн.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного позову, судові витрати ним понесено не було та відшкодуванню вони не підлягають.

Керуючись Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про відпустки», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про оборону України», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Кодексом законів про працю України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, Кодексом адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (ліквідаційна комісія) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії і стягнення коштів за весь час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (ліквідаційна комісія), щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік у день звільнення - 06.11.2015 року.

Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (ліквідаційна комісія) (код ЄДРПОУ 08592187, місцезнаходження: вул. О. Маяковського, буд.29, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69005) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 06.11.2015 року.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (ліквідаційна комісія) (код ЄДРПОУ 08592187, місцезнаходження: вул. О. Маяковського, буд.29, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69005) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 07.11.2015 року по 10.06.2021 року в сумі 2000 (дві тисячі) гривень.

Повне судове рішення складене 10 червня 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Приймаючи до уваги прийняття даного рішення у порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч